Методи та засоби виховання у вищій школі

ЛЕКЦІЯ №5

Методи виховання сприяють реалізації його основних принципів і, здебільшого, трактуються як способи досягнення мети у справі формування, вдосконалення особистості. Існує кілька класифікацій методів виховання, але немає остаточної. Вони найчастіше поєднуються у групи, які орієнтовно можна представити так: методи переконання, тренувальні методи (методи вправ), методи стимулювання поведінки, методи самовиховання.

До методів переконання відносимо в основному методи словесного впливу, такі як пояснення, розповідь, бесіду, приклад, дискусію, доповідь, диспут, лекцію. Ці методи спрямовані впливати на свідомість, почуття і волю студентської молоді, формувати у них необхідні для правильної життєвої організації риси.

Поясненняполягає в тому, щоб на основі інформації про необхідність тлумачення конкретних фактів, явищ, подій довести студентові важливість прийняття тих чи інших рішень, акцентувати його увагу на доцільності свідомого ставлення до оточуючої дійсності, своїх прав і обов'язків. Пояснення має сприяти розвитку навиків правильного оцінювання стосунків у межах етносу, колективу однодумців, соціумі, суспільстві, державі, світовому співтоваристві тощо. Метод пояснення застосовується як в індивідуальній роботі зі студентами так і в колективній. Він прийнятний і після застосування інших методів (лекція, диспут, дискусія тощо) для проведення уточнень, тлумачень і т.п.

Розповідь як метод виховання використовується у вищій школі для донесення студентам актуальної інформації з різних сфер життя суспільства для вироблення у них конкретних суджень, рішень, а, можливо, і позицій щодо фактів, явищ, подій суспільного життя.

Бесідазастосовується для виявлення рівня розуміння студентами різнорідних життєвих фактів, явищ, подій і здійснення узагальнень щодо їх значущості. Вагомою у виховному процесі вищої школи є етична бесіда, яка часто ґрунтується на проблемах навчального, ідеологічного, комунікативного порядку. Вона є найбільш поширеним методом у виховній практиці кураторів.

Метод прикладу сприяє усвідомленню студентами правильності вибору рішення з приводу поведінки, організації життя, забезпечення рівня спілкування тощо через орієнтацію на особистості, їх поведінкову діяльність у різнорідних ситуаціях. Перед усім важливим є приклад батьків та старших членів сім'ї, які, вибудовуючи власні стосунки, впливають позитивно чи негативно на молодих представників родини і сприяють цим самим розвитку у них певних якостей характеру. Не менш значущим залишається приклад окремих представників професорсько-викладацького складу, самого куратора, визначних особистостей, друзів.

Дискусія спонукає до пошуку істини, виявлення суттєвої інформації, правильної оцінки того, що відбувається в країні і цілому світі, активної розумової діяльності.

Доповіді на теми виховного характеру готують як педагоги-куратори, так і студенти. Підготовка до них потребує серйозного усвідомлення проблеми, обґрунтування власної позиції щодо її розв'язання, психологічного на лаштування на непередбачене сприйняття змісту виступу слухачами тощо. Доповідь має містити переконливі аргументи, актуальні положення.

Диспуту студентському колективі може бути попередньо передбачений куратором або організований у процесі розгляду студентами якоїсь нагальної проблеми. Успіх його буде забезпечений у випадку кваліфікованого керівництва куратором чи представником професорсько-викладацького складу ходом обговорення виниклих (поставлених) проблем з врахуванням оригінальних позицій студентів щодо їх вирішення. Диспути залишають позитивні чи негативні враження і ефективно впливають на формування моральних якостей особистості.

Лекція виховного порядку організовується куратором за бажаннями студентів на запропоновану ними або педагогом тему. Важливо, щоб лектор був попередньо знайомим з молоддю, яка слухатиме його виступ, або з професорсько-викладацького складу ВНЗ, де навчаються студенти. Лекція має пробуджувати активність думки слухачів, спонукати їх до розвитку аналізу проблеми представленої у її змісті шляхом подальшої дискусії.

Тренувальні методи (методи вправ) є ефективними через обов'язкову повторюваність дій і вчинків і на основі цього їх якісне засвоєння. Відомо, що виховні вправи сприяють організації праці студентів, правильному розподілу часу для їх різносторонньої діяльності, дотриманню прийнятих у суспільстві норм і правил співжиття.

Вправи вимагають неодноразового повторення дій і вчинків. У результаті їх виконання виробляються навички і звички, засвоюється нова інформація, поповнюється досвід. Метод вправ у вищій школі має дещо інше змістове наповнення, ніж у інших сферах життєдіяльності молоді. Він цінний тим, що створюються умови, за яких, виконуючи завдання куратора, студент отримує задоволення від виконаної роботи і прагне продовжувати виконання практичних дій. Це сприяє виробленню переконань, які впливають на його подальшу поведінку. У минулому метод вправ називався привчанням, яке реалізувалося через тренування, показ, спрямування на постійний самоконтроль. Вагомими є вправи у процесі діяльності, а, також, режим праці і відпочинку, доручення тощо. Вони теж мають відмінності при порівнянні сфер застосування.

Вправи у процесі діяльності організовуються при наявності умов для забезпечення поведінкової діяльності студентів у відповідності до напрацьованих і прийнятих суспільством норм і правил. Правильно організована куратором вправа включає в свій зміст усі необхідні для волевиявлення студента компоненти. Це спонукає його чинити так, як слід: без порушень традицій. Наслідком кількаразового повторення вправи буде беззаперечне і чітке виконання запрограмованої дії. У давнину вправи у процесі діяльності співвідносились із так званим вправлянням, яке застосовувалось при необхідності вплинути на стан дій, поведінки, ставлення до себе і оточуючих конкретної людини. При цьому найчастіше застосовувались прийоми: вимога, нагадування, контроль.

Режим праці і відпочинку як складова методу вправ впливає на формування вольових якостей характеру студента, його організованості, дисциплінованості. Чіткий розподіл видів діяльності за часом спонукає до повторювання дій, умілого керівництва своїми бажаннями, вироблення системи корисних і позитивних звичок. Режим сприяє виконанню максимальної кількості різноманітних видів діяльності, доведенню до завершення розпочатих справ, організації щоденного повноцінного відпочинку, економії часу.

У вищій школі застосовується система доручень, виконання яких формує ділові якості, стимулює вироблення у собі уміння підтримувати діалог, при потребі стримуватись, доводити розпочату справу до кінця.

Метод доручень застосовується вибірково, оскільки студенти не всі однаково налаштовані на виконання побічних завдань і часто свідомо не прагнуть до формування окремих якостей. Він спрямований на формування почуття обов'язку, відповідальності, діловитості, дипломатичності, виконавської дисципліни, підвищення рівня комунікативних здібностей, ініціативності, уміння долати труднощі тощо.

Методи стимулювання застосовуються кураторами та іншими педагогами для активізації діяльності особистості або пробудження її до діяльності. Стимулювати - "значить спонукати, давати поштовх, імпульс думці, почуттям, діям". У якості стимулу може виступати педагогічна вимога, висловлена в різних формах у залежності від того, які особливості характеру переважають у студента; означена перспектива, що орієнтує на необхідність долати труднощі на шляху до досягнення поставленої мети. Вона полягає у постановці привабливої цілі, яка спонукає вихованців до її виконання; змагання, організовувані для загального посилення працездатності колективу, виховання волі і характеру; схвалення і осуд, спонукаючі до виправлення недоліків, продуманого спілкування, виважених вчинків; громадська думка, як „активна і впливова сила" в основі якої лежить "суспільне судження, головним чином оціночного характеру" тощо. Громадська думка може формуватися у разі наявності індивідуального, колективного і соціального факторів взаємодії.

До методів стимулювання також відносяться заохочення і покарання.

Заохочення втілює у собі педагогічний вплив на особистість через позитивну характеристику чи оцінку її діяльності. Воно сприяє розвитку у студента бажання самовдосконалюватись, правильно орієнтуватись у подіях та ситуаціях. Особливо впливовим є колективне схвалення, яке помножує активність особистості, спонукає до подальшої роботи. Щоб заохочення мало якісний вплив, воно повинно бути безпомилковим, чітко обґрунтованим, пронизаним доброзичливістю.

Покарання коректує поведінку студента, викликає хвилювання, почуття сорому, бажання не повторювати допущених помилок. Воно направляє його поведінку, розвиває і посилює вольові якості і характер. Вибір міри покарання залежить від індивідуальних особливостей особистості, яка здійснила порушення, якостей її характеру і, відповідно, від рівня авторитету куратора, який прагне через покарання вплинути на свідомість студента. Застосовуючи метод покарання педагог має спиратись на колективну та громадську думку.

Заохочення і покарання вимагають від кураторів і професорсько-викладацького складу педагогічної майстерності, направленої на корекцію дій, вчинків, поведінки загалом. Покарання варто застосовувати тільки у випадку встановлення провини, не користуючись при цьому здогадками. У випадку крайньої необхідності варто привернути увагу колективу студентів до негативного вчинку ровесника і заручитись їх підтримкою.

Методи самовиховання спрямовуються на формування конкретних якостей особистості, які сприяють їй стати визнаною суспільством і колективом ровесників чи наставників. До їх застосування спонукають зовнішні (ідеологічні, суспільно-політичні, особистісні) і внутрішні (матеріальні, духовні потреби, інтереси) фактори. Одні студенти займаються загартуванням організму, інші - регулюванням емоційних станів, особливостей свого характеру, витримки тощо. Методами самовиховання є орієнтація на приклад із життя, участь у доброчинній діяльності, гартування волі, аналіз ідеальних явищ тощо.

Орієнтація на приклад із життя сприяє вдосконаленню своїх якостей через порівняння їх з якостями іншої людини, її суспільною активністю, професійною успішністю, сімейним благополуччям тощо.

інструкція. Нижче наведено твердження (табл. 1), що характеризують будь-яку професію. Прочитайте та оцініть за поданою шкалою, якою мірою кожне з них вплинуло на ваш вибір професії.

Шкала оцінювання: 5 - дуже визначально вплинуло; 4 - дуже вплинуло; 3 - здійснило середній вплив; 2 - слабо вплинуло; 1 - ніяк не вплинуло.

Таблиця і

Умовні позначення типу мотивації, "і" -внутрішні індивідуально значущі мотиви; "с" - внутрішні соціально значущі мотиви; "+" - зовнішні позитивні мотиви; "-" - зовнішні негативні мотиви.

Максимальна сума вказує на переважаючий вид мотивації вибору професії.

Внутрішня мотиви вибору – суспільна й особиста значимість професії, вдоволення, яке приносить робота завдяки її творчому характеру, можливості спілкування, керівництва іншою людиною і т.д. Внутрішня мотивація виникає з потреб самої людини, людина сама працює із задоволенням, без зовнішнього тиску.

Зовнішня мотивація – це заробіток, прагнення до престижу, страх осуду, невдачі і т.д. Зовнішні мотиви можна розділити на позитивні та негативні. До позитивних належать: матеріальне стимулювання, можливість просування по роботі, схвалення колективу, престиж, тобто стимули, заради яких людина вважає за необхідне прикласти свої зусилля. До негативних мотивів належать впливи на особистість шляхом тиску, покарання, критики, осуду та ін. санкцій негативного характеру.

Перевага внутрішніх мотивів найефективніша з точки зору вдоволеності працею і продуктивності.

Поиск по сайту: