Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Метафізичний вимір людини



З точки зору філософської антропології, людина є не лише біологічною, соціальною, психологічною істотою, але й метафізичною. І стає людина людиною, коли відкриває у собі метафізичний вимір. Метафізичний – означає надприродний, тобто такий, що не має фізичних, природних причин. Такі «метафізичні речі», як любов, совість, добро, істина, краса не мають емпіричних причин – їх існування не обумовлене законами природи, емпіричним порядком речей, природною необхідністю.

Людське життя є постійне духовне зусилля бути людиною, ніколи і ні в чому не опускатись нижче максимуму, на який здатна людина. Людське життя – це прагнення утриматись в «режимі» істинного буття, де людина є вільною, люблячою, доброю, живе «по істині» (імператив І. Канта: чини так, щоби максима твоєї волі могла стати основою всезагального законодавства).

Особистість передбачає трагічну відповідальність людини за свій буттєвий і моральний вибір. Людське буття утверджується у вигляді постійно здійснюваного онтологічного вибору – це стосується і життєдіяльності людського роду в цілому, і долі нації, і життя конкретної особистості. Цей вибір здійснюється власним життям, самим життєвим процесом, тому й відповідальність за цей вибір має онтологічний смисл.

Людина завжди є завданням для себе самої, завжди мусить утверджувати і «здобувати» динамічну структуру свого «Я». Такий внутрішній досвід кожен отримує через переживання вищих моральних цінностей, добра чи зла.

Одна з основних тез екзистенційної філософії (філософії існування): скінченність людського буття – це його найперша визначеність. М.Хайдеггер: життя є «буття-до-смерті», людина конституюється у світі через усвідомлення власної смертності. Людське життя набуває смислового самовизначення через співвіднесеність із небуттям. Смерть має свій позитивний сенс, як остання і гранична життєва подія, смерть може вплинути на смисл життя, змінити його остаточне значення.

Карл Ясперс, розглядає екзистенцію як глибинно – особистісне буття. Виводить до нього так звана «межова ситуація» - ситуація кардинальних, глибоких потрясінь, пов’язаних із переживаннями відчаю, провини, жаху, хвороби чи зустрічі зі смертю. Саме в такі моменти, через потрясіння граничної ситуації людина виходить за межі повсякденності, знаходить свободу і розкриває істинний смисл буття. За Ясперсом, в пограничній ситуації найважливішим є усвідомлення власної смертності, можливості власної смерті, крихкості, скінченності індивідуального існування. Саме у ці моменти людина вилучає зі свого світосприйняття баласт повсякденних тривог, інтересів, уявлень і приходить до власних начал та істинного переживання Бога.

У граничній ситуації людина може розраховувати лише на себе. І все ж людина не є самодостатнім «атомом» зі своїми потребами та інтересами, відокремленим від зовнішнього світу. За Ясперсом, екзистенція «є лише остільки, оскільки співвідносить себе з іншою екзистенцією і з трансценденцією». Сутність людини не монологічна, а діалогічна: людина утверджує себе в якості людини лише через спілкування, діалог чи полілог, взяті у найширшому розумінні. Осмислення людського буття здійснюється у процесі спілкування з іншими людьми, цінностями своєї та інших культур, зі світом загалом. Спілкування відіграє людинотворчу і смислотворчу функції.

Сучасна філософія стверджує сутнісну відкритість людини навколишньому буттю. Київський філософ В.А.Малахов розробляє ідею конечного людського життя як дарунку, що чекає на відповідь. Життя – неповторний і безцінний дар кожній людині особисто, і вона має на цей дарунок відповісти зі свого власного місця в бутті – унікальністю свого морального завдання та відповідальності. Смисложиттєвий пошук особи - це завжди пошук гідної відповіді на дарунок буття. Відповідь передбачає відповідальність. Не тільки моральну, а й буттєву відповідальність за долю конкретних людей і цінностей, людського світу і природи загалом.

Суттєва моральна проблема людини полягає в тому, щоб у відповідь на дарунок буття прийняти свою конечність як власне життєве призначення. І щоб утвердити смисл своєї короткої присутності у світі, людина має творчо, продуктивно віддати себе без останку. Віднайти сенс буття можна лише «самоствердженням через самозаперечення». В.Соловйов: любов - подолання егоїзму і перенесення особистого життєвого центру з самого себе на іншого. Вище самоутвердження і становлення цілісності особистості здійснюється через взаємодоповнення в любові, коли індивідуальне життя знаходить свою власну нескінченність у поєднанні з іншим.

Е.Фром визначає, що людина намагається звільнитись «від чогось», що призводить лише до її втечі від свободи, бо вона не розуміє як можна жити без залежності від чогось або від когось. Дана позиція призводить до формування нездорових інстинктів та свідоме або несвідоме бажання стати залежною жертвою. Виходом з цього є свобода «для чогось» яку Е.Фромм пов’язує з почуттям любові та солідарності.

Етика відповідальності (Г.Йонас) кризу сучасного суспільства пов’язує з домінантою технічної раціональності, він критикує антропоцентризм в етиці поєднуючи вимогу збереження буття людини з вимогою збереження буття природи. На противагу формальній етиці норм Г.Йонас розбудовує матеріальну обґрунтовує, що етика повинна запобігати такій активності людини, яка могла б мати згубні глобальні наслідки для людини та довкілля. Г.Йонас, пропонує формулювання категоричного імперативу: «Чини так, щоб наслідки твоєї дії узгоджувалися з неперервністю автентичного людського життя на Землі».

Криза людської цивілізації - «антропологічна катастрофа». Порушується гармонія між людиною і світом; буття з вищого дару людині перетворюється на засіб її технічної та інструментальної активності. На людство накочується лавина технізації, комерціалізації, індивідуалізму та егоїзму, практицизму та прагматизму у спілкуванні людини з природою, навколишнім світом,людьми. Все це загрожує девальвацією основних смисложиттєвих цінностей, деформацією, викривленням людської сутності.

Контрольні запитання.

1.Дати визначення філософській антропології

2. Розкрити взаємозв’язок людини та природного середовища. Навести приклади.

3. В чому полягає соціальна сутність людини?

4. На прикладах охарактеризувати духовне в людині.

5.Характеристики, рівні та форми людської діяльності

5. Перерахувати основні риси людського роду. Навести приклади.

6. Визначити та пояснити різницю між поняттями «Індивід», «Індивідуальність», «Особистість».Навести приклади

7.Розкрити рівні та форми соціалізації. Навести приклади.

8. Назвати етапи соціалізації. Навести приклади.

9. В чому полягає метафізичний вимір особистості?В чому її трагедія?

10. Якою є позиція К.Ясперса, Е.Фрома, Г.Йонаса щодо людської особистості?

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.