Мільйони втомлених людей. І крихтами проскурний зміст
В непотребі великих міст,
Подій правдиві панорами Знайде на звалищі нових ідей.
І поки місто, вкутане брехнею
Анонсів й підсумків новин, Додрімує останній віщий сон. Вже десь співають в унісон
Й підносять давню портупею, Щоб розрубати марево із павутин.
17.06. 2012.
Неначе
Нікого ми не можем врятувати,
Уже пропала рідна наша хата… Не треба навіть починати ,
Щоб не дражнить дурного ката.
Неначе Нам не байдуже було, Коли проходили полки заброд
Повз наше найріднешеє село. Неначе не забули, що Ми за Народ.
Неначе Ми жили у місті і не знали Як Їх штовхали у голодну круговерть, Неначе Ми були , проте не помічали Сусідів наших, що пішли на смерть…
Неначе Нам дісталася так просто Можливість бути серед рівних. Неначе не засіяна так густо Земля кістками душ наївних.
Неначе Ми до всього не причетні, Бо ждемо звідкись Вашингтонів, І, склавши рученьки шляхетні, Прохаєм з неба праведних законів …
06. 03. 2012.
Сиділи мовчки і гадали На власну долю у світах. Хотілося, щоб шанували, Самі ж ходили по кістках.
Літали вільним горизонтом Над краєм стоптаним ордою. Забрід й запроданців під зонтом, Йдучи стежиною чужою,
Від сонця й правди берегли.
І їх так стали шанувати, Що й розлюбити не змогли Одвічні нагаї і ґрати.
Все далі мовчки зволікаєм І знову славимо руїну. Почесно ми чомусь вітаєм, Отих, хто зґвалтував Вкраїну.
Листопад 2012.
Рожевий ранок
Над нами небокрилі хмари Пливуть у ніжнім розмаїтті. Квітки любуються в суцвітті, Їм не страшні душевні чвари.
Рум’янець наших небокраїв Озорить стишену відлигу. Я знов читаю дивну книгу Про тих, хто гордість очухраїв.
Пташки сонетним піснеспівом Світанки змінюють щоранку. Немов на чиюсь забаганку Ми не з’єднали слова з ділом.
В росі шукають ранки голі Плугатарів на чорній ниві. Ми знову й знов клянем зрадливі Свої недолі в чистім полі.
Хвалу підносимо природі За ніжність квітів і світанків. О, скільки їх - рожевих ранків Марнуєм всупереч погоді.
24.02. 2013.
Присвята сім’ї Павлюченків
Бетоном вкриті сіножаті, Немов козулі у капканах, У кресленнях і планах В полон вже кимось взяті.
Вже хтось твій дім собі придбав… Поставивши собі на карб, Лиш ти шукаєш знову правд І зазнаєш підсудних лав.
Твою сім’ю накрила слава, Бо все ще очі у Феміди, І тут нема де правди діти, Сховались від святого права.
На тлі осквернених святинь
У своїй стрічечці новин
Шукайте безлічі причин
Й служіть для кланів і родин.
29. 04. 2013.
Ось п’яний гуля скомороха,
Що впився цькуванням юрби
Морозні повіки потроху У горі всім насміх згубив.
Сміялися люди-химери
Над тінню юродських часів.
А він попідтинню у сверик
До себе в нічліжку забрів.
І спати-дрімати кортіло Морозним незнаним старцям. Востаннє підводилось тіло, Щоб славу віддать праотцям.
Невдовзі голодні собаки Наситились смаком мольби.
Весною ж братва в кадилаках
Вже й скверик забрала в юрби.
21. 05. 2013.
Вік двадцять другої весни Розтопче у святім багні Ще недобитий фарисей. Півшляху пройде Моісей В степу піщаної вини, Щоб схаменутись у вогні.
Неопалима купина Вуглинками роїнь душі Зігріє пламенем пожеж Отих, що крали все без меж. Упившись кровію сповна Ми станемо для всіх чужі.
Ми чужиною рідних стін На хуторах своїх думок Огородились від світів. Давно ніхто вже не хотів Отут, на осідку руїн, Сплести із терену вінок.
30. 03. 2013.
Купальські роздуми
І зійде на Івана сонця круг Над нашим краєм тихим,
Де млосно-теплі зорі Колись уже вмивались лихом. І тільки божевільно хворі Впізнать не зможуть: ворог ачи друг.
Святим вогнем із глибини віків
Купальський пломінь знов від скверни Очистить грішную епоху. В одвічній темені Марени Прадавній спів загубиться потроху Напередодні втрачених років.
І йтиме втрачений за роком рік, Загравою укривши небосхил Ядучим димом братніх свар. А на узбіччі між стальних перил Купайло в мареві гарматних чар Побачить лиш заритий в землю вік.
Усе вернеться на свої орбіти, Кривавим шляхом ворожнечі Пройшовши крізь пекельні кола. В руїнах тліють непотрібні речі, І тільки правда, і гірка і гола, Не зможе мовчки догоріти.
16. 07. 2012.
_______________________________________________ Cловоріз / Пекельні кола ___________________________________
Жалій себе опісля бою, Що десь колись гарматним м’ясом Свистітиме із викрутасом Понад сучасною добою.
Шукай залишені притулки, Що їх голубить мирний атом. Полином присмак згіркне раптом, Думки сховавши у шкатулки.
Заглянь нарешті в правди вічі Й себе прозри у видноколі.. Вже не стоять в рядах тополі І не горять у храмі свічі.
Нехай багріють горизонти, - Тобі ж випростувати далі. Пройшовши смуток і печалі В душі збудуй нові П’ємонти.
І вперто йди крізь канонади Шляхами вище магістралі. Космічну даль і плин моралі Спиняють тільки естакади.
19. 02. 2013.
Перехрестям розведених колій Сновигає занедбане слово. На розпутті шляхів-траєкторій Засвітилось, мов образ святого.
А десь поруч розхристана правда Не знаходить притулку для чести. У бою палахкоче кокарда, Щоби гордість у смерті украсти.
Пролітають задимлені кулі, Повз ілюзій морозні свічада На Могилі Аскольда зозулі Нагадають де подвиг, де зрада.
У Дніпровім каскаді водою
За куванням спливатимуть роки. Спочивають гуртом під горою Занехаяних істин пророки.
23.03.2013.
………………………………..
Полеглим в Бабинім Яру
Я мовчки поклонюсь
І тихо-тихо на вітру
За їхні душі помолюсь.
Рахіль і Сара …
Теліга й побратими…
Усіх забрала
Убивчих куль
Сталева хмара.
Ридання немовляти,
Яке мандрує по тілах.
Де ж рідна моя мати?
І відчай у його очах…
Великий вибух у кар’єрі,
І тонни сірої землі
Зруйнують старий світ.
Загине в цій страшній імлі
І те Божественне Дитя,
Котре життям своїм
Уже не створить Новий Заповіт.
Усім хто тут, у цім яру,
Я мовчки поклонюсь
І тихо-тихо на вітру
За ваші душі помолюсь.
13. 09.2011.
Теперішні будні строкаті Під знаком тривоги й весни Ту прірву, що є під канатом Ніяк не відпустять у сни.
Фугасом лунає в соборах Крик сотень піднесених духом. До Бога, - присівши на хорах, Ця дума злітає півкругом.
Набравши пташиного лету, Здійнялась над сажею буднів. Тут пам'ять не впаде у Лету, Залишивши здогад і сумнів.
Долати незвідані сфери Тут кличуть весняні серпанки. Мов відблиск чужої афери В етері катаються танки.
А думка сховалась за хмару В мережі нескорених душ. Не квилять тут чайкою чвари, Не бродить під муштрою муж.
А поки під небом осяйним Гуртуються круки агресій. Думки закипають мов чайник В полоні майбутнього версій.
І прірва росте під канатом Каньйоном тривожних новин. Весна в ній дзвінка і строката Сміється до мене з-за спин.
10.04.2014.
Слава! Слава! Хортам, і гончим, і псарям, І нашим батюшкам-царям. (Тарас Шевченко).
Іскриться задум злого генія На просторі розтерзаних степів. І наче хан орду сюди привів, Щоб відродилася імперія.
Поміж рядків хвали зерно омани, Мов кукіль споконвічної облуди, Росте на згубу добрим людям, Щоб закричать тиранові "Осанна!"
"Осанну" всім холуям споконвіку Речуть недомірки на ханськім троні. І ницість дозріває в стиглім гроні, Щоб засадить під саме серце піку.
У винограднім трунку п'яні пики - Знайшли свою віддушину "хорти". На блок-пости імперської орди Ураз наставлять преподобних лики.
Розбійники з іконами в степах, - Мов шумовинням для наївних публік. І святість зникне трупами в склепАх Заради блага всіх нових республік.
Здійснився задум злого генія На просторі розтерзаних полів. Ніхто орду спинити не зумів І відродилася імперія.
05. 05. 2014.
Я спокій надщерблених душ У струни для стріл обмотаю, Щоб ворог у блиску калюж Побачив ненависть безкраю.
Закоптиться димом весна В танку соколиного крику. Розтерзане пір'я-стіна Не спинить агонію дику.
Субтильність зітру я на порох, Щоб кулі дзвеніли усюди. Хай з криком втікає мій ворог Від помсти прозрілого люду.
Хай в храмах задзвонять тривогу І мовчки освячують воду. В Яру ми Холоднім дорогу Знайдем, щоб відстоять свободу.
02. 05. 2014.
Пливуть в червневім небі хмари Грозою в сутінки майбутніх згарищ. Лиш ти нікому більше не розкажеш Свій біль, який прохає з неба кари.
Летить твій розпач, мов сталевий птах, На те сумне летовище трагедій. І від волань усіх дурманних медій Тобі лиш він все мариться в сльозах.
Ще ось недавно поруч був з тобою І клявся в тім, що вернеться додому. І затремтіли від відлуння грому Його слова напередодні бою.
Я йду спинити Молоха у головах До поки він не стер з лиця наш дім І не зачав парад тирана в нім... Із "рускім міром" на своїх устах.
Прощався так мов завтра буде вдома Й тебе розбудить дотиком світанку. В степах на Сході літаки і танки В цю ніч коптили небо без утоми.
Орлиним свистом металева жердь Тепер тебе пронизує щоранку І ти чекаєш сповідей на ґанку Від тих, хто посилав його на смерть.
Летить твій розпач, мов сталевий птах, На те сумне летовище трагедій. І від волань усіх дурманних медій Тобі лиш він все мариться в сльозах.
Пливуть в червневім небі хмари Грозою в сутінки майбутніх згарищ. Лиш ти нікому більше не розкажеш Свій біль, який прохає з неба кари.
23. 06. 2014.
Під дивний вереск музи Кліо Зійшли із колій поїзди. Ішли не знаючи куди Бійці, котрі стріляти вміли.
Із тріском гавкали ракети Над териконами епохи. Й відлуння бою анітрохи Не підказало серцю де ти….
Де спокій зраненої думки Сховавсь фугасом на дорозі. Не плач! Побачимось невдовзі - Верста небачених ґатунків.
Мій шлях загравою на схід Твій сон стривожить на світанку. Не плач! Чекай мене на ґанку, Як папороті зблідне цвіт.
Хай сипне сніг на терикони – Лиш ти про нас тут не забуть. Ми всі розсипані, мов ртуть, В степу на материних скронях.
Ось знову Кліо верещить, Коли горить донецький край. Нам вкотре йти за небокрай, Піднявши в небо гордо щит.
