Закон інформованості – впорядкованості

Він встановлює, що в організованому цілому не може бути більше порядку, ніж інформації.

Впорядкованість – це характеристика системи, що відображує наявність певним чином установлення взаємозв’язків. Від кількості якісної інформації залежить стійкість системи. Досягнутий порядок у системі можна охарактеризувати якісними та кількісними методами. Порядок в принципі можна визнати повним, якщо він охоплює три аспекти впорядкованості за якими визначені:

- межі системи, тобто встановлено, які елементи вона включає;

- змінні, які характеризують елементи, що утворюють систему;

- характер дії кожного елементу і системи їх взаємодії.

Таким чином, перші знання про систему пов’язані з порядком в ній.

Закон єдності аналізу і синтезу.

Зміст його заключається в тому, що процеси роз‘єднання, диференціації, спеціалізації і т.д. обов‘язково необхідно доповнювати протилежними процесами – з‘єднання, кооперування, інтеграції.

Аналіз – це розкладання цілого на елементи з наступним встановленням взаємозв’язків між ними з метою підвищення якості прогнозування, оптимізації, обґрунтування, планування і оперативного управління реалізацією управлінського рішення з розвитку об’єкту. Мета аналізу полягає у найбільш повному пізнанні закономірностей функціонування системи при існуючій заданій структурі. В основі аналізу, як способів пізнання лежить така ознака системи, як подільність, декомпозиція.

Задачі аналізу: визначення тенденцій і показників, що характеризують стан і динаміку об’єкту елементів; порівняння числових значень показників зі значеннями іншого періоду, іншого об’єкту, з нормативним рівнем; формування висновків, які служать основою для прийняття ефективних управлінських рішень.

Аналіз потрібно розглядати в єдності з синтезом як найскладнішим методом системного мислення.

Синтез – це процес об‘єднання в єдине ціле частин, властивостей, відносин, виділених за допомогою аналізу. Якщо аналіз зосереджений на структурі і показує, як працюють частини цілого, то синтез акцентує увагу на функціях і показує, чому ці частини діють власне так. Тому аналіз дає знання, а синтез – розуміння. Перший дозволяє описати, а другий – пояснити. Завдання синтезу – спроектувати, побудувати таку структуру системи, при якій найкращим чином будуть реалізовані задані нею функції.

В найбільш загальній формі синтез нової системи містить три етапи:

1 – визначення всіх необхідних функцій, які повинні бути виконані;

2 – знаходження хоча б одного безумовно здійснюваного способу виконання кожної функції;

3 – знаходження такої схеми або моделі, в рамках якої можна сумісно виконати окремі функції для досягнення загальних цілей.

Слід зауважити, що аналіз і синтез взяті окремо, мають обмежений характер.

Закон самозбереження.

Закон говорить, що будь-яка організаційна система прагне зберегти себе як цілісне утворення, а значить економніше витрачати свій ресурс. Важливою умовою збереження системи є забезпечення її рівноважного функціонування. Рівновага неживих систем пов’язана з досягненням максимального рівня ентропії.

Ключовими поняттями для розкриття змісту закону самозбереження є життя, виживання, рівновага, стійкість.

Функціонуюча організація може прагнути до досягнення рівноваги, наприклад, в стабільності кадрів, підтримці рівня запасів, фінансів тощо. З розвитком організації пов’язана проблема динамічної рівноваги, тобто рівноваги зі зміною структури під впливом зовнішніх або внутрішніх факторів. Важливим аспектом рівноваги, пов’язаним з виживанням, є стійкість функціонування системи. Стійкість може бути відносно структури системи або до функцій, що визначають її функціонування. Розрізняють також стійкість першого роду, коли система може повернутися у вихідне положення після виходу з рівноваги та стійкість другого роду, коли система виходить з стану рівноваги для переходу на нову траєкторію (виток) розвитку. Нестійкість системи, тобто ті, які не можуть перейти в новий стан або повернутися у попередній стан після дії негативних факторів, руйнуються.

Одним з критеріїв самозбереження системи є її уміння (здатність) адаптуватися до зміни факторів зовнішнього і внутрішнього середовища. Розрізняють наступні види адаптації: короткочасну і довгочасну; структурну (в статиці) і функціональну (в динаміці); активну і пасивну.

Одним з факторів самозбереження системи є вміння долати перешкоди, які поділяються на розбіжності і протиріччя (конфлікти).

Розбіжності – це розрив між тим, якою бачить себе сама організація, і тим, що вона являє собою в дійсності. Вони бувають п’яти видів:

1- з приводу цілей організації;

2- з приводу засобів їх досягнення;

3- відносно методів менеджменту;

4- відносно факторів зовнішнього середовища (погроз і можливостей);

5- відносно факторів внутрішнього середовища (слабості сили).

Конфлікт визначається тим, що свідома поведінка однієї з сторін (особистість, група, організація) вступає у протиріччя з інтересами іншої сторони. З точки зору причин конфліктної ситуації виділяють: конфлікт цілей, конфлікт поглядів, виробничий конфлікт та ін.

Механізм дії закону самозбереження характеризують такі висновки:

1. Самозбереження є виживання системи через підтримання її цілості, стану рухової рівноваги і стійкості, економного використання її потенціалу.

2. Самозбереження безпосередньо пов’язане з адаптацією системи.

3. Необхідною умовою самозбереження є розвиток організації.

Принципи організації

Принципи організації можна поділити на чотири групи:

1. Загальні принципи організації структур;

2. Загальні принципи організації процесів;

3. Принципи раціоналізації структури організації;

4. Принципи раціоналізації процесів.

Загальні принципи більш абстрактні, а принципи раціоналізації конкретні.

Сутність загальних принципів наведена в таблиці 2.2 [2. с. 37].

Таблиця 2.2

Суть і пріоритетна область прояву загальних принципів

організації структур і процесів

Продовження табл.2.2.

Поиск по сайту: