ФІЗИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОЗЕРНОЇ ВОДИ

Прозорість озерних вод. Прозорість озерних вод змінюється в широких межах в залежності від географічної широти місцевості, яка визначає умови освітленості поверхні води сонцем; від наявності у воді завислих наносів та планктону. Найбільш прозорі глибокі озера тектонічного походження, розташовані в гірських місцевостях: їх вода дуже повільно розчиняє кристалічні породи озерної улоговини. Найпрозорішим озером світу є Байкал, прозорість якого становить 40,2 м. Мала прозорість у мілких озерах , де дрібні частки донних відкладів легко піднімаються при перемішуванні, а також в озерах з великим вмістом планктону і в озерах, які живляться болотними водами. Найменша прозорість у цих озерах коло берегів, на відмілинах, найбільша — в центральних частинах озер. Зміна прозорості на протязі року пов’язана з режимом стоку і розвитком планктону. Найменша прозорість спостерігається навесні та влітку і пов’язана з повенями та паводками, а на мілких озерах — з цвітінням води. Найбільша прозорість характерна для озер у зимовий період, коли вони вкриті льодом.

Колір води. Від прозорості води залежить її колір, який відзначається великою різноманітністю. Вода в озерах ніколи не буває абсолютно чистою. Крім розчинених солей у ній завжди є завислі мінеральні частки, мікроорганізми, рештки планктону, речовини в колоїдному стані. Усі ці розчинені і завислі речовини затримують частину світла, яке надходить на водну поверхню. Тому в глибину проникає світла менше. Завислі у воді частки розсіюють і поглинають світло більш інтенсивно, ніж молекули чистої води. Вода, насичена завислими частками, поглинає насамперед сині промені, а вглиб проникають зелені промені. Чим прозоріша вода тим колір її буде більш синім. Розчинені речовини, планктон, завислі наноси надають воді бруднуватих та каламутних відтінків. Тому більшість озер має воду різних відтінків синього кольору. Збільшення мутності викликає зміну кольору води. При великій кількості наносів інтенсивно розсіюються не тільки сині, а й зелені промені, і вода набуває синьо-зеленого кольору. При ще більшій мутності починає розсіюватись і червона частина спектра, вода стає жовтого або бурого кольору. Крім того, завислі наноси, планктон, рослинність, які містяться у воді, можуть надавати воді певного кольору залежно від особистого забарвлення.

Проникнення світла вглиб озерних вод значною мірою визначає умови життя організмів та рослинності.

ГІДРОБІОЛОГІЯ ОЗЕР

Заростання озер — це нормальний процес їх розвитку. В міру заповнення озерної улоговини наносами створюються умови для поселення рослин спочатку у прибережній зоні а потім і по всьому озеру. Поблизу урізу води селяться вологолюбні рослини (осоки, жовтець), які затоплюються водою тільки під час високих весняних вод. Далі розміщується смуга земноводних рослин (озерний хвощ, рогіз, стрілиця, півники). За смугою земноводних поселяються представники високих надводних рослин (очерет, водяний рис). На глибині 2,5 - 3 м з’являється листя та квіти напівзанурених рослин (латаття, купавка, водяна гречка та ін.). Листя цих рослин вкриває майже всю водну поверхню і затримує проникнення світла вглиб води. Ще ближче до центру містяться занурені у воду рослини (елодея, рдесники), які вдень перенасичують воду киснем, а вночі викликають дефіцит його. Найближче до центру розташовані підводні луки, утворені нижчими рослинами, невибагливими до світла , а також мікроскопічні водорості.

Відмирання рослин сприяє підвищенню дна і обмілінню озера, а це в свою чергу створює несприятливі умови для проростання рослин цієї зони. Внаслідок цього одна рослинна зона змінюється іншою доти, поки рослинність не зміниться на болотну.

Отже, водойма заростає шляхом наступу периферійних зон рослинності на глибоководну частину. Озеро поступово перетворюється на болото не лише за рахунок заростання, а й наростання - наступу від берега по поверхні води сплавини, яка складається з живих і відмерлих рослин, рештки яких осідають на дно і заповнюють улоговину.

Умови існування водних організмів в озерах більш різноманітні, ніж у морях. Крім зональних особливостей, у кожному озері створюються свої специфічні умови, зумовлені розміром і формою озерних улоговин, характером дна, вітровою діяльністю, освітленістю, кількістю розчинених і завислих речовин тощо. Місцезнаходження організмів називається біотопом. У водоймах суші можна виділити два біотопи - дно (бенталь) і водну товщу (пелагіаль). Специфічні умови для життя організмів створюються у перехідній зоні: поверхня води - атмосфера.

У складі водного населення за пристосуванням до умов існування в певних біотопах розрізняють 4 основні екологічні групи водного населення: нейстон, планктон, нектон і бентос. До нейстону належать організми, які населяють область між атмосферою і водою. Це мікроорганізми, які живуть в області поверхневого натягу, організми, що частково виходять за межу поверхневої плівки в повітря і воду, подібно рясці. Нейстон має значний вплив на хід обміну газами між атмосферою і водою. Планктон — це організми, які нездатні самостійно рухатись в товщі води (бактерії, водорості, мікроскопічно малі істоти). Вони пасивно пересуваються турбулентним потоком. Нектон - це істоти, що населяють водну товщу і здатні самостійно рухатись. Представниками нектону є риби. Бентос - це населення дна озера, яке пристосувалося до життя на дні або відривається від дна на незначну висоту. Прикладом таких організмів можуть бути рослини прибережних заростей, хробаки, молюски.

Представники всіх екологічних груп розміщуються у водній товщі залежно від освітлення, умов прогрівання, кисневого режиму тощо.

Специфічні умови існування утворюються в прибережній зоні (літоралі) і глибоководній зоні (пелагіалі). Для літоралі характерне майже повне перемішування вод під впливом вітру та течії, що призводить до вирівнювання температур і вмісту кисню. У цій зоні достатньо освітлення. Внаслідок цього населення літоралі відрізняється від населення пелагіалі великою різноманітністю. Для літоралі характерним є наявність вищої рослинності (очерет, хвощ, осока та ін.). Від рослинності залежить і склад фауни.

Якщо хвилі не досягають дна озера, його вкривають в основному мули, багаті на органічні рештки. За рахунок цих мулів розвиваються бактерії та грибки. Тваринний світ дна може бути багатим, але його складають представники небагатьох видів, зокрема хробаки, невеличкі молюски тощо. Розвиток бентосу залежить від забезпеченості дна киснем, а від розвитку бентосу і планктону — кількість представників нектону.

Загальна кількість органічних речовин у живих організмах, яка припадає на одиницю поверхні дна або одиницю об’єму води в озері, показана у вагових одиницях, називається біомасою. Збільшення біомаси пов’язане з індивідуальним ростом і розмноженням, зменшення — з природним і штучним відмиранням організмів. Властивість водойми відтворювати органічну величину у вигляді живих організмів називається біологічною продуктивністю.

Нагромадження органічної речовини зумовлює зміну в кисневих умовах, які в свою чергу впливають на зміну складу і кількості фауни і флори.

Поиск по сайту: