Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Структура соціологічного знання



ЛЕКЦІЯ 1

СОЦІОЛОГІЯ ЯК НАУКА.

1. Предмет і об’єкт соціології, її закони і категорії.

2. Структура соціологічного знання.

3. Функції соціології та її роль у розвитку суспільства.

4. Місце соціології в системі наук.

 

Предмет і об’єкт соціології, її закони і категорії.

Термін “соціологія” походить від двох слів: латинського societas – суспільство та грецького логос – вчення. Отже, соціологія – це наука про суспільство, і таке визначення визнається практично всіма вченими-соціологами. Але далі ситуація ускладнюється, бо саме суспільство, його структура та рушійні сили його розвитку різними вченими розуміється по-різному. Для одних соціологів суспільство – такий самий об’єкт дослідження, як природа, тому, вивчаючи його, можна застосовувати методи, запозичені з природничих наук. На думку цієї групи вчених, суспільство розвивається, як усе живе, шляхом еволюції: від нижчих форм до вищих; цей процес об’єктивний і від людини, по суті незалежний. Близьким до нього є марксистське розуміння суспільства, в основі розвитку якого лежать об’єктивні економічні закономірності, що призводять до соціальних революцій та переходу від нижчих (первісної, рабовласницької, феодальної, капіталістичної) до вищих (комуністичної суспільно-економічної формації з першою фазою – соціалізмом) щаблів соціального устрою. Людині в цій концепції місця фактично не залишається, вона змушена коритися жорсткій волі цих закономірностей не має змоги змінити що-небудь в їх ході.

Інші автори соціологічних концепцій, навпаки, в основу розуміння суспільства ставлять насамперед людину, намагаючись з’ясувати, чому, як і для чого ця людина створює суспільство й живе у ньому попри такі її негативні риси, як егоїзм, агресивність тощо. Тут на перший план виступають воля і прагнення людей до співжиття і творення соціальних груп; свідомість, яка гуртує людей у спільноти; інтелект людини, що шляхом все нових і нових відкриттів та винаходів зумовлює технічний прогрес і поступ; інші феномени духовного життя, спілкування людей та взаємодії між ними.

Усі ці спроби пояснення суспільства, місця і ролі в ньому людини мали і мають своїх прихильників. Сьогодні, в умовах ідеологічної свободи, ми не вперше маємо змогу ознайомитися з творами вчених, які уособлювали наведені вище підходи до розуміння суспільства, і обрати для себе той з них, який найбільше відповідає нашим смакам і переконанням. Нині немає одної-єдиної, істинно вірної та всеохоплюючої теорії суспільства та його розвитку. Ситуацію сьогодення визначає той теоретичний плюралізм, тобто право на існування різних дослідницьких напрямів, бо життя є багатогранним та складним, а тому спроби описати та зрозуміти його є такими ж різноманітними і несхожими.

Третій, синтезований підхід.

Але якщо підійти до соціології з такої точки зору, то ми будемо змушені мало не все життя вивчати різні соціологічні теорії у пошуках найбільш відповідної до наших уявлень та уподобань. Чи можливий якийсь компромісний варіант? Чи існують у світі соціологічної науки спроби інтеграції соціологічних знань, ідеї певної уніфікації теоретичної мови соціології? Якщо людське суспільство в цілому тяжіє до інтеграції та об’єднання, то, мабуть, і в соціології можливий синтез, опертий на ретельні емпіричні (дослідні) дані.

Соціальна спільнота

Певною спробою у цьому напрямку є розуміння соціології як науки про соціальні спільноти, з яких складається суспільство. Соціальна спільнота – це реально існуюча сукупність індивідів, придатна для емпіричної фіксації, яка характеризується відносною цілісністю. Соціальні спільноти виникають у ході історичного розвитку людства на всіх рівнях його існування та різняться величезною різноманітністю форм та змістовних зв’язків всередині них. Ці соціальні є продуктом діяльності людей, котрі впродовж свого життя входять до вже існуючих спільнот і творять нові. На ранніх етапах розвитку людства люди об’єднувалися у родини, роди і племена на основі кровноспорідненого зв’язку, шукаючи в цих первісних спільнотах захисту від диких тварин, стихійних сил природи чи зовнішніх ворогів. Тобто, на перших етапах розвитку людство тяжіло до творення спільнот, керуючись радше зовнішніми причинами, прагненням зберегти своє існування і виживання у ворожому і загрозливому для нього світі. З часом у дію вступають інші спонукальні причини, і об’єднання відбувається на основі спільних виробничих інтересів і потреб, релігійних вірувань, політичних поглядів, дозвілевих уподобань тощо. Інакше кажучи, з розвитком суспільства зовнішні об’єктивні чинники, які зумовлювали створення первісних спільнот, все більше поступаються місцем внутрішнім об’єктивним чинникам людського співжиття.

У спрощеному варіанті соціальну систему можна уявити у вигляді певної піраміди, всі складові якої взаємодіють між собою.

Визначення соціології

З такої точки зору соціологію можна визначити як науку про становлення, розвиток та функціонування суспільства, його елементів – соціальних спільнот, між якими складаються певні соціальні відносини і взаємодія, а також про соціальну людину – творця цих спільнот і головного суб’єкта історичного розвитку.

 
 

 


Суспільство

 

спільноти

 

людина

 

Таке визначення соціології добре узгоджується з українською соціологічною традицією, яка центральним осередком соціального життя здавна вважала спільноту або громаду. Спільнота-громада існувала з давніх-давен і набувала різного соціального і правового змісту. Спочатку громади були основними територіально-адміністративними одиницями, пов’язаними з однією оселею; існували також церковні громади, громади спільного користування майном (навести приклади) тощо. Характерною ознакою спільнот-громад було широке самоуправління (громадське віче), яке функціонувало в містах і селах України впродовж тривалого історичного періоду. Згодом громади у значенні територіально-адміністративних одиниць поступаються місцем спільнотам-громадам як осередкам національно-культурного та громадсько-політичного життя української інтелігенції (друга половина ХІХ – поч. ХХ ст.). Отже, для українського народу протягом усієї історії його існування якраз довкола спільнот-громад будувалося соціальне життя, через них людина входила в це життя і здійснювала зв’язки з ширшими соціальними інститутами, як от держава або політичні партії і рухи.

Симптоматичним у цьому плані є те, що один із перших суто соціологічних інститутів українців мав назву Український інститут громадознавства (заснований в еміграції у Празі 1924 р.). назва цього інституту англійською мовою звучала як Український інститут соціології. Отже, у міжвоєнні роки в середовищі українських науковців-соціологів побутувало розуміння соціології як передусім науки про соціальні спільноти, а тому соціологію називали громадознавством.

Типи спільнот

З яких же спільнот, створених людьми, складається суспільство? Перш за все ц е спільноти, засновані на родинних зв’язках: сім’ї, родини у більш широкому значенні цього слова. Це також соціально-демографічні спільноти: чоловіки, жінки, молодь, люди пенсійного віку тощо. Це поселенські і територіально-регіональні спільноти: населення міста, села, певного регіону (наприклад, Східної чи Західної України). Це також спільноти, засновані на базі культурно-історичної та етнічної самобутності: етноси, народи, нації. Спільноти, утворені на основі розподілу праці і професійної діяльності: класи, стани, прошарки. Це спільноти і соціальні групи, пов’язані єдністю цілеспрямованої діяльності: прихильники певних політичних ідей (зелені, анархісти, демократи, ліберали, радикали), члени релігійних громад, творці мистецьких рухів і напрямків, різного роду неформальних угруповань тощо. Нарешті, надспільнотою є також і саме суспільство як цілісний соціальний організм.

Отже, багатоманітні спільноти, з яких складається суспільство, різняться між собою:

Ø кількісним складом (від невеликих соціальних груп до суспільства в цілому);

Ø часом існування (від кількох днів до сторіч);

Ø об’єднуючим критерієм (спільність тих чи інших інтересів, цілей, симпатій, цінностей, як і поділяються їхніми членами);

Ø рівнем згуртованості і організованості (від неформальних груп до об’єднань і партій зі своїми статутами і програмами);

Ø характером діяльності (про- чи анти суспільної, пасивно-споглядаючої чи активно-перетворюючої, спонтанної чи цілеспрямованої тощо) і т. ін.

Входження індивіда до різних спільнот.

Людина з початку свого життя входить у ці спільноти, а згодом творить нові, відповідно до умов її розвитку та існування. причому індивід може входити до різних спільнот одночасно. Наприклад, студенти вищих навчальних закладів можуть бути водночас представниками певної родини, нації, поселенської чи регіональної спільноти, членами політичної партії, громадської організації, спортивної секції, фанклубу тощо. Це можна зобразити такою схемою:

 

 
 

 

 


Коли ж студенти завершать навчання і стануть молодими спеціалістами, вони, з одного боку, продовжують входити до певних спільнот (як от родини, етнічні групи, політичні і громадські організації), а з другого, стають членами нових спільнот: професійних (за фахом), військових (якщо проходять службу в армії), аматорських (за видом проведення дозвілля) тощо. Упродовж свого життя людина не лише входить до вже створених її попередниками спільнот, але й творить чи бере участь у творенні нових спільнот: наприклад, засновує певне громадське об’єднання, клуб за інтересами, музичний гурт або спілку спортивних уболівальників.

Зростання суб’єктивності спільнот.

Таким чином, людина творить і входить у спільноти, з яких складається суспільство. Але сам характер спільнот з часом змінюється, в них зростає елемент суб’єктності. Наприклад, раніше такі спільнот, як клас чи етнічна група (нація) дуже часто виступала об’єктами впливу, маніпуляції і політичного тиску: марксистські партії гнала робітничий клас на барикади, революції та громадянські війни; комуністична держава в СРСР насильно творила з націй і народностей “нову історичну спільність людей” – безнаціональний радянський народ. Аналогічно в радянські часи трактувалася молодь: вона була лише об’єктом комуністичного виховання, розглядалася як предмет “опікунської турботи” партії та уряду, старших поколінь, зобов’язувалася жити і думати так, як вимагали інтереси побудови комунізму, молодь була позбавлена свободи вибору стилю життя і свободи мислення. Кінець ХХ ст. засвідчує зростаючу суб’єктність різного роду спільнот, перетворення їх на активних діячів історії, зростання ваги чинників їх самоорганізації і самовдосконалення.

Зростання раціональності.

Зростання суб’єктності спільнот йде паралельно із зростанням ступеня раціональності в суспільному житті. На думку класика західноєвропейської соціології М.Вебера, раціоналізується спосіб ведення господарства, управління, спосіб мислення людей, спосіб їх життя у цілому. Усе це супроводжується зростанням соціальної ролі науки, яка проникає передусім у виробництво і управління, а також в побут людей. це, зрештою, приводить, на думку Вебера, до появи новітнього індустріального суспільства. Найяскравішим втіленням такого типу суспільства Вебер важає капіталізм, який має раціональну релігію (протестантизм), раціональне управління (бюрократію, яка перебуває під контролем суспільства, і є порівняно не чисельною і ефективною), раціональний грошовий обіг та його одиницю (американський долар чи англійський фунт стерлінгів давно відомі у світі своєю стабільністю) тощо.

Соціальні інститути.

Творення різноманітних соціальних спільнот супроводжується створенням відповідних соціальних інститутів. Соціальні інститути – це сталі форми організації спільної діяльності людей, що склалися історично; завдяки їм відбувається функціонування спільнот і всього суспільного організму, здійснюється соціалізація індивідів, тобто їх входження у життя суспільства і виконання ними певних соціальних функцій і ролей. Соціальні інститути – це механізми самоорганізації спільного життя людей, органи управління ним. Один із засновників та систематизаторів соціології Г.Спенсер вперше вводить це поняття у соціологію і вирізняє 5 основних соціальних інститутів, які творяться спільнотами для кращої організації внутрішнього життя цих спільнот і стосунків між ними:

Ø домашні або сімейні інститути, які займаються будівництвом родини, упорядкуванням сімейного життя, вихованням дітей, їх підготовкою до дорослого життя;

Ø обрядові чи церемоніальні інститути, які регулюють повсякденну поведінку людей, встановлюють звичаї, обряди, етикет;

Ø політичні інститути (держава, партії, органи судочинства, армія), які є носіями існуючих в даному суспільстві політичних інтересів і відносин;

Ø церковні інститути, які забезпечують інтеграцію суспільства, встановлюють моральні норми і принципи людського співжиття;

Ø професійні і промислові інститути (гільдії, цехи, профспілки), які виникають на основі розподілу праці.

Функції соціальних інститутів.

Всі вони виконують певні, властиві їм функції, і не повинні підміняти один одного; якщо ж таке трапляється і один з соціальних інститутів перебере на себе невластиві йому функції інших інститутів – тоді руйнується природній розподіл функцій між ними і порушується стан соціальної рівноваги. Таке трапилося, наприклад, за часів існування СРСР, коли держава і комуністична партія привласнили собі мало н всі функції інших соціальних інститутів, брутально втручаючись у життя кожної людини, сім’ї, нав’язуючи радянські обряди і придушуючи церковне життя, будуючи соціалістичну економіку, скеровану не так на задоволення потреб людини, як на зміцнення військово-промислового комплексу, перетворюючи профспілки в “школу комунізму” і відбираючи в них право соціального захисту трудящих. Внаслідок цього страждала не лише людина, життя якої було цілковито регламентоване і залежне від держави, але й суспільство в цілому. Лише тепер з великими труднощами прочинається процес його повернення до нормального стану – відкритого, демократичного суспільства з розгалуженою мережею соціальних спільнот та інститутів, із зростанням їх само управлінських і самоврядних функцій.

 

Соціологія як наука про функціонування та розвиток суспільства остаточно оформилася у 30-ті рр.. ХХ ст. (історія …….)

Як і будь-яка інша наука соціолога має свій об’єкт і предмет дослідження. Об’єкт – те, на що спрямоване дослідження. Об’єктом соціології є:

Ø Суспільство як цілісна соціальна реальність

Ø Емпірична реальність, яка відбиває ту чи іншу сторону соціального життя (оцінки, судження, думки, статистика)

Ø Розвиток і функціонування суспільства

Ø Об’єктивні соціальні явища і процеси (соціальні відносини, соціальні зв’язки, соціальні інститути, соціальні організації тощо).

Предмет науки – це на явище чи процес об’єктивного світу, це – результат теоретичного обґрунтування, який дає змогу виділити закономірності розвиту і функціонування об’єкта, що вивчаються, які є специфічними тільки для цієї науки.

Предметом соціології є загальні і специфічні закони та закономірності розвитку і функціонування історично визначених соціетальних систем, механізми дії та форми вияву цих законів і закономірностей у діяльності особистостей, соціальних груп, класів, народів.

Іншими словами предмет соціології складають:

Закони і закономірності функціонування та розвитку особистості, соціальної групи, спільноти, суспільства в цілому.

Соціальне життя суспільства, тобто взаємодія соціальних суб’єктів з проблем, пов’язаних з їх статусами і ролями.

Категорії соціології

Незважаючи на велику кількість тлумачень предмета соціології, усі вони зводяться до того, що соціологія вивчає соціальну дійсність (головним суб'єктом якої є людина), для того щоб ліпше зрозуміти соціальні зв'язки і взаємодії, соціальні відносини. Робить вона це за допомогою спеціальних категорій, які дають змогу описувати соціальну дійсність і адекватно сприймати її.

Категорії загалом - це загальні поняття, що відтворюють найбільш суттєві властивості та відносини предметів і явищ.

Категорії соціології - це загальні поняття, що відтворюють певні властивості суспільства та його складових (об'єкта) як цілісної соціальної системи. Дослідження будь-якого процесу, що відбувається в суспільстві, потребує з'ясування суті самого суспільства, досліджуваного процесу і явищ, що з ними зв'язаний цей процес. Це робиться за допомогою спеціальних категорій, які прийнято типологізувати так:

· «категорії визначеності (соціальні відносини, соціальні спільноти, соціальні групи, індивіди, соціальні дії тощо). Вони відповідають на запитання «що це таке? чим воно є стосовно суспільства як об'єкта вивчення?»;

· категорії зумовленості (інтереси, потреби, норми, цінності). Вони відповідають на запитання «чому індивід поступає саме так, а не так? чим зумовлено його дії?»;

· категорії вибору (стимулювання, мотивація, ціннісно-нормативне регулювання). Вони відповідають на запитання «що необхідно зробити, аби людина діяла у відповідний спосіб?».

Отже, категорії визначеності дають уявлення про сутність складових суспільства як соціальної системи, а категорії зумовленості й вибору уможливлюють з'ясування явищ і процесів, котрі безпосередньо впливають на роль і статус індивідів у суспільному житті.

Докладно різні категорії соціології буде розглянуто у відповідних темах. На разі обмежимося загальною характеристикою ключових понять соціології.

Центральним і засадничим поняттям соціології є«соціальне».Проблема соціального пронизує всю історію розвитку соціологічної думки. Розглядаючи її, найчастіше акцентують увагу на тому, що соціальне - це ефект спільного, який виникає внаслідок свідомої взаємодії індивідів. Але спільне спостерігається й у стадних сукупностях тварин чи в сім'ях комах. Дуже наочно це проявляється, наприклад, у бджіл, мурашок тощо.

М. Вебер виділив як квінтесенцію соціального так зване очікування, тобто орієнтацію на відповідну реакцію. Г. Осиповуважає, що соціальне- це сукупність будь-яких властивостей і особливостей, що формуються індивідами чи спільнотами в процесі спільної діяльності за конкретних умов і проявляються в їхньому ставленні один до одного, до свого становища в суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя. Соціальне виникає тоді, коли поведінка одного індивіда підпадає під вплив іншого індивіда (групи індивідів) безпосередньо чи опосередковано. Саме в процесі взаємодії вони впливають один на одного і сприяють тому, що кожний з них стає носієм і виразником соціальних властивостей, які є предметом соціологічного вивчення.

Слід вирізняти поняття «соціальне» в широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні «соціальне» є синонімом «суспільного» й означає все те, що належить до суспільства, на відміну від природи. У вузькому розумінні «соціальне» означає тільки ті аспекти суспільного, які визначаються позицією індивідів, соціальних груп у соціальній структурі суспільства, відносинами між соціальними групами та між окремими індивідами як представниками різних класів, націй, соціальних організацій, професійно-кваліфікаційних та інших соціальних груп.

Ключовим поняттям є соціальні відносини - усталена, така, що історично склалася за конкретних умов, місця і часу, система зв'язків між окремими індивідами й соціальними спільнотами, які беруть певну участь в економічному, політичному й духовному житті, мають певний соціальний статус, спосіб життя, джерела й рівні доходів та особистого споживання. Ці відносини складаються з приводу місця й ролі людей у суспільстві, способу їх життя, умов існування. Вони виявляються в результаті зіставлення становища окремих індивідів, соціальних груп у соціальній структурі через комунікаційні зв'язки між ними, тобто через взаємний обмін інформацією, оцінювання власного становища порівняно зі становищем інших з метою впливу на результати їхньої діяльності, корекції поведінки та інтересів.

Соціальні відносини можуть бути економічними, політичними, правовими, моральними тощо.

Вивчення соціальних відносин дає можливість висновувати про взаємозв'язки соціальних спільнот і людей як представників цих спільнот.

Суб'єктом конкретної дії може бути лише індивід, а не група, спільнота чи населення в цілому, бо тільки індивід може чітко ставити мету, вільно вибирати необхідні засоби її досягнення. Сукупність соціальних відносин - це вся життєдіяльність суспільства. У ній визначається місце окремого індивіда чи групи, спільноти, динаміка їхніх взаємовідносин і поведінки в соціальному середовищі, ставлення до окремих складових цього середовища, мотивація дій і вдоволення ними, ціннісно-нормативна система тощо. Це все підлягає вивченню й соціологічному аналізу. Від правильного аналізу соціальних відносин багато в чому залежить своєчасне вирішення проблем життєдіяльності суспільства, своєчасне зменшення соціального напруження до безпечного рівня тощо.

Соціальні відносини формуються в процесі соціальної діяльності, тобто сукупності дій окремих особистостей у соціальній організації у зв'язку з досягненням певних цілей, реалізацією інтересів і задоволенням потреб.

Соціальна діяльність - це процес, що включає мету, засоби і результат. Типи і форми соціальної діяльності вирізняються за суб'єктом, об'єктом, функціями і цілями (індивідуальна, суспільна, ідеологічна, політична, виробнича, наукова, виховна, репродуктивна, творча тощо).

Соціальна організація є своєрідною фізіологією суспільства (механізм виникнення соціальних суперечностей, зіткнення інтересів різних груп, боротьба історично віджилих форм організації суспільної праці з новими, більш прогресивними) і відтворює історичну динаміку його розвитку.

Особистість вивчається соціологією не з точки зору неповторності (це є предметом психології), а з позиції її соціально типових якостей як суб'єкта соціальних дій.

Особистість як соціальний тип характеризується цілою системою понять, що виражають її внутрішню структуру і зовнішню поведінку.

Насамперед цепотреби - об'єктивно й суб'єктивно необхідні вимоги особистості (групи) до умов її існування і джерел розвитку.

Одні потреби характеризують людину як біосоціальну істоту (потреба в їжі, відпочинку, сні), інші - як окремого індивіда (потреба в самоідентифікації, безпеці, повазі, саморозвитку). Ці потреби вивчають психологія та соціальна психологія. Для них потреба - стан окремого індивіда, котрому чогось бракує. Соціологія ж вивчає потреби людини як соціального типу, тобто представника соціальної групи. Це потреби в справедливості (справедливій оплаті праці), у гарантії прав (трудовій зайнятості, можливості підвищення кваліфікації), у самоствердженні, самовираженні (посаді, творчій роботі) тощо.

Це стосується й інтересу. Для психолога інтерес - це прояв пізнаної потреби, цільова спрямованість особистості, її емоційні переживання.

Соціологи розуміють інтерес як усвідомлене, вибіркове ставлення особистості чи групи до будь-якого об'єкта, що має для них життєву значущість, бо зв'язаний із задоволенням їхніх потреб.

Інтерес - це насамперед усвідомлення індивідом свого соціального стану, тобто належності до певної соціальної групи, і свого місця в системі соціальних позицій. Це може бути місце у сфері професійного поділу праці, у системі управління суспільними процесами, у сім'ї тощо. Отже, соціальний інтерес є основною ланкою, яка зв'язує реальний стан із відображенням його у свідомості людини.

Соціальні відносини існують і реалізуються в межах соціальної структури суспільства, яка містить сукупності соціальних спільнот, груп різного типу.

Соціальна структура з її численними підструктурами (соціо-професійними, соціостатусними, соціорегіональними, соціоетнічними) є внутрішнім устроєм суспільства і відображає його ніби в статиці.

Проблеми соціальної структури належать до так званих фундаментальних знань, тобто тих, що зачіпають сутність соціальних явищ і процесів, закономірності формування та розвитку котрих вивчає соціологія.

Соціальне явище - це елемент соціальної реальності, будь-який вияв відносин чи взаємодії людей або навіть окрема подія чи випадок. Це все те в соціальній дійсності, що виявляє себе, існує, є.

Послідовна зміна явищ, станів, переміни в розвитку будь-чого, узагалі рух, розвиток будь-якого явища єсоціальним процесом. У соціологіїсоціальний процес - це взаємодія людей, що визначає функціонування і зміни в людських стосунках, у становищі соціальних груп, окремих індивідів, тобто в соціальній структурі. Це може бути серія соціальних явищ, зв'язаних між собою структурними чи причинними (функціональними) залежностями, які спричинюються до переходу певної соціальної системи, підсистеми, будь-якого соціального об'єкта з одного стану в інший.

Соціальні процеси вирізняються за об'єктом, (людство, суспільство, клас, організація, мала група); за ступенем управління (стихійні, природно-історичні, цілеспрямовані).

Соціальні процеси можуть характеризувати:

· зміни в структурі особистості (формування установок, ціннісних орієнтацій чи мотивації поведінки);

· взаємодію кількох індивідів (спілкування, особистісні конфлікти);

· внутрішньо- і міжгрупову взаємодію (адаптація, згуртовування, спільна праця).

Виокремлюють процеси функціонування, що забезпечують відтворення якісного стану об'єкта, і процеси розвитку, що зумовлюють перехід об'єкта до якісно нового стану. Розвиток може бути еволюційним і революційним, прогресивним і регресивним.

Якщо такі процеси супроводжуються позитивними зрушеннями порівняно з минулим, тобто нагромадженням суспільно значущого змісту, то має місцепрогрес - перехід від нижчого до вищого, досконалішого.

Результатом соціального прогресу є такі соціальні відносини, рівнодійна яких має тенденцію максимального наближення до вимог тих чи тих соціальних законів.

Соціальний закон - це вираз суттєвих, необхідних і постійно повторюваних взаємозв'язків і відносин між соціальними явищами та процесами, а передовсім між діяльністю соціальних спільнот і діями окремих індивідів, що зумовлюють виникнення, функціонування й розвиток соціальних систем.

Г. Осипов визначає соціальний закон як відносно стійкі і систематично відтворювані відносини між народами, націями, класами, соціально-демографічними і професійними групами, а також між суспільством і соціальною організацією, суспільством і трудовим колективом, суспільством і сім'єю, суспільством і особистістю, соціальною організацією і особистістю, містом і селом тощо.

С. Фролов трактує соціальні закони як об'єктивні правила, що існують незалежно від свідомості і регулюють поведінку людей стосовно один одного, основу яких утворюють історично сформовані мотиви, інтереси і намагання людей до вдоволення власних потреб у поліпшенні умов існування, у безпеці і визнанні з боку інших, у самовираженні тощо.

Соціальні закони поділяють назагальнііспецифічні. Загальні вивчає філософія, а специфічні - соціологія. Будь-який із соціальних законів виражає відносини між різними індивідами, соціальними спільнотами і проявляється не взагалі, а в конкретній формі - в їх соціальній діяльності.

Регулюючи соціальні процеси, розробляючи прогнози, необхідно враховувати насамперед дії таких законів:

· закону найменших витрат, за яким кожна система розвивається в тому напрямку, де зустрічає найменший опір зовнішнього середовища;

· закону еволюційного потенціалу, який полягає в такому: що високоспеціалізованішою є певна форма соціальних зв'язків і що більше вона пристосована на даній стадії розвитку до зовнішнього середовища, то меншими є її можливості (потенціал) до переходу в нову стадію;

· закону ефективності (за Е. Торндайком), згідно з яким імовірність появи реакції і її інтенсивність більша, якщо вона підкріплюється успіхами;

· закону соціального порівняння, що відбиває суспільні зв'язки між індивідами (соціальними групами) на основі загальних життєвих порівнянь власного рівня життя з рівнем життя інших людей чи якимось еталоном: «Хоч яким би малим не був чийсь дім, - писав К. Маркс, - але поки будинки, що його оточують, будуть так само малими, він задовольнятиме всі вимоги, що ставляться до житла. Але коли поруч з маленьким будиночком з'являється палац, то будиночок зменшується до малої хижки, і мешканці порівняно маленького будиночка почуватимуться у своїх чотирьох стінах усе більш некомфортно, з усе більшим незадоволенням, усе більш принижено». Цей закон має велике значення для організації стимулювання: справедлива, посильна для подолання дистанція формує ефект змагальності, несправедлива (надміру велика) - пасивність, негативні емоції, навіть відчай;

· закону піднесення потреб, за яким із задоволенням одних потреб виникають інші, якісно нові, більш розвинуті. Цей закон характеризує об'єктивний характер динаміки людських потреб (згасання одних, поява інших, їх розвиток, заміна) у міру вдосконалення матеріального виробництва, зміни умов і способу життя. Піднесення потреб - це передовсім їх ошляхетнення, одухотворення;

· закону вільного часу, який полягає в тім, що для підвищення ефективності суспільної діяльності держава має виділяти частину сукупного часу як вільний час. Але вільний час, не заповнений суспільно корисними чи особисто значущими заняттями, стає гальмом розвитку особистості і суспільства. Звідси випливає потреба раціональної організації використання вільного часу, підвищення культури дозвілля;

· закону великих чисел, що відбиває логіку кількісних змін у соціальних системах. Він гласить, що сукупність дій великої кількості випадкових факторів (причин, умов) приводить до результату, майже незалежного від одного конкретного випадку. Це закон, що відображає зв'язок статистичних показників (параметрів) вибіркової та генеральної сукупності. Будучи явищами масовими, соціальні процеси та дії людей (попит, задоволення, громадська думка тощо) підпорядковуються статистичним закономірностям.

Фактичне значення статистичних показників, отриманих вибірково, завжди відрізняється від так званих теоретичних значень, характерних для генеральної сукупності. Закон великих чисел полягає в тім, що фактичні дані в міру збільшення кількості обстежень усе більше наближаються до теоретично очікуваних значень, оскільки в разі збільшення обсягу вибірки відбувається взаємне «погашення» індивідуальних відхилень від рівня генеральної сукупності і виявляється закономірність, яка лежить в основі явища, що вивчається.

За законом великих чисел для кожного параметра генеральної сукупності може бути розрахований мінімальний обсяг вибіркової сукупності, коли різниця між теоретичними і фактичними значеннями параметрів не перевищуватиме заданої величини.

Особливість соціальних законів у тім, що в них чітко простежується об'єктивність. Наприклад, закон пропорційного розвитку соціальних систем, що встановлює необхідність зміни всіх елементів системи, для того щоб вона набула нової якості (прогресивно розвивалася), виражає не погляди тих чи тих учених (або науки взагалі), а об'єктивну природу зв'язків елементів у системах. Якщо цей закон порушується, то незалежно від намірів суб'єкта відбувається гальмування тих елементів, які непропорційно вирвалися вперед. Виробництво як соціальна система розвивається успішно, якщо вдосконалюється не тільки техніка й технологія, а і його соціальні аспекти, соціальна інфраструктура. Водночас, хоча дія соціальних законів є об'єктивною, вона зв'язана із суб'єктивним фактором і реалізується (на відміну від законів природи) лише через діяльність людей.

Нині ставлення соціологів до законів дещо змінилося. Якщо раніше вважалося, що закон визначає розвиток певних систем на всі часи, то зараз його сприймають лише як тенденцію, котра може мати місце в майбутньому, а може й не мати. Нещодавні уявлення про те, що суспільство розвивається за раз і назавжди даними законами, не витримало перевірки життям. Передбачення - це не пророцтво.

Соціологічні дослідження допомагають установлювати характер і рівень розвитку соціальних відносин, форми прояву соціальних законів у різних сферах життєдіяльності суспільства, виявляти чинники, що протидіють реалізації законів, і на основі цього розробляти систему практичних заходів для усунення цих чинників. Знання законів потрібне для успішного управління соціальними процесами, що відбуваються в суспільстві. На підставі наукового вивчення форм прояву і механізмів дії соціальних законів здійснюється соціальне регулювання.

Соціальне регулювання - це свідоме втручання в соціальні процеси й соціальні зміни, яке здійснюється в різних формах і має на меті підтримку рівноваги в соціальній системі, її розвиток через уведення в неї регуляторів (норм, правил, цілей тощо).

Соціологія не обмежується розглянутими категоріями. Вона запозичує багато понять з інших наук, наприклад, з економічної теорії (продуктивні сили, трудові ресурси), філософії (суб'єкт, колективність), психології (установка, орієнтація, мотивація) тощо.

Взаємозбагачення понятійного апарату - процес необхідний і об'єктивний. Він свідчить про гнучкість і динамічність знань. Для соціології це має особливо важливе значення, оскільки вона сама перебуває все ще в процесі становлення.

 

Структура соціологічного знання.

Структура соціологічного знання:

Ø загальні соціологічні теорії, або теоретична соціологія, які відображають визначальні тенденції становлення і функціонування соціальних спільнот, роль і місце у цих процесах людини як істоти соціальної;

Ø спеціальні соціологічні теорії, які досліджують розвиток та відтворення людиною окремих соціальних спільнот, а також суть і основні характеристики людини соціальної (соціологія особистості, соціологія сім’ї, соціологія молоді, соціологія міста, соціологія села, соціологія класу, стану, соціологія нації);

Ø галузеві соціологічні теорії, які розкривають механізми життєдіяльності і функціонування соціальних спільнот у певних сферах суспільного життя та процеси соціалізації людини (соціологія культури, соціологія політики, соціологія праці і управління, соціологія дозвілля, соціологія виховання, соціологія освіти, соціологія конфлікту, соціологія соціальних відхилень або девіантної поведінки);

Ø емпіричні соціологічні дослідження, скеровані на з’ясування, аналіз і узагальнення соціальних фактів: дій, вчинків і мислення людей, конкретних продуктів людської діяльності, розвитку і взаємодії створених людьми соціальних спільнот.

Усі ці компоненти соціологічного знання тісно пов’язані між собою: без науково обґрунтованої теорії емпіричні соціологічні дослідження не в змозі дати достовірної картини соціальних процесів, узагальнити їх струнку систему, а сама теорія, в свою чергу, ризикує відстати від життя і перетворитися на догму, якщо вона не живиться первинною соціологічною інформацією про зміни і нові тенденції у розвитку суспільства.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.