Класи небезпеки шкідливих речовин

­Гранично допустимою концентрацією (ГДК) шкідливої речовини у повітрі робочої зони виробничого приміщення вважається така концентрація, вплив якої на людину в разі її щоденної регламентованої тривалості не призводить до зниження працездатності чи захворювання в період трудової діяльності та у наступний період життя, а також не чинить негативного впливу на здоров’я нащадків.

ГДК шкідливих газів, пари та пилу, що часто потрапляють у повітря робочої зони виробничих приміщень промислових підприємств, наведено в додатку 4.

Щодо речовин, які досить часто потрапляють у повітря робочої зони виробничих приміщень, то для них встановлені допустимі концентрації. Так, наприклад, для окису вуглецю допустимою середньоденною нормою є:

{тривалості роботи до 1 години – 50 мг/м³;

{за тривалості роботи протягом 30 хвилин -100 мг/м³;

{ за тривалості роботи не більше 5 хвилин – 200 мг/м³.

Вміст шкідливих речовин в повітрі не повинен перевищувати гранично допустимих концентрацій (ГДК), котрі оцінюються о міліграмах на метр кубічний. За вмісту в повітрі робочої зони кількох речовин односпрямованоі дії для забезпечення безпеки роботи слід дотримуватися наступної умови:

де С_1, С_2, С_3,... С_n – концентрації відповідних шкідливих речовин в повітрі, мг/м³; ГДК₁, ГДК₂... ГДК_n – граничнодопустимі концентрації відповідних шкідливих речовин, мг/м³.

­До шкідливих речовин односпрямованої дії належать шкідливі речовини, котрі близькі за хімічною будовою та характером впливу на організм людини.

Це, зокрема, вуглець, оксид азоту, сірчаний газ, сірчаний водень та інші вуглеводневі сполуки.

Вміст шкідливих речовин в повітрі, котре надходить у виробничі приміщення, не повинен перевищувати 0,3 ГДК, встановлених для робочої зони виробничих приміщень. Викиди в атмосферу повітря, котре містить шкідливі речовини, слід передбачати та обґрунтовувати таким чином, щоб концентрації їх не перевищували норм, вказаних в ГОСТ 12.1.005-88 “ССБТ. Воздух рабочей зони. Общие санитарно-гигиенические требования”. Допустимий вміст пилу в повітрі, котре викидається в атмосферу, слід визначати за формулами:

• за витрати повітря, що викидається в атмосферу більше 15 тис. м³/год Сі – 100К;

• за об’єму повітря, що викидається в атмосферу 15 тис. м³/год і менше Сг = (160 4 (X )К,

де С₁ та С₂ – допустимий вміст пилу в повітрі; ОС – витрата повітря тис. м³/год; К — коефіцієнт, котрий приймається залежно від гранично допустимої концентрації пилу в повітрі робочої зони.

Значення К, залежно від гранично допустимої концентрації пилу в повітрі виробничих приміщень, слід приймати рівним 0,3 за ГДК пилу 2 мг/м³ та менше; 0,6 за ГДК від 2 до 4 мг/м³; 0,8 за ГДК від 4 до 6 мг/м^;і та 1 за ГДК 6 мг/м³ та більше.

Для визначення кількості пилу в повітрі виробничих приміщень існує ваговий метод (за допомогою аспіратора для відбору проб повітря), суть якого – у протягуванні через фільтр певного об’єму досліджуваного повітря. Потім зважують фільтр на аналітичних вагах і визначають запиленість за формулою з подальшим порівнянням фактичної запиленості з допустимою.

Під час використання вимірювача концентрації пилу ВКП-1 визначення запиленості здійснюється за шкалою і тарувальним графіком.

Принцип дії приладу полягає в електризації аерозольних пилових частинок в полі від’ємного електричного коронного розряду та в подальшому вимірюванні електричного заряду, що накопичується на стінках вимірювальної камери, і пропорційному вмісту пилу в повітрі.

Поиск по сайту: