Методи нормування та етапи розробки норм часу

Інший підхід [4. с. 222] передбачає виділення сумарного методу нормування з його різновидами: досвідний, статистичний, метод аналогій.

Досвідний метод нормування полягає у тому, що норма часу на відповідну роботу встановлюється на підставі особистого досвіду нормувальника і грунтується на фактичних витратах часу на таку ж роботу у минулому.

Статистичний метод нормування передбачає визначення норми часу з урахуванням його витрат у минулому і звітних статистичних даних.

Метод нормування за аналогією полягає у встановленні аналогії з нормами, визначеними раніше на подібні роботи або операції.

До специфічних методів нормування праці відносяться: фотографія робочого часу; хронометраж; метод моментних спостережень.

Детально методи нормування праці вивчають у курсі “Нормування праці”.

З організаційної точки зору виділяють такі етапи розробки норми часу з використанням розрахунково-аналітичного методу:

1) вивчення об‘єкту нормування з точки зору логічності, повноти, точності, обґрунтованості і ефективності інженерних рішень;

2) вивчення параметрів зовнішнього середовища об‘єкту нормування: особливості типу виробництва, технологічного обладнання, вимог до кваліфікації робітника, норм охорони і безпеки праці, виробничого процесу у просторі і часі, комплексного обслуговування робочого місця, системи оплати праці тощо;

3) вивчення особливостей організації виробництва, праці і управління виробництвом, пов‘язаних з об‘єктом нормування;

4) вивчення і вибір додаткових методів нормування;

5) аналіз трудових процесів;

6) розділення трудових процесів на елементи;

7) проектування раціональних режимів роботи обладнання;

8) проектування параметрів організації обслуговування робочого місця;

9) розрахунок витрат штучного часу на виконання елементів операції;

10) розрахунок елементів штучно-калькуляційного і допоміжного часу;

11) розрахунок, погодження і затвердження норм часу;

12) організація впровадження норми і стимулювання її виконання;

13) вивчення стану справ у даній області та облік змін у зовнішньому і внутрішньому середовищі підприємства для коректування норми у майбутньому.

Контрольні запитання

1. Які ви знаєте види норм витрат праці?

2. Розкрийте поняття норма часу, норма виробітку, норма обслуговування.

3. Назвіть основні методи нормування.

4. Що являється об’єктом нормування праці.

5. Назвіть основні етапи розробки норм часу з використанням розрахунково-аналітичного методу.

Тема 11. Організація планування виробництва

11.1.Сутність і задачі планування.

11.2. Організація робіт з планування

11.3. Методи організації робіт з планування

11.1. Сутність і задачі планування

Планування – це функція управління, що передбачає:

- аналіз ситуації і факторів зовнішнього середовища;

- прогнозування, оцінку і оптимізацію альтернативних варіантів досягнення цілей, сформульованих на стадії стратегічного маркетингу;

- розробку плану, реалізацію плану.

За змістом плани можуть бути

- проблемними;

- комплексними або локальними;

- стратегічними, тактичними, оперативними.

Основними задачами планування діяльності виробничої системи (фірми) є:

1) вибір оптимальної стратегії фірми на перспективу на основі прогнозів альтернативних варіантів стратегічного маркетингу;

2) забезпечення стійкості функціонування і розвитку фірми;

3) формування оптимального за номенклатурою і асортиментом портфелю новацій і інновацій;

4) структуризація цілей інноваційної діяльності;

5) комплексне забезпечення виконання планів;

6) формування організаційно-технічних і соціально-економічних заходів для виконання планів;

7) координація виконання планів за завданнями, виконавцями, ресурсами, строками, місцем і якістю робіт;

8) стимулювання виконання планів.

Детально технологія розробки та реалізації планів розглядається у інших курсах спеціальності.

11.2. Організація робіт з планування

Організацію робіт з планування можна розглядати як процес переробки входу системи планування у її вихід з досягненням цілей організації (фірми). Цей процес може бути зображений наступним чином (мал. 11.1).

Мал.11.1. Система планування як процес

Згідно з наведеною схемою, система планування має зовнішнє оточення – вхід, вихід, зовнішнє середовище, зворотній зв’язок і власне процес планування.

Вхід – це нормативи конкурентноздатності об’єкту планування, розроблені на стадії стратегічного маркетингу відповідно до місії і цілей організації, додаткова інформація для розробки планів, необхідні ресурси, документація.

Вихід – це плани, розроблені за вимогами споживачів з врахуванням їх вимог.

Зовнішнє середовище – це фактори макро- і мікросередовища організації, інфраструктури регіону, які прямо або непрямо впливають на процес планування, його параметри, параметри входу і виходу системи.

Серед параметрів, які прямо впливають на процес і ефективність планування слід відзначити: податкова і митна система, антимонопольна політика, конкуренція у даній та суміжних галузях, активність маркетингових посередників, наявність якісної нормативно-методичної документації з різних функцій менеджменту тощо.

Непрямо на процес планування впливають фактори макросередовища країни та інфраструктури регіону.

Зворотній зв’язок характеризує різну інформацію від виконавця плану до розробника (стрілка до процесу планування) або від виконавця до постачальників входу системи. Ця інформація стосується передусім додаткових вимог споживачів або питань якості планів.

Процес планування – це процес розробки і прийняття управлінських рішень в області планування. Він складає внутрішню структуру системи планування (мал. 11.2).

Мал. 11.2. Внутрішня структура системи планування

У внутрішній структурі системи планування є:

1. Науковий супровід складають наукові підходи до планування, принципи і методи планування (економіко-математичні, статистичні, балансові, сіткові тощо). Від якості наукового супроводу залежить якість планів.

2. Плани, які відповідають цілям організації – це система стратегічних, тактичних і оперативно-календарних планів з різних аспектів виробничо-господарської діяльності організації.

3. Забезпечення розробки планів охоплює ресурсне, інформаційне, кадрове, методичне та правове забезпечення цього процесу.

4. Керована підсистема – це сукупність об’єктів планування – планові завдання та параметри планів.

5. Керуюча підсистема – це менеджери, що здійснюють керівництво розробкою планів та організацією їх виконання.

Процес розробки плану складається з наступних укрупнених робіт:

1) вивчення проблеми;

2) формування системи планування, компонентів її внутрішньої структури та узгодження з зовнішнім середовищем;

3) уточнення нормативів конкурентноздатності та інших вимог до об’єкту планування;

4) розробка управлінського рішення стосовно виконання плану;

5) оформлення, погодження і затвердження плану;

6) доведення планових завдань до виконавців;

7) координація виконання плану;

8) облік і контроль виконання конкретних планових завдань і параметрів;

9) стимулювання виконання плану.

Ці роботи є укрупненими. Кожна з них складається з декількох операцій. Зокрема, перший етап – вивчення проблеми – вимагає виконання наступних операцій:

1) аналіз ситуації або об’єкту за кількісними і ресурсними показниками;

2) порівняння ефективності об’єкту планування з кращими світовими досягненнями у цій області;

3) визначення відмінності показників;

4) аналіз літературних джерел, патентного фонду, звітів з НДР, рекламацій і претензій споживачів;

5) аналіз організаційно-технічного рівня виробництва у виробника і споживача;

6) формування напрямків розвитку об’єкту тощо.

11.3. Методи організації робіт з планування

Поширеними методами організації робіт з планування є сіткові методи, оперограми і лінійні графіки форма яких наведені на мал. 11.3.

Сіткове планування і управління (СПУ) – це графоаналітичний метод управління процесами створення (проектування) будь-яких систем. В його основі лежить теорія графів, а формою зображення є сіткова модель.

Графом називають геометричну фігуру, яка складається із скінченої або нескінченої множини точок і ліній, що їх з’єднують.

Сітковий графік – це графічна модель комплексу робіт, в якій визначаються логічні взаємозв’язки і послідовність робіт.

Оперограма будується для ув’язки робіт і виконавців. Наприклад, на мал.11.3б видно, що виконавцем роботи 1 є виконавець Д, а А і Г є співвиконавцями.

Лінійні графіки будують для ув’язки робіт і виконавців з термінами виконання робіт.

Найпростішими формами є оперограми і лінійні графіки. Але вони мають низку суттєвих недоліків. Основними серед яких є жорсткість структури і складність варіантної проробки, обмежена можливість прогнозування ходу робіт, складність застосування ЕОМ.

Ці недоліки повністю відсутні у сіткових графіках.

На практиці доцільно використовувати усі методи організації і контролю виконання робіт:

- сіткові моделі – для розрахунку і оптимізації строків виконання робіт, затрат ресурсів та встановлення взаємозалежності між виконанням окремих робіт та виконавцями;

- оперограми – для стикування робіт з відповідальними виконавцями і співвиконавцями;

- лінійні графіки – для стикування робіт, виконавців і строків виконання робіт.

а)

б)

в)

Мал. 11.3. Методи організації робіт з планування:

а) сітковий графік; б) оперограма організації виконання робіт; в) лінійний графік контролю виконання комплексу робіт.

Контрольні запитання

1. Назвіть основні задачі планування.

2. Опишіть систему планування як процес.

3. Розкрийте внутрішню структуру системи планування.

4. Які ви знаєте методи організації робіт з планування?

5. Назвіть основні етапи розробки плану.

Поиск по сайту: