 |
|
|
Архитектура Астрономия Аудит Биология Ботаника Бухгалтерский учёт Войное дело Генетика География Геология Дизайн Искусство История Кино Кулинария Культура Литература Математика Медицина Металлургия Мифология Музыка Психология Религия Спорт Строительство Техника Транспорт Туризм Усадьба Физика Фотография Химия Экология Электричество Электроника Энергетика |
Термінологічний словник. Активи банку — розміщені і використані кошти банку, згруповані за їх економічним
Активи банку — розміщені і використані кошти банку, згруповані за їх економічним значенням у процесі відтворення, які відображаються у лівій частині бухгалтерського балансу банку — активі. До них відносять готівку в касах банку, кошти на кореспондентських рахунках, депозити в інших банках та кредити, надані цим банкам, інвестиції у цінні папери та паї, нематеріальні та матеріальні активи, кредити та фінансовий лізинг, надані клієнтам, та інші активи. Активи банку високоліквідні — кошти та активи, які можуть бути легко трансформовані в готівку. Акціонерний банк — банк, заснований у формі відкритого або закритого акціонерного товариства. Його діяльність регулюється законами України «Про банки і банківську діяльність», «Про господарські товариства», «Про цінні папери і фондову біржу» та ін. законодавчими й нормативними актами. Він повинен мати статутний фонд, поділений на певну кількість іменних акційрівноїномінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки своїм майном.Статутний фонд акціонерного банку формується за рахунок емісії (випуску) та продажу акцій, які повинні мати однакову номінальну вартість. Акціонерний капітал банку — кошти, iнвестованi власниками акціонерного банку в його акцiї, та сума нерозподiленого прибутку. Мінімальний розмір цього капіталу регулюється нормативними актами Національного банку України. Банк з іноземним капіталом — банк, у якому частка капіталу, що належить хоча б одному нерезиденту, перевищує 10 %. Банківська ліцензія — документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених Законом України «Про банки і банківську діяльність», на підставі якого банки мають право здійснювати банківську діяльність. Банківська холдингова група — банківське об’єднання, до складу якого входять виключно банки, причому материнському банку має належати не менше 50 % акціонерного (пайового) капіталу або голосів кожного з інших учасників групи, які є його дочірніми банками. Банківська ліквідність — здатність банку швидко і без втрат перетворити свої активи в пасиви. Банківські інвестиції — інвестиції банків у цінні папери чи паї інших юридичних осіб. Банківські операції — операції, які може здійснювати банк відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» на основі ліцензії чи письмового дозволу Національного банку України. Банківські ресурси — сукупність коштів, які перебувають у розпо-рядженні банку і використовуються ним для здійснення кредитних та інших активних операцій. Банківські ризики — загроза втрат, що зумовлена специфікою банківської діяльності. Підрозділяються на кредитні, процентні, валютні ризики, ризики від операцій з цінними паперами, ризики зловживань тощо. Вклад — кошти у готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на певний строк зберігання або без зазначення такого строку (до запитання) і підлягають виплаті вкладникові відповідно до законодавства України та умов договору. Депозит банківський — див. Вклад. Державний банк — банк, 100 % статутного фонду якого належать державі. Довірчі операції банків — операцiї трастових пiдроздiлiв комерцiйних банкiв з управлiння коштами чи майном i виконання iнших послуг в iнтересах, за дорученням та за рахунок їх клiєнтiв. Дочірній банк — банк, у якому материнському банку належить не менше 50 % акціонерного (пайового) капіталу або голосів, але який не має права володіти акціями материнського банку. Земельний банк — 1) банк, основною операцією котрого є надання послуг із земельного кредиту, тобто сільськогосподарського кредиту під заставу землі або іншої нерухомості, основною метою котрого є сприяння розвитку сільського господарства. Як правило, ці банки надають пільгові кредити аграрному сектору економіки за рахунок держави або за її підтримки. У дореволюційній Росії існувала ціла система земельних банків. Перші земельні банки на території Російської імперії з’явилися саме в Україні. У 1864 р. був заснований перший земський банк у Херсоні, а в 1871 р. такий самий банк був заснований у Харкові. 2) У деяких виданнях — назва центральних банків федеральних земель у ФРН, які виникли після закінчення Другої світової війни в західних зонах окупації на базі відділень Рейхсбанку, діяльність якого за рішенням союзників антигітлерівської коаліції була припинена. Їх діяльність координувалася створеним у лютому 1948 р. окупаційною владою західних країн Банком німецьких земель. Вищим органом емісійної системи стала Центральна банківська рада, яка складалась із президентів центральних банків земель. Зі свого складу вони обирали президента ради і президента правління Банку німецьких земель. Після прийняття в 1957 р. закону про створення Німецького федерального банку (Бундесбанку), центральні банки земель були об’єднані з Банком німецьких земель, і таким чином виникла емісійна система, котра існує до теперішнього часу. Інвестиційний банк — банк, що спеціалізується на здійсненні портфельних і реальних інвестицій на комісійній основі чи за власний кошт, за допомогою проведення операцій з цінними паперами (випуск, розміщення, придбання) та довгострокового кредитування інвестиційних проектів, засновницької діяльності. Особливість інвестиційних банків полягає в тому, що вони не залучають вклади населення. У Франції такі банки називають діловими банками. Виникнення інвестиційних банків наприкінці XVIII — початку XIX ст. було пов’язане з розміщенням державних цінних паперів. З часом ці банки почали вкладати капітали в реальні інвестиції. До виділення інвестиційних банків у окремий вид привів розподіл праці в кредитній сфері з метою зменшення ризиків комерційних банків, причому в деяких країнах (США, Японія, Великобританія) таке виокремлення закріплено законом. У сучасних банківських системах розрізняють інвестиційні банки двох типів. Для першого з них, котрий є характерним для банківських систем англо-саксонського типу, притаманні операції виключно з розміщення та торгівлі цінними паперами. Банки другого типу характерні для банківських систем романо-германського типу. Для них типовими є операції із середньострокового та довгострокового кредитування. Відмінність щодо кола операцій, які здійснюються кожним з типів інвестиційних банків, ставить перед ними різні завдання. Так, банкам першого типу значні ресурси потрібні на період між виплатою емітенту цінних паперів суми розміщення (підписки) і отриманням коштів від покупців цінних паперів. Цю потребу вони покривають за рахунок власних коштів та короткострокових позик від інших фінансово-кредитних інституцій, що не вимагає від цих банків наявності великої суми власних коштів. У зв’язку з тим, що активи інвестиційних банків другого типу мають досить тривалий термін обертання, для них необхідною умовою існування є залучення довгострокових пасивів та захист від ризиків, пов’язаних зі зміною вартості грошей у часі. Основну частину активних операцій інвестиційних банків першого типу становлять вкладення в цінні папери як державні, так і корпоративні, котрі ці банки або купують на ринку, або отримують як плату за послуги. Активи інвестиційних банків другого типу складаються в основному із середньострокових та довгострокових позик. Задля диверсифікації ризиків та підтримання ліквідності інвестційні банки другого типу певну частину своїх активів вкладають у цінні папери. Інноваційний банк — спеціалізований банк, основними операціями якого є фінансування або кредитування інноваційної діяльності за повним інноваційним циклом «наука—техніка—виробництво» чи окремими його етапами, або стадіями, з метою прискорення темпів науково-технічного прогресу. Ці операції дуже ризиковані через непередбачуваність результатів інноваційного процесу. Кредити, які надають інноваційні банки, переважно є довгостроковими. Основними ресурсами цих банків служать їхні власні кошти та вклади і депозити їхніх клієнтів. Зі створенням в Україні комерційних банківдеякі з них мали діяти як інноваційні (Укрінбанк, Укрміжвузбанк, НТК-банк, Південкомінбанк та ін.), оскільки механізм фінансової підтримки реалізації досягнень науки і техніки був дуже забюрократизований. Проте подальші умови розвитку української банківської системине дали їм можливості виконувати функції іпотечного банку. У зарубіжних країнах фінансування і кредитування інноваційної діяльності переважно здійснюють фінансово-кредитні установи небанківського типу, в тому числі спеціально для цього створені венчурні фонди (від англ. venture — ризикувати, ризиковане підприємство). У нашій країні фінансова державна підтримка інновацій була покладена на Державний інноваційний фонд України, який надавав безпроцентні інноваційні кредититерміном до п’яти років. На підприємствах також були створені інноваційні фонди. Такі ж фонди існували і в деяких галузях промисловості. Недержавне фінансування інноваційного процесу можуть здійснювати інвестиційні фонди та інвестиційні компанії. У цілому ж існуюча в Україні система поки щодуже слабо сприяє створенню та запровадженню інновацій. Іпотечний банк — спеціалізований комерційний банк, що надає іпотечні кредити, продає їх іншим інвесторам, обслуговує платежі з погашення іпотечних кредитів. Іпотечні кредити мають довгостроковий характер. Свої ресурси ці банки зазвичай формують за рахунок власних нагромаджень, продажу іпотечних облігацій і заставних листів, а також вкладів переважно тих клієнтів, які бажають отримати іпотечний кредит. Іпотечний банк отримує прибуток від комісійних за надання іпотечних кредитів та їх обслуговування, доходу від перепродажу іпотечних кредитів і маржі між процентами за наданими іпотечними кредитами і процентами, що сплачує іпотечний банк за запозиченими коштами. Іпотечні банки виникли в Німеччині наприкінці XVIII ст. і отримали найбільший розвиток у першій половині XX ст. Ціла система таких банків була створена і в Росії, до складу якої на той час входила більша частина України. Її очолювали державні Дворянський земельний банк та Селянський поземельний банк. Окрім них, до складу установ іпотечного кредиту входили 8 місцевих дворянських і 10 акціонерних земельних банків, які надавали довготермінові кредити під заставу землі та маєтків, та 36 губернських і міських кредитних товариств, котрі надавали позички під заставу землі й міської нерухомості. Після 1917 р. ці банки були закриті. Залежно від напрямів використання кредиту іпотечні банки у світовій практиці поділяють на земельні банки, які надають кредити під заставу землі, меліоративні банки, які надають кредити на виконання меліоративних робіт, та комунальні банки, які надають кредити під заставу міської нерухомості. Іпотечні банки відіграють в економіці подвійну роль: як соціальні інституції, що забезпечують довгострокові кредити, і як емітенти іпотек, котрі є одним з найбільш захищених способів вкладення капіталу, що приносить процентний дохід. Як соціальна інституція ці банки сприяють забезпеченню населення доброякісним житлом, що робить громадян заможнішими, майновитішими, стійкішими до впливу політичних сил радикального штибу, підвищують ділову активність населення. В Україні поки що тільки ставиться питання про створення іпотечних банків, а іпотечні кредити надають комерційні банки. CAMEL—система рейтингової оцінки діяльності банку за сукуп-ним критерієм достатності капіталу, якості активів, прибутковості, ліквідності та кваліфікації менеджерів, назва якої походить від перших букв цих термінів англійською мовою (Capital adequacy, Asset quality, Management competence and control, Earnіngs, Liquidity). Капітал банку — залишкова вартість активів банку після вирахування всіх його зобв’язань. Класифікація наданих банками кредитів — здійснюється вiдповiдно до Положень про порядок формування i використання резерву на можливi втрати за позичками комерцiйних банкiв, затвердженим постановою Нацiонального банку України № 20 вiд 31 сiчня 1996 р. залежно вiд групи ризику повернення (наявностi реального забезпечення повернення та кiлькостi днiв простроченої заборгованостi) вся заборгованiсть за позичками, наданими комерцiйними банками своїм клiєнтам, пiдроздiляється на п’ять груп: стандартнi кредити, нестандартнi, сумнiвнi, незабезпеченi та безнадiйнi кредити. Стандартнi кредити—кредити (незалежно вiд виду забезпечення), строки погашення яких не настали i своєчасно та в повному обсязi погашається основний борг, а також пролонгованi у встановленому порядку (але не бiльше двох разiв) кредити iз загальним термiном пролонгацiї не бiльше шести мiсяцiв. Нестандартні кредити—кредити, пролонгованi бiльше 2-х разiв, або із загальним термiном пролонгацiї, який перевищує 60 днiв, забезпеченi кредити з простроченням термiну погашення до 60-ти днiв та недостатньо забезпеченi кредити з простроченням термiну погашення до 30-ти днiв. Сумнiвнi кредити—незабезпеченi кредити з простроченням термiну погашення до 30-ти днiв та недостатньо забезпеченi з простроченням термiну погашення вiд 30 до 60-ти днiв, а також кредити з простроченням термiну погашення вiд 60 до 180-ти днiв. Незабезпеченi кредити—незабезпеченi кредити з простроченням термiну погашення вiд 30 до 60-ти днiв та недостатньо забезпеченi кредити з простроченням термiну погашення вiд 60 до 180-ти днiв, а також забезпеченi кредити з простроченням термiну погашення понад 180 днiв. Безнадiйнi кредити—незабезпеченi кредити з простроченням термiну погашення вiд 60 до 180-ти днiв та недостатньо забезпеченi кредити з простроченням термiну погашення понад 180 днiв. При цьому забезпеченими є кредити, якi мають забезпечення у виглядi лiквiдної застави, реальна (ринкова) вартiсть якої перевищує заборгованiсть з позички не менше нiж на 25 %, або якi мають гарантiю уряду чи банкiвську гарантiю. Недостатньо забезпеченими вважаються кредити, якi мають забезпечення у виглядi лiквiдної застави, реальна вартiсть якої становить не менше нiж 60 % вiд суми заборгованостi, а також кредити, застрахованi у встановленому порядку, та кредити, наданi пiд гарантiї, договори-поруки юридичних осiб. Незабезпеченими вважаються кредити, якi не мають забезпечення, або за якими реальна вартiсть забезпечення становить менше 60 % суми заборгованостi за позичкою. Реальна (ринкова) вартiсть застави визначається на момент оцiнки ризику щодо даного кредиту. Залежно вiд групи заборгованостi за позичками визначається розмiр вiдрахувань до pезеpву комеpцiйного банку на можливi втрати за наданими позичками, який диференцiюється в межах вiд 2 % для стандартних кредитiв до 100 % для безнадiйних кредитiв. Комерційний банк — банк, основною метою діяльності котрого є збільшення ринкової вартості статутного капіталу та отримання при-бутку для свого подальшого розвитку й для своїх акціонерів чи пайо-виків через залучення депозитів та надання кредитів і різних послуг своїм клієнтам. Переважно комерційні банки відносять до недержавної форми власності. В економіці вони виконують такі основні функції: посередника в кредитах, ведення рахунків клієнтів і на основі цього — посередника в розрахунках, касового обслуговування юридичних і фізичних осіб та ін. Перший комерційний банк «нової (третьої) хвилі» — Укрінбанк — був зареєстрований в Україні 24 січня 1989 р. Кооперативний банк — банк, що перебуває у спільній власності своїх членів, може здійснювати розрахунково-касове обслуговування, надавати позички, приймати депозити та забезпечувати своїх клієнтів іншими послугами в межах отриманої ліцензії. Кооперативні банки існують в країнах з розвиненим кооперативним рухом. Були вони й в Україні до 1917 р., якийсь час за радянської влади й у перші роки переходу на ринкові умови господарювання. Проте Законом України від 7 грудня 2000 р. «Про банки і банківську діяльність» знову передбачена можливість створення кооперативних банків в Україні. Особливостями створення такого банку є те, що його засновниками може бути не менше 50 осіб, а якщо їх стає менше, то кількість учасників банку має бути знову ж таки доведена до 50 або такий банк ліквідується. Мінімальний статутний фонд кооперативного банку встановлений у розмірі, еквівалентному 1 млн євро (для комерційних банків — не менше 3 млн євро). Усі учасники кооперативного банку мають рівні права в управлінні ним, бо кожен з них на загальних зборах, незалежно від розміру його внеску в статутний фонд, має лише один голос, тобто тут не можна захопити контрольний пакет голосів, як це часто відбувається в банках, створених у формі господарських товариств. Щоправда, кожен з його учасників у разі банкрутства банку за недостатності в нього коштів відповідає перед кредиторами своїм майном пропорційно до його частки у статутному фонді. На кооперативні банки поширюються положення законодавства про кооперацію в частині, що не суперечить Закону «Про банки і банківську діяльність». Банки надають кредити лише своїм учасникам. При цьому на кооперативні банки не поширюються нормативні вимоги Національного банку України щодо так званих інсайдерів, тобто юридичних і фізичних осіб, споріднених з банком. Це значна перевага кооперативних банків перед іншими банками, яка має велике значення для їх учасників. Усі інші операції він здійснює так само, як і комерційні банки. Регіональними кооперативними банками керує, перерозподіляє їх вільні кошти і здійснює контроль за їх діяльністю центральний кооперативний банк. Звичайно банківський нагляд за діяльністю цих банків здійснює Національний банк України. Кредитна політика банку — система заходів з управління кредитним процесом у комерційному банку, який охоплює основні етапи грошово-кредитних відносин на мікрорівні щодо залучення кредитних ресурсів та вибору орієнтовних напрямів їх розміщення відповідно до цілей, які ставить перед собою банк. Вона служить основою для прий- Кредитний потенціал банку — дорівнює ресурсам банку — власним і залученим (у тому числі запозиченим), зменшеним на вкладення у його основні засоби, нематеріальні активи, асоційовані чи дочірні компанії. Він служить базою для планування банком своїх стратегічних і тактичних напрямів кредитної та інвестиційної діяльності. Кредитний портфель банку — сукупність усіх позичок, наданих банком на даний момент. Він не містить нарахованих, але ще не сплачених відсотків за кредитами, зобов’язань надати кредит, кредитних ліній, які ще не списані, гарантії та акредитиви, депозити в інших банках. Кредитний ризик — ризик несплати позичальником кредитору основного боргу і відсотків за користування кредитом. Кредитно-інвестиційний портфель — сукупність усіх наданих банком позичок та придбаних ним цінних паперів. Кредитоспроможність — наявність у юридичної чи фізичної особи умов для отримання кредиту та здатність його повернути. Визначається особистими якостями позичальника та його фінансовим станом, здатністю в разі потреби мобілізувати кошти для погашення кредиту з різних джерел. Ліквідність банку — здатність банку швидко і без втрат перетворювати свої активи в пасиви. Ліквідація банку — процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність». Маржа банківська — дохід банку, який він одержує в результаті різниці між курсами продажу і купівлі іноземної валюти, цінних паперів, процентними ставками за виданими й отриманими кредитами. Материнський банк — основний банк банківської холдингової групи, якому належить не менше 50 % акціонерного (пайового) капіталу або голосів кожного з дочірніх банків. Овердрафт — короткостроковий кредит, що надається банком надiйному клiєнту понад його залишок на поточному рахунку в цьому банку в межах заздалегiдь обумовленої суми шляхом дебетування його рахунку. При цьому утворюється дебетове сальдо. Овертайм — наданi та отриманi кредити i депозити строком не бiльше одного операцiйного дня без урахування неробочих днiв банку. Органи управління банку — загальні збори учасників, спостережна рада, правління (рада директорів) банку. Їх повноваження визначені чинним законодавством та установчими документами банку. Пасиви банку — одна з двох частин бухгалтерського балансу (права сторона), в якій на певну дату в грошовому виразі відображені джерела утворення коштів банку. Підрозділ банку — структурна одиниця банку, що не має статусу юридичної особи і виконує функції, визначені банком. Платоспроможність — здатність юридичної чи фізичної особи своєчасно і повнісю виконати свої платіжні зобов’язання. Позичальник — юридична чи фізична особа, яка отримує кошти в тимчасове користування з умовою повернення, платності, строковості і, як правило, зі сплатою відсотків. Представництво банку — територіально відокремлений підрозділ банку, що не здійснює банківської діяльності. Принципи кредитування — основні правила, за якими здійснюється кредитування. До них відносять: цільовий, строковий і платний характер кредиту: забезпеченість умов його повернення, кредитоспроможність позичальника. Часто до принципів кредитування відносять видачу кредиту на засадах повернення, але це суттєва ознака (атрибут) кредиту, без якої кредит перестає бути кредитом. Рейтинг банку — показник, за яким проводиться порівняння банків за допомогою обраних критеріїв. Статутний фонд банку — кошти, вкладені учасниками банку (акціонерами чи пайовиками) в акції чи паї банку. Його мінімальний розмір установлений Законом України «Про банки і банківську діяльність», а конкретний розмір передбачається установчими документами банку. Особливістю формування статутного фонду банками є те, що воно здійснюється тільки у грошовій формі за рахунок підтверджених вільних коштів учасників. Для формування статутного фонду забороняється використовувати бюджетні кошти і кошти, отримані в кредит та під заставу. Учасники банку — засновники банку, акціонери банку, який є акціонерним товариством, учасники банку, який є товариством з обмеженою відповідальністю, і пайовики кооперативного банку. Факторинг — активно-пасивна операція банку, за якою він викуповує у клієнта право на стягнення його дебіторської заборгованості за винагороду, встановлену укладеною між ними угодою. Розрізняють конвенційний та конфіденційний факторинг. За першого дебітора пові- Філія банку — відокремлений структурний підрозділ, що не має статусу юридичної особи і здійснює банківську діяльність від імені банку. Фінансова холдингова група — фінансова установа, яка складається переважно або виключно з установ, що надають фінансові послуги, причому серед них має бути щонайменше один банк, і материнська компанія (їй має належати більше 50 % акціонерного чи пайового капіталу кожного з учасників групи, вона має право встановлювати для учасників групи обов’язкові для них правила, відповідає за зобов’язаннями учасників групи, подає у відповідні органи консолідовано-фінансовий та статистичний звіти групи) має бути фінансовою установою. Форфейтинг —купiвля на певних умовах боргових вимог на повний термiн. На вiдмiну вiд традицiйного облiку векселiв Ф. застосовується зазвичай при поставках устаткування на великi суми зi значною розстрочкою платежу (до 5—7 рокiв) i має гарантiю першокласного банку, необхiдну для переоблiку векселiв. Цілі банку — це те, чого хоче досягти банк у результаті своєї діяльності. Вони підрозділяються на основні цілі і підцілі. До основних цілей відносять: подальше зростання банку; забезпечення його надійності для кредиторів і клієнтів; забезпечення ліквідності та платоспроможності банку; досягнення рентабельності банку. Прагнення до зростання (розвитку) притаманне живій і неживій природі. Тому банк старається нарощувати мережу своїх підрозділів, сферу впливу, розмір капіталу і валюти балансу, прибутковість. Надійність банку поділяється на зовнішню (від пограбувань, технічних збоїв у засобах комунікації, прослуховуванні чи зчитуванні інформації банку, зловживання з боку клієнтури тощо) і внутрішню (здатність обмежувати ризики). Банк повинен проводити такі заходи, котрі дали б можливість розпізнавати свої дії, які можуть викликати збитки. Рентабельність як ціль полягає в тому, що в довгостроковому плані банк має отримувати прибуток у розмірах, які б покривали витрати та забезпечували високі дивіденди його учасникам. При цьому банк повинен зберігати свою ліквідність і платоспроможність. Проміжні цілі забезпечують досягнення основних цілей. Серед них розрізняють ринкові, структурні, технічні та інші цілі банку. Ринкові підцілі банку передбачають завоювання своєї ніші на ринку банківських послуг та збільшення завойованої банком частки ринку. Структурні підцілі полягають у поліпшенні банком структури свого балансу залежно від ситуації на ринку банківських послуг. Технічними підцілями є забезпечення банку відповідними офісними приміщеннями, комп’ютерною та офісною технікою, засобами зв’язку, розширення мережі філій, відділень і представництв тощо. До інших цілей можна віднести створення відповідного іміджу банку, задоволення соціальних потреб його працівників тощо. Теми рефератів 1. Характерні ознаки та види комерційних банків України. 2. Кооперативні банки: їх минуле і майбутнє. 3. Іпотечні банки та перспективи їх діяльності в Україні. 4. Інвестиційні банки та необхідність їх в Україні. 5. Формування ресурсної бази комерційного банку. 6. Активні операції комерційних банків. 7. Організація банками безготівкових розрахунків між господарюючими суб’єктами. 8. Банківські послуги — перспективне джерело зростання доходів комерційних банків. 9. Проблеми стабільності комерційних банків в Україні. 10. Формування та розвиток комерційних банків в Україні. 11. Сучасний стан комерційних банків в Україні та шляхи його зміцнення.
Тема 12. Міжнародні валютно-кредитні установи та форми їх співробітництва з Україною 1. Організація діяльності комерційних банків. 2. Ресурси комерційних банків. 3. Активні та пасивні операції комерційних банків. 4. Організація банківських послуг 5. Міжнародний валютний фонд і його діяльність в Україні 6. Група Світового банку. Історія створення та повноваження. 7. Європейський банк реконструкції і розвитку 8. Банк міжнародних розрахунків. 9. Регіональні міжнародні кредитно-фінансові інституції. Література: основна: 25,27,28,29,32,33; додаткова:40,46,23
Поиск по сайту: |