Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Історичний екскурс у психологію мотивації. Основні теоретичні підходи



Широкий аналітичний огляд розвитку теорій мотивації у зарубіжній психології зробив Х. Хекхаузен у своїй фундаментальній праці “Мотивація і діяльність” [35, с. 56-93].

На основі поглядів Ч.Дарвіна та детерміністичного світогляду сформувалися три основні течії в дослідженнях мотивації: теорія інстинктів, теоретико-особистісний та теоретико-асоціативний напрямки.

Дослідження мотивації у теорії інстинктів започаткував у 1908 році В. Макдаугол, який розглянув інстинкти та потяги, що приводять людську поведінку в дію. Пізніше цей напрямок був представлений у роботах етологів (К. Лоренц, Н. Тінберген). В результаті їх досліджень було виділено такі характеристики інстинктивної поведінки, як стереотипність і незалежність від научіння та участь у збудженні внутрішніх процесів.

Розробку проблем мотивації у теоретико-асоціативному напрямку можна поділити на дві лінії: психологія научіння та психологія активації. Лінію психології научіння пов’язують, перш за все, з іменем Е.Л. Торндайка, який створив експериментальну психологію научіння. У цьому напрямку також працювали К.Л. Халл, який виявив і дослідив два компоненти, що визначають поведінку (мотиваційний і асоціативний) та К.У. Спенс, який вперше в лінії психології научіння досліджував індивідуальні особливості мотивів, вивчав їх вплив на досягнення в научінні і цим стимулював дослідження у напрямку психології мотивації. Для усіх представників напрямку психології научіння характерним є те, що вони намагалися пояснити розвиток мотивації з допомогою ситуаційних факторів, а не диспозиційних особистісних характеристик. Лінію психології активації представляють, перш за все, роботи І.П. Павлова та В.М. Бєхтєрєва – засновників вчення про умовні рефлекси та рефлексології. Спільними для всіх представників лінії психології активації є такі принципи: орієнтація на дані нейрофізіології та теорії мозкової діяльності; розробка найбільш загальних положень про активацію та управління поведінкою; значну роль у розробці теорій психології активації відіграють афекти та емоції; спрямованість на виявлення тих особливостей подразника, які активують поведінку.

Розробка проблем мотивації у теоретико-особистісному напрямку почалася з робіт Н. Аха та З. Фрейда. Зусилля Н. Аха були спрямовані на те, щоб виявити існування “детермінуючих тенденцій”, а З. Фрейда – підсвідомого. Їх роботи суттєво вплинули на дослідження К. Левіна, який намагався пояснити поведінку, виходячи з існуючого на даний момент актуального поля психологічних сил, які впливають на особистість і визначають її поведінку. Дослідження цих вчених стимулювали подальші дослідження мотивації у роботах В. Вроома, Г. Мюррея та інших.


Стьопін: Класичний тип наукової раціональності, центруючи увагу на об'єкті, прагне при теоретичному поясненні і описі елімінувати все, що відноситься до суб'єкта, засобів та операцій його діяльності. Така елімінація розглядається як необхідна умова отримання об'єктивно-дійсного знання про світ. Цілі та цінності науки, що визначають стратегії дослідження та способи фрагментації світу, на цьому етапі, як і на всіх інших, детерміновані домінуючими в культурі світоглядними установками і ціннісними орієнтаціями. Але класична наука не осмислює цих детермінацій.

Схематично цей тип наукової діяльності може бути представлений таким чином:

 

Некласичний тип наукової раціональності враховує зв'язок між знаннями про об'єкт і характером засобів і операцій діяльності. Експлікація цих зв'язків розглядається в якості умов об'єктивно-істинного опису та пояснення світу. Але зв'язки між внутрішньонауковими і соціальними цінностями і цілями як і раніше не є предметом наукової рефлексії, хоча імпліцитно вони визначають характер знань (визначають, що саме і яким способом ми виділяємо і осмислюємо у світі).

Цей тип наукової діяльності можна схематично зобразити в наступному вигляді:


Постнекласичний тип раціональності розширює поле рефлексії над діяльністю. Він враховує співвіднесеність одержуваних знань про об'єкт не тільки з особливістю засобів і операцій діяльності, але і з ціннісно-цільовими структурами. Причому експлікується зв'язок внутрішньонаукових цілей з позанауковими, соціальними цінностями та цілями.

Цей тип наукового пізнання можна зобразити за допомогою такої схеми:

 


 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.