Сутність і економічна основа грошового обороту

Грошовий оборот можна трактувати як сукупність всіх грошових платежів в народному господарстві. Головним недоліком такого визначення є те, що воно фіксує лише кількісну сторону грошового обороту, його результативний аспект. Сутність же його як руху грошей в процесі відтворювання залишається без уваги.

Грошовий оборот – це безперервний рух грошових коштів у всіх його формах в процесі розширеного відтворення.

Грошовий оборот — явище макроекономічного порядку. Він обслуговує кругооборот всього сукупного капіталу суспільства на всіх стадіях суспільного відтворення. Тому його називають сукупним грошовим оборотом.

Грошовий оборот як макроекономічне явище слід відрізняти від обороту грошей в межах кругообігу окремого індивідуального капіталу, тобто на мікрорівні. В останньому випадку гроші є однією з функціональних форм капіталу, його складовою і елементом багатства, яким володіє власник цього індивідуального капіталу.

Зовсім іншу роль відіграють гроші в сукупному грошовому обороті. Тут вони функціонують виключно як гроші і не є функціональною формою капіталу. Тому їх масу в обороті не можна вважати частиною багатства країни, тобто її зростання не збільшує сукупного капіталу суспільства подібно капіталу окремого індивіду.

Сукупний грошовий оборот і оборот грошей в межах індивідуального капіталу істотним чином відрізняються також механізмами формування грошової маси, необхідної для їх обслуговування.

Грошові кошти, необхідні для обслуговування кругообороту індивідуального капіталу, значною мірою є у розпорядженні відповідного власника, тобто це його власні кошти. Якщо ж їх недостатньо, то додаткові кошти мобілізуються на грошовому ринку. Грошовий ринок займає важливе місце в кругообороті індивідуального капіталу, з нього починається оборот грошей, який обслуговує індивідуальний капітал, на ньому і завершується кожний окремий цикл його кругообороту. Частина грошового доходу кожного економічного суб'єкта прямує на погашення боргів і повертається на грошовий ринок. Інша частина, яка складає тимчасово вільні кошти, прямує на грошовий ринок як ресурс для кредитування інших суб'єктів.

Сукупний грошовий оборот обслуговується переважно за рахунок наявної в обороті грошової маси, тобто тих грошей, які є у розпорядженні окремих економічних суб'єктів. Грошовий ринок перетворюється на внутрішній елемент цього обороту і забезпечує перерозподіл наявної грошової маси з метою прискорення її обороту і якнайповнішого забезпечення потреб обороту в грошах в межах наявної їх маси. Завдяки грошовому ринку значно посилюється еластичність грошового обороту, зростає здатність маси грошей обслужити зростаючі обсяги обороту.

Вказані можливості грошового ринку не безмежні. Неминуче виникають потреби в поповненні обороту додатковою масою грошей. На відміну від кругообігу індивідуального капіталу, ці потреби можуть бути задоволені лише за рахунок додаткової емісії грошей.

Потреби в додатковій емісії можуть бути обумовлені декількома чинниками:

• зростанням обсягів валового національного продукту, для реалізації яких банківська система повинна розширювати кредитування суб'єктів обороту;

• зростанням чистого імпорту (перевищенням імпорту над експортом);

• зниженням перерозподільної функції грошового ринку, унаслідок чого наявна грошова маса повільніше обертатиметься і не зможе забезпечити всі потреби обороту;

• іншими чинниками, які можуть уповільнити швидкість руху грошей по каналах обороту.

Суб'єктами грошового оборотує всі юридичні і фізичні особи, які беруть участь у виробництві, розподілі, обміні і споживанні валового суспільного продукту.

Якщо абстрагуватися від відтворювального аспекту, то грошовий оборот можна представити як безперервний процес переміщення грошей у функціях засобів обігу і платежу між окремими його суб'єктами. Це, зокрема, переміщення грошей між:

• окремими підприємствами і організаціями;

• підприємствами, організаціями і населенням;

• окремими фізичними особами;

• комерційними банками, підприємствами і організаціями;

• комерційними банками і населенням;

• окремими комерційними банками;

• комерційними банками і центральним банком;

• небанківськими фінансово-кредитними установами різного призначення, з одного боку, і підприємствами, організаціями і установами — з іншого;

• небанківськими фінансово-кредитними установами різного призначення і банками;

• окремими небанківськими фінансово-кредитними установами різного призначення.

На будь-якій з цих ділянок можуть мати місце стрічні грошові вимоги між суб'єктами обороту, який створює можливість їх взаємного погашення (заліку). Залік зменшує обсяг грошового обороту і потребу в реальних грошах для його обслуговування.

Економічною основою грошового оборотує процес суспільного відтворення. Разом з тим потоки руху грошей є не тільки результатом відтворювального процесу, а і важливою передумовою його успішного здійснення. Надмірні затримки в русі грошей неминуче викличуть гальмування товарних потоків, погіршення кон'юнктури ринків, посилення стагнації виробництва.

2. Модель грошового обороту. Грошові потоки.

Для з'ясування закономірностей і особливостей руху грошей в процесі суспільного відтворення побудуємо умовну модель грошового обороту, скориставшись для цього методикою побудови моделі доходів і продуктів, широко відомої в іноземній літературі.

Для спрощення побудови моделі грошового обороту згрупуємо всі його суб'єкти в чотири укрупнені групи: фірми, сімейні господарства, уряд, фінансові посередники.

До групи «Фірми»відносяться всі юридичні і фізичні особи, які беруть участь в створенні і реалізації валового національного продукту.

В групу «Сімейні господарства»входять всі сімейні одиниці, які мають самостійні грошові доходи і витрати і ведуть загальний сімейний бюджет. В таку одиницю може входити як одна, так і декількох осіб.

До групи «Уряд»входять юридичні особи — державні управлінські і інші структури, які забезпечують розподіл і перерозподіл національного доходу і національного продукту, здійснюючи вплив на реалізацію і споживання останнього.

До групи «Фінансові посередники»відносяться суб'єкти грошового ринку, які, виступаючи в ролі посередників, акумулюють на цьому ринку вільні грошові кошти і розміщують їх від свого імені і за свій рахунок (банки, страхові компанії, інвестиційні, фінансові і т.п.).

Оскільки більшість відносин між економічними суб'єктами здійснюється через ринки, в моделі виділимо чотири види ринків:

ринок продуктів, на якому реалізується створений фірмами національний продукт;

ринок ресурсів,на якому фірми купують необхідні для забезпечення виробництва ресурси (робочу силу, земельні ділянки, будівлі і т.п.);

грошовий ринок,на якому реалізуються вільні грошові кошти;

Світовий ринок.

Грошові потоки пов'язують між собою не тільки всі групи економічних суб'єктів, а і всі види ринків, забезпечуючи тим самим функціонування єдиного ринкового простору країни.

З метою спрощення схеми грошових потоків при побудові моделі грошового обороту зробимо декілька умовних припущень, які не відповідають реальним умовам перехідної економіки України. Найістотнішими з них є:

1) в економічній системі панує приватна власність, тому всі виробничі ресурси є власністю сімейних господарств, які продають їх через ринок ресурсів фірмам;

2) з цієї ж причини самі фірми знаходяться у власності сімейних господарств і тому весь прибуток фірм поступає останнім у вигляді дивідендів як платня за ресурси;

3) у зв'язку з припущенням 2) уряд одержує всі податкові надходження тільки від сімейних господарств і в моделі врахована тільки їх чиста сума (чисті податки), тобто за винятком трансфертних виплат ним з державного бюджету;

4) уряд має нагоду всі свої витрати, які не покриваються надходженнями чистих податків, забезпечити за рахунок коштів, які можна запозичити на внутрішньому грошовому ринку, тобто не вдаватися до емісійних кредитів центрального банку або запозичень на світовому ринку;

5) у зв'язку з припущенням 2) фірми всі свої інвестиційні потреби, пов'язані з розширенням виробництва, задовольняють за рахунок мобілізації коштів на внутрішньому грошовому ринку;

6) в потоках, які відображають рух заощаджень сімейних господарств, враховані чисті заощадження і кредити, тобто за винятком стрічних потоків, пов'язаних з поверненням позик і внесків, а також із сплатою відсотків;

7) в потоках, які пов'язують внутрішній ринок з світовим, відображені тільки платежі, які опосередковують чистий експорт або чистий імпорт.

З урахуванням названих семи припущень модель сукупного грошового обороту можна побудувати у вигляді кругообігу доходів і витрат.

В приведеній моделі сукупного грошового обороту виділено 16 окремих грошових потоків. Першим (під номером 1) визначена сукупність платежів (витрат) фірм, пов'язаних з покупкою виробничих ресурсів, перш за все робочої сили, земельних ділянок, споруд, інших засобів виробництва. Назустріч цьому потоку грошей рухаються у напрямі фірм придбані ресурси, які позначені тонкою стрічною лінією. Звичайно, щоб цей потік відбувався, фірми повинні мати необхідну кількість грошей.

В результаті грошового потоку 1 відбудеться реалізація ресурсів, запропонованих на ринок сімейними господарствами, і сформуються грошові доходи останніх, які відображені в моделі як потік 2. В цьому потоці враховані такі види доходів сімейних господарств: заробітна платня, гонорари, виручка від продажу матеріальних цінностей (сільськогосподарської продукції, земельних ділянок, будівель і т.п.), рента, доходи по акціях, паях і ін. В сукупності вони складають національний дохід країни.

Надалі національний дохід розподіляється на три частини, кожна з яких породжує окремий грошовий потік. Велика його частина витрачається сімейними господарствами на споживання, у зв'язку з чим, оплачується закупівля продуктів на внутрішньому ринку продуктів і на світовому ринку. Ці платежі створюють потоки 3 і 10. Певна частина національного доходу виплачується сімейними господарствами уряду у вигляді податків, який створює потік 4. Цей потік належить до групи суто фінансових потоків. Не витрачена на споживання і сплату податків частина національного доходу складає заощадження сімейних господарств, які поступають на грошовий ринок і створюють потік 5.

Заощадження населення в даній моделі виступають узагальнюючим джерелом надходження коштів на грошовий ринок, джерелом інвестування розширення виробництва в секторі «фірми». Це обумовлено тим, що, відповідно до нашого припущення, весь прибуток фірм поступає сімейним господарствам як їх власникам у вигляді дивідендів і відсотків, тобто входить до складу національного доходу. Тому у фірм не залишається коштів для розширення свого капіталу і вони мобілізують їх на грошовому ринку.

У зв'язку з цим формується грошовий потік 6, в якому враховані кредити, отримані фірмами у фінансових посередників, доходи від емісії цінних паперів (акцій і облігацій).

Мобілізовані на грошовому ринку кошти фірми інвестують на розширення виробництва, для чого витрачають їх на закупівлю необхідних матеріальних цінностей (будівельних матеріалів, оснащення і т.п.). У зв'язку з їх оплатою формується новий грошовий потік 7.

До послуг грошового ринку, окрім фірм, звертається також уряд, якщо йому недостатньо податкових надходжень для покриття своїх витрат. Розміщуючи на грошовому ринку свої зобов'язання (облігації, бонди, казначейські векселі і т.п.), уряд позичає гроші для оплати покупок на ринку продуктів. Мобілізація урядом коштів на грошовому ринку служить причиною появи грошового потоку 8, а витрачання цих коштів для оплати державних закупівель зумовлює формування грошового потоку 9.

Таким чином, грошові кошти, які отримали сімейні господарства по потокам національного доходу, після розподілу і певних трансформацій, поступають на ринок продуктів по потокам 3, 7, 9 сформувавши там відповідний обсяг попиту. Якби сімейні господарства всі закупівлі, пов'язані з їх споживанням, здійснили на внутрішньому ринку продуктів, то грошових коштів, які поступлять на цей ринок по вказаних трьох потоках, було б достатньо, щоб реалізувати весь обсяг національного продукту, запропонованого фірмами на цьому ринку. Отримана фірмами виручка сформувала б останній грошовий потік (на схемі він позначений номером 12), що «замкнув» би кругооборот грошових коштів. Обсяг цього потоку визначається обсягом реалізованого валового національного продукту і дорівнює об'єму національного доходу, відображеного в потоці 2. Балансування вказаних потоків — доходів фірм від реалізації національного продукту (12) і національного доходу, отриманого сімейними господарствами (2) — має вирішальне значення для нормального функціонування грошового обороту і всієї економічної системи, для забезпечення постійності грошей і кон'юнктури ринку.

Вказане припущення можливо лише для закритої економіки. Оскільки економіка України відкрита і її зв'язки з світовим ринком інтенсивно розвиваються, в модель введені грошові потоки, які пов'язують внутрішній оборот з світовим ринком.

Зв'язок національної економіки з світовим ринком не обмежується імпортом, а неминуче включає і експорт, завдяки якому частина проведеного національного продукту поступає на світовий ринок, минувши внутрішній. Оплата іноземними покупцями експортних поставок фірм створює новий грошовий потік 11, по якому у внутрішній оборот поступає додаткова маса грошей. Ці гроші можуть бути у формі національної валюти, якщо вона вільно конвертована і широко застосовується в міжнародних розрахунках, або ж у формі іноземної валюти. В останньому випадку фірми продадуть цю валюту на валютному ринку за національні гроші, унаслідок чого і збільшиться їх маса в обороті завдяки потоку 11.

Якби обсяи імпорту і експорту в країні збалансували, то збалансували б грошові потоки 10 і 11, тобто у внутрішній оборот каналами експорту повернулося б грошей стільки, скільки їх вибуло по каналам імпорту. Проте така рівність можлива тільки випадково. Як правило, обсяги їх не балансуються, що створює певні труднощі в грошовому обороті і в реалізації національного продукту.

Якщо обсяг імпорту перевищує обсяг експорту, то в сумі чистого імпорту відтік грошей з внутрішнього ринку по потоку 10 перевищить їх надходження з світового ринку по потоку 11. В цьому обсязі буде не вистачати грошового попиту на ринку продуктів, виникнуть ускладнення з реалізацією відповідної маси національного продукту, виробленого в країні.

Ліквідовувати вказаний дефіцит платоспроможного попиту на ринку продуктів можна двома способами:

1) додатковою кредитною емісією, завдяки якої фірми і уряд зможуть мобілізувати на грошовому ринку (потоки 6 і 8) більше грошей, ніж туди поступить по потокам заощаджень сімейних господарств (потік 5);

2) залученням грошових коштів у внутрішній оборот з світового ринку.

Якщо обсяг експорту перевищує обсяг імпорту, тобто виникає чистий експорт, то у величині останнього на внутрішній грошовий ринок по потоку 11 поступить грошових коштів з світового ринку більше, ніж було направлене туди у зв'язку з оплатою імпорту (потік 10). У зв'язку з цим у внутрішньому обороті опиниться грошей більше, ніж потрібно, щоб сформувати платоспроможний попит на ринку продуктів, достатній для реалізації тієї частини національного продукту, яка поступить на внутрішній ринок. Виникне загроза розбалансування попиту і пропозиції на ринку продуктів і зростання цін. Уникнути цієї загрози можливо двома способами:

1) уповільненням руху грошей по каналам обороту, унаслідок чого додаткове надходження грошей по потоку 11 осяде в поточній касі фірм і сімейних господарств і не буде пред'явлено на грошовий ринок і не поступить на ринок продуктів. В цьому випадку нові потоки грошей не виникнуть;

2) направленням частини грошових коштів з внутрішнього грошового ринку на світовий. Воно може бути здійснено тими способами, якими імпортери даної країни займали кошти на іноземних ринках: наданням банківських позик іноземним імпортерам і купівлею іноземних фінансових активів.

Збалансування грошового обороту, його нормальне функціонування, забезпечується вирівнюванням двох ключових потоків — національного доходу і реалізації національного продукту. Між цими потоками існує внутрішній зв'язок, обумовлений єдністю процесу суспільного відтворення, яке створює об'єктивну основу для їх вирівнювання. Ця обставина викликає формування в процесі розподілу і використання національного доходу двох видів грошових потоків, які щодо національного доходу можна назвати потоками відтоку (втрат) і потоками притоку (ін'єкцій).

До потоків відтокувідносяться: чисті податки (потік 4), заощадження сімейних господарств (потік 5) і оплата імпорту (потік 10).

До потоків притокувідносять: інвестиційні витрати фірм (потік 7), державні закупівлі урядових структур (потік 9), надходження по експорту (потік 11). В обсязі потоків відтоку зменшується використання сімейними господарствами національного доходу на внутрішньому ринку продуктів, який звужує можливості реалізації проведеного національного продукту. В обсязі потоків притоку збільшується надходження грошей на внутрішній ринок, вони ніби як повертаються в основне русло свого руху, який розширює можливості реалізації національного продукту. Якщо обсяги потоків відтоку і притоку грошей врівноважуватимуться, то потоки національного доходу і реалізації національного продукту збалансують.

Врівноваженість потоків відтоку і притоку грошей автоматично не забезпечується. Вона досягається тільки через механізм грошового ринку. Цей механізм виконує дві важливі для урівноваження вказаних потоків функції:

1) трансформує заощадження сімейних господарств в нові види платоспроможного попиту (фірм і урядових структур);

2) коливання ринкової кон'юнктури (попиту і пропозиції грошей) зумовлюють відтік зайвих грошей на світовий ринок або приток їх з світового ринку у разі дефіциту пропозиції грошей.

Якщо грошовий ринок не розвинутий і не виконує вказаних функцій, або виконує не повністю, то в процес балансування грошового обороту вимушений втручатися центральний банк. Йому доводиться забезпечувати регулювання обороту «уручну» — шляхом додаткової емісії грошей або вилучення зайвої маси грошей з обороту надзвичайними заходами, зокрема валютною інтервенцією. В такій ситуації в моделі грошового обороту з'являється ще один суб’єкт— центральний банк, і ще один грошовий потік — або поповнення обороту додатковою масою грошей шляхом збільшення кредитування центральним банком комерційних банків (потік 15), або вилучення надлишку грошових коштів шляхом скорочення кредитування (потік 16).

Обидва ці потоки, балансуючи оборот грошей в поточному відтворювальному циклі, містять в собі загрозу порушення балансу в наступному циклі. Такі порушення можуть виникнути як унаслідок зміни обсягів виробленого ВНП, так і зміни співвідношення між обсягами експорту і імпорту. Якщо, наприклад, замість чистого імпорту в наступному циклі складеться чистий експорт, то з обороту доведеться вилучати не тільки відповідну масу грошей, а і масу грошей, яка була додатково випущена в оборот для компенсації платежів по чистому імпорту по потоку 15 в попередньому циклі.

Якщо ж сформувався чистий експорт, то відпадає потреба в потоках 13 і 15, а балансування здійснюватиметься потоком 14. Потреба в потоці 16 виникне лише при умові, коли потік 14 взагалі не був сформований, обсяг його виявився недостатнім для того, що збалансував національного доходу і валового національного продукту.

Хоча при побудові приведеної моделі зроблений цілий ряд умовних припущень, в цілому вона досить ґрунтовно розкриває рух грошей в процесі суспільного відтворення, його послідовність, причинну обумовленість, механізм збалансування і інші характерні особливості, які дає можливість глибше зрозуміти це надзвичайно складне економічне явище.

3. Структура грошового обороту

Відмінності в характері економічних відносин між суб'єктами грошового обороту дають підстави розділити його на окремі сектори. Першим видом економічних відносин, які реалізуються в грошовому обороті, є відносини обміну. Характерним для руху грошей, які обслуговують ці відносини, є:

• еквівалентність, оскільки назустріч грошам, які передає покупець продавцю, переміщаються продукти рівнозначної номінальної вартості;

• безповоротність, оскільки отримані продавцем гроші не повинні повертатися до свого колишнього власника, вони безповоротно перейшли у власність нового суб'єкта обороту;

• прямолінійність, яка виявляється в постійному віддаленні грошей від того суб'єкта обороту, який використовував їх для покупки продуктів, оскільки наступний суб'єкт теж витрачає їх для нових закупівель.

Такий характер руху грошей, який обслуговує сферу обміну, дає підстави виділити його в окремий сектор, який називається грошовим обігом.

Значна частина грошового обороту пов'язана з процесами розподілу вартості валового національного продукту. Рух грошей тут має одну істотну відмінність від грошового обігу — він здійснюється нееквівалентно, тобто назустріч грошовому платежу платник не одержує реального еквівалента у формі товарів або послуг. Цей сектор грошового обороту називається фінансово-кредитним.

Окрім загальної межі — нееквівалентності, відносинам між суб'єктами цього сектора грошового обороту властиві також істотні відмінності. Частина цих відносин має характер відчуження, якщо визначена законами частина доходів економічних суб'єктів вилучається у вигляді податків і інших обов'язкових платежів і поступає в розпорядження держави, яка витрачає їх для виконання своїх функцій. В результаті виникає не тільки нееквівалентний, а і беззворотній рух грошей, тобто одні суб'єкти ці гроші втрачають назавжди і без отримання будь-якого доходу, а інші їх одержують теж безповоротно і без виплати будь-якої ціни за них. Ця частина фінансово-кредитного обороту називається фіскально-бюджетною.

Друга частина фінансово-кредитного обороту обслуговує сферу перерозподільних відносин, в яких власність суб'єктів не відчужується, а лише передається в тимчасове користування, наприклад при внесенні грошей на банківський депозит під час покупки цінних паперів. Тому для цих відносин характерне ще отримання доходу тим суб'єктом, який передає свою власність в тимчасове користування. Цей сектор грошового обороту істотним чином відрізняється не тільки від грошового обігу, а і від фіскально-бюджетного сектора, і називається кредитним оборотом.

Грошовий обіг, фіскально-бюджетний і кредитний обороти як складові сукупного грошового обороту тісно взаємозв'язані, внутрішньо переплітаються і доповнюють один одного в забезпеченні мети розширеного відтворення. Разом з тим вони — самостійні явища, з своїм особливим механізмом регулювання і специфічними можливостями впливу на процес відтворення.

Залежно від форми грошей, в якій відбувається грошовий оборот, він ділиться на:

- безготівковий;

- готівковий.

Поиск по сайту: