Гідрохімічний режим ставів

Формування гідрохімічного режиму ставів України тісно пов'язане з характером ґрунтів, на яких вони розташовані, надходженням хімічних речовин з водозбірної площі та процесами мулонакопичення.

Стави часто заливають поблизу населених пунктів, тваринницьких ферм, масивів орних земель та інших господарських об'єктів. Їх вплив виявляється у підвищеному надходженні із водозбірної площі не тільки біогенних елементів і органічних речовин, а й хімічних забруднень. Перехід солей з ґрунту впливає на мінералізацію води лише в перші роки після залиття ложа. Мінералізація води має сезонні коливання. Так, навесні та після випадіння атмосферних опадів вона менша, ніж у меженний період. Це пов'язане із фактором розбавлення, а в жаркі літні місяці — з інтенсивним випаровуванням води. З роками значно більшу роль у формуванні якості води починають відігравати мулові накопичення. Їх утворення в ставах відбувається досить інтенсивно і пов'язане з високим рівнем евтрофування, зниженим водообміном, заростанням неглибоких ставів вищою водяною рослинністю. Цьому сприяє також надходження з водозбірної площі завислих частинок, які змиваються з поверхні ґрунту під час дощів та танення снігового покриву.

Щороку в осінньо-зимовий період відмирає і мінералізується велика біомаса водяних рослин (водорості, вищі водяні рослини) і тварин, а в мулових донних відкладеннях накопичуються органічні речовини.

Вміст біогенних речовин у Погибляцькому ставу звичайно високий. Концентрація мінерального азоту коливається в межах від 0,1 до 2—3 мг М/дм кубічних, фосфору — близько 0,5 мг Р/дм кубічних.

У цьому ставі в залежності від інтенсивності розкладу органічних речовин утворюються сульфати, їх невеликі концентрації не впливають на життєдіяльність риб та інших організмів. Концентрація сульфатів не перевищує 20—40 мг/дм3. Порівнявши цей став з південними водоймами, розташованих на засолених ґрунтах, вміст сульфатів в цих водоймах, у воді може бути значно більшим.

Важливим фактором є також вміст у воді заліза. У ставковій воді він не повинен перевищувати 1,5—2,0 мг/дм.кубічних, а при концентрації 3 мг/дм.кубічних і рН 5,8 гинуть риби (коропи). У досліджуваному ставі за допомогою дослідів було виявлено,що вміст у воді заліза становить 1,4 – 1,8 мг/дм.кубічних. Велике значення має газовий режим ставка. Найбільша концентрація кисню спостерігається влітку в поверхневому шарі води, а найнижча — у придонному. Інтенсивний розвиток синьозелених водоростей, а також заростання водяною рослинністю, що властиве багатьом ставам України, може призвести протягом однієї ночі до повного виснаження запасів кисню. Таке падіння інколи можна спостерігати і вдень, коли кисень витрачається на розкладання біомаси відмираючих водоростей. При помірному розвитку водоростей, зокрема хлорококових, вміст кисню у ставках може зростати вдень до 10—14 мг 02/дм, але вночі рівень кисню у воді може знову спадати до 2—3 мг 02/дм.

Взимку через утворення крижаного покриву може різко знижуватись концентрація кисню, що часто є причиною масової загибелі риб (замору). З метою її уникнення застосовують аерацію води або розбивають кригу на поверхні ставів. Виникнення анаеробних умов призводить до зростання концентрації у воді діоксиду вуглецю, метану та сірководню. Особливо інтенсивно анаеробні процеси розвиваються у сильно замулених ставах, багатих на органічні речовини. У ставах, заповнених водою з великим вмістом гумусових речовин, сірководень може утворюватись внаслідок відмовлення сірчанокислих солей гумінових кислот. У ставках, розташованих у південних регіонах, зокрема, у середній і нижній течії річок Донбасу, де природні води збагачені сульфатами, утворення сірководню відбувається біологічним і хімічним шляхом внаслідок взаємодії діоксиду вуглецю з сульфатами.

З метою запобігання загибелі риби взимку, вище згаданого ставу, рибу виловлюють та перевозять за допомогою спеціальної техніки на живрибну базу,яка знаходиться в смт.Лисянка, де випускають її в зимувальник,де вода не замерзає навіть при -30ْС,за рахунок сильного водообміну.(додаток 1, 2, 3). Вода надходить в зимувальник із самих глибин різних ставів.Досліджуваний став залишають без води для виморожування та удобрювання. [4]

Удобрення ставів

Добрива у технологічному циклі виробництва риби в сучасних умовах сприяють не тільки підвищенню природної рибопродуктивності, а й виступають як регулятор гідрохімічного режиму. Крім того, дефіцит концентрованих фізіологічно повноцінних кормів потребує часткової компенсації потреб риби в поживних речовинах за рахунок високоцінних кормових гідробіонтів.

Мінеральні добрива. В рибництві дія хімічних добрив, як і в рослинництві, базується на стимулюванні утворення первинної продукції за рахунок забезпечення рослин елементами мінерального живлення, яких не вистачає, головним чином азотом і фосфором. Однак механізм дії в ставах значно складніший. У рослинництві добрива діють безпосередньо на культуру, яку вирощують, а у водоймах вони забезпечують розвиток першої ланки трофічного ланцюга - водоростей. Фітопланктон не є кормом винятково для організмів зоопланктону та бентосу, значна його частина може бути утилізована рибами - фітопланктофагами.

Мінеральні добрива представлені азотними та фосфорними сполуками, які іноді поєднуються з калійними, кальцієвими, органічними добривами та мікроелементами.

Використання добрив може бути ефективним за певних умов: вода має нейтральну або слаболужну реакцію; активна реакція ґрунту нейтральна або слабокисла (рН сольової витяжки не нижча 6,0); водойма не заростає жорсткими надводними рослинами або має не менше 70 % площі, вільної від заростей; проточність або зовсім відсутня, або не перевищує зміни води в ставу за 15 днів, очевидний дефіцит біогенних елементів.

Удобрювальний коефіцієнт - число, яке показує, скільки необхідно внести добрив для одержання одиниці приросту риби. Згідно з рибницько-біологічними нормативами, удобрювальний коефіцієнт прийнятий рівним 2,5-3,0. Удобрювальний коефіцієнт дає можливість зробити правильний розрахунок кількості добрив для ділянки ставу. Для цього необхідно виходити з природної рибопродуктивності (нормативної або середньої по господарству), планового приросту рибопродукції за рахунок добрив та удобрювального коефіцієнта. Якщо прийняти природну рибопродуктивність за 200 кг/га і передбачити довести її до 400 кг/га, то за рахунок добрив слід одержати 200 кг/га риби. При удобрювальному коефіцієнті 3 витрата добрив на 1 га становитиме 200 кг * 3 = 600 кг/га. При співвідношенні азоту і фосфору 1 : 1 потрібно внести на гектар 300 кг аміачної селітри і 300 кг суперфосфату. Розраховану кількість добрив на 1 га множать на площу ставів (ставу) і одержують загальну кількість потрібних добрив.

Органічні добрива. До органічних добрив належать гній, компост, пташиний послід, зелені добрива. На бідних піщаних, солонцюватих, підзолистих ґрунтах, де відсутній шар родючого мулу, вони дають більший ефект, ніж мінеральні.

Велика різноманітність за якістю органічних добрив утруднює встановлення норми їх внесення.

Гній є одним з найпоширеніших видів органічних добрив. Застосовують добре перепрілий гній великої рогатої худоби, коней, свиней, птиці, а також свіжий гній свиней і коней, рідкий свіжий гній великої рогатої худоби.

Кількість внесеного гною не може бути однаковою внаслідок різної його якості, різного стану ставів, форми їх використання, ґрунтових умов. Тому наведені норми можна використовувати як орієнтовні. У стави з піщаними, супіщаними, глинистими й солонцюватими ґрунтами вносять по 10-15 т і більше гною на 1 га. Для таких же ставів, але з відкладеним вже родючим шаром мулу, норму зменшують до 5-10 т/га. На родючих ґрунтах вносять по 3-5 т/га гною. Вносять його також по-різному: восени розкидають по осушеному ложу і приорюють на глибину до 5-15 см чи розкладають купами по 2-3 т у мілководних зонах ставів, краще в шаховому порядку; взимку - на льоду у зонах мілководдя у неспускних ставах чи по замерзлому ложу; весною - по ложу ставу, до заливання (вирощувальні стави) чи по урізу води, тобто розкладають вздовж берегової лінії купами, потім бульдозером зіштовхують у воду так, щоб вони постійно наполовину чи на 2/3 омивались водою.

Переробка і утилізація гною великих тваринницьких комплексів - це перспективний напрям у рибництві, оскільки дає змогу значно скоротити затрати на годівлю риби і певною мірою забезпечити охорону навколишнього середовища від забруднення.

Кращий ефект дає застосування органо-мінеральних добрив, тобто комплексне застосування органічних і мінеральних добрив у різних поєднаннях залежно від екологічних умов ставу, форми водопостачання, господарських можливостей.

Види мінеральних добрив, які використовують нині, не задовольняють сучасних вимог ставового рибництва. Широко застосовувана аміачна селітра містить до 34-35 % азоту і не має небажаних для риби домішок. Але це дуже дороге водорозчинне азотне добриво. Внесення його в стави у високих дозах значно здорожує собівартість рибної продукції. Крім того, внаслідок швидкої розчинності аміачної селітри у воді відбуваються величезні невиробничі втрати азоту внаслідок фільтрації та проточності ставів.

Як добрива добре зарекомендували себе складні і комбіновані види мінеральних туків - нітрофоски, амофоски. До їх складу входить комплекс біогенів, що значно знижує затрати на внесення їх у стави, крім того, вони не містять баластних речовин і токсичних домішок.

Удобрення досліджуваного ставу включає в себе органічні і мінеральні добрива, тобто, комбінований спосіб.Органічні добрива використовують в зимовий період, по ложу дна до 5-ти тон на 1 га. Використовують гній, компост, пташиний послід, зелені добрива. Мінеральні,суперфосфатні з рахунку 80 кг на 1 га.А у літній період,у цьому ставі використовують штучні корми.[1]

Поиск по сайту: