Методи оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства

В загальному вигляді процес оцінки конкурентоспромож­ності потенціалу підприємства складається з наступних етапів:

1. визначення мети оцінки конкурентоспроможності (обгрунтування претензій на зовнішні інвестиційні ресурси, виявлення резервів економічного зростання, інші цілі по­точного управління);

2. вибір групи підприємств-конкурентів з урахуванням можливостей отримання необхідної первинної інформація для цілей оцінки конкурентоспроможності;

3. визначення груп ключових показників конкуренто­спроможності, які підлягають оцінюванню (групування доцільно здійснювати за складовими потенціалу підприємства, а саме: показники маркетингового потенціалу, виробничого, фінансового, інноваційного, кадрового, організаційної струк­тури управління та ін.);

4. розрахунок одиничних, групових, інтегральних показ­ників конкурентоспроможності для кожного підприємства;

5. обгрунтування висновку про рівень конкуренто­спроможності об'єкта оцінки та розробка заходів, спрямованих на поліпшення або утримання конкурентних позицій.

Комплексний характер поняття конкурентоспроможності потенціалу обумовлює необхідність обґрунтування системи індикаторів (критеріїв), які можуть розглядатися як ключові - показники конкурентоспроможності та охоплюють найбільш важливі аспекти якості та ефективності використання потен­ціалу підприємства.

Як індикатори звичайно виступають такі показники та характеристики:

· конкурентоспроможність продукції;

· якість, надійність продукції;

· відмітні властивості товарів;

· імідж підприємства;

· відносна частка ринку;

· рівень витрат;

· методи продажів;

· рентабельність реалізації;

· темп зростання виручки від реалізації;

· фінансові коефіцієнти;

· ефективність використання ресурсного потенціалу (фондовіддача, продуктивність праці, енергоємність, ефек­тивність технології, ефективність інформаційних ресурсів, ефективність заходів для підвищення творчої активності персоналу й ін.);

· темпи зростання вартості підприємства;

· ефективність реклами і способів стимулювання збуту;

· компетенція та досвід персоналу

· рівень плинності кадрового складу;

· показники екологічності виробництва;

· ефективність обслуговування і т. ін.

Перераховані показники можуть бути змінені та доповнені залежно від особливостей оцінюваних підприємств. Крім того, можливе їхнє групування за структурними елементами потенціалу: показники розвитку техніко-технологічного, кадрового, інформаційного, фінансового потенціалу і т. д. У цьому випадку на початку дається кількісна оцінка індивідуальним показникам, що входять до складу групи, а потім обчислюються інтегральні групові показники. На їхній основі, залежно від методу оцінки конкурентоспроможності, може розраховуватися загальний показник конкурентоспроможності потенціалу підприємства або шляхом зіставлення з показ­никами підприємств-конкурентів даватися пряма оцінка рівня конкурентоспроможності за кожним напрямком.

Останнє пов'язано з використанням таких індикаторних методів як методу різниць і методу рангів [20].

Суть методу різниць полягає у прямому визначенні переваг і недоліків підприємств-конкурентів за окремими індикаторами - показниками конкурентоспроможності, що мають бути визначені на етапі ідентифікації ключових інди­каторів конкурентоспроможності.

Застосування даного методу передбачає порівняння підприємства, що оцінюється, тільки з одним підприємством-конкурентом. За кожним ключовим показником конкуренто­спроможності визначається не тільки позиція оцінюваного підприємства, а й кількісний розрив у досягнутих значеннях

Метод рангів, на відміну від попереднього методу, передбачає порівняння об'єкта оцінки з групою підприємств-конкурентів та дозволяє визначити його місце в конкурентній боротьбі, випереджальні чинники успіху, а також такі, ре­зультати за якими гірші, ніж у конкурентів.

Даний метод передбачає визначення місця підприємств-конкурентів за кожним ключовим індикатором конкуренто­спроможності потенціалу шляхом ранжування досягнутих значень показників. Ранжування здійснюється за правилами, однаковими для всіх оцінних індикаторів. Так, наприклад, максимальний ранг може призначатися індикаторам за тими позиціями, значення яких найкращі, або, в зворотному порядку, коли найкраще значення індикатора отримує мінімальний ранг.

Загальна сума рангів за всіма ключовими індикаторами дозволяє визначити підприємство - лідера досліджуваної групи, рівень конкурентоспроможності якого найвищий за критерієм мінімуму (максимуму) рангів, і аутсайдерів групи, які посіли останні місця за рівнем конкурентоспроможності.

Даний метод є досить простим і не вимагає застосування спеціального математичного апарату. Індикаторами конку­рентоспроможності тут можуть бути як кількісні, так і якісні показники, порівняння яких відбувається за абсолютними значеннями. Водночас метод рангів усереднює ступінь впливу кожного з ключових індикаторів на рівень конкуренто­спроможності, не дозволяє оцінити ступінь відставання підприємства від його основного конкурента.

У тому випадку, якщо на основі індивідуальних (інте­гральних або групових) показників розраховується загальний показник конкурентоспроможності, то застосовуються матричні методи, які дають більш об'єктивні результати оцінки.

Сутність матричних методів полягає у визначенні кіль­кісного значення інтегрального рейтингового показника конкурентоспроможності окремого підприємства або у гра­фічному визначенні його конкурентної позиції у матриці конкурентоспроможності за певними параметрами. Кожна вісь матриці у графічній інтерпретації розбивається на декілька рівнів і характеризує один із параметрів конкурентоспроможності (однокритеріальна вісь) або декілька параметрів, об’єднаних інтегральним критерієм їхнього вимірювання (багатокритеріальна вісь). В результаті отримується низка комбінацій, кожна з яких відповідає певній позиції в конкурентній боротьбі.

Один з поширених матричних методів - метод балів. Його застосування передбачає виконання наступних етапів:

1. Формування матриці вихідних оціночних показників, до складу якої входять т ключових показників конкурентоспроможності для n об'єктів. Кожен i-й показник (1 ≤ і ≤ т) на / му об'єкті (1 ≤ j ≤ n) задається величиною відповідного коефіцієнта: Кіj. У результаті одержуємо матрицю X, рядки якої характеризують аспекти конкурентоспроможності об'єкта за т різними показниками:

(3.1)

2. Ранжирування оціночних показників за ступенем вагомості.

Результатом цього етапу є побудова деякого вектора (R_1, R₂,....., R_m), де R₁ - коефіцієнт вагомості кожного показника. У вітчизняній аналітичній практиці вагомість показників прийнято визначати експертним шляхом [50, 96] з урахуванням уявлення про важливість того чи іншого показника саме для оцінки конкурентоспроможності об'єкта,

3. Побудова вектора, що складається з максимальних значень за кожним з m показників. Цей вектор становить додатковий рядок чисел (Kmaxі) - показників підприємства - еталона, де

(3.1)

4. Складання нормалізованої матриці Х' шляхом стан­дартизації показників вихідної матриці (Кіj) відносно відпо­відного показника еталонного підприємства за формулою:

, (3.3)

Слід зазначити, що стандартизація дозволяє уникнути неявного ранжирування показників, коли мала варіація окремого показника може вплинути на результати оцінки.

5. Розрахунок балів, отриманих підприємствами за певним оціночним показником шляхом порівняння їх фактичних значень з найкращими в даній сукупності:

, (3.4)

де Бmaxі - максимально встановлений бал оцінювання окремого показника.

6. Отримання узагальненої бальної оцінки конкуренто­спроможності та ранжирування підприємств у порядку зростання інтегрального показника з використанням наступної формули:

, (3.5)

Застосування цього методу дозволяє не тільки визначити основних конкурентів та місце, в конкурентній боротьбі підприємства, яке оцінюється (за критерієм максимуму набраних балів), а й кількісно оцінити відставання від найбільш конкурентоспроможного підприємства.

Розглянемо застосування даного методу на прикладі оцінки конкурентоспроможності підприємств роздрібної торгівлі.

Вихідна інформація про різні аспекти діяльності об'єктів оцінки - підприємств роздрібної продовольчої торгівлі «Ранок», «Мрія» і «Союз», наведена в таблиці 3.2.

Таблиця 3.2. Інформація про господарську діяльність підприємств роздрібної торгівлі

Результати опитування групи експертів з метою виявлення ступеня впливу окремих складових потенціалу підприємств на рівень їхньої конкурентоспроможності наведено в таблиці 3.3.

Таблиця 3.3. Ступінь впливу окремих складових потенціалу підприємств на рівень їхньої конкурентоспроможності

На основі наведених в табл. 3.2 і 3.3 даних необхідно оцінити рівень конкурентоспроможності кожного підприємства за допомогою методу балів. Як оцінні ключові показники можна використовувати коефіцієнти, що характеризують окремі складові потенціалу підприємства та розраховуються за даними таблиці 3.2. Максимальна кількість балів за кожним оцінним відносним показником дорівнює 10.

Рішення.

Розрахуємо оцінні показники, що характеризують окремі складові потенціалу підприємств.

1. Маркетинговий потенціал, виходячи з наявної інфор­мації, будуть характеризувати наступні коефіцієнти:

· коефіцієнт співвідношення товарних одиниць (ТОі/ТОср) розраховується як відношення кількості товарних одиниць в асортименті і-ого підприємства до кількості товарних одиниць в асортименті в середньому по підприємствах, що діють на даному ринковому сегменті [14];

· коефіцієнт оборотності запасів (О_зап), обумовлений як відношення виручки від реалізації до середньої за період вартості матеріальних запасів для кожного підприємства.

2. Виробничий потенціал з урахуванням специфіки галузевої приналежності об'єктів оцінки описують такі показники:

· темпи росту виручки від реалізації (tв), розраховані в частках одиниці;

· рентабельність реалізації (Рреал), що розраховується як відношення операційного прибутку до суми виручки від реалізації (в частках одиниці).

3. Фінансовий потенціал можна охарактеризувати за допомогою показників:

· рентабельності власного капіталу (Р_вк) - відношення чистого прибутку до суми власних коштів, у частках одиниці;

· коефіцієнта автономії (К_авт) - відношення суми власних коштів до величини активів у цілому.

4. Кадровий потенціал може бути описаний за допомогою показників:

· продуктивності праці (Ппр) відношення виручки від реалізації до середньооблікової чисельності працівників;

· коефіцієнта сталості кадрового складу (Кстал) - відно­шення кількості працівників, що постійно перебувають у штаті, до середньооблікової чисельності працівників.

Результати розрахунків оформимо в таблицю 3.4.

Таблиця 3.4. Результати розрахунку оцінних показників конкурентоспроможності торговельних підприємств

Після складання матриці оцінних показників необхідно найкращі значення за кожним показником і присво­їти їм 10 балів (відповідно до умов завдання).

Розрахунок балів, отриманих за іншими показниками групи підприємств, ведеться за формулам 3.3 і 3.4.

Далі розрахуємо зважені бали за кожним показником з урахуванням вагомості складових потенціалу та інтегральний показник конкурентоспроможності кожного підприємства за формулою 3.5.

Результати розрахунків, наведені в таблиці 3.5, свідчать про те, що рівень конкурентоспроможності досліджуваних під­приємств характеризується незначними коливаннями навколо його середнього значення. Найбільш сильну позицію в конкурентній боротьбі займає магазин «Ранок» за рахунок більш позитивного впливу чинників виробничого (рен­табельність реалізації) та фінансового (рентабельність власного капіталу) потенціалу порівняно із підприємствами-конкурентами.

Таблиця 3.5. Ступінь впливу окремих складових потенціалу підприємств на рівень їхньої конкурентоспроможності

Водночас, це підприємство характеризується невисоким ступенем реалізації маркетингового потенціалу, на дослідження якого повинні бути спрямовані майбутні заходи щодо зміцнення своєї конкурентної позиції.

Графічна інтерпретація матричного методу пов'язана з використанням інструментарію стратегічного аналізу в процесі оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства.

Поиск по сайту: