У повсякденному житті часто зустрічаються діти дошкільного (до 30 %) і молодшого шкільного (до 20 %) віку, які, розмовляючи, пропускають, викривлюють або замінюють потрібні звуки в словах іншими, чим і привертають до себе увагу. Таке мовлення не відповідає загальноприйнятим літературним нормам, уповільнює формування культури усного мовлення та збіднює й обмежує спілкування. У таких випадках можливо говорити про наявність тих чи інших порушень мовлення у дітей. Своєрідність мовлення зумовлюється неточним засвоєнням артикуляції звуків української мови; діалектними особливостями вимови окремих звуків, що властиві більшості людей, які проживають у певній місцевості; функціональною незрілістю мовного апарату. Порушення звуковимови у дітей може бути як самостійним дефектом, так і одним із симптомів більш складного мовленнєвого розладу. Про дефекти звуковимови, як окреме порушення мовлення прийнято говорити у випадках, коли вони є одиничним відхиленням від норми в мовленні дитини. Але якщо дефекти виявляються у дитини разом із недостатністю словникового запасу, в аграматично побудованому чи взагалі не сформованому фразовому мовленні, тоді вони є тільки одним із симптомів більш складного мовленнєвого розладу. В такому випадку логопедична робота не може обмежуватися лише корекцією звуковимови.
Таким чином, під порушеннями мовлення потрібно розуміти стійкі індивідуальні відхилення від норми у мовленнєвій діяльності, викликані специфічними причинами, які потребують спеціальної логопедичної допомоги.
Загальне недорозвинення мовлення у дитини (експресивна алалія, дизартрія) сьогодні виявляється вже у віці 2-3 років, коли процес розвитку мовлення далеко не завершений. У цих дітей відзначається своєрідне порушення психічних процесів, зниження пізнавальної діяльності, відхилення в поведінці. Нерідко має місце комплекс симптомів дизонтогенетично-енцефалопатичних порушень. Нерівномірність розвитку немовленнєвих психічних функцій у ранньому віці негативно впливає на формування мовлення. Тому для побудови цілеспрямованої логопедичної роботи з дітьми, які мають порушення мовлення, необхідне комплексне психолого-логопедичне обстеження.
Пропонована логопедична карта розроблена на основі власного багаторічного досвіду логопедичної роботи, а також наявних у літературі рекомендацій (Г. Волкова, 1992, 2003; В. Ковшиков, 1985; Т. Філічева, 1987 та ін.). Логопедичне обстеження проводиться за чотирма основними блоками:
1. Вивчення анамнезу і мовленнєвого розвитку в ранньому віці.
2. Обстеження психічного розвитку й інтелекту з метою з'ясування первинності чи вторинності мовленнєвих порушень.
3. Обстеження немовленнєвих функцій дитини.
4. Обстеження мовленнєвих функцій дитини.
У реалізації зазначених напрямів обстеження значна роль відводиться динамічному оформленню логопедичної карти. Вона дозволяє накопичувати відомості про особливості розвитку дитини протягом усього часу логопедичної корекції, що забезпечує динамічне спостереження за формуванням її психічних функцій. Докладна інформація за підсумками обстеження на початку роботи фіксується у відповідних графах карти. Узагальнені результати вивчення всіх функцій занотовуються на сторінках "Щоденника логопеда", де передбачена можливість відзначення змін стану мовлення дітей упродовж навчального року. Це дозволяє побачити результативність логопедичної роботи і визначити динаміку в розвиткові мовлення дитини. До карти вносяться дані всіх фахівців, які працюють із дитиною, і по своїй суті вона є щоденником індивідуального психолого-педагогічного й логопедичного супроводу.
У карті виділені вікові нормативи розвитку тих або інших функцій. Це дозволяє побачити як збережені, так і порушені функції, що важливо для побудови програми логопедичної роботи. Щорічне відстеження розвитку дитини дає можливість чітко бачити його динаміку й оптимально визначати можливості подальшого навчання.
Оформлення карти, де відбиті всі параметри обстеження дитини, дозволяє фіксувати й групувати необхідні результати.
