Предмет і завдання курсу. Місце історії України в системі наук

Україна - друга за величиною країна Європи. За чисельністю населення вона наближається до Франції. Всього в світі проживає біля 60 млн. українців, з них на території України – більше 40 млн.

Головна причина вивчення вітчизняної історії полягає в необхідності осмислення історичного поступу української нації у тісній взаємодії з світовим історичним поступом.

Проте, нашим завданням не є вивчення історії України у повному обсязі. Наша мета полягає у тому, щоб систематизувати знання з історії, отримані в ході її вивчення в середній школі, а також знання, почерпнуті з літератури, кінофільмів, та інших джерел інформації. При систематизації знань необхідно простежити державотворчі процеси на теренах України від початку виникнення перших державних утворень на наших землях до сьогодення. Слід сказати, що навіть в моменти повної втрати українцями своєї держави, зокрема у ХІХ – на початку ХХ ст., державні традиції продовжували зберігатися у суспільній свідомості.

Об’єктом вивчення історії України є український народ, його соціально-економічне, політичне та культурне життя. Предметом – основні закономірності економічного, політичного та культурного життя українського народу від найдавніших часів до сьогодення.

Головними завданнями курсу є:

· вивчити процес формування українського народу і створення власної держави;

· з’ясувати особливості соціально-економічного розвитку українського народу;

· дослідити взаємовідносини українців з іншими народами та визначити їх взаємовпливи в культурній, політичній та економічній сферах;

В процесі вивчення історії слід звернути увагу:

· на діяльність визначних осіб української нації;

· на процес боротьби українців за створення власної незалежної держави;

· на економічні та культурні здобутки українського народу.

Історія належить до наук соціально-гуманітарного циклу. Існує цілий ряд, поряд з нею, допоміжних історичних дисциплін: нумізматика, геральдика, сфрагістика, боністика, метрологія, фалеристика, хронологія тощо.

Більшість істориків причину тривалої бездержавності вбачають у трагічному геополітичному розташуванні України (Україна - окраїна). На думку М. Грушевського, сам термін означає розташування на окраїні, на межі з Диким полем. Більша частина української території, найщедріше обдарована природою, постійно зазнавала спустошливих нападів кочовиків.

Боротьба із степом протягом віків забирала енергію народу, його еліти. Зазнавши руйнівних ударів з боку кочовиків (і навіть встоявши, прийнявши на себе удар і захистивши Європу) українська держава підпала під вплив краще захищених і політично сильніших північно-західних та північних сусідів.

Через неприхильні географічні та політичні обставини протягом свого існування українському народові лише на певні періоди вдавалося створити свою незалежну державну організацію та жити самостійним політичним життям.

Самостійним політичним життям українці жили в перші віки свого існування як окремого народу. Київська Русь стала політичним та культурним центром для всієї Східної Європи. З її розпадом багаті економічні, культурні та політичні традиції країни перебрало на себе Галицько-Волинське князівство, яке ще на 100 років продовжило час існування держави українського народу.

З середини XIV cт. українські землі вже входять до складу чужоземних держав. На них поширюється чужа управління і чуже право.

Могутнім піднесенням національно-визвольних та державотворчих зусиль українського народу стала середина XVII ст. Сьогодні в історичній науці утверджується нова назва цих подій – Українська національно-визвольна революція. Зусилля українського народу під керівництвом Б.Хмельницького увінчалися створенням власної Української козацької держави з оригінальним соціально-економічним та політичним устроєм.

Під тиском зовнішнього фактору, який знову таки визначався геополітичним становищем України (між трьома впливовими силами, що боролися за першість у цьому регіоні - Польщею, Кримським ханством та Москвою), Українська держава втратила свою самостійність.

Черговий злет національної свідомості, боротьба і, як результат, відновлення української держави стали часи вже нової історії, початок ХХ ст., коли на уламках колишніх Австро-Угорської та Російської імперій постали УНР та ЗУНР. Важка боротьба з зовнішньою агресією та недостатня внутрішня організація знову привели до падіння українських держав та страхітливих десятиліть панування в Україні російського більшовизму.

Лише у 1991 р., в результаті занепаду та розвалу радянської комуністичної, системи знову утворилася незалежна Україна. Сьогодні четвертий і мабуть останній шанс для українського народу утвердитися як велика державна нація, останній шанс вижити.

Поиск по сайту: