Визначення та різновиди страху

Лекція № _______ Робота з дитячими страхами

План

1. Визначення та різновиди страху.

2. Передумови виникнення дитячих страхів. Збір первинної інформації про дитину.

3. Діагностування дитячих страхів.

4. Методики роботи з дитячими страхами.

Визначення та різновиди страху

Для того, щоб шкільний психолог міг ефективно виконувати свою роботу, працюючи з дитячими страхами, йому необхідно мати глибокі пізнання з цієї проблеми, розуміти сутність та причини страху, знати його різновиди та особливості, тому ми почнемо з вивчення теорії цієї проблеми.

Страх- це психічний стан, що виникає¹, на основі інстинкту самозбереження як реакція на дійсну чи уявлювану небезпеку; емоція, яка виникає в ситуаціях погрози біологічному чи соціальному існуванню індивіда і спрямована на джерело дійсної чи уявлюваної небезпеки. Це афективний психічний стан очікування небезпеки, при якому реальна небезпека загрожує від зовнішнього об'єкта, а невротична - від вимоги потягу [24; с. 274].

Функціонально страх служить попередженням про майбутню небезпеку, дозволяє зосередити увагу на її джерелі, спонукає шукати шляхи її запобіганню. У випадку, коли він досягає сили афекту (панічний страх, жах), він здатний нав'язати стереотипи поведінки: втечу, заціпеніння чи захист' агресію.

Реальний страх- раціональне вираження інстинкту самозбереження як нормальна реакція на сприйняття зовнішньої небезпеки.

Страх має багато причин як суб'єктивного (мотивація, емоційно-вольова стійкість тощо), так і об'єктивного порядку (особливості ситуації, складність задач, перешкоди). Ступінь та форми його прояву різноманітні, але це найчастіше є областю насамперед індивідуальної психології.

В залежності від характеру погрози інтенсивність і специфіка переживання страху варіює в досить широкому діапазоні відтінків: побоювання (острах), переляк, жах, тривога (джерело небезпеки не визначене чи не усвідомлене).

Розглянемо деякі форми страху: острах або побоювання, переляк. афективний (панічний) страх (жах).

Острах - емоційний стан перед виконанням завдання, пов'язаного з ризиком, небезпекою. Він, як правило, є наслідком недооцінки своїх сил та переоцінки труднощів. Якщо невідомість і ризик великі, то острах супроводжує тривога, занепокоєння, невпевненість, подібний стан буває у лектора перед першою лекцією, у школяра, студента - перед іспитом. Острах найчастіше виникає при недостатності інформації, практичних навичок, необхідних для успішних дій. Облік екстремальності обставин, в які може потрапити особистість, своєчасна інформація про особливості цих обставин, уточнення послідовності дій по виконанню поставленого завдання може запобігти його виникненню [24; с. 32].

Переляк - форма страху, яка виникає на основі інстинкту самозбереження При прямому зіткненні з небезпекою чи різкій несприятливій зміні середовища: емоція переляку охоплює людину зненацька і може відразу ж порушити плин психічних процесів і діяльності в цілому. Тому безпосереднє керування поведінкою людини в цьому стані дуже ускладнене, але активізація почуття обов’язку, приклад доцільних і рішучих дій, відволікання і переключення уваги допомагають людині опанувати себе. Стійкість до переляку підвищується завдяки попередній натренованості у швидкому і правильному сприйнятті й оцінці раптових і несподіваних впливів [24; с. 104].

Афект (від лат. хвилювання, пристрасть) - короткочасний сильний емоційний стан (гнів чи жах). При афекті звужується свідомість, знижується самоконтроль, дії стають стереотипними і підкоряються емоціям, а не логічному мисленню [24; с. 32]. Його протікання супроводжується напруженою мімікою, жестикуляцією й іншими виразними рухами. Причинами афекту можуть бути конфлікти з іншими людьми, протиріччя між різними потребами чи прагненнями людини.

Афективний страх найчастіше виникає при нездатності людини перебороти зненацька сформовану вкрай небезпечну ситуацію. Жах може придушити розум і волю, паралізувати здатність до дії і боротьби: людина або „ціпеніє", пасивно очікуючи своєї долі, або ж біжить „світ за очі". Після такого страху людина досить часто не може згадати окремі моменти свого стану і поведінки, почуває себе розбитою і подавленою.

Сформовані реакції страху порівняно стійкі і здатні зберігатися навіть при розумінні їхньої безглуздості. Тому виховання стійкості до страху звичайно спрямовано не на порятунок від нього, а на вироблення умінь володіти собою при його наявності.

Інфантильний страх - дитячий страх, який спочатку є лише вираженням того, що бракує коханої людини. За Фрейдом 3. він спостерігається і у дорослих як страх невротичний, породжений безпосереднім перетворенням лібідо на страх.

Невротичний страх - згідно Фрейдові, це різноманітні форми „безцільного страху" невротиків, які виникають через відволікання лібідо від нормального застосування, або через відмовлення психічних інстанцій.

У психоаналізі особливо виділяються такі форми його:

1) страх вільний - загальна невизначена боязкість, що виражається в стані „страху очікування". Цей страх безпредметний, не пов'язаний з певним об'єктом, що викликає цей страх. Високі ступені вільного страху завжди мають відношення до захворювання неврозом страху;

2) різноманітні фобії, коли страх міцно пов'язується з певними змістами уявлень. Неадекватні реакції страху спостерігаються при різних психічних захворюваннях (фобіях).

Фобія (від грець, страх) - сильний і не маючий під собою реальної основи страх чого-небудь: відкритого простору (при агорафобії), тісно замкнутого простору (при клаустрофобії), висоти, тварин (при зоофобії), нозофобії (страх захворювання), соціофобії (страх публічних виступів тощо), ерейтофобія (страх почервоніти в присутності людей) чи якого-небудь об'єкта, який в інших людей надмірного страху не викликає [5.0; с. 310]. Різновидів фобій дуже багато.

Фобії виникають внаслідок психічного захворювання, неврозів, життєвих потрясінь, фізичної чи розумової перевтоми, після стресових впливів, що травмують. Деякі фобії зустрічаються в психічно здорових людей, наприклад страх перед темрявою, острах води, висоти тощо, хоча вони можуть не містити реальної погрози.

Первинне формування станів з нав'язливим страхом відбувається в умовах раптового переживання людиною негативної емоційної реакції (переляку, тривоги, крайньої здивованості і т.д. ).

За своїм змістом нав'язливі думки і дії можуть бути всілякими, причому ці думки дуже рідко бувають емоційно нейтральними, вони в основі своїй є повторюваними, стереотипними явищами, які втратили свою первісну доцільність. Характер нав'язливості може, приміром, отримувати уявне продовження дискусії, що відбулася в студентській аудиторії, чи сварки, коли той, хто сперечався, продовжує (навіть за рахунок відпочинку, нічного сну) шукати і знаходити все нові аргументи та докази своєї правоти;

3) спонтанні приступи страху, що найчастіше виявляються при істерії й інших формах важких неврозів. Страх є афективним (емоційно загостреним) відображенням у свідомості людини конкретної загрози для її життя та благополуччя; а тривога - емоційно загостреним відчуттям майбутньої загрози. Емоційно неблагополучна дитина в залежності від психічної структури особистості, життєвого досвіду, взаємин з батьками й однолітками може відчувати як тривогу, так і страх. Стан безпідставного, невизначеного занепокоєння породжує тривогу, острах певних об'єктів чи думок, почуття страху. Кочубей Б.І. визначає тривогу як „страх невідомо чого".

Об'єднуючим початком для страху і тривоги є почуття занепокоєння. Воно виявляється у тому, що дитина губиться, коли її запитують, не знаходить потрібних слів для відповіді па питання, говорить тремтячим голосом і часто замовкає зовсім: всередині все холодіє, тіло „наливається свинцем", щемить в області серця, долоні стають вологими - вона може робити багато зайвих рухів чи, навпаки, стає скованою. Такі симптоми говорять про перенапруження психофізіологічних функцій організму.

Взагалі страхи у дитини з'являються через незначний досвід у неї та багату уяву. Страхи бувають віковими і невротичними: зазвичай страхи не мають патологічного характеру, а є віковими і мають перехідний характер - віковий страх з часом „проходить" і дитина розвивається нормально. Тому необхідно відділити патологічний страх, який потребує корекції, від вікового страху.

Вікові страхи відзначаються в емоційно чутливих дітей як відображення особливостей їх психічного й особистісного розвитку та виникають вони, як правило, під дією наступних факторів: наявність страхів у батьків; тривожність у відносинах з дитиною, надлишковий захист її від небезпек та ізоляція від спілкування з однолітками; велика кількість заборон з боку батьків, повне надання волі дитині, а також численні нереалізовані погрози всіх дорослих у родині; відсутність можливості для рольової ідентифікації з батьком своєї статі, більше в хлопчиків; конфліктні відносини між батьками, психічні травми типу переляку; психологічне зараження страхами в процесі спілкування з однолітками та дорослими [39; с. 30].

Невротичні страхи характеризуються більшою емоційною інтенсивністю та напруженістю; тривалим плином або ж сталістю; несприятливим впливом на формування характеру; взаємозв'язком з іншими невротичними розладами та переживаннями; униканням об'єкту страху, а також усього нового і невідомого; відносними труднощами усунення страхів. Невротичні страхи можуть бути результатом тривалих і нерозв'язних переживань. Частіше бояться подібним чином чуттєві, відчуваючі емоційні ускладнення у відносинах з батьками діти, чиє уявлення про себе перекручене емоційними переживаннями в родині та конфліктами. Ці діти не можуть покладатися на дорослих як на джерело безпеки, авторитету і любові [39; с. 31].

Якщо страх перешкоджає спілкуванню, розвитку особистості, психіки, призводить до дезадаптації та аутизму, то це показник патологічного страху - можуть бути психосоматичні захворювання.

Аутизм - поняття, що означає крайню форму і стан відчуження психологічного, що виражається у відстороненні, „відході", „втечі" індивіда від контактів з дійсністю та зануренні в замкнутий світ власних переживань, коли довільна організація мислення порушується через її підпорядкування афективним потребам.

Поняття аутизм було вперше введене Иозефом Блеєром в 1920 році як симптом при тяжких порушеннях взаємодії з реальністю у дорослих, хворих шизофренією.

Дитячий аутизм - властивість дитини чи підлітка, розвиток якої характеризується різким зниженням контактів з оточуючими, слабко розвиненою мовою і своєрідною реакцією на зміни в оточенні. Ранній дитячий аутизм був описаний Лео Каннером (1943 рік, синдром Каннера), а потім Гансом Аспергером (1949 рік) - тоді одне з визначені, аутизму звучало як „роз'єднаність людини з оточуючим світом",

Аутизм як занурення у себе зустрічається не так вже й рідко: за даними Всесвітньої організації охорони здоров'я - до 10-15 випадків на 10.000 дітей.

Деякі вчені вважають, що передумови до аутизму можуть наслідуватися, а те, чи будуть вони реалізовуватись, залежить від зовнішніх умов. Нерідко прояву ознак аутизму у віці 2-2,5 років передують різноманітні події: родові травми, родова асфіксія та інші відхилення у протіканні вагітності, а також різноманітні фактори, які діють на дитину вже після народження. Діти з аутизмом вже з перших місяців життя можуть виділятися певними особливостями, як-то: небажання взаємодіяти з дорослими; відсутність прямого погляду при одночасній перевазі периферичного зору (дивиться краєм ока); можлива відсутність реагування на своє ім'я. При діагностиці аутизму головним критерієм є те, що це захворювання практично ніколи не розвиваєгься у здорових дітей після п'яти років.

2. Передумови виникнення дитячих страхів. Збір первинної інформації про дитину

При зборі первинної інформації про дитину необхідно як мінімум отримати про дитину наступну інформацію (історія розвитку дитини):

- анкетні дані та основні відомості про сім'ю (точний вік дитини на момент обстеження, вік батьків, освіта і характер роботи, склад сім'ї (чи змінювався він) та умови проживання в сім'ї);

- визначення стану здоров'я дитини до моменту обстеження (наявність травм, операцій, частих захворювань, визначення особливості сну та харчування);

- виховання дитини: де і ким виховувалася, хто доглядав за дитиною, як вона поводилася в дитячому садку тощо. Розвиток дитини на різних етапах розвитку дитини.

Поиск по сайту: