Переваги і негативні наслідки міжнародних інвестицій

Незважаючи на зазначені складності і ризики, обсяги міжнародних інвестицій дуже високі і постійно зростають. Так, акції всіх основних світових корпорацій котируються на біржах різних країн. Великі корпорації, а також уряди і місцеві органи влади займають кошти шляхом випуску своїх цінних паперів в інших країнах або на європейському ринку. Нарешті, існують міжнародні фінансові групи, що володіють значними коштами й інвестують їх у тих сегментах міжнародного ринку, де можна одержати більш високу прибутковість.

Як вже вказувалось, міжнародні інвестиції можуть здійснюватись у двох основних формах – портфельних та прямих. Крім того, за останні три десятиліття набув поширення міжнародний трансфер технологій.

При формуванні портфелю інвестицій будь-який інвестор, що має вільні кошти і бажає вигідно їх розмістити, може діяти різним чином, а саме:

1) Він може сформувати портфель інвестицій з інструментів національних емітентів, номіновані у національній валюті. До них відносяться цінні папери держави, регіональних і місцевих органів влади, національних акціонерних товариств, а також депозити в національній валюті.

Перевагами такого підходу до формування портфеля інвестицій є: можливість одержання досить повної інформації про емітентів; можливість вести власну статистику фондового і грошового ринків; використання тільки національної валюти, що виключає ризик валютного обміну; відсутність додаткових витрат, пов'язаних з інвестуванням за кордон; можливі податкові й інші переваги для інвесторів-резидентів у порівнянні з інвесторами-нерезидентами.

У той же час, такий підхід не дозволяє диверсифікувати інвестиції для зменшення ризику при падінні прибутковості національних фондового і грошового ринків, а також одержати більш високу прибутковість у порівнянні з прибутковістю національних ринків. Крім того, на даний час практично кожен національний ринок унаслідок присутності на ньому іноземних інвесторів неминуче стає частиною світового ринку інвестицій з усіма позитивними і негативними наслідками. Це було підтверджено, наприклад, кризою світового фінансового ринку наприкінці 2008 р., що почався в США і торкнувся в тому чи іншому ступені більшість країн світу. Таким чином, сьогодні інвестори, які орієнтуються тільки на національний ринок, повинні враховувати фактори, що впливають на стан ринку міжнародних інвестицій в цілому. Наприклад, вони не можуть бути цілком гарантовані від тимчасового падіння курсу національних цінних паперів, не пов'язаного з внутрішньою економічною і політичною ситуацією, а викликаного винятково зовнішніми факторами;

2) У портфель інвестицій можна включити цінні папери іноземних емітентів, номіновані в національній валюті і торгуються (тобто купуються і продаються) на національному ринку. Наприклад, японські чи американські компанії, яким для фінансування своєї діяльності необхідні швейцарські франки, випускають на швейцарський ринок свої облігації, номіновані у швейцарських франках. Іншим прикладом є американські депозитарні розписки (American Depository Receipts — ADR). У даному випадку іноземні акції депонуються в банках США, які випускають їх на ринок США і міжнародний ринок.

Перевагою включення цих інструментів у портфель інвестора є можливість одержання більш високої якості інвестицій (у випадку більш високої прибутковості або більш низького ризику таких цінних паперів). Недоліками їхнього придбання є можливі труднощі одержання інформації про емітентів, а також ризик падіння курсу валюти емітента стосовно валюти інвестора (оскільки ціна таких інструментів на національному ринку визначається з урахуванням курсу обміну валют).

3) У портфель інвестицій можна включити інструменти, які торгуються на національних фондовому і грошовому ринках, але номіновані в іноземній валюті. Перевагами включення в портфель інвестицій таких активів є:

– можливість одержання додаткового доходу за умови зростання курсу іноземної валюти;

– зменшення загального ризику портфеля при падінні ринку цінних паперів національних емітентів або падінні курсу національної валюти.

Подібні інвестиції зв'язані, однак, з додатковим ризиком унаслідок можливого введення адміністративних обмежень на операції з іноземною валютою або падіння курсу валюти інвестицій по відношенню як до національної валюти, так і до інших іноземних валют (наприклад, при деномінації грошової одиниці або введенні єдиної валюти для низки країн).

4) Інвестор може сформувати портфель міжнародних інвестицій, що включає як цінні папери національного ринку, так і цінні папери, якими торгують на міжнародному ринку, що охоплює інші національні ринки і євроринок.

Таким чином,переваги міжнародних інвестицій пов'язані з тим, що вони дають можливість одержуватибільш високу якість— велику прибутковість і менший ризик у порівнянні з чисто національними інвестиціями.

Додаткова прибутковість міжнародних інвестицій обумовлена:

– нерівномірністю розвитку національних ринків різних країн. Так, цінні папери кожного національного ринку мають тенденцію одночасного зростання чи падіння їх курсів, оскільки на них однаково впливають національні економічні і політичні умови — обсяг і динаміка грошової маси, зміна процентних ставок, дефіцит бюджету, грошова і податкова політика держави й ін. При цьому можливі ситуації, коли при падінні цін одного класу цінних паперів (наприклад, акцій) унаслідок тих чи інших причин держава вживає заходи, що сприяють перетоку капіталу в інший сегмент (наприклад, у державні цінні папери) з метою запобігання його відтоку з національного ринку, що приводить до того ж до падіння курсу національної валюти. Проте прибутковість національного портфеля не може бути вище прибутковості найбільш дохідних сегментів національного ринку, що у кінцевому рахунку визначається станом національної економіки. У той же час, національні ринки різних країн мають відносну незалежність, а їхня економіка розвивається нерівномірно;

– можливим ростом курсів іноземних валют стосовно валюти інвестора. Наприклад, зростання курсу валюти будь-якої країни дозволяє також одержати більш високу прибутковість вкладень в облігації її емітентів, навіть якщо їхня прибутковість буде менше прибутковості облігацій у країні інвестора.

Міжнародні інвестиції можуть забезпечити і менший ризик їхнього портфеля. Це зв'язано з тим, що економіка різних країн розвивається нерівномірно, і, якщо деякі національні ринки акцій будуть падати, інші будуть рости. Інвестор, що вважає себе досить досвідченим, може купувати на ринках, що, на його думку, будуть рости, і зневажати тими, котрі можуть упасти. Звичайний інвестор може зменшити ризик міжнародних інвестицій шляхом диверсифікованості портфеля і придбанням цінних паперів різних національних ринків.

Іноземні інвестиції відіграють велику роль в економічному розвитку будь-якої держави незалежно від рівня його економічного розвитку — будь то промислово розвинута чи найменш розвинута країна.

Важливість прямих іноземних інвестицій (ПІІ) значно збільшилася починаючи з 90-х років минулого століття, коли інвестиції стали розглядатися як один з основних засобів інтеграції національних економік у світове господарство на основі переносу виробничих потужностей, переказу капіталу, передачі технології, управлінського досвіду і навичок, інновацій у приймаючу країну, нерідко в більш велику економіку (щоб досягти так званого «ефекту масштабу»).

Іноземні інвестиції сприяють економічному росту приймаючої економіки завдяки більш ефективному використанню національних ресурсів. Можна виділити два канала ефективності:

– вихід закордонних фірм на національний ринок веде до заміщення або витиснення менш ефективних національних компаній, що приводить до перерозподілу внутрішніх ресурсів між більш і менш рентабельними компаніями і сприяє росту середнього рівня продуктивності праці і середніх доходів на душу населення у приймаючій країні. Розрізняють дві основні причиницього явища: закордонні компанії мають більш високий рівень вкладення капіталу на одиницю праці, що безпосередньо впливає на зростання продуктивності праці; як правило, закордонні компанії — більш великі структури (у порівнянні з національними фірмами) і сприяють росту продуктивності праці за рахунок т.зв. ефекту масштабу. Крім того, у закордонних компаніях більш високий середній рівень заробітної плати з урахуванням, що деяка частка зростання середньої продуктивності, зв'язана з припливом ПІІ, проходить через місцеві фактори виробництва;

– зростання конкуренції на місцевих ринках за рахунок закордонних компаній. Діяльність останніх спонукує національні фірми працювати ефективніше. Аналогічним образом діяльність закордонних фірм сприяє більш швидкій передачі нової і передової технології й удосконаленої практики менеджменту місцевим фірмам на основі вертикально інтегрованих зв'язків і т.зв. демонстраційного ефекту.

ПІІ зіграли важливу роль в економічному розвитку багатьох країн. Яскравим прикладом є нові індустріальні економіки Східної Азії і Латинської Америки. У чотирьох країнах — членах Асоціації держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) — Малайзії, Філіппінах, Індонезії й Таїланду — приплив закордонних інвестицій у деякі галузі промисловості (головним чином в електроніку й автомобілебудування) сприяв трансформації структури національних економік і зміні їхньої спеціалізації — від експортерів сільськогосподарської продукції і мінеральної сировини до великих виробників і експортерів переважно готової промислової продукції.

Таким чином, позитивний вплив прямих іноземних інвестицій на економічний розвиток приймаючої країни виявляється в наступному:

– ПІІ можуть збільшити обсяг сукупного капіталу і, як наслідок, сприяти економічному зростанню. Однак необхідно, щоб зарубіжні інвестиції не витісняли рівні суми національних капіталів унаслідок зростання конкуренції на ринках;

– ПІІ сприяють економічному зростанню, якщо вони більш рентабельні або прибуткові у порівнянні з національними капіталовкладеннями;

– ПІІ – це основний канал передачі передової технології країнам, що розвиваються, і державам з перехідною економікою. Але негативну роль можуть зіграти окремі фактори. Наприклад, в умовах протекціоністської торгової політики ПІІ можуть бути єдиним шляхом доступу на внутрішній ринок приймаючої країни на відміну від традиційного експорту товарів. Більше того, уряд може запропонувати стимули іноземним інвесторам, щоб стимулювати приплив ПІІ з метою поповнення валютних резервів і розвитку конкретних галузей, що є стратегічними цілями промислової політики;

– внесок ПІІ в підвищення економічного зростання можливий тільки за наявності зв’язку між ПІІ і рівнем кваліфікації трудових ресурсів. Існує тісний взаємозв'язок між ПІІ і рівнем освіти зайнятих осіб, оскільки ПІІ є основним каналом передачі технологій, що вимагає відповідного рівня підготовки місцевих кадрів, які можуть ефективно працювати з передовими технологіями. Це, в свою чергу, визначає вплив закордонних капіталовкладень на трудові ресурси — на рівень зайнятості, на вартість оплати праці, а також на зростання кваліфікації.

Транснаціональні корпорації (ТНК) надають приймаючій країні свої міжнародні канали закупівель, виробництва і збуту, що створює умови для доступу на світовий ринок національних фірм і розширенню чи, навпаки, скороченню їхніх зв'язків з місцевими постачальниками. Як правило, ТНК реінвестують велику частину отриманого прибутку в дочірні компанії і меншу частину прибутку вивозять за рубіж. Тобто, на відміну від місцевих фірм вони мають більш високу здатність залишати отримані прибутки для реінвестування в приймаючій країні. Це також сприяє більш високому рівню формування капітальних фондів у національній економіці.

В той же час, на думку закордонних аналітиків, варто виділити загальні моменти при оцінці можливого негативного впливу прямих іноземних інвестицій:

1) вкладення іноземного капіталу у виробництво приймаючої країни відбувається одноразово, а вивіз прибутку до країн базування — постійно. Це веде до вирівнювання обсягу раніше завезеного (у формі капіталовкладень) і вивезеного капіталу (у формі прибутку і доходів). Таким чином, здійснюється «старіння» інвестицій. Однак далеко не завжди інвестор цілком вивозить отриманий прибуток. Щоб стимулювати реінвестування отриманого прибутку в приймаючій країні, необхідний стабільний і сприятливий інвестиційний клімат;

2) витиснення національних капіталів і компаній (так званий ефект crowding out);

3) сприяння відтоку капіталу з країни на основі трансфертного ціноутворення;

4) будь-який капітал (іноземний чи національний) вкладається в галузі, що забезпечують найбільш швидку й ефективну віддачу, що може привести до диспропорційного розвитку національної економіки, якщо держава не буде регулювати напрямку капіталопотоків. Вказане відноситься також до екологічно брудних галузей виробництва, стерпним із промислово розвинених країн у держави, що розвиваються, і в країни з перехідною економікою з порівняно м'якими стандартами захисту навколишнього середовища;

5) часто негативне відношення приватно-підприємницького сектора і окремих громадян приймаючої країни до володіння іноземним капіталом прибутковими галузями, компаніями, їх впливом на визначення стратегії розвитку тієї чи іншої галузі економіки і т.ін.

Таким чином, в узагальненому вигляді позитивний і негативний вплив ПІІ на економіку країни-одержувача можна представити в табл. 1.1.

Таблиця 1.1

Вплив прямих іноземних інвестицій на економіку країни-одержувача

Тобто, можна зробити висновок: ПІІ потребують контролю і управління як на національному, регіональному, так і на міжнародному рівнях.

Поиск по сайту: