Методологічна культура сучасного бібліотекознавства

Сучасне бібліотекознавство знаходиться на стадії свого розвитку,коли мають бути створені власні підходи, апарат теоретико-методологічних досліджень та їх практичної інтеграції.

У зв’язку з цим актуальним стає, насамперед, філософське осмислення нових явиш, у бібліотечній діяльності, поглиблення функціональних розробок, поновлення методології бібліотекознавства. Факти і тенденції, які спостерігаються у процесі розвитку усієї бібліотечної системи, мають бути систематизовані, описані, а між ними встановлені взаємозв’язки.

Філософський аспект бібліотекознавства набуває в нових умовах особливого значення. Завдання філософії в бібліотекознавстві полягає в теоретичній інтерпретації конкретного бібліотекознавчого знання. Незважаючи на постійні способи використати в дискусії 70-х років філософські категорії про об’єкт і предмет бібліотекознавства, філософське осмислення більшості проблем бібліотекознавства має на сьогодні фрагментарний характер.

Визначення фундаментальних проблем бібліотекознавства, їхніх взаємозв’язків та дослідження факторів, які впливають на область практичної діяльності, допомогли б провести роботу бібліотек у стан, адекватний їхнім реальним можливостям. Через адаптацію понять, принципів і законів матеріалістичної діалектики формується теоретичний базис бібліотекознавства. Фундаментальним принципом теоретичного дослідження діяльності бібліотеки та БСІ є принцип розвитку, який орієнтує на аналіз джерел саморозвитку, саморуху БСІ та його розвитку. Конкретне втілення принцип розвитку відносно суспільства та його підсистем знаходить у принципу історизму'. Щоб дійсно зрозуміти об’єкт необхідно вивчити його з усіх боків, віднайти усі зв’язки та відносини (принцип загального зв’язку, що виступає як втілення принципу єдності світу).

Досліджуючи БСІ у процесі саморозвитку важливо дотримуватися принципу суперечності. Тобто пізнання БСІ можливе через визначення в результаті аналізу його вихідного, фундаментального протиріччя, яке є імпульсом розвитку.

Принцип детермінізму відбиває загальну закономірність розвитку матеріального світу, тому що причини буття і розвитку БСІ слід шукати в конкретному процесі взаємодії, якісно визначених матеріальних об’єктів.

Конкретним початком, вихідним пунктом теоретичного дослідження є бібліотечна практика. Принципом єдності теорії і практики визначається дослідження вихідного початку.

Погляди на бібліотеку містяться в чуттєво-предметній діяльності не тільки у формі об’єкту, а й суб’єктивно у формі практики, конкретних формах діяльності людини. Формою взаємодії конкретних об’єктів є праця. Праця постає як конкретно загальний процес взаємодії матеріальних об’єктів. Вона представляється через різноманітність особливих форм взаємодії з природою.

Принцип єдності історичного і логічного дозволяє примирити суперечності становлення, функціонування, розвитку БСІ.

Наукове бібліотечне знання існує у вигляді певних теоретичних систем : концепцій, гіпотез, теорій, наукових дисциплін та ін.

Методологічний аналіз до останнього часу був прерогативою філософії. Наведемо вимоги до філософського вчення спеціального матеріалу : необхідність його критичного переосмислення відповідними засобами, що дозволить визначити категоріальний рівень і зіставити сучасні умови генезису цього матеріалу з тими, які вже мали місце в історії філософії. Існує три основні напрями аналізу фундаментальних проблем конкретних наук : логіко-методологічний, логіко-гносіологічний і онтолого-методологічний або категоріальний.

Методологію можна визначити як філософське вчення про методи і засоби пізнання та перетворення дійсності. Вихідним в цьому визначенні є положення про те, що дослідження методів і засобів пізнання можливе лише на грунті філософського пізнання. Така постановка питання підкреслює зв’язок методології з діалектикою марксистсько-ленінської філософії складною гносеологією теорії пізнання. Дещо іншим, більш конкретним, є трактування методології як вчення про методи пізнання та перетворення світу.

У науковому пізнанні використовуються різноманітні методи дослідження. Методологія під певним кутом зору вивчає сукупність методів, аналізує їх сутність і засоби застосування. Загальними методом пізнання у всіх галузях пізнання оточуючого світу виступає діалектичний метод.

Науковий метод - це відображення об’єктивних законів дійсності. Методи з’являються лише в свідомій діяльності людей.

Методологія - це сукупність науково-обгрунтованих принципів, які визначають добір найбільш раціональних, плідних шляхів і методів вирішення, дослідження завдань і організації наукового процесу.

Метод є розумовою операцією, на грунті якої здійснюються певні дії.

Система методі які застосовуються у конкретному пізнавальному процесі, створюється дослідником одноразово і після завершення цього процесу розформовується.

Кожна наука, як і бібліотекознавство, володіє певною методологічною функцією, та кожна окрема наука обмежується лише тими методами, які застосовуються у вивченні її власного предмета.

В сучасній науці склалося уявлення про три рівні методології:

I - філософський;

II - загальнонауковий (математичний, кібернетичний, системний тощо);

III - частковонауковий.

У соціальному пізнанні широко застосовуються загальнонаукові, нефілософські методи (кібернетичні, математичні, науковознавчі та інші.

Сучасний аналіз суспільного процесу не може бути плідним, якщо у ньому не використовуються фундаментальні поняття системно-структурного дослідження : система, елемент, організація, структура, функція тощо.

Певна річ, пізнання суспільства як системи пов’язане з виділенням і диференціацією компонентів, які його складають. Але характеристика об’єктів соціального життя може бути здійснена лише на грунті діалектики і історичного розвитку.

Діалектичний метод пронизує всі наукові методи. Незважаючи на свою універсальність, вони разом з тим мають свої межі. Так, кібернетичний метод не може осмислити все, чим займається соціальне пізнання, і підмінити методи суспільних наук. Тільки у поєднанні з дослідженням кібернетизація соціального пізнання і системно-структурний підхід ведуть до математизації соціального знання, нема сумніву, що це прогресивний метод, який збільшує пізнавальні можливості людства.

У дослідженні складних структурних утворень, як правило, зменшується безпосередня наочність і зростає роль абстрактних форм виражешш, стає необхідним використання символів для позначення реальних відносин.

із вищесказаного можна зробити висновок, що конкретні соціальні науки мають сприяти підвищенню ефективності управління соціальними процесами, суспільним виробництвом і культурним будівництвом. Для забезпечення цього необхідно здійснити глибоку розробку методології конкретних наук.

Будь-яка наукова теорія у процесі свого становлення і розвитку проходить два голові етапи :

· період накопичення фактів, класифікації емпірично-конкретного, формування теоретичних абстракцій і узагальнень;

· період сходження від абстрактного до конкретного, тобто період переходу до всебічного визначення об’єкта дослідження через численні абстрактні визначення.

Передумовою дійсно наукової теорії і наукового методу дослідження в галузевих науках є основні принципи і положення філософії, які використовують дослідники свідомо або інтуїтивно, під вшіивом самої логіки наукового дослідження, або стилю наукового мислення (СНМ). СНМ визначається як стійка система загальноприйнятних методологічних нормативів і філософських ознак, якими керуються дослідники. СНМ впливає на продукцію досліджень - теорію, гіпотези тощо. Сучасний СНМ, який отримав назву синергетичного, передбачає орієнтацію на нестійкість та неоднозначність ситуацій вибору, самодовільність процесів формування нових структур, взаємообумовленість біологічних і соціальних процесів, ускладнення взаємодії системних об’єктів. Процес інтеграції і диференціації знання призводить до формування комплексів наук, «регіонів наук». Наприклад, маємо «регіон» історичних наук, де провідне місце відведено всесвітній історій, «регіон» економічних наук з провідною складовою - політичною економією капіталізму і соціалізму, «регіон» наук, що вивчають соціальну комерцію. Наш регіон поєднався не тільки на грунті спільності.

предмета, а й на основі можливості застосування математичного, кібернетичного, системно-структурного, соціального та ін. частково наукових методів.

Методологія потребує вирішення частково наукових завдань на підвалинах загально філософських принципів:

I. об’єктивності (це принцип класу і принцип конкретності в певних соціокультурних умовах);

II. історизму - виявлення зв’язків між явищами, які наслідують один одному;

III. принцип розгляду об’єкту пізнання у всіх його зв’язках і відносинах;

єдності аналізу і синтезу в пізнанні.

Бібліотекознавство можна вважати відносно самостійною галуззю в системі суспільних наук. Методологія бібліотекознавства уявляє собою систему філософських загальнотеоретичних і спеціальних положень та принципів.

Загальна частина - діалектика та теорія пізнання, спеціальна - положення соціології, теорії соціальних організацій, інформатики, бібліографознавства, теорія соціальних комунікацій, педагогіки, психології, математики. Від дисциплін свого «регіону» вона відрізняється специфічним об’єктом. На сьогодні він складає БСІ.

До спеціальної частини методологіїбібліотекознавства відносять специфічну систему методів або, іншими словами, метод комплексного застосування методів (за визначенням російського бібліотекознавця С.Крейденко)

Поиск по сайту: