Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Ми поводимося, як механічні ляльки



Як позбавити політиків можливостей маніпулювати проблемами минулого? Нас таки справді розводять, як кошенят, бо ми поводимося, як ті механічні ляльки. Кремлівський фокусник натискає кнопочку і з української коробочки неминуче вискакують заведені фігурки.

Ось приклад – натиснули були у Львові кнопочку «пам’ять про війну» – ми пам’ятаємо, що сталося. Тепер натиснули на кнопку «мова» – і багато з нас кинулося нападати на російську мову і на російськомовних, вважаючи, що цим захищаємо своє. Цілком очевидно, що цим ми тільки тішимо фокусника, бо принцип «наступити на когось, щоб піднятися самому» – це принцип конфронтаційний. А в суті своїй – глибинно сатанинський.

Якщо ж приструнити емоції і включити розум, то зразу стає очевидно – російськомовні в Україні не моноліт. Між ними, вочевидь, є вороги українства, задля яких і руками яких влада робить свої чорні справи. Але є й ті, що стояли поряд із нами на Майдані і кого так само принижує цинізм влади. Як писав один молодий хлопець в Інтернеті, звертаючись до «регіоналів», – «не надо меня защищать». Так само приниженими почуваються й інші національні меншини. Раджу всім почитати заяву Конгресу національних громад України з цього приводу.

Отже, якщо ми хочемо бути державною нацією, не треба піддаватися на провокації, а виробляти спільний фронт із тими російськомовними українцями, росіянами та іншими нацменшинами, які так само, як і ми, хочуть жити в цивілізованій державі.

«Я закликаю до духовної непокори»

Чи повинна існувати державна політика національної пам’яті в Україні і якою вона може бути? Та сама зміна методології стає нашим імперативом і в питанні наших міжрегіональних суперечностей.

По-перше, суспільство має вважати неприпустимою пропаганду міжрегіональної ворожнечі та використання цього інструменту в передвиборчих перегонах. Обстоювання своїх регіональних особливостей не має призводити до приниження особливостей інших регіонів.

По-друге, має бути накладено табу на публічну конфронтацію з питань історичної пам’яті. Духовна єдність України можлива і досяжна, якщо ми пошануємо біль одне одного і довіримось Богові любові та милосердя.

Іспанія зуміла запровадити таку політику тимчасової добровільної амнезії і виграла своє майбутнє. Проблема українського суспільства полягає в тому, що в нас практично неможливий суспільний договір. Якщо одна частина суспільства домовиться щодо нього, мудрагелики з другого політичного табору агітуватимуть, щоб зробити навпаки. Я не знаю, чи нинішнім поколінням вдасться справитися з цією проблемою. Але за будь-яких обставин ми мусимо формувати учасників цього суспільного договору, а саме спільноти і особи. Тому що передумовою реалізації всіх цих завдань є, власне, творення громади і творення особи.

Україна одвіку була країною громад. Сьогодні вона є багатомільйонним скопищем роздрібнених атомів. Одна з причин нашої неспроможності ефективно опиратися злу є відсутність довіри між людьми, а значить, і відсутність міжлюдської солідарності. Подібно до того, як у пошкодженому організмі нервова система регенерує нервові волокна і зв’язки, так і суспільство повинно регенерувати міжлюдські контакти і спроможність діяти разом.

Якщо фактично паралізованим є наш політичний захист, має вступити в дію захист духовний. Так у людини, що осліпла, загострюються всі інші відчуття. Я закликаю до духовної непокори, передусім, нинішній владі, але також непокори нашим хибним колективним стереотипам і нашим власним спокусам.

А це означає утвердження духовної альтернативи всьому, що руйнує наш духовний світ. Нас схиляють зраджувати – ми будемо вірними своїм ідеалам. Нас змушують продаватися – ми станемо непідкупними. Нас привчають брехати і халтурити – ми будемо відповідальними. Нас штовхають до ворожнечі – ми шукатимемо порозуміння. Нас переконують, що жити чесно означає приректи себе на програш, – ми будемо певні, що від цинічної аморальності програють, навпаки, безчесні.

Нам потрібен масовий рух духовної непокори, а якщо висловитися позитивно – рух духовного оновлення.

Мирослав Маринович


Ростислав Пендюк: "Створювати подружжя на основі лише емоцій – не варто"

Нехтування шлюбу як дару й служіння в останній період в Україні засвідчили високі показники розлучень. Данина традиціям: чіткі вікові рамки для заміжжя, стереотипність, пріоритет емоцій не рідко закладають хибну стежку для подружжя. Про ключові моменти у підготовці до шлюбу розмовляємо із Головою Комісії УГКЦ у справах молоді, отцем Ростиславом Пендюком.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.