Роль П.Гулака-Артемовського в історії української літературної мови
У перші три десятиліття ХІХ ст. українським письменникам довелося відстоювати право на розвиток літератури рідною мовою. Слідом за Котляревським утверджував українську мову як мову самобутньої національної культури Петро Гулак-Артемовський. Літературну діяльність він розпочинав з перекладів та переспівів західноєвропейських поетів російською мовою. Був активним співробітником першого громадського наукового та літературного журналу „Украинский вестник”, що видавався при Харківському університеті. У цьому ж журналі були опубліковані й оригінальні твори П.Гулака-Артемовського, написані українською мовою. Це поезія „Справжня Добрість” (1817) та байка „Пан та Собака” (1818). Українські твори П.Гулака-Артемовського були помітним явищем в українській літературі (адже на той час, крім перших пісень „Енеїди” та кількох віршів В.Масловича, українською мовою ще нічого не було написано).
У деяких рядках відчувається простакувате балагурство та бурлескний тон на фоні поважних роздумів:
Вона й горілочки ряди-вряди хлисне,
Та носом, мов с[виня], по улиці не риє,
По-сороміцькому не кобенить, не виє,
Під лавкою в шинку, мов цуцик, не засне [5, с.32].
На той час в українській літературі ще не могло бути повної відповідності форми змісту. Панувала думка, що мова простого народу взагалі не годиться ні для літератури, ні для висвітлення серйозних проблем.
Поезія „Справжня Добрість” була вдалим художнім експериментом, що продовжував і розвивав справу, розпочату „Енеїдою” І.Котляревського.
Україномовна творчість Гулака-Артемовського представлена віршами, байками, віршованими листами, перекладами. За життя автора було опубліковано тільки 15 творів, написаних українською мовою. Саме на основі аналізу цих творів дослідники виділили ті особливості, що свідчили про вироблення норм української літературної мови на основі народної мови.
Ці тенденції простежуються на всіх рівнях мови: фонетичному, граматичному, словотворчому, лексичному і фразеологічному [3, с. 137-139].
Фонетичний рівень
Фонетична система мови творів П.Гулака-Артемовського відбиває риси, що стали фонетичною нормою нової української літературної мови, і риси, що не закріпилися як літературна норма:
1) ще немає послідовного вживання і на місці давніх о, е: голівці і головці, візьму і возьму, зі мною і зо мною, підо мною, достав;
2) у прийменниках і префіксах переважає од над від: оддав, од жінок, віддать, від матки:
Не вік же ягоді на гільці червоніти,
Не вік при матері і дівці дівовать…
Ой, час теляточко від матки одлучити!
(„До Любки”);
3) обмежене вживання протетичного в: узенька, удка, уха і вуха, огонь:
І більш не скаржилась на долю пліточок
За ласенький на удочці шматок…
(„Рибка”);
4) просторічне оформлення іншомовних слів і географічних назв: п’ятембурх, єхлейтар, лєпорт.
Граматичний рівень
1. Уживання паралельних закінчень у кличному відмінку іменників типу Грицьку і Грицько;
2. Уживання закінчень -е, -и в іменнику люди.:
Заснув він смачно так, як сплять всі добрі люде…
(„Пан та Собака”);
3. Використання відмінкових форм особових займенників 3-ї особи без н: од їх, з їх, над їм.
4. Зустрічаються скорочені форми дієслів 3-ї особи однини теперішнього часу І дієвідміни з основою на –а: виверта, одпочива, зна.
І небо, і земля – усе одпочива,
Все ніч під чорною запаскою хова.
(„Пан та Собака”)
5. Інфінітив на -ть переважає над інфінітивом на –ти: Чому ж Рябку не спать? Мабуть, сам пан звелів віддать Рябку печене („Пан та Собака”).
Словотвірний рівень
1. Частіше вживається префікс -сь, рідше - -ся.
2. Паралельно використовуються дієслівні суфікси –ува і –ова: жаловав, почастував.
Діалектні риси
1. Уживаються діалектні форми типу кае (каже), побач (побачити), раєш (радиш), бач (бачиш).
3. Форма місцевого відмінка з прийменником об: Навій мені добру вістку об моїй дитині.
Лексичний рівень
1. Широке використання загальнонародної лексики:
Рябко на панському дворі не спить всю нічку,
Коли б тобі на сміх було де видно свічку.
Або в селі де на опічку
Маячив каганець.
Всі сплять, хропуть, А деякі сопуть
(„Пан та Собака”).
2. Майстерне втілення в контекст народної фразеології, прислів’їв, приказок:
„Нехай тяжка йому година та лиха –
Сказав, - щоб за моє, як кажуть люде, жито
Та ще й мене і бито!
Коли моє назад. Чи баба з воза, - що ж?
Велика дуже вада!..
Кобилі легший віз, сьому кобила й рада”.
(„Пан та Собака”).
3. Творче наслідування фольклорних джерел:
На березі Рибалка молоденький
На поплавець глядить і примовля:
„Ловіться, рибочки, великі і маленькі!”
(„Рибалка”)
П.Гулак-Артемовський першим увів до української літератури жанр балади („Рибалка” та „Твардовський”).
Саме в першій баладі автор широко використав народнопісенні мотиви, надавши цьому сюжету неповторних національних рис. Надсилаючи цей твір до „Вестника Европы”, Гулак-Артемовський писав, що він хотів випробувати, чи не можна українською мовою передавати почуття ніжні, благородні, зворушливі [20, с. 113]. Задум автору вдався, хоч є певні відступи від романтизму в бік бурлеску. Другий твір (балада „Твардовський”) написано в грубувато-жартівливому тоні, тобто повністю відійти від традицій „Енеїди”, на нашу думку, автор ще не зміг:
Ріжуть скрипки і бандури,
Дівчата гопцюють;
Хлопці, піт аж ллється з шкури,
Коло їх гарцюють [5, с. 53].
Таким чином, ми бачимо, що П.Гулак-Артемовський широко використовував риси народно-розмовної мови на різних рівнях: фонетичному, морфологічному, лексичному. Цим він сприяв закріпленню народної мови в літературі, зміцненню народної основи української літературної мови. Практика використання в літературі української мови була ще обмеженою і поширювалася здебільшого на жанри, що традиційно вважалися низькими.