Т.3. Юридична наука та юридична освіта

1. Юридична наука та її характеристика.

2. Співвідношення юридичних наук з навчальними дисциплінами.

3. Юридична освіта та організація навчального процесу у вищих юридичних навчальних закладах України.

Ключові терміни і поняття: юридична наука, навчальна дисципліна, освіта, навчальний процес,освітньо-професійна програма.

-1-

За формами здійснення юридична діяльність поділяється на наукову, освітню і практичну. І на сьогоднішній лекції ми розглянемо, що собою являє юридична наука та освіта і охарактеризуємо ці поняття.

Юридична наука (правознавство, юриспруденція) — це спеціалізована га­лузь наукових знань у сфері гуманітарних наук; наукова діяльність, спрямо­вана на вивчення права в теоретичному і прикладному аспектах, правових форм організації і функціонування держави, суспільства, їх окремих інсти­тутів.

Об’єктом юридичної науки виступають явища чи процеси реальної дійсності і на яких може бути спрямована діяльність дослідника.

Предмет будь-якої науки – це не просто якесь явище або процес об’єктивного світу, а результат теоретичного абстрагування, що дає можливість виявити закономірності виникнення, розвитку і функціонування досліджуваного об’єкта, специфічні для цієї науки.

Предмет юридичної наукиутворюють:

• закономірності виникнення і розвитку правових форм самоорганізації суспільства, цивілізації, людства — об'єктивні, необхідні, стійкі, істотні та загальні зв'язки (співвідношення, залежності), що виникають як між основ­ними правовими явищами й інститутами, так і в їх взаємодії з іншими соці­альними явищами і процесами;

• зміст правових форм або права (правової системи) як особливої форми самоорганізації — правові норми, правові акти, правовідносини, правопоря­док, правова свідомість, юридична наука, правові процеси, правова практи­ка тощо;

• юридична техніка — правила, засоби і прийоми, що використову­ються для розробки та систематизації законів, інших нормативних актів, ве­дення юридичних справ, упорядкування юридичних документів;

• юридична практика — специфічна сфера практичної діяльності юри­стів: судова, слідча, прокурорська, арбітражна, нотаріальна, оперативно-розшукова та ін.

Соціальне призначення, місце та роль юридичної науки в суспільстві, гуманітарних науках та правовій системі найбільш повно і конкретизовано розкриваються через поняття та види функцій науки. Завдяки функціям можна простежити шляхи розвитку систем науково-юридичних знань, їх вплив на систему соціальних зв’язків, наукове і практичне значення результатів наукових досліджень, завдання, що стоять перед юридичною наукою. Юридична наука здійснює як загальнонаукові функції, притаманні будь-якій науці, так і спеціально-юридичні функції, які є прерогативою лише юриспруденції.

До загальнонаукових функційюриспруденції належать:

• пізнавальна — теоретичне відображення держави та права на рівні їх за­гальних закономірностей виникнення, розвитку та функціонування; формуван­ня загальних уявлень про окремі державні та правові інститути; констатація сучасного стану розвитку та функціонування державності, правової дійсності;

• інтерпретаційна — пояснення сутності державно-правових явищ, ви­світлення їх причинного зв'язку, структурної організації, соціального при­значення тощо;

• прогностична — визначення перспектив подальшого розвитку держав­ної та правової систем шляхом висунення гіпотез та прогнозів, аналізу їх різних варіантів та альтернатив;

• евристична — близька до пізнавальної функції, але на відміну від неї означає не теоретичне опанування дійсності та поширення, систематизацію наявних юридичних знань, а виявлення нових, раніше невідомих, властиво­стей держави та права;

• комунікативна — забезпечує взаємозв'язок та взаємодію юридичних наук, дотримання оптимальних темпів приросту та вдосконалення юридич­них знань, використання юридичними науками наукових досягнень неюри-дичної сфери, запобігання дублюванню наукових досліджень та утворенню прогалин в юридичних знаннях;

• прикладна — сприяє вирішенню практичних завдань соціально-пра­вових перетворень; реалізується через розробку проектів нормативно-право­вих актів, концепцій реформування державних та правових інститутів, аналіз та узагальнення юридичної практики;

• ідеологічна — відображає роль юридичних наук у формуванні суспіль­ної ідеології, зокрема через розробку правових ідей, принципів, теорій;

• виховна — здійснення правової освіти, правового виховання різних верств населення, формування у членів суспільства певних правових орієн­тацій, установок правомірної поведінки, навичок правового спілкування на засадах гуманізму, взаємної поваги тощо.

До спеціально-юридичних функцій юриспруденції відносяться:

• правоорієнтуюча функціявідображає роль юриспруденції у визначенні правових орієнтирів, правових цінностей, правових ідей та принципів, шляхів удосконалення законодавства, правового регулювання, у створенні надійних правозахисних механізмів тощо;

• інструментальна (практикозабезпечуюча) функціявизначає значен­ня юридичної науки як інструмента суспільства та держави щодо наукового забезпечення державно-правової практики; наприклад, за державними за­мовленнями вченими досліджуються певні проблеми практичного характе­ру, опрацьовуються відповідні рекомендації, створюються нові технології здійснення державно-правової практики, розробляються нові методи та за­соби її здійснення тощо;

• критично-експертна функціяозначає, що юриспруденцією не тільки пізнаються загальні закономірності та тенденції державного-правового роз­витку чи визначаються правові орієнтири, прогнози, а й критично осмислюється стан законодавства, організації та діяльності органів держави, їх відповідність загальноприйнятим правовим та демократичним принципам, проводиться наукова експертиза проектів нормативно-правових актів та державної і правової практики.

Тенденції розвитку юридичної науки:

• подолання схоластичності, тобто суперечок, які не мають наукового і практичного значення;

• забезпечення відповідності науки вимогам практики, тобто наука повинна, по-перше, допомагати розв'язувати основні проблеми практики, по-друге — передбачати шляхи реалізації результатів наукових досліджень;

• підвищення рівня об'єктивності наукових досліджень;

• підвищення рівня обґрунтованості наукових досліджень.

Структуру чи систему юриспруденції утворюють різноманітні юридичні науки:

• історико-теоретичні науки(теорія права і держави, історія держави і права, історія вчення про державу і право, філософія права і соціологія пра­ва та ін.);

• науки управлінського циклу(конституційне право, теорія управління, адміністративне право та ін.);

• цивілістичні науки(цивільне право, цивільний процес, арбітражний процес, сімейне право та ін.);

• криміналістичні науки(кримінальне право, кримінальний процес, виправно-трудове право та ін.);

• прикладні науки(судова медицина, судова психологія, судова бухгал­терія та ін.).

-2-

Юридична освіта – це вид діяльності, який призначений для підготовки юридичних кадрів.

Освіта України базується на таких принципах:

· доступності для кожного громадянина всіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою, а також рівності умов кожної людини для повної реалізації здібностей, таланту, всебічного розвитку;

· органічному зв’язку зі світовою та національною історією, культурою, традиціями, освітою інших країн;

· незалежності освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій;

· єдності, наступності, гнучкості й прогностичності системи освіти, її безперервності та різноманітності, інтеграції з наукою і виробництвом;

· поєднання в освіті державного управління і громадського самоврядування.

Управління освітою здійснюється Міністерством освіти і науки України; міністерствами і відомствами України, яким підпорядковані заклади освіти; Вищою атестаційною комісією України; Міністерством освіти і науки Автономної Республіки Крим; місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування і підпорядкованими їм органами управління освітою, і спрямоване:

· на здійснення державної політики в галузі освіти, науки, професійної підготовки кадрів;

· проведення державного ліцензування, інспектування та акредитацію закладів освіти;

· здійснення контрольних функцій з дотримання вимог щодо якості освіти;

· забезпечення зв’язку із закладами освіти та державними органами інших країн;

· організацію впровадження у практику досягнень науки і передового досвіду тощо.

На сьогодні в Україні підготовку фахівців-правознавців здійснюють понад 170 вищих навчальних закладів (до 1991 р. їх було 6), з яких 50 — приватні.

Загальний ліцензований обсяг підготовки фахівців за напрямом "Право" становить майже 30 тис. осіб на рік, або 4 місця на 10 тис. населення, з них 88 % навчається у вищих навчальних закладах державної форми власності. У регіональному розрізі ліцензований обсяг підготовки фахівців з розрахунку на 10 тис. населення становить: у північному — 10,2 місця, східному — 4,7, південному — 3, західному і центральному — 2 місця.

Підготовку юристів переважно здійснюють вищі навчальні заклади си­стеми МВС України, Національна юридична академія імені Ярослава Муд­рого, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Львів­ський національний університет імені Івана Франка, Одеська національна юридична академія, Національний університет державної податкової

Служби України.

Система юридичної освіти складається із відповідних закладів освіти, наукових, науково-методичних і методичних установ, баз навчальної юри­дичної практики, державних і місцевих органів управління освітою та само­врядування в галузі освіти. Структура юридичної освіти включає вищу юри­дичну освіту, післядипломну юридичну освіту, аспірантуру, докторантуру, професійну юридичну самоосвіту.

У системі юридичної освіти діє психологічна служба, організуються без­коштовне медичне обслуговування та харчування, забезпечуються безпечні й нешкідливі умови навчання, праці та виховання тощо.

Вища юридична освіта за змістом є системою світоглядних і громадян­ських якостей, професійних знань, умінь і навичок, що формуються в про­цесі навчання у вищих навчальних закладах. Залежно від домінування у змісті освіти інтелектуальних чи професійних якостей, вона поділяється на освітню та освітньо-кваліфікаційну складові; залежно від ступеня сформо-ваності інтелектуальних чи професійних якостей — на відповідні освітні чи освітньо-кваліфікаційні рівні.

До освітніх рівнів структури вищої освіти як характеристик вищої освіти за ознаками ступеня сформованості інтелектуальних якостей особи, достатніх для здобуття кваліфікації, яка відповідає певному освітньо-кваліфікаційно­му рівню, відносять:

а) неповну вищу освіту — освітній рівень вищої освіти, який характеризує розвиток особи як особистості через таку сформованість її інтелектуальних якостей, що є достатніми для здобуття кваліфікації, яка відповідає освітньо-кваліфікаційному рівню "молодший спеціаліст". Неповну вищу освіту здобу­вають на основі повної загальної середньої освіти (в окремих випадках — базо­вої загальної середньої освіти) у процесі навчання у вищих навчальних закла­дах за освітньо-професійною програмою молодшого спеціаліста;

б) базову вищу освіту — освітній рівень вищої освіти особи, який харак­теризує розвиток особи як особистості через таку сформованість її інтелекту­альних якостей, що є достатніми для здобуття кваліфікації, яка відповідає освітньо-кваліфікаційному рівню бакалавра. Базову вищу освіту здобувають на основі повної загальної середньої освіти або освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста в процесі навчання у вищих навчальних закла­дах за освітньо-професійною програмою бакалавра;

в) повну вищу освіту — освітній рівень вищої освіти особи, який характе­ризує розвиток особи як особистості через таку сформованість її інтелекту­альних якостей, що є достатніми для здобуття кваліфікації, яка відповідає освітньо-кваліфікаційному рівню спеціаліста або магістра. Повну вищу освіту здобувають на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра (в окремих випадках — повної загальної середньої освіти) в процесі навчання у вищих навчальних закладах за освітньо-професійними програмами спеціаліста або магістра.

Освітньо-кваліфікаційні рівні (молодший спеціаліст, бакалавр, спе­ціаліст, магістр), які є характеристиками вищої освіти за ознаками ступеня сформованості спеціальних і фундаментальних знань, умов, навичок особи, що забезпечує її здатність виконувати завдання та обов´язки (роботи) певно­го рівня професійної діяльності, як підстави для класифікації мають:

• попередню світу, на основі якої здобувається вища освіта певного освіт­нього рівня;

• певний освітній рівень вищої освіти;

• завдання та обов´язки певного рівня професійної діяльності, передба­чені для первинних посад у певному виді юридичної діяльності.

Відповідно до цих критеріїв освітньо-кваліфікаційними рівнями є такі.

1. Молодший спеціаліст — освітньо-кваліфікаційний рівень вищої осві­ти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула:

• неповну вищу освіту;

• спеціальні уміння та знання, які є достатніми для здійснення функцій певного рівня професійної діяльності, передбачені для первинних посад пев­ного виду юридичної діяльності.

Для осіб, які мають базову загальну середню освіту, навчання може бути організоване одночасно за освітньо-професійною програмою підготовки молод­шого спеціаліста й освітньою програмою повної загальної середньої освіти.

За індивідуальною програмою здобути освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста можна за таких умов:

• це право належить особам, які припинили навчання за освітньо-про­фесійною програмою підготовки бакалавра у вищих навчальних закладах другого — четвертого рівнів акредитації;

• освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста можна здобу­вати тільки за однією зі спеціальностей, які відповідають напряму підготов­ки бакалавра;

• освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста можна здобу­вати в тому самому або іншому акредитованому за обраною особою спеціаль­ністю вищому навчальному закладі.

2. Бакалавр — освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула:

• базову вищу освіту;

• фундаментальні й спеціальні уміння та знання щодо узагальненого об´єкта праці (діяльності), достатні для виконання завдань та обов´язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді юридичної діяльності.

Підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра може здійснюватися на основі освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста.

3. Спеціаліст — освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула:

• повну вищу освіту;

• спеціальні уміння та знання, достатні для виконання завдань та обо­в´язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для пер­винних посад у певному виді юридичної діяльності.

Право за індивідуальною програмою здобути освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста належить особам, які припинили навчання за освітньо-професійною програмою підготовки магістра у вищих навчальних закладах четвертого рівня акредитації, причому:

• освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста можна здобувати тільки за спеціальністю підготовки магістрів або спорідненою спеціальністю однієї зі спеціальностей;

• освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста можна здобувати у тому самому або іншому акредитованому за обраною особою спеціальністю вищо­ му навчальному закладі.

4. Магістр — освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула:

• повну вищу освіту;

• спеціальні уміння та знання, достатні для виконання професійних зав­дань та обов´язків (робіт) інноваційного характеру певного рівня професій­ної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді юридич­ної діяльності.

Окрім того, може здійснюватися підготовка фахівців освітньо-кваліфіка­ційного рівня магістра на основі освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста.

Підготовка за напрямами і спеціальностями фахівців усіх освітніх та освітньо-кваліфікаційних рівнів здійснюється за відповідними освітньо-про­фесійними програмами двома шляхами:

а) ступенево, що передбачає завершення особою навчання та її державну атестацію на певному освітньо-кваліфікаційному рівні, здійснення після цьо­го професійної діяльності, а в подальпіому — підготовку за освітньо-професій­
ною програмою наступного, більш високого освітньо-кваліфікаційного рівня;

б) неперервно, тобто підготовка здійснюється без періоду здійснення про­фесійної діяльності, але може передбачати завершення навчання та прохо­дження державної атестації на кожному освітньо-кваліфікаційному рівні або
тільки державну атестацію на завершальному рівні підготовки спеціаліста чи магістра.

Вибір ступеневої чи неперервної підготовки залежить від вимог до рівня оволодіння певною сукупністю умінь та навичок, необхідних для майбутньої професійної діяльності, що визначені у стандартах освіти, освітньо-профе­сійних характеристиках фахівців з вищою освітою за певними напрямами та спеціальностями підготовки.

До особливостей вищої освіти, у тому числі юридичної, належить те, що вона здійснюється на базі повної загальної середньої освіти і забезпечує фунда­ментальну, наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадя­нами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготов­ку та підвищення їх кваліфікації. Підготовка фахівців у вищих юридичних закладах освіти проводиться з відривом (очна) або без відриву від виробництва (вечірня, заочна), шляхом поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей — екстерном. Прийом громадян до вищих юридичних закладів освіти проводить­ся на конкурсній основі відповідно до їх здібностей незалежно від форми влас­ності закладу юридичної освіти та джерел оплати за навчання.

Здобуття особою вищої освіти та кваліфікації за освітньо-кваліфікацій­ними рівнями засвідчується документами про вищу освіту:

• дипломами, які засвідчують здобуття вищої освіти та кваліфікації за певними освітньо-кваліфікаційними рівнями;

• академічними довідками, які отримують особи, відраховані з вищого навчального закладу до завершення навчання за освітньо-професійними про­грамами.

Законодавством залежно від освітньо-кваліфікаційних рівнів визначено такі види дипломів:

• диплом молодшого спеціаліста;

• диплом бакалавра;

• диплом спеціаліста;

• диплом магістра.

Зразки дипломів затверджуються Кабінетом Міністрів України, а акаде­мічних довідок — Міністерством освіти і науки. Документи про вищу освіту державного зразка видаються вищими навчальними закладами, засновани­ми на державній та інших формах власності, тільки з акредитованого напря­му підготовки або спеціальності у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Місце та значення післядипломної освіти в системі вищої освіти України визначаються тим, що вона створює умови для безперервності та наступності освіти і характеризується такими властивостями:

• є формою спеціалізованого вдосконалення освіти та професійної підго­товки особи;

• здійснюється як шляхом поглиблення, розширення й оновлення про­фесійних знань, умінь і навичок у межах спеціальності за дипломом про вищу освіту, так і отримання іншої спеціальності;

• базується на здобутому раніше освітньо-кваліфікаційному рівні та практичному досвіді.

Післядипломна освіта включає:

• перепідготовку особи, тобто отримання іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду;

• спеціалізацію, якою є набуття особою здатностей виконувати окремі завдання та обов´язки, які мають особливості, в межах спеціальності за дип­ломом про вищу освіту;

• розширення профілю професійної підготовки (підвищення кваліфі­кації) як набуття особою здатностей виконувати додаткові завдання та обо­в´язки в межах спеціальності за дипломом про вищу освіту;

• стажування — набуття особою досвіду виконання завдань та обов´ язків певної спеціальності.

Залежно від форми післядипломної освіти, за якою здійснювалося навчан­ня, вищий навчальний заклад після успішної атестації особи видає їй відпо­відний документ про вищу або післядипломну освіту.

1. Особи, які пройшли перепідготовку й успішно пройшли державну ате­стацію, отримують відповідний документ про вищу освіту.

2. Особи, які успішно пройшли стажування або спеціалізацію чи розши­рили профіль (підвищили кваліфікацію), отримують відповідний документ про післядипломну освіту.

Післядипломній юридичній освіті в Україні властиві такі ознаки:

• вона здійснюється закладами післядипломної юридичної освіти на договірних засадах з установами, організаціями, підприємствами з урахуван­ням державного контракту (замовлення), забезпечує одержання нової квалі­фікації або юридичної спеціальності, а на основі раніше здобутої юридичної освіти і досвіду практичної юридичної роботи — поглиблення професійних знань, умінь з правознавства;

• її форми, терміни і зміст навчання, методичної та науково-дослідної діяльності визначаються закладами післядипломної юридичної освіти за по­годженням із замовником;

• до закладів післядипломної юридичної освіти належать юридичні ака­демії та інститути (центри) підвищення кваліфікації, перепідготовки, вдос­коналення працівників судових, прокурорських, слідчих органів; юридичні підрозділи вищих закладів освіти — філії, факультети, відділення та ін.;

• заклади післядипломної юридичної освіти працюють за очною, вечір­ньою, заочною формами навчання, можуть мати філії і вести науково-дослід­ну роботу.

Професійна юридична самоосвіта забезпечується державними органами, юридичними об´єднаннями, установами, організаціями та здійснюється без­посередньо юристами.

Навчальна дисципліна (предмет) — це система знань, узя­тих з практичних наук, яка включає також вміння та навички з реалізації цих знань.

Співвідношення юридичної науки і юридичної дисципліни полягає в такому:

1. Інформаційний зміст науки ширший від змісту відповідної дисципліни, оскільки остання охоплює лише частину знань науки.

2. Зміст науки може існувати в різних точках зору вчених, зміст навчальної дисципліни — це перевірені канонічні знання.

3. Наука не має адреси, вона охоплює сукупність знань, а навчальна дисципліна орієнтується на категорію тих, хто навчається, і застосовує знання науки з урахуванням майбутньої професійної діяльності студентів.

4. Наукові дані містяться в різних наукових виданнях, а зміст дисципліни подається в підручниках і лекціях.

5. Наука включає тільки юридичні знання, а навчальна дисципліна окрім знання передбачає отримання вмінь і навичок реалізації знань.

-3-

В положенні «Про організаціцю навчального процесу у вищих навчальних закладах», яке затверджено наказом Міністерства освіти України від 2 червня 1993 року № 161 сказано, що навчальний процес у вищих закладах освіти (надалі — навчальний про­цес) — це система організаційних і дидактичних заходів, спрямованих на реалізацію змісту освіти на певному освітньому або кваліфікаційному рівні відповідно до державних стандартів освіти.

Організація навчального процесу у вищих навчальних закладах освіти базується на таких принципах:

· науковості;

· гуманізму;

· демократизму;

· наступності та безперервності;

· незалежності від втручання будь-яких політичних партій, інших громадських та релігійних організацій.

Навчальний процес організується з урахуванням можливостей сучасних інформаційних технологій навчання та орієнтується на формування освіче­ної, гармонійно розвиненої особистості, здатної до постійного оновлення на­укових знань, професійної мобільності та швидкої адаптації до змін і розвит­ку в соціально-культурній сфері, в галузях техніки, технологій, системах управління та організації праці в умовах ринкової економіки. Він базується на ступеневій системі вищої освіти та принципах науковості, гуманізму, де­мократизму, наступності та безперервності, незалежності від втручання будь-яких політичних партій, інших громадських та релігійних організацій.

Освітньо-професійна програма підготовки— це перелік нормативних та вибіркових навчальних дисциплін із зазначенням обсягу годин, відведе­них для їх вивчення, форм підсумкового контролю.

Структурно-логічна схема підготовки— це наукове і методичне об­ґрунтування процесу реалізації освітньо-професійної програми підготовки.

Стандарт вищої освіти— це сукупність нормативних документів, які визначають вимоги до певного освітньо-кваліфікаційного рівня, які склада­ються з освітньо-кваліфікаційної характеристики, нормативної частини змісту освіти, тестів.

Освітня характеристика— це основні вимоги до якостей і знань особи, яка здобула певний освітній рівень.

Кваліфікаційна характеристика— це основні вимоги до професійних якостей, знань і умінь фахівця, необхідних для успішного виконання про­фесійних обов´язків.

Тест — це система формалізованих завдань, призначених для встанов­лення відповідності освітньо-кваліфікаційного рівня особи до вимог освіт­ньо-кваліфікаційних характеристик.

Основним нормативним документом, що визначає організацію навчаль­ного процесу в напрямі освітньо-кваліфікаційної підготовки юристів, є на­вчальний план— нормативний документ вищого закладу юридичної освіти, який складається на підставі освітньо-професійної програми та структурно-логічної схеми підготовки і визначає перелік та обсяг нормативних і вибір­кових навчальних дисциплін, послідовність їх вивчення, конкретні форми проведення навчальних занять та їх обсяг, графік навчального процесу, фор­ми та засоби проведення поточного і підсумкового контролю.

Для конкретизації планування навчального процесу на кожний навчаль­ний рік складають робочийнавчальний план.

Нормативні навчальні дисципліни повинні встановлюватися державним стандартом освіти, а вибіркові навчальні дисципліни — вищим навчальним закладом.

Вибіркові навчальні дисципліни вводять для задоволення освітніх і ква­ліфікаційних потреб особи, ефективного використання можливостей і тра­дицій конкретного навчального закладу, регіональних потреб тощо.

Місце і значення навчальної дисципліни, її загальний зміст та вимоги до знань і вмінь визначаються навчальною програмою дисципліни. Навчальну програ­му нормативної дисципліни є складовою державного стандарту освіти. Навчаль­на програма вибіркової дисципліни розробляє вищий навчальний заклад.

Для кожної навчальної дисципліни, яка входить до освітньо-професійної програми підготовки, на підставі навчальної програми дисципліни та навчального плану вищий навчальний заклад складає робочу навчальну про­грамудисципліни, яка є нормативним документом вищого навчального за­кладу. Робоча навчальна програма дисципліни містить виклад конкретного змісту навчальної дисципліни, послідовність, організаційні форми її вивчен­ня та їх обсяг, визначає форми та засоби поточного і підсумкового контролю та включає у собі тематичний план, засоби для проведення поточного та підсумкового контролю, перелік навчально-методичної літератури.

Навчання студента здійснюється за індивідуальним навчальним планом,який складається на кожний навчальний рік на підставі робочого навчаль­ного плану і включає всі нормативні навчальні дисципліни та частину вибір­кових навчальних дисциплін, вибраних студентом з обов’язковим урахуван­ням структурно-логічної схеми підготовки. Індивідуальний навчальний план складають на навчальний рік. За виконання індивідуального навчального плану відповідає студент.

Вищий навчальний заклад надає студентам можливість користуватись навчальними приміщеннями, бібліотеками, навчальною, навчально-методич­ною і науковою літературою, обладнанням, устаткуванням та іншими засо­бами навчання на умовах, визначених правилами внутрішнього розпорядку.

Навчальний процес у вищих навчальних закладах юридичної освіти здійснюється у таких формах: навчальні заняття, виконання індивідуальних завдань, самостійна робота студентів, практична підготовка, контрольні заходи.

До основних видів навчальних занять у вищих закладах юридичної освіти відносяться:

¨ лекція;

¨ лабораторне, практичне, семінарське, індивідуальне заняття;

¨ консультація.

Інші види навчальних занять визначаються у порядку, встановленому вищим закладом юридичної освіти.

Лекція - основна форма проведення навчальних занять у вищих закладах юридичної освіти. Вона є елементом курсу лекцій, який охоплює основний теоретичний матеріал окремої або кількох тем навчальної дисципліни. Тематика курсу лекцій визначається робочою навчальною програмою.

Лекції проводяться лекторами — професорами і доцентами (викладачами), а також провідними науковцями або спеціалістами, запрошеними для читання лекцій.

Лектор, якому доручено читати курс лекцій, до початку відповідного семестру повинен подати на кафедру (предметну або циклову комісію) складений ним конспект лекцій (авторський підручник, навчальний посібник), контрольні завдання для проведення підсумкового контролю, передбаченого навчальним планом і програмою для даної навчальної дисципліни.

Лектор зобов'язаний дотримуватися навчальної програми щодо тем лекційних занять, але не обмежується в питаннях трактування навчального матеріалу, формах і засобах доведення його до студентів.

Лабораторне заняття - форма навчального заняття, при якому студент під керівництвом викладача особисто проводить натурні або імітаційні експерименти чи досліди з метою практичного підтвердження окремих теоретичних положень даної навчальної дисципліни, набуває практичних навичок роботи з лабораторним устаткуванням, обладнанням, обчислювальною технікою, вимірювальною апаратурою, методикою експериментальних досліджень у конкретній предметній галузі. Лабораторні заняття проводяться у спеціально обладнаних навчальних лабораторіях з використанням устаткування, пристосованого до умов навчального процесу (лабораторні макети, установки тощо). В окремих випадках лабораторні заняття можуть проводитися в умовах реального професійного середовища. Лабораторне заняття проводиться з студентами, кількість яких не перевищує половини академічної групи.

Перелік тем лабораторних занять визначається робочою навчальною програмою дисципліни. Лабораторне заняття включає проведення поточного контролю підготовленості студентів до виконання конкретної лабораторної роботи, виконання завдань теми заняття, оформлення індивідуального звіту з виконаної роботи та його захист перед викладачем.

Практичне заняття - форма навчального заняття, при якій викладач організує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно сформульованих завдань. Практичні заняття проводяться в аудиторіях або в навчальних лабораторіях, оснащених необхідними технічними засобами навчання, обчислювальною технікою. Практичне заняття проводиться зі студентами, кількість яких не перевищує половини академічної групи.

Перелік тем практичних занять визначається робочою навчальною програмою дисципліни. Проведення практичного заняття ґрунтується на попередньо підготовленому методичному матеріалі — тестах для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями, наборі завдань різної складності для розв'язування їх студентами на занятті.

Практичне заняття включає проведення попереднього контролю знань, умінь і навичок студентів, постановку загальної проблеми викладачем та її обговорення за участю студентів, розв'язування завдань з їх обговоренням, розв'язування контрольних завдань, їх перевірку, оцінювання.

Семінарське заняття - форма навчального заняття, при якій викладач організує дискусію навколо попередньо визначених тем, до котрих студенти готують тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань (рефератів). Семінарські заняття проводяться в аудиторіях або в навчальних кабінетах з однією академічною групою. Перелік тем семінарських занять визначається робочою навчальною програмою дисципліни.

На кожному семінарському занятті викладач оцінює підготовлені студентами реферати, їх виступи, активність у дискусії, уміння формулювати і відстоювати свою позицію тощо.

Індивідуальне навчальне заняття проводиться з окремими студентами з метою підвищення рівня їх підготовки та розкриття індивідуальних творчих здібностей.

Індивідуальні навчальні заняття організуються за окремим графіком з урахуванням індивідуального навчального плану студента і можуть охоплювати частину або повний обсяг занять з однієї або декількох навчальних дисциплін, а в окремих випадках — повний обсяг навчальних занять для конкретного освітнього або кваліфікаційного рівня.

Види індивідуальних навчальних занять, їх обсяг, форми та методи проведення, форми та методи поточного і підсумкового контролю (крім державної атестації) визначаються індивідуальним навчальним планом студента.

Консультація — форма навчального заняття, при якій студент отримує відповіді від викладача на конкретні запитання або пояснення певних теоретичних положень чи аспектів їх практичного застосування. Консультація може бути індивідуальною або проводитися для групи студентів, залежно від того, чи викладач консультує студентів з питань, пов'язаних із виконанням індивідуальних завдань, чи з теоретичних питань навчальної дисципліни.

Обсяг часу, відведений викладачу для проведення консультацій з конкретної дисципліни, визначається навчальним планом.

Індивідуальні завдання з окремих дисциплін (реферати, розрахункові, графічні, курсові, дипломні проекти або роботи тощо) видаються студентам в терміни, передбачені вищим навчальним закладом. Індивідуальні завдання виконуються студентом самостійно при консультуванні викладачем.

Курсові проекти (роботи) виконуються з метою закріплення, поглиблення і узагальнення знань, одержаних студентами за час навчання та їх застосування до комплексного вирішення конкретного фахового завдання. Тематика курсових проектів (робіт) повинна відповідати завданням навчальної дисципліни і тісно пов'язуватися з практичними потребами конкретного фаху. Порядок затвердження тематики курсових проектів (робіт) і їх виконання визначається вищим навчальним закладом.

Керівництво курсовими проектами (роботами) здійснюється, як правило, найбільш кваліфікованими викладачами.

Захист курсового проекту (роботи) проводиться перед комісією у складі двох-трьох викладачів кафедри (предметної або циклової комісії) за участю керівника курсового проекту (роботи).

Дипломні (кваліфікаційні) проекти (роботи) виконуються на завершальному етапі навчання студентів у вищому навчальному закладі і передбачають систематизацію, закріплення, розширення теоретичних і практичних знань зі спеціальності та застосування їх при вирішенні конкретних наукових, професійних й інших завдань, а також розвиток навичок самостійної роботи і оволодіння методикою дослідження та експерименту, пов'язаних з темою проекту (роботи).

Студенту надається право обрати тему дипломного проекту (роботи), визначену випускаючими кафедрами (предметними або цикловими комісіями), або запропонувати свою з обґрунтуванням доцільності її розробки. Керівниками дипломних проектів (робіт) призначаються професори і доценти (викладачі) вищого навчального закладу, висококваліфіковані спеціалісти виробництва.

Самостійна робота студента є основним засобом оволодіння навчальним матеріалом у час, вільний від обов'язкових навчальних занять. Навчальний час, відведений для самостійної роботи студента, регламентується робочим навчальним планом і повинен становити не менше 1/3 та не більше 2/3 загального обсягу навчального часу студента, відведеного для вивчення конкретної дисципліни.

Зміст самостійної роботи студента над конкретною дисципліною визначається навчальною програмою дисципліни, методичними матеріалами, завданнями та вказівками викладача. Самостійна робота студента забезпечується системою навчально-методичних засобів, передбачених для вивчення конкретної навчальної дисципліни: підручник, навчальні та методичні посібники, конспект лекцій викладача, практикум тощо. Методичні матеріали для самостійної роботи студентів повинні передбачати можливість проведення самоконтролю з боку студента. Для самостійної роботи студенту також рекомендується відповідна наукова та фахова монографічна і періодична література.

Самостійна робота студента над засвоєнням навчального матеріалу з конкретної дисципліни може виконуватися у бібліотеці вищого навчального закладу, навчальних кабінетах, комп'ютерних класах (лабораторіях), а також в домашніх умовах.

Навчальний матеріал навчальної дисципліни, передбачений робочим навчальним планом для засвоєння студентом в процесі самостійної роботи, виноситься на підсумковий контроль поряд з навчальним матеріалом, який опрацьовувався при проведенні навчальних занять.

Практична підготовка студентів є обов´язковим компонентом освітньо-професійної програми для здобуття кваліфікаційного рівня і має на меті на­буття ними професійних навичок та вмінь. Мета практики — оволодіння сту­дентами сучасними методами, формами, засобами майбутньої професійної діяльності, її організації, формування професійних умінь і навичок, вихо­вання потреби систематичного поновлювання.

Практика студентів:

• є складовою процесу підготовки спеціалістів у вищих навчальних за­кладах;

• передбачає безперервність та послідовність її проведення при одержанні потрібного достатнього обсягу практичних знань і умінь відповідно до різних освітніх та кваліфікаційних рівнів: молодший спеціаліст, бакалавр, спеціа­ліст, магістр;

• проводиться насамперед на базі навчальних закладів, наукових уста­нов, юридичних об´єднань, правоохоронних органів та органів державного управління, а також на підприємствах і в організаціях, установах різних га­лузей господарства;

• перелік видів практик для кожної спеціальності або спеціалізації, фор­ми, тривалість і терміни проведення їх визначаються в навчальних планах.

Основні види практики у вищих закладах юридичної освіти такі:

• позанавчальна, що проводиться у формі залучення студентів у вільний від планових занять час до роботи в юридичних установах та об´єднаннях, участі в заходах з охорони громадського порядку, профілактики правопору­шень серед молоді тощо. Цей вид практики передбачається в річних планах та графіках проходження навчального процесу вищого закладу освіти за по­данням відповідних кафедр;

• ознайомча, призначена для первинного ознайомлення студентів з різними видами юридичної діяльності, формування професійних ціннісних орієнтацій, покращання професійного відбору;

• стажування — завершальний етап навчання, проводиться після опа­нування студентом теоретичної частини та перед виконанням кваліфікацій­ної роботи або дипломного проекту, з метою підготовки майбутніх спеціа-лістів-юристів до самостійного виконання професійних функцій на певній посаді чи у сфері професійної діяльності, набуття ними необхідних профе­сійних навичок та умінь, збирання фактичного матеріалу для виконання ква­ліфікаційної та дипломної роботи, складання державних екзаменів. Під час цієї практики поглиблюють та закріплюють теоретичні знання з усіх дис­циплін навчального плану.

Зміст і послідовність практики визначають відповідними програмами та іншими методичними документами, які розробляються вищим закладом освіти згідно з навчальним планом, затверджуються ректором або представ­никами замовників фахівців:

• наскрізною програмою практики, яка повинна відповідати норматив­ним документам Міністерства освіти і науки України, інших міністерств та відомств, вимогам замовників, навчальному плану, освітньо-професійній програмі спеціальності, кваліфікаційній характеристиці спеціалістів;

• робочими програмами відповідних видів практики, які зокрема містять рекомендації щодо видів, форм, тестів перевірки рівня знань, умінь, нави­чок, яких студенти мають набути.

Практика студентів проводиться на базах практики, які мають відпові­дати вимогам програми, визначаються вищим закладом освіти та замовни­ками на підготовку фахівців. Студенти можуть самостійно з дозволу відповід­них кафедр або циклових (предметних) комісій підбирати для себе місце про­ходження практики і пропонувати його для використання.

Організацію, проведення, керівництво і контроль за проходженням прак­тики студентами здійснюють керівники вищих навчальних закладів, від­повідні кафедри або предметні (циклові) комісії, в окремих вищих закладах освіти — керівники практики (завідувачі відділів практики), а в технікумах, коледжах та інших навчальних закладах еквівалентного рівня — заступник директора з практичного навчання.

Організація, проведення, керівництво і контроль за проходженням прак­тики включають:

• контроль за підготовленістю баз практики;

• розподіл студентів на практику з урахуванням замовлень на підготовку спеціалістів і майбутнього місця роботи останніх після закінчення навчання;

• проведення перед початком практики організаційних заходів: інструк­тажів про порядок проходження практики та з техніки безпеки, надання сту­дентам-практикантам необхідних документів (направлення, програми, що­денника, календарного плану, індивідуального завдання, тем курсових і дип­ломних робіт, методичних рекомендацій та ін.);

• інформування студентів про встановлену систему звітності з практи­ки, а саме: письмового звіту, виконання кваліфікаційної роботи, порядок оформлення виконаного індивідуального завдання, підготовка доповіді, по­відомлення, виступу тощо;

• призначення базами практики керівників практики, визначення їх обов´язків;

• контроль за забезпеченням нормальних умов праці та побуту студентів і проведення з ними обов´язкових інструктажів з охорони праці й техніки безпеки;

• контроль виконання студентами-практикантами правил внутрішньо­го розпорядку, ведення табеля відвідування студентами бази практики;

• складання заліків з практики тощо.

Для студентів, які навчаються без відриву від виробництва, може перед­бачатися практика тривалістю до одного місяця.

За наявності вакантних місць студенти можуть бути зараховані на штатні посади, якщо робота відповідає вимогам програм практики. При цьому не менше ніж 50 % часу відводиться на загальнопрофесійну підготовку за програмою практики. Після закінчення терміну практики студенти звітують про виконан­ня програми та індивідуального завдання, як правило, у формі письмового звіту, підписаного й оціненого безпосередньо керівником від бази практики, а також складають залік. Письмовий звіт разом з іншими документами, встановленими навчальним закладом (щоденник, характеристика та ін.), подається студентом на рецензування керівнику практики від навчального закладу.

Залік приймає у студентів комісія на базах практики в останні дні її про­ходження або у вищому навчальному закладі протягом перших десяти днів семестру, який починається після практики.

Студенту, який не виконав програму практики без поважних причин може бути надано право проходження практики повторно в разі виконання умов, визначених вищим навчальним закладом. Студент, який востаннє отримав негативну оцінку з практики в комісії, відраховується з вищого навчального закладу.

Під час практики у період роботи на робочих місцях і посадах з виплатою заробітної плати за студентами зберігається право на одержання стипендії за результатами підсумкового контролю. Усім студентам-практикантам держав­них вищих закладів освіти на період практики, що проводиться за межами місцезнаходження вищих закладів, сплачуються добові за рахунок витрат на практичну підготовку, а також їх проїзд залізничним, водним і автомо­більним транспортом до місцезнаходження баз практики і назад, проживан­ня в гуртожитках баз практик або в орендованих для цього житлових при­міщеннях.

Контрольні заходи включають поточний контроль, який здійснюється під час проведення практичних, лабораторних та семінарських занять і має на меті перевірку рівня підготовленості студента до виконання конкретної роботи. Форма проведення поточного контролю під час навчальних занять і система оцінювання рівня знань визначаються відповідною кафедрою (предметною або цикловою комісією). А також підсумковий контроль, який проводиться з метою оцінки результатів навчання на певному освітньому (кваліфікаційному) рівні або на окремих його завершальних етапах. Підсумковий контроль включає семестровий контроль та державну атестацію студента.

Вищий навчальний заклад може використовувати модульну та інші форми підсумкового контролю після закінчення логічно завершеної частини лекційних та практичних занять з певної дисципліни і їх результати враховувати при виставленні підсумкової оцінки.

Семестровий контроль проводиться у формах семестрового екзамену, диференційованого заліку або заліку з конкретної навчальної дисципліни в обсязі навчального матеріалу, визначеного навчальною програмою, і в терміни, встановлені навчальним планом. Семестровий екзамен - це форма підсумкового контролю засвоєння студентом теоретичного та практичного матеріалу з окремої навчальної дисципліни за семестр, що проводиться як контрольний захід.

Семестровий диференційований залік — це форма підсумкового контролю, що полягає в оцінці засвоєння студентом навчального матеріалу з певної дисципліни на підставі результатів виконаних індивідуальних завдань. Семестровий диференційований залік планується при відсутності модульного контролю та екзамену і не передбачає обов'язкову присутність студентів.

Семестровий залік - це форма підсумкового контролю, що полягає в оцінці засвоєння студентом навчального матеріалу виключно на підставі результатів виконання ним певних видів робіт на практичних, семінарських або лабораторних заняттях. Семестровий залік планується при відсутності модульного контролю та екзамену і не передбачає обов'язкову присутність студентів.

Студент вважається допущеним до семестрового контролю з конкретної навчальної дисципліни (семестрового екзамену, диференційованого заліку або заліку), якщо він виконав всі види робіт, передбачені навчальним планом на семестр з цієї навчальної дисципліни.

Екзамени складаються студентами в період екзаменаційних сесій, передбачених навчальним планом. Вищий навчальний заклад може встановлювати студентам індивідуальні терміни складання заліків та екзаменів. При використанні модульного контролю екзамени можуть не проводитись. Екзамени проводяться згідно з розкладом, який доводиться до відома викладачів і студентів не пізніше, ніж за місяць до початку сесії. Порядок і методика проведення заліків та екзаменів визначаються вищим навчальним закладом.

Результати складання екзаменів і диференційованих заліків оцінюються за чотирибальною шкалою ("відмінно", "добре", "задовільно", "незадовільно"), а заліків - за двобальною шкалою ("зараховано", "не зараховано") і вносяться в екзаменаційну відомість, залікову книжку, навчальну картку студента.

Студенти, які одержали під час сесії більше двох незадовільних оцінок, відраховуються з вищого навчального закладу. Студентам, які одержали під час сесії не більше двох незадовільних оцінок, дозволяється ліквідувати академзаборгованість до початку наступного семестру. Повторне складання екзаменів допускається не більше двох разів з кожної дисципліни: один раз викладачу, другий - комісії, яка створюється деканом факультету (завідувачем відділення).

Студенти, які не з'явились на екзамени без поважних причин, вважаються такими, що одержали незадовільну оцінку.

Державна атестація студента.

Державна атестація студента здійснюється державною екзаменаційною (кваліфікаційною) комісією (далі — державна комісія) після завершення навчання на певному освітньо-кваліфікаційному рівні або його етапі з метою встановлення фактичної відповідності рівня підготовки вимогам освітньо-кваліфікаційної характеристики.

Присвоєння кваліфікації молодшого спеціаліста здійснює державна кваліфікаційна комісія, інших кваліфікацій - державна екзаменаційна комісія.

Державна комісія створюється як єдина для денної, вечірньої, заочної (дистанційної) форм навчання та екстернату з кожної спеціальності. При наявності великої кількості випускників створюється декілька комісій з однієї і тієї ж спеціальності.

Державна комісія перевіряє науково-теоретичну та практичну підготовку випускників, вирішує питання про присвоєння їм відповідної кваліфікації, видачу державного документа про кваліфікацію, опрацьовує пропозиції щодо поліпшення якості освітньо-професійної підготовки спеціалістів.

Державна комісія організовується щорічно і діє протягом календарного року. До складу комісії входять голова і члени комісії: ректор (директор) вищого навчального закладу або проректор (заступник директора) з навчальної чи наукової роботи, декан факультету або його заступник (завідувач відділення або його заступник), завідувачі кафедр, професори, доценти (викладачі) профілюючих кафедр (відділень), провідні фахівці-юристи та працівники науково-дослідних інститутів.

Робота державних комісій проводиться у терміни, передбачені навчальними планами вищого навчального закладу

У державних комісіях студенти, які закінчують вищий навчальний заклад, складають державні екзамени та захищають кваліфікаційні (дипломні) проекти (роботи).

До складання державних екзаменів та до захисту дипломних проектів (робіт) допускаються студенти, які виконали всі вимоги навчального плану.

Складання державних екзаменів або захист дипломних проектів (робіт) проводиться на відкритому засіданні державної комісії за участю не менше половини її складу при обов'язковій присутності голови комісії.

Захист дипломних проектів (робіт) може проводитися як у вищому навчальному закладі, так і поза його межами.

Державний екзамен проводиться як комплексна перевірка знань студентів з дисциплін, передбачених навчальним планом.

Державні екзамени проводяться за білетами, складеними у повній відповідності до навчальних програм за методикою, визначеною вищим навчальним закладом. Тривалість державних екзаменів не повинна перевищувати 6 академічних годин на день.

Результати захисту дипломного проекту (роботи) та складання державних екзаменів визначаються оцінками "відмінно", "добре", "задовільно" і "незадовільно".

Результати захисту дипломних проектів (робіт), а також складання державних екзаменів, оголошуються у цей же день після оформлення протоколів засідання державної комісії.

Студенту, який захистив дипломний проект (роботу), склав державні екзамени відповідно до вимог освітньо-професійної програми підготовки, рішенням державної комісії присвоюється відповідна кваліфікація, видається державний документ про кваліфікацію.

Студенту, який отримав підсумкові оцінки "відмінно" не менше як з 75 відсотків усіх навчальних дисциплін та індивідуальних завдань, передбачених навчальним планом, а з інших навчальних дисциплін та індивідуальних завдань - оцінки "добре", склав державні екзамени з оцінками "відмінно", захистив дипломний проект (роботу) з оцінкою "відмінно", а також виявив себе в науковій (творчій) роботі, що підтверджується рекомендацією кафедри (предметної або циклової комісії), видається документ про кваліфікацію з відзнакою.

Рішення державної комісії про оцінку знань, виявлених при складанні державного екзамену, захисті дипломного проекту (роботи), а також про присвоєння студенту-випускнику відповідного рівня кваліфікації та видання йому державного документа про кваліфікацію приймається державною комісією на закритому засіданні відкритим голосуванням звичайною більшістю голосів членів комісії, котрі брали участь в засіданні. При однаковій кількості голосів голос голови є вирішальним.

Студент, який при складанні державного екзамену або при захисті дипломного проекту (роботи) отримав незадовільну оцінку, відраховується з вищого навчального закладу і йому видається академічна довідка.

У випадках, коли захист дипломного проекту (роботи) визнається незадовільним, державна комісія встановлює, чи може студент подати на повторний захист той самий проект (роботу) з доопрацюванням, чи він зобов'язаний опрацювати нову тему, визначену відповідною кафедрою (предметною або цикловою комісією).

Студент, який не склав державного екзамену або не захистив дипломний проект (роботу), допускається до повторного складання державних екзаменів чи захисту дипломного проекту (роботи) протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу5.

Студентам, які не складали державні екзамени або не захищали дипломний проект (роботу) з поважної причини (документально підтвердженої), ректором (директором) вищого навчального закладу може бути продовжений строк навчання до наступного терміну роботи державної комісії із складанням державних екзаменів чи захисту дипломних проектів (робіт) відповідно, але не більше, ніж на один рік.

Всі засідання державної комісії протоколюються. У протоколи вносяться оцінки, одержані на державних екзаменах або при захисті дипломного проекту (роботи), записуються питання, що ставились, особливі думки членів комісії, вказується здобута кваліфікація, а також який державний документ про кваліфікацію (з відзнакою чи без відзнаки) видається студенту-випускнику, що закінчив вищий навчальний заклад.

Поиск по сайту: