Процес сприйняття людиною навколишнього середовища.
Рольовий аспект взаємодії і організаційного оточення.
Сприйняття може бути визначене як процес здобуття інформації з оточення і її обробки. Сам по собі цей процес єдиний для всіх. На вході — здобуття інформації із зовнішнього середовища, далі обробка цієї інформації і приведення її в певний «порядок» і, нарешті, на виході — систематизована інформація, яка створює уявлення людини про довкілля і лягає в основу його дій, тобто дана інформація виступає вихідним матеріалом для поведінки людини. Не дивлячись на зовнішню одноманітність процесу, сприйняття кожною людиною дійсності різне і завжди носить суб’єктивний характер. У житті дуже часто буває так, що люди дивляться на одне і те ж явище, але бачать його абсолютно по-різному. Якби цього не було, то люди поводилися б багато в чому однаково. І тоді в управління не стояло б такого складного завдання, як виробітку тонкого і багатогранного механізму взаємодії людини і організації для забезпечення ефективного функціонування організації в довгостроковій перспективі. Сприйняття складається з двох процесів: відбору і систематизації інформації. Кожен з даних процесів здійснюється як відповідно до загальних закономірностей, так і під впливом індивідуальних особливостей особи. Найважливішою особливістю відбору інформації є те, що відбір завжди носить селективний характер. Через доступні йому канали людина отримує зорову, звукову, дотикову, смакову інформацію і запах. Проте він сприймає не всю інформацію, що поступає до нього. Він чує або бачить не всі звуки і не всі світлові сигнали, а лише ті, які мають для нього спеціальне значення. При цьому на відбір інформації вплив роблять не лише фізичні можливості органів чуття сприймати інформацію, але і такі особові особливості людини, як відношення до того, що відбувається, його попередній досвід, його система цінностей, настрій і тому подібне, тобто інформація як би проходить через певний фільтр. Відбір дозволяє відкинути неважливу або непотрібну інформацію, а працювати з потрібною.
Наприклад: людина може не чути розмову людей, що стоять поряд, в тому випадку, якщо вона його не цікавить. В той же час відбір інформації може привести до втрати важливої інформації, до істотного спотворення реальності.
Ролевий аспект взаємодії людини і організації.
Важливою складовою частиною поведінки людини є рольова поведінка. Соціалізована особистість завжди є носієм певного арсеналу психологічних ролей: професійних, сімейних, статевих тощо. Психологічні ролі дуже тісно вплетені в структуру особистості. Можна стверджувати (і це підтверджується психологічною практикою), що значна частина психологічних дисгармоній пов'язана з функціонуванням ролей і закономірностями рольової поведінки. Не є винятком і життєва криза, яка дуже часто супроводжується рольовими конфліктами особистості.
В процесі соціалізації у людини формується певна життєва модель: система стійких значущих стосунків, поведінкові стереотипи, ієрархія звичних видів діяльності. Життєва модель обов'язково включає репертуар психологічних ролей. Ролі як функціональні одиниці соціальної поведінки людини (Шибутани Т., 1969р.) є одними з основних соціальних функцій особистості, вони є втіленням мети соціально значущої діяльності та поведінки людини, отже дуже тісно пов'язані з смислом життя. Психологічна роль неможлива без уявлення людини про себе як про суб'єкта ролі, а отже система ролей має істотне значення у формуванні "Я"- концепції особистості. Існує багато класифікацій психологічних ролей. Найбільш широке тлумачення, що включає практично всі прояви активності людини, належить класичній теорії психодрами Дж.Морено, де розглядаються такі типи психологічних ролей: психосоматичні, психічні, соціальні, трансцендентні (Лейтц Г., 1994). За нашими даними, під час переживання життєвої кризи можуть бути різною мірою задіяні всі вказані види психологічних ролей. Немає ролі без групи, як не може бути короля без почту придворних, актора без глядачів. Навіть якщо йдеться про уявну роль, то мається на увазі "уявний партнер" (ним може бути навіть власне децентроване "Я" людини). Отже, роль завжди має на увазі "когось", тобто групу, для якої ця роль грається (як крайній варіант, "групою" може вважатись і один партнер зі спілкування). Роль - це засіб функціональної включеності в групу. Можна ввести поняття групової ролі, тобто такої ролі, яка майже не включає в себе забарвлення індивідуальності, а визначається лише належністю до групи. В цьому випадку людина "грає" не саму себе, а виступає носієм соціального статусу або уособленням групових очікувань. Людина може грати в різних групах схожі ролі. У цьому випадку говорять про домінуюче амплуа або прагнення до тотожності різних соціальних ролей у різних групах спілкування. У кожній групі людина може грати і кілька ролей. За наявності у особистості декількох групових ролей у одній і тій ж групі одна роль завжди буває основною. Інші ролі є побічними, але й вони здебільшого пов'язані з мікрогрупами, угрупованнями, підгрупами, що утворюються всередині групи.
Групові ролі і домінуюче амплуа - дві крайності збіднення індивідуальності, коли соціальні, рольові, функціональні аспекти особистості "затьмарюють" власне обличчя людини, її сутність. Ще одним прикладом домінування групової ролі можна вважати людину юрби. За даними психології масовидних явищ юрба знеособлює людину і перетворює її на сліпого виконавця волі "колективного суб'єкта". Серед найвідоміших і найавторитетніших зарубіжних теорій, які послужили фундаментом для сучасних досліджень психології ролей, можна назвати символічний інтеракціонізм і психодраму. Предметом вивчення для психолого-соціологічної школи символічного інтеракціонізму, започаткованої Дж.Мідом (його концепція ще інколи називається теорією ролей), є рольова взаємодія, чи інтеракція (від англ. interaction). У роботах інтеракціоністів переважають соціологічний та соціально-психологічний підходи (більшість представників цієї школи - соціологи та соціальні психологи) і недооцінюється особистісне підгрунтя рольової поведінки, яка, на їх думку, майже виключно визначається експектаціями - соціальними очікуваннями. Хоча символісти і вводять поняття внутрішньої, або уявної ролі, воно не співвідноситься зі структурою особистості і не розглядається як детермінанта рольової поведінки людини. Детальніше познайомитись з концепцією символічного інтеракціонізму можна по відомій книжці Т.Шибутані (1969). Психодраматичний напрямок ( Киппер Д., 1993; Лейтц Г., 1994.; Морено Дж., 1993), засновником якого є Дж.Морено, навпаки, тяжіє до внутрішніх проблем і розглядає роль (соматичну, психічну, соціальну тощо) як інтерперсональний феномен, тобто переважно із самої себе, не завжди враховуючи, що навіть внутрішні рольові конфлікти дуже часто мають соціальне походження, тобто пов'язані з соціальними стосунками. В процесі життя у людини формується певний репертуар психологічних ролей, які входять в структуру її особистості. Ці ролі визначаються не лише групами, в яких вони функціонують, та соціальними очікуваннями, а мають індивідуальне забарвлення, несуть на собі відбиток особистості.
Наприклад,роль "вчителя" може бути настільки різноплановою, що навіть введення типології ("суворий вчитель", "вчитель-демократ" тощо) не охопить всіх варіантів рольової поведінки, яка в кожної людини буде своя, неповторна.
Психологічна роль завжди передбачає не лише певний набір функцій, а й конкретні моделі рольової поведінки. Так само, як для театральної ролі існує текст, де записані всі дії та вчинки персонажа, життєві ролі пов'язані з так званими "життєвими сценаріями", в яких певною мірою запрограмовані життєві події людини. Під життєвим сценарієм ми розуміємо певний життєвий план людини, який "запускається" в ранньому дитинстві і розгортається протягом всього її життя. Сценарій формується під впливом різних обставин: умов родинного виховання, життя батьків, особливостей розвитку особистості, дитячих намірів, планів, мрій тощо. Проте не слід вважати, що під сценарієм ми розуміємо планування людиною свого життя. Життєвий сценарій здебільшого неусвідомлений людиною і скоріше є системою установок, що впливають на її поведінку. Проблеми життєвих сценарієв вивчали багато дослідників. У роботах Е.Берна (1988) аналізуються різноманітні типи життєвих сценаріїв (наприклад, сценарії Переможця, Невдахи, Безприданниці, Попелюшки та інші), пропонуються методи визначення життєвих сценаріїв людини. Дуже цікавими є результати досліджень Ч.Тойча (1995), який вважається засновником віктимології, тобто науки про віктимну поведінку, чи поведінку жертви (від англ. victim - жертва). На думку Ч.Тойча, віктимні життєві сценарії, тобто сценарії життя жертви, закладені ще в генотип людини, але можуть бути скоригованими методами психотерапії. Спілкуючись з іншими людьми, які виступають у певних ролях, людина неминуче вступає у рольову взаємодію з ними, тобто керує їхньою рольовою поведінкою і сама підпадає під вплив партнерів зі спілкування та їхніх ролей. Рольова взаємодія не завжди відбувається гармонійно, інколи вона супроводжується суперечностями - рольовими конфліктами. Досить плідним може виявитись тлумачення рольової взаємодії в контексті соціальної психології особистості. Це дає можливість певною мірою зняти суперечність між соціологічними і психологічними підходами і розглядати інтеракцію не як взаємодію абстрактних соціально-психологічних ролей між собою, а як взаємодію особистості з власною роллю. Соціально-психологічна роль виступає як "посередник" у спілкуванні з іншими особистостями, як механізм включення особистості в соціальний контекст.
Про роль як про особистісну характеристику можна говорити тоді, коли вона є прийнятою особистістю, тобто коли людина відчуває рольову ідентичність, переживає себе суб'єктом ролі. Можна виділити такі форми рольової ідентичності: 1) статева - одна із основних форм ідентичності, що полягає в ототожненні себе з тією чи іншою статтю; 2) етнічна - пов'язана з національною самосвідомістю, мовою і соціокультурними особливостями; 3) групова - пов'язана з членством в різних соціальних групах; 4) політична - пов'язана із соціальними і політичними цінностями; 5) професійна - пов'язана з професійними ролями. З точки зору соціальної психології особистості рольова взаємодія має складну структуру. Перша підструктура - рольові очікування - це система вимог соціуму до ролі (як крайній варіант, "соціумом" може бути і одна людина), вірніше, відображення особистістю сукупності тих вимог, які висувають до людини партнери по рольовій взаємодії, її власні уявлення про те, якої поведінки від неї чекають інші. Рольові очікування - зовнішня сторона взаємодії, що характеризує суспільну детермінацію рольової поведінки людини. Друга підструктура (головна, що визначає характер ролі) - рольова поведінка - це реалізація рольових функцій у конкретних діях і вчинках, що здійснюються в процесі виконання ролей. Рольова поведінка - одна із основних форм соціальної поведінки людини. Третя підструктура - рольове переживання - це внутрішня сторона взаємодії, що характеризує особистісну детермінацію рольової поведінки людини. Рольове переживання - це уявлення особистості про власні психологічні ролі, відчуття себе суб'єктом тієї чи іншої ролі, це внутрішня модель ролі. Сукупність рольових переживань людини, що стосуються її різних соціально-психологічних ролей, складає своєрідну рольову "Я"-концепцію особистості.