Наприкінці карти пропонуються дві підсумкові таблиці, у яких відбиті: 1) зв'язки немовленнєвих і мовленнєвих функцій у процесі розвитку усного мовлення і 2) зв'язки немовленнєвих і мовленнєвих функцій у процесі профілактики порушень писемного мовлення. Вони допоможуть при аналізі результатів обстеження і визначенні логопедичного діагнозу, а також при побудові системи логопедичної роботи з кожною дитиною.
Вивчення анамнезу і мовленнєвого розвитку в ранньому віціпередбачає виявлення неврологічних і психопатологічних синдромів у ранньому анамнезі — перинатальної енцефалопатії, мінімальної мозкової дисфункції, затримки моторного розвитку, аутизму, а також хронічних соматичних захворювань: серцево-судинної системи, верхніх дихальних шляхів, алергодерматитів та ін. Аналіз особливостей мовленнєвого розвитку спрямований не тільки на виявлення часу появи мовлення, але й дисгармонії його перебігу. У процесі індивідуальних бесід із батьками, крім зведень анамнезу, з'ясовуються особливості поведінки дитини в різних ситуаціях, її прихильності, стосунки з іншими членами родини, улюблені ігри, іграшки й ін.
Обстеження психічного розвитку й інтелектупроводиться з метою з'ясування первинності чи вторинності мовленнєвих порушень. Психологічне обстеження проводиться у вигляді навчального експерименту, що не вимагає активного мовлення дитини. У процесі виконання завдань наочно-дійового характеру оцінюється відношення дитини до пропонованої діяльності, способи обраної дії, характер помилок, сприйнятливість до допомоги, особливості інтелектуальної діяльності у вигляді підвищеної виснажуваності, нерівномірної працездатності, порушень пам'яті, уваги, цілеспрямованості й довільності, схильності до інертності і персеверацій.
У цьому розділі карти пропонуються завдання на дослідження зорового і слухового сприйняття, уваги, пам'яті, просторового, конструктивного і динамічного праксису. Надалі ці спостереження допомагають знайти шляхи індивідуального підходу до дітей, вибрати форми логопедичної роботи, сформувати підгрупи для занять із огляду на особливості мовленнєвих порушень. Спостереження за розвитком психічних функцій дитини протягом тривалого періоду допомагає виділити основний дефект і залежні вторинні порушення.
Обстеження мовленнєвих і немовленнєвих функцій дитини.Воно починається з бесіди, спрямованої на встановлення емоційного контакту з дитиною, на розуміння нею запропонованого завдання. Під час бесіди робиться попередній висновок про особливості знань дитини про навколишнє середовище й орієнтування в ньому, коло інтересів, про здатність до судження, особливості розвитку зв'язного мовлення. У процесі проведення бесіди дитині пропонується виконати ряд тестів. Після бесіди дитина виконує ряд завдань, спрямованих на виявлення механізму, структури мовленнєвого дефекту й обсягу порушення. У процесі обстеження використовується спеціально відібраний наочний матеріал, різноманітні дидактичні (пірамідки, вкладиші, дошки Сегена й ін.) та образні іграшки. Одним з показників рівня розвитку дитини є стан моторики. При оцінці виконання загальних і тонких рухів особливо слід зазначити наявність рухового розгальмування і незручності, обсяг, переключення, точність рухів, наявність ліворукості.
Обстеження мовленнєвих функцій дитини.Вивчення експресивного й імпресивного мовлення дитини будується на однаковому наочному і мовному матеріалі, тому в картці одночасно відзначаються розуміння і вживання граматичних форм, особливості розвитку лексики (обсяг і характеристика активного і пасивного словника, ступінь інформованості дитини). Особлива увага при цьому звертається на стан зв'язного мовлення, його правильне лексико-граматичне оформлення, а також уміння встановлювати причинно-наслідкові зв'язки. Це необхідно у зв'язку з тим, що нерівномірність розвитку мислення в дітей виявляється у формах, пов'язаних із розвитком мовлення, наочно-образного і словесного мислення, що узагальнюється функцією слова.
Такий підхід дозволяє систематично аналізувати клінічні форми мовленнєвої патології, а також обирати найбільш ефективні методи і засоби для подолання різних видів мовленнєвих порушень.