Мислительні дії та операції

Теорії мислення

Біхевіоризм.Основним представником був Уотсон. Гіпотеза, згідно якій думка породжується тією ж руховою активністю, що і мова, єдина різниця між цими процесами в тому, що думка являє собою внутрішній діалог, а мова – це думка, яка промовляється вголос.

Мислення супроводжується прихованими руховими актами, але було доведено, що мислення може існувати і без неї.

Когнітивна теорія.Концепція Брунера: “Наше пізнання світу має чуттєвий і руховий характер, нічого не може включатися в думки, що не проходить через почуття і особливо через рухову активність і спрямованість на зовнішній світ”.

Концепція Піаже: “Розвиток мислення є результатом постійних спроб індивіда адаптуватися до змін оточуючого середовища і тим самим компенсувати ці зміни, таким чином зовнішній вплив спонукає людей або змінювати існування структури активної діяльності, або виробляти нові”.

Два механізми Піаже:

- асиміляція;

- акомодація.

Стадії розвитку пізнавальних процесів за Піаже:

- сенсомоторна стадія – відбувається становлення, розвиток чуттєвих і рухових структур (2 роки життя людини);

- стадія конкретних операцій – розвиваються всі види мислення, формуються поняття (2-11 років);

- стадія формальних операцій – вміння будувати гіпотези, робити висновки, понятійне мислення (до 15 років).

Мислення породжується потребою зрозуміти нову ситуацію, зрозуміти – це значить пізнати істоту, розкрити зв’язки і відношення предметів, об’єктів і явищ, а також зв’язки між ними. Розпочинається процес розуміння з усвідомлення питання, яке треба зрозуміти. Розуміння є активний процес.

Особливості діяльності лівої і правої півкулі мозку:

Права півкуля – для формування чуттєвих образів, ліва півкуля - наділена функціями управління, абстрактного мислення, організації, планування життєдіяльності людини. Суттєві відмінності в способі переробки інформації, ліва півкуля – аналітичний процес, права – синтез, ліва працює як цифровий комп’ютер, який оперує числовими та буквеними знаками, права як аналоговий, керує з аналогіями.

Мислення лівої півкулі основується на наявності визначеності мови, воно систематизоване, раціональне, логічне (властиве дітям, набуває розвитку в шкільному віці, найпростіші навички читання, писання, ускладнюються аналізом правил граматики, запам’ятовування цифр, букв, фактів, дат).

Мислення правої півкулі охоплюється ситуацією зразу, набагато швидше, чим відображається словами, впізнавання людей, уміння орієнтуватися в подіях, завдяки цьому проходить навчання мовленню (спадковість, біологічна основа).

При порушенні правої півкулі відчуваються зміни у відчуттях власного тіла, змінюється відношення до простору, часу. Різко збіднюється емоційна сторона життєдіяльності.

З порушеннями лівої півкулі порушується мова, втрачається логіка.

Класична музика викликає активність правої півкулі. Творчій підйом, фантазії, мрії – це робота правої півкулі. Ритмічна музика (джаз, рок) активізує ліву півкулю (бадьорість, піднесений стан, але людей похилого віку або людей, яким не подобається ця музика, то вона дратує їх). Минуле – робота правої півкулі, майбутнє – лівої. Завдяки правій півкулі відбувається накопичення життєвого досвіду.

Мислительні дії та операції

Мислительні дії – це дії з об’єктами відбитими в образах, уявленнях і поняттях про них.

Різні за змістом мислительні дії складаються у судження, поняття та умовисновки. Мислительні дії формуються на основі практичних дій, а також вони є основним видом, умовою розумової діяльності. Мислительні дії бувають різноманітними, вони пов’язані з тим, з яким матеріалом іде робота (арифметичні, геометричні, філологічні, фізичні мислительні дії). Будь-яка мислительна дія являє собою пошук відповіді на питання. Кожна мислительна дія включає операції.

Основні мислительні операції:

1. порівняння;

2. аналіз;

3. синтез;

4. абстрагування;

5. узагальнення;

6. конкретизація.

Порівняння – мислительна операція, що дає змогу встановити подібні і відмітні ознаки аналізованих об’єктів. На перших етапах розвитку мислення порівняння є провідною формою пізнання: дитина пізнає речі, порівнюючи їх між собою. Згодом воно набуває більш чи менш розгорнутого характеру і залежить від складності порівнюваних об’єктів та мети порівняння. В процесі досконалого мислення порівняння супроводжує аналіз і синтез: воно є засобом зіставлення їх результатів, виділення внутрішніх зв’язків і відношень об’єкта мислення. Проте у будь-якому разі це активність: обмацування руками, обстеження, прислуховування, перелічування, оперування образами тощо. Порівнянняможе бути мимовільним і довільним. Мимовільний характер порівнянняпротікає в процесі сприймання предметів та явищ, в процесі впізнання предметів та явищ. Довільне порівняння іде з постановкою певної мети, ситуації.

Аналіз – розчленування об’єкта мислення на частини за допомогою зовнішніх або внутрішніх дій чи операцій. Спочатку це виділення в умовах задачі відомого і невідомого, а потім усе змістовніша конкретизація відомого для того, щоб віднайти його зв’язок з невідомим. Аналіз є складником пізнавальної діяльності і залежить від рівня останньої. Аналіз може бути мимовільним та довільним. Постановка мети: індивідуальна (внутрішня) та вказівки інших (зовнішня).

Синтез – практичне або теоретичне об’єднання виділених у процесі аналізу частин у нове ціле. Це ще один акт конкретизації – наступний крок до шуканого. Це велика кількість операцій, що залежать від змісту задачі та здібностей індивіда. Процес синтезу виникає в практичній діяльності.

Аналіз і синтез – складники процесу мислення, взаємовідношення яких описує формула “аналіз через синтез”. Це означає, що в процесі розв’язування задачі аналіз закономірно переходить у синтез, а синтез спонукає пошук характерних ознак нового цілого, тобто кожен новий результат аналізу змінює об’єкт мислення, зумовлюючи необхідність синтезу. Завдяки цьому невідоме включається в усе нові зв’язки і відношення, виявляючи таким чином свої приховані властивості. І відбувається це доти, доки невідоме не стане відомим.

Абстрагування – мислительне відокремлення одних ознак від інших і від самих предметів, яким вони властиві. Розв’язуючи задачу, індивід завжди абстрагується від ознак об’єкта, що у той момент неістотні. Абстрагування як процес закладено на етапах наочно-дійового процесу. Засобом абстрагування формуються узагальнені образи реальності, які дають змогу виділити значущі для діяльності, передусім мислительної, зв’язки і відношення. Результатом цієї операції є абстракція – поняття, що відображає найзагальніші властивості об’єкта мислення.

Узагальнення – об’єднання важливих властивостей об’єкта мислення, отриманих у результаті аналізу, синтезу, абстрагування. Рівень узагальненості свідчить про ступінь продуктивності мислення, його адекватність.

Перехід від абстрактного до конкретного – конкретизація. Це протилежне поняття узагальненню. Конкретизація – перехід від загального і вкрай нечіткого уявлення про майбутній результат до його конкретного образу.

Форми мислення

Основні форми мислення:

1. поняття;

2. судження;

3. умовивід.

Поняття – це сукупність істотних ознак досліджуваного об’єкта. Виникає поняття в результаті чуттєвого пізнання як наслідок узагальнень об’єктів сприймання і відчуття. Скласти поняття про певний об’єкт – з’ясувати істотні властивості об’єкта, його зв’язки з іншими об’єктами. Поняття виникає в результаті синтезу цілої системи суджень. Зміст поняття відкривається в судженнях. Поняття виникає, закріплюється, оформлюється, існує і виявляється у слові. Не має поняття без слова, але не будь-яке слово несе поняття.

Поняття існують:

- конкретні;

- абстрактні.

Конкретні поняття – це поняття, в яких відображаються певні предмети та явища за певними істотними зв’язками.

Абстрактні поняття – відображають властивості предметів відокремлено від самого предметного поняття про моральні якості.

Судження – ствердження або заперечення наявності у предметах тих чи інших ознак, зв’язків, відношень між ними, будь-яке знання – це судження. Судження виникає як відповідь на певне питання. Судження як динамічний процес нашого мислення, тому що в судженні проходить ототожнення і розрізнення об’єктів, переходи від часткового до загального, від конкретного до абстрактного і навпаки, від причин до наслідку, результату. Судження виявляється, формується, існує в реченні.

Види суджень за логічними категоріями:

- поодинокі (часткові);

- конкретні;

- загальні.

Судження виділяються в таких видах:

- судження про існування чи не існування певних об’єктів;

- судження про властивості;

- судження про відношення.

Умовивід – це спосіб логічного зв’язку між висловлюваннями. Щоб бути впевненою в судженнях, людина вдається до спостережень, перевірок істиності суджень. Міркування – ряд часткових суджень, які спрямовані на те, щоб довести істинність думки і таким чином із одного судження вивести інше судження, узагальнюючи загальне судження – умовивід.

За шляхом існування умовиводи бувають:

- індуктивні;

- дедуктивні.

Індуктивні умовиводи – шлях від фактів до узагальнень, від менш до більш загальних суджень.

Дедуктивні умовиводи – шлях від загального до часткового судження.

Види мислення

Мислення набуває відмінностей в залежності від змісту задач. В ході мислення виникають особливі співвідношення.

За діяльністю мислення існує:

1. теоретичне:

- понятійне;

- образне.

2. практичне:

- наочно-образне;

- наочно-дійове.

Понятійне мислення – людина не звертається до досвіду, це оперування поняттями, робляться виводи.

Образне мислення – матеріал береться із пам’яті в процесі творчості завдяки уяві.

Практичне мислення – перевірка практикою, доповнення практичними надбаннями.

Наочно-образне мислення – це те мислення, яке пов’язане із сприйманням дійсності, мислитель ний процес не відбувається.

Наочно-дійове мислення – генетично перше, спочатку ідуть дії з видимими предметами.

Поиск по сайту: