Характеристика мовленнєвої ситуації та літературної практики в Західній Україні

Суспільно-політичні умови в Західній Україні на початок ХІХ ст. були ще складнішими, ніж у Східній Україні. Протягом XVIII ст. стався поступовий занепад культурно-освітніх центрів Західної України., який проявився в занедбанні освіти, відсутності друкованих видань книжною староукраїнською (а тим більше народною) мовою, послабленням культурних стосунків зі східною частиною України. У жалюгідному стані була також економіка цього краю. У кінці XVIII ст. (1772 р.) відбувся поділ Польщі, за яким Галичина, а потім і Буковина відійшли до Австрії. Австрійський уряд, щоб послабити супротив польських феодалів у цих землях, намагався підтримувати поспільство, тобто нижчі верстви населення. Для цього було відкрито кілька українських шкіл з викладанням „русинською” мовою (тобто книжною староукраїнською з великою домішкою польських, російських та церковнослов’янських слів і виразів). З 1786 року дозволяється викладання „руською мовою” на богословському та філософському факультетах Львівського університету.

На поч. ХІХ ст. встановлюється зв’язок між діячами культури Галичини та Східної України. Спочатку це було приватне листування, а потім контрабандою сюди потрапили твори І.Котляревського, кілька примірників „Слова о полку Ігоревім”, згодом розпочався обмін думками з приводу літературного процесу.

Поступки австрійського уряду русинам (так називали місцеве населення Галичини) були нетривалими і негайно скасовувалися, якщо зникала загроза національно-політичного відокремлення Польщі: ліквідовувались українські кафедри у Львівському університеті, припинялися видання руською мовою, заборонявся ввіз книг із Росії. Можна стверджувати, що і в літературі та науці був повний застій. У 20-х роках з’явився трактат І.Могильницького „Вhдомость о русском языцh” (1824 р.), задуманий як передмова до ще не надрукованої тоді „Граматики язика словено-русского”. Цінною, на думку І.Білодіда, у цьому трактаті була думка про рівноправність української мови серед інших слов’янських мов, бо тоді в Галичині українська мова розглядалась як діалект польської [12, с. 174].

„Вhдомость” написана книжною староукраїнською мовою з елементами церковнослов’янської і польської мов, але в ній наводилися приклади з фольклору та розмовної мов. Цим самим заперечувалася стара книжна традиція та проявлявся інтерес до живої мовної дійсності.

Тільки в 30-х роках ХІХ ст. до Галичини дійшов відгомін європейського романтичного руху, загального інтересу до народу і національних форм життя, що зародилися серед інших слов’янських народів. Цими ідеями зацікавилася насамперед молодь, яка кинулася вивчати фольклор, етнографію, образотворче мистецтво, історію та мову народу.

Поступово доходили до Західної України ті зрушення, що відбувалися на Наддніпрянщині в художній літературі, у фольклористиці, і в мовознавстві. Очолили національний рух у Західній Україні молоді діячі української культури – М.Шашкевич, І.Вагилевич, Я.Головацький („Руська трійця”) .

Найбільше прислужився справі відродження (пише. С.Єфремов) Маркіян Шашкевич, як поетичною творчістю, так і видавничою справою [6, с. 436-438]. 1833 року М.Шашкевич з товаришами склав перший збірничок віршів народною мовою „Син Русі”, намагався також видати часопис „Зоря” Обидва збірники не були надруковані. І тільки 1837 року „Руській трійці” вдалося випустити збірник „Русалка Днhстровая”. Незважаючи на його конфіскацію львівською поліцією (розійшлося тільки з сотню примірників), почин було зроблено. Серед слов’янських народів, що прокинулися до нового життя „судилось нам посліднім бути” – писав Шашкевич у передмові до збірника.

Альманах цей складався з чотирьох частин: перша – українські народні пісні, друга – оригінальні „складання” Шашкевича та його товаришів, третя - „перероби”, четверта - „старина” [8, с. 307].

Видання „Русалки Днhстрової” мало велике значення, адже саме через цей збірник у художньо-белетристичний та науково-публіцистичний стилі вводилася жива народна українська мова, фонетизувався правопис.

Живою базою творчості авторів „Русалки” стала фольклорна і усна розмовна мова найчисленнішого класу – селянства. Художньо-виражальні засоби також запозичувалися з фольклору та поетики „Слова о полку Ігоревім”. Стилізація поезій під народні пісні допомагала „Руській трійці” перемагати вплив „слов’янорущини”.

Більш детально познайомитися з діяльністю засновників „Русалки” та особливостями мови творів, надрукованих у збірнику, можна за працями І.Білодіда [12, с. 178-184] та І.Крип’якевича [8, с. 306-315].

Поиск по сайту: