Мотивація як основна складова управління персоналу
Проблема спонукування людей до продуктивної праці не нова. Протягом багатьох століть вона хвилювала найвидатніші уми людства, і це не випадково: працею створюється матеріальна і духовна культура суспільства.
У загальному розумінні мотивація - це сукупність рушійних сил, які спонукають людину до виконання певних дій. Ці сили можуть мати як зовнішнє, так і внутрішнє походження і змушувати людину свідомо чи несвідомо робити ті чи інші вчинки.
У міру розвитку суспільного виробництва, переходу до постіндустріальних засад, його функціонування дедалі очевиднішим стає фундаментальне значення людських ресурсів у розвитку цивілізації. Економічною наукою доведено (і підтверджено практикою), що за сучасних умов господарювання прогрес забезпечує людина і її мотивація.
А отже, в центрі мотивації персоналу стоять потреби людини, а людина являється об’єктом і суб’єктом управління персоналом.
Потреби як основна ланка мотивації трудової діяльності
Вивчення складних теоретичних і прикладних проблем мотивації розпочинається з розгляду категорії «потреби». Потреби - це відчуття фізіологічного, соціального або психологічного дискомфорту через брак чогось, це необхідність у чомусь, що потрібне для створення і підтримування нормальних умов життя і функціонування людини. Цілком правомірним буде трактування потреб як стану нерівноваги, дефіциту, на усунення яких спрямовані дії людини.
Люди по-різному позбавляються своїх потреб: задовольняють їх, придушують або й зовсім не реагують на них.
Характер походження потреб досить складний, але в основу покладаються дві визначальні причини. Перша має фізіологічний характер, бо людина, як і кожна жива істота, потребує певних умов і засобів існування. Друга є наслідком суспільних умов.
Загальні властивості потреб:
- більшість потреб є предметними; - притаманна різноманітність і здатність до розвитку; - більшість потреб циклічні; - більшість потреб задовольняються за допомогою предметів або послуг.
3. Класифікація потреб людини:
а) за природою - первинні (фізіологічні і, як правило, природжені) і вторинні (психологічні, які усвідомлюються з досвідом):
б) за суб'єктами вияву (особисті/індивідуальні, групові/колективні, суспільні);
в) за кількісною визначеністю і можливостями задоволення (абсолютні, дійсні, платоспроможні, задоволені);
г) за характером, причиною виникнення (матеріальні, трудові, статусні)
д) за ступенем усвідомленості (усвідомлені, неусвідомлені).
Фізіологічні потреби (потреби найнижчого рівня) є необхідними для виживання(потреба в їжі, воді, захисті, відпочинку, сексуальні потреби).
До сусп..потреб належать: виробничі, державного управління, оборони, охорони довкілля, забезпечення конституційних гарантій членам суспільства тощо.
Особисті потреби виникають і розвиваються в процесі життєдіяльності людини. Абсолютні потреби полягають у самому тільки бажанні володіти товарами та користуватися послугами і мають абстрактний характер.
Дійсні потреби формуються в рамках досягнутого рівня виробництва. Вони не пов'язані з платоспроможністю споживачів і є конкретними, тобто спрямованими на певний предмет чи послугу, які справді виробляються і пропонуються споживачеві.
Платоспроможні потреби визначаються відповідними можливостями споживачів. З цими потребами споживач виходить па ринок, і вони набирають форми платоспроможного попиту.
До задоволених потреб відносять ті, що фактично задовольняються наявними благами та послугами. Платоспроможні потреби перетворюються на задоволені тоді, коли на ринку є достатня кількість товарів та послуг, які за своїми споживчими якостями відповідають вимогам покупців.
Зміст та взаємозв’язок ключових категорій навчальної дисципліни: “мотив”, “інтерес”, “стимул”, “стимулювання”.
Коли людина усвідомлює зміст потреби і можливість її задоволення за допомогою певних благ, у неї виникає інтерес до цих благ і до способів їх отримання. У такому випадку потреби набувають форми інтересів. Інтерес — форма прояву пізнавальної потреби особистості, спрямована на певний предмет (благо). Інтереси зумовлюють появу спонукальних дій, мотивів. Мотив є переважно усвідомленим внутрішнім спонуканням людини до діяльності, пов’язаним із задоволенням певних потреб.
Під стимулом розуміють спонукання до дії, яке походить із-зовні й має цільову спрямованість. І мотив, і стимул є спонуканням до дій. В основі стимулу лежать зовнішні чинники: матеріальні і нематеріальні винагороди, накази, розпорядження та інші адміністративні методи. Мотив також є спонуканням до дії, але в основі нього може бути як стимул так і особисті причини (почуття обов’язку, відповідальність, прагнення самовираження, докори сумління тощо). Стимул перетворюється на мотив лише в тому разі, коли він усвідомлений людиною, сприйнятий нею.
Стимулювання — процес зовнішнього впливу на людину для спонукання її до конкретних дій. Стимулювання є одним із засобів мотивації. За допом. стимулювання, створ. сприятливі умови для задоволення потреб працівника, забезпечується трудова поведінка.