Конфуціанство і легізм

Право Стародавнього Китаю формувалось під впливом філосо­фсько-етичного вчення конфуціанства (VI ст. до н.е.), у якому головним були питання етики, моралі, основний принцип якої - гуманність (жень) - вищий закон взаємовідносин людей у суспільстві і сім’ї. Воно також формувалось під впливом філо­софсько-правової школи легістів. Протиборство цих двох вчень безпосередньо вплинуло на саме розуміння права, на ієрар­хію злочинів, систему покарань, зміст окремих правових інститутів і норм.

Основи конфуціанства, як зазначалося вище, були закладені у VI ст. до н.е. давньо-китайським мислителем Конфуцієм (Кун-цзи) в книзі „Бесіди та судження” („Лунь юй”). Виражаючи інтереси спадкової аристократії, конфуціанство проголошувало владу правителя священною, дарованою небом, а поділ людей на вищих та нижчих – загальним законом справедливості.

У шансько-інській державі головну роль відігравали етичні норми (лі), що визначали ставлення членів китайського суспільства до царя — Вана, вони регулювали внутрішньосімейні відносини. Ці норми базувались на повазі до родичів, старших, на схилянні перед знатністю, на відданості Вану. Зауважимо, що правові норми цього періоду не виділились із загальної маси релігійно-етичних норм, з якими вони складали єдине ціле.

Із зміцненням центральної влади набувають значення розпо­рядження і накази Вана, його наближених, чиновників, виконання яких забезпечується примусом.

Перші писані закони з’явились у Xст. до н.е., коли нібито існував кримінальний кодекс, у якому булотри тисячі статей. Фактично ж писане право з’являється у VI—V ст. до н.е., його поява обумовлена станово-класовою диференціацією суспільства.

На межі V-IV ст. до н.е. з’являється „Книга законів царства Вей”, яка була написана Лі Куєм на базі правових положень, що з’явилися в окремих князівствах. У193р. до н.е. було проведено кодифікацію.

Існували також і норми звичаєвого права. До джерел права належали і конкретні розпорядження царів, а також ухвалені Ваном судові рішення.

Не дивлячись на намагання зруйнувати громадське землево­лодіння, ще в І ст. н.е. громада могла вступати у договірні поземельні відносини як самостійний суб’єкт права. Згідно з джерелами цього періоду договори купівлі-продажу землі могли укладати жінки, а також раби (державні). Існували договори оренди землі (з розрахунку 1/2 врожаю), закладу, боргового рабства, особистого найму. У першій половині І ст. до н.е. Ван Уді звільнив з рабства державних рабів і рабинь.

Письмова форма договорів була властивою не лише при укла­данні значних угод, але й дрібних, наприклад, при купівлі-продажу одягу та інших речей. Договір був обов’язковим доказом позову, і судові органи вимагали його подання.

У сімейно-шлюбному праві у ранній період існування держави Шан зберігалися пережитки родового ладу, зокрема, допускались шлюби між близькими родичами, чоловік міг мати декілька дружин. Сім’я відзначалась патріархальним характером, була досить міцною. Патріарху (діду) підкорялись усі члени сім’ї, він же розпоряджався і майном.

Великосімейні зв’язки слабнуть з появою приватного земле­володіння. Родинні стосунки, становище старших і молодших у сім’ї впливали на ступінь покарань як за злочини проти сім’ї, так і за інші злочини. Наприклад, пом’якшувалось покарання батькові, якщо він убив сина за непослух. Крадіжка батька у сина не вважалась злочином, донос на старшого у сім’ї, навіть за наявності злочину, суворо карався.

Кримінальне право було найрозвиненішою частиною старокитайської правової системи. Китайському праву були відомі такі поняття, як: співучасть; обставини, що обтяжують вину (наприклад попередня змова, рецидив); форма вини. Не виключалось і об’єктивне ставлення. Одна кара призначалась за свідомий наклеп, інша, легша, за непідтверджений донос. Тяжкість покарання за тілесні пошкодження залежала від того, були вони завдані із „злодійським задумом”, чи у бійці.

Старокитайському праву були відомі 500видів злочинів. На пер­шому місці були державні злочини - зрада імператорові, заколот і т. ін. Далі йшли крадіжки із храму, нанесення ран, наклеп, дезертир­ство з армії. Досить рано виділились і такі злочини, як неповага до батька, до старших у сім’ї.

У старокитайському кримінальному праві були такі види пока­рань: татуювання, відрізання носа, відрубування ніг, кастрація, смертна кара, побиття палицями (від 100 до500ударів), віддання в рабство, штраф.

Пріоритет етичної норми над нормою правовою породив сим­волічну систему покарань (сян) в Інській державі. Суть цієї систе­ми полягає в тому, що татуювання, наприклад, замінялось на чорну пов’язку, відрізання носа — на фарбування одежі, відрубування ніг — на фарбування колін. Саме так у старокитайському суспільстві намагались перевиховувати злочинців.

У V-IV ст. до н.е. у старокитайському кримінальному праві утвер­джується п'ятичленна система покарань. За державні злочини разом із злочинцем карались на смерть три покоління його родичів — по лінії батька, матері і дружини. До самих же злочинців застосовували п’ять видів покарань: їх татуювали, потім відрізали ніс, відрубували кінцівки, кастрували, а потім забивали палицями. Тим же злочинцям, які зводили наклеп, лихословили, ображали Вана і проклинали його, попередньо відрізали язик. Отже, покарання у старокитайському кримінальному праві переслідувало за мету залякування.

Процесуальне законодавство характеризується тим, що у зма­гальний процес досить рано почали вводити елементи розшукного процесу, який з часом стає панівним. Розслідування вів спеціальний чиновник (ліньші), і починалось воно із скарги потерпілого або за доносом. Донос всебічно заохочувався: за той, що підтверджувався, давалась винагорода, сума якої залежала від тяжкості злочину. „Ви­давати своїх людей”, тобто доставляти до суду домочадців і рабів, мав глава сім’ї. Якщо він цього не робив, то підлягав покаранню. Йому ж надавалось право карати своїх рабів і навіть, за дозволом властей, убивати їх.

Доказами у суді поряд із свідченнями були речі, клятва, тортури, що вели до зізнання. Голова або тіло скараного на смерть вис­тавлялись для публічного споглядання.

З ІІ ст. до н.е. аж до Сіньхайської революції 1911-1913 р.р. конфуціанство визнавалося офіційною державною ідеологією в Китаї.

Поиск по сайту: