б) Гіпнотерапія в роботі з дітьми

Гіпноз у роботі з дітьми часто описують як включеність в інтенсивну уяву: через схильність дітей до фантазій вони охоче відзиваються на гіпноз і стають його чудовими суб'єктами. Імовірно, що дитяча уява, фантазування і гіпнабельність пов'язані з декількома аспектами розумового й емоційного розвитку, які були описані Гарднером:

1) здатність до фокусування уваги;

2) конкретне, буквальне мислення;

3) любов до чарівництва, обмежена оцінка реальності і готовність чергувати реальність з фантазією;

4) інтенсивність переживань;

5) відкритість для нових ідей і вражень.

Вибір гіпнотерапевтичних технік залежить від наявної у дитини проблеми, її особливостей (вік, інтелект та наявність дефектів), теоретичної орієнтації терапевта і ситуаційних факторів.

Лікування потрібно починати з вирішення проблеми, що виникає при первинному обстеженні: психолог повинен вибрати найкращий спосіб впливу - проводити індивідуальну терапію, працювати втрьох з батьками чи вдатися до сімейної терапії.

Психолог повинен встановити контакт з дитиною і ознайомитися з її зацікавленнями, довідатися, що вона любить чи не полюбляє, які її улюблені заняття, телепередачі і фантазії. Психолог повинен сам запитати у дитини, що її тривожить. Неправильні уявлення про гіпноз потрібно виправити, запитавши в дитини, що їй відомо про гіпноз. Така дидактична сесія більше потрібна підліткам, яких потрібно переконати в тому, що вони збережуть контроль над собою. На цей час психолог вже повинний зробити ретельну оцінку наявної проблеми - дитячого страху.

Вибір методу впливу буде залежати від досвіду, стилю і творчого потенціалу терапевта та віку, розвитку, прихильностей, зацікавлень дитини, а також її чутливості до гіпнозу. Завданням гіпнотичних індукцій при роботі з дітьми є індукції фантазій, що захоплюють їхню уяву та увагу, оскільки це подобається їм. Дошкільнята активно реагують на гіпноз, вони найкраще реагують на індукції, орієнтовані на активну гру. Дуже корисні допоміжні фактори на зразок мильних пузирів, іграшок чи ляльок - все це змушує дитину сидіти із широко розкритими очима. На відміну від дорослих, діти під час гіпнозу крутяться і відволікаються, можуть закривати і знову відкривати очі або взагалі відмовляються їх закрити. Поглиненість образами і фантазіями дітей можна перевірити, запитавши в них, чи дійсно вони щось відчули чи тільки подумали про це. При індукції не обов'язково закривати очі, оскільки встановлено, що для дітей це найбільш важковиконуване завдання. Проте дітей можна змусити закрити очі, сказавши їм, що так буде простіше уявити деякі речі. Інші діти здатні переживати гіпноз у засвоюючій манері, фокусуючи свою увагу на фантазіях і образах. У підлітків цей процес протікає більш успішно через великі вербальні і когнітивні здібності [63; с. 284].Для роботи з дітьми можна рекомендувати наступний набір технік гіпнотичної індукції, який проте не включає в себе всіх методик і не є єдиним стандартом:

1) Фіксація очей на люнеті- дитину просять утримувати монету між великим і вказівним пальцями, кисть при цьому відведена на відстань витягнутої руки; одночасно даються сугестії важкості в руці й очах, так само як і релаксації і комфорту. Увагу дитини можна підвищити, попросивши її дивитися на ніготь великого пальця і дивитися або на нього, або на монету. Терапевт може запевнити дитину, що коли пальці стомляться, монета впаде на підлогу, де дитина її потім зможе знайти. Маленьким дітям може подобатися, коли монету тримає улюблена м'яка іграшка. Незважаючи на те, що закривання очей вважається самим важким завданням для дітей у порівнянні з дорослими, воно може стати простішим для виконання, якщо використовувати іноземну монету, незнайому дитині, яку б вона не бачила до цього часу.

2)Телевізійна фантазія - терапевт може використати цей метод, відповідно до якого дітей просять закрити очі та уявити великий телевізор з гарним кольором і пультом дистанційного керування, що дозволяє вибрати улюблену програму. Їм говорять, що вони при бажанні можуть взяти участь у цій програмі, а голос терапевта буде схожий на мамин, коли вони будуть поглинені передачею і не захочуть, щоб їм заважали. Гіпнотичні сугестії можна прикрасити, наприклад, введенням у них телегероя, щоб той змоделював і запропонував рішення проблеми.

3) Повітряна кулька на воді- дитину просять уявити що-небудь так яскраво, немовби це відбувалося насправді. Вона може уявити себе сидячою у великій ванні з водою, на поверхні якої плаває повітряна кулька. Дитину можна запитати, якого кулька кольору, і попросити уявити, що її рука торкається води і зупиняє кульку, щоб та не пливла. Далі терапевт говорить, що кулька роздувається і штовхає руку дитини так, що вона злітає в повітря. Подальші сугестії стосуються релаксації і комфорту.

4) Улюблене місце- дитина може уявити улюблене, безпечне чи повне радості місце. Образ можна підсилити, прохаючи дитину побачити це місце так, начебто вона дійсно там знаходиться. Можуть даватися сугестії гарного самопочуття, релаксації і комфорту. Улюблене місце може забезпечити значне диссоціативне переживання для тих дітей, що піддаються неприємним медичним процедурам. Воно часто включається в самогіпноз для контролю над тривогою чи релаксації.

5) Ідеомоторні техніки- ці техніки жадають від дитини зосередження на ідеї руху так, що цьому руху дозволяється відбуватися, але він не виробляється насправді. Звичайною ідеомоторною технікою є підняття руки, коли дитина уявляє мотузку, прив'язану до її зап'ястя, на іншому кінці якої закріплена повітряна куля, що витає у повітрі. Даються сугестії наростаючої легкості в кисті. Метод підходить для школярів, хоча може бути використаний і в роботі з дітьми молодшої вікової групи. Іншими прикладами цієї техніки є вага в руці, опускання пальця і напруженість руки.

6) Оповідальні техніки- більшість дітей здатні вислуховувати історії з 4-літнього віку. Розповідь може бути складена на основі прихильностей, зацікавлень і потреб дитини: можна переказати казку чи телепередачу, яку любить дитина, у адаптованому виді - історія може містити в собі непрямі сугестії, спрямовані на зниження тривоги чи болю. Процедура створення такої казки вимагає з'ясувати, що дитина любить і не любить, особливо які її улюблені казкові герої, кольори, предмети і заняття. Після цього складається історія, в яку вбудоване те, що любить дитина, а казкові герої спілкуються з нею по ходу розповіді. Фантастичні персонажі вказують способи, якими можна справитися з дитячими стресами. Дитині дають аудиозапис для прослуховування перед сном, і в ньому містяться сугестії комфорту, релаксації, впевненості і т.д.

Науково-фаитастичні образи виявилися корисними в роботі з 13-літнім хлопчиком зі множинними вродженими аномаліями: з їхньою допомогою знижувалася його тривога з приводу відвідування школи. Уявлявся космічний політ, під час якого хлопчик таємно входив в команду зоряних мандрівників [63; с. 287-289].

Інколи гіпнотерапевти пропонують дітям запропонувати займатися також самогіпнозом: діти молодшого віку потребують для самогіпнозу присутності чи активної участі батьків, діти старше 5-6 років повинні відповідати за самогіпноз самі. Головним ускладненням дитячого самогіпнозу є те, що лише незначна кількість дітей продовжує практикувати його довше 6 тижнів: він може їм набриднути, вони можуть забути про нього чи ж вони можуть не захотіти займатися самогіпнозом через недостатню мотивацію до вирішення проблеми, якщо бояться, що терапія завершиться, коли їм стане „краще" або ж коли їм заважають батьки.

Протипоказання використання технік гіпнотерапії при роботі з дітьми за допомогою гіпнотерапії можна впливати на широке коло дитячих захворювань, але гіпноз не є єдиним і надійним засобом: у роботі з дітьми гіпнотерапія використовується мало, будучи найчастіше останнім засобом там, де методи традиційного лікування зазнали невдачі. Повний розбір протипоказань приведений Гарднером і Олнессом. Гіпнотерапія протипоказана, коли:

1) наявне неправильне розуміння гіпнозу;

2) наявне негативне ставлення впливових дорослих - батьків, вихователів і вчителів;

3) увага дитини відволікається такими ситуаційними факторами, як гострий біль, або тривога;

4) показане пряме медикаментозне чи хірургічне втручання;

5) показане альтернативне лікування;

6) дитина не цілком мотивована до зміни - наприклад, при отриманні вторинної вигоди;

7) симптом маскує серйозну тривогу чи депресію, або ж іншу психопатологію, і його усунення приведе до ще більш тяжких наслідків.

Рекомендована література:

І.Битянова М.Р. Практикум по психологическим играм с детьми и подростками. - С-Пб.: Питер, 2002

2. Зубалий Н.П. Левочкина А.М. Основы психотерапии. - Киев, МАУП, 2001

З.Дубровина И.В.Руководство практического психолога. – Москва-Академия, 1998

4. Клюева Н. А. Касаткина Ю.В. Учим детей общению. Характер, коммуникабельность - Ярославль: «Академия развития», 1997

5. Овчарова Р.В. Справочная книга школьного психолога 2-е изд. -Москва: Просвещение, 1996

6. Овчарова Р.В. ІІрактичсская психология в начальной школе. - Москва-ТЦ «Сфера», 1999

Поиск по сайту: