 |
|
|
Архитектура Астрономия Аудит Биология Ботаника Бухгалтерский учёт Войное дело Генетика География Геология Дизайн Искусство История Кино Кулинария Культура Литература Математика Медицина Металлургия Мифология Музыка Психология Религия Спорт Строительство Техника Транспорт Туризм Усадьба Физика Фотография Химия Экология Электричество Электроника Энергетика |
Визначення емоцій і почуттівСтр 1 из 3Следующая ⇒
ЕМОЦІЙНА СФЕРА ОСОБИСТОСТІ В історії психології достатньо явно існувала традиція розділяти і протиставляти у психічному пізнавальні і емоційно-мотиваційні утворення. Л.С.Виготський назвав відрив інтелектуальної сторони свідомості від її афективної і вольової сторін «основним і корінним пороком усієї традиційної психології…».Водночас існував і протилежний принцип під назвою «єдність інтелекту і афекту», про що С.Л. Рубінштейн висловився наступним чином: «…само мислення як реальний психічний процес є єдністю інтелектуального і емоційного, а емоція – єдністю емоційного і інтелектуального». За поглядом В.К.Вілюнаса, афективність, «у певному сенсі - як найінтимніша, специфічна характеристика психічного, - можливо, навіть за своїм значенням переважає інтелект». Згідно з твердженням Г.Х Шингарова, емоції мають першорядне значення у вихованні особистості, прищепленні їй соціально значущих рис. Знання, злиті з почуттям, утворюють переконання і цінності особистості, які, по суті, і є серцевиною людської особистості. Важливим є з’ясування закономірностей у формуванні і розвитку особистості щодо такого злиття знань і почуттів, а також можливостей «розщеплення» патологічних психічних і особистісних утворень і процесів у контексті розв’язання завдань психокорекції, психотерапії, загалом - у наданні психологічної допомоги у процесі діяльності практичного психолога. Цілісне визначення емоцій, згідно з К.Ізардом, повинно пов’язувати три аспекти, три компонента, що характеризують емоційні явища: 1) усвідомлюване відчуття емоцій, 2) процеси, що відбуваються у нервовій, дихальній, травній, та інших системах організму, 3) експресивні комплекси емоцій. що можна спостерігати, наприклад на обличчі. Виходячи із сутності психічних явищ, емоції і почуття є однією з форм прояву психіки, тобто вони також відносяться до психічних явищ. Емоції і почуття утворюють емоційну сферу особистості і можуть мати різні форми, кожна з яких у більшій чи меншій мірі є наближеною до процесу, стану чи властивості або є ними усіма водночас. Відмінність відчуття від почуття. Часто буває так, що говорячи про почуття, вживається слово, що стосується відчуттів. Наприклад: «Я відчуваю радість, відчуваючи запах квітки.», хоча повинно було би вживатись словосполучення «почуваю радість». Однак, у побутовій мові так не висловлюються. Крім того, органи чуття повинні були би називатись органами відчуття, тому що органи чуття не є органами радості чи суму тощо. Радість чи смуток існують у самій людині, притаманні особистості, і являють собою переживання ставлення до того, що відчули на рівні органів чуття, що відобразили органи чуття. Існує принципова дихотомія (подвійність) будови психічного. У суб’єктивному образі будь – який зміст дістає подвійне відображення: на основі тих чи інших когнітивних характеристик (пізнавальних психічних процесів) і у вигляді почуттів (емоційних психічних процесів). Для розуміння сутності емоційних явищ слід звернутися до функцій психіки і розглядати емоційні явища в контексті відображальної і регуляторної функції психіки. Так що ж відображають, і що, і в який спосіб регулюють емоції як форма психічної діяльності? Емоції і почуття відображають значення (корисність чи шкідливість, приємність чи неприємність) впливаючого фактора і регулюють психічну діяльність, а відтак і діяльність усього організму у відповідному напрямку. Відмінність відчуття від почуття. Часто буває так, що говорячи про почуття, вживається слово, що стосується відчуттів. Наприклад: «Я відчуваю радість, відчуваючи запах квітки», хоча повинно було би вживатись словосполучення «почуваю радість». Однак, у побутовій мові так не висловлюються. Крім того, органи чуття повинні були би називатись органами відчуття, тому що органи чуття не є органами радості чи суму тощо. Радість чи смуток існують у самій людині, притаманні особистості, і являють собою переживання ставлення до того, що відчули на рівні органів чуття, що відобразили органи чуття. Відмінність емоцій від почуттів. Емоції – особливий клас суб’єктивних психічних явищ (психологічних станів, що відображають у формі безпосередніх переживань, процес і результати діяльності, спрямованої на задоволення актуальних потреб. Почуття – це переживання у різній формі - сталій і узагальненій- внутрішнього ставлення людини до того, що відбувається в її житті, що вона пізнає або робить. Основні форми перебігу і прояву почуттів є наступними: емоції, настрої, пристрасті, афекти, стреси, власне почуття. Сучасних учених, які розглядають співвідношення поочуттів і емоцій, можна поділити на чотири групи. 1-а група ототожнює почуття й емоції або дає почуттям таке ж визначення, яке інші психологи дають емоціям; 2-а група вважає, що почуття є одним із видів емоцій (емоційних явищ); 3-а група визначає почуття як родове поняття, що поєднує різні види емоцій як форми переживання почуттів (емоції, афекти, настрої, пристрасті й власне почуття); 4-а - розмежовує почуття й емоції. Прямої відповідності між почуттями й емоціями немає: та сама емоція може виражати різні почуття, і те саме почуття може виражатися в різних емоціях. Переживання почуттів виступає як психічний стан, де сприйняття і розуміння, знання про щось виступають у єдності з особистісним ставленням до сприйнятого, зрозумілого чи невідомого, тобто єдність пізнавальної сфери особистості і її індивідуальних особливостей. Згідно з Е.П. Ільїним, емоційна сфера особистості містить усі форми емоційного реагування, до яких належать: емоційний тон відчуттів, короткотривалі емоції, стійкі емоційні стани та емоційна поведінка. Емоційний тон відчуттів – це емоційне забарвлення відчуттів та сприймань, філогенетично найдревніша емоційна реакція, яка пов'язана з задоволенням чи незадоволенням в процесі пізнання світу. Емоції (від. лат. – хвилюю, збуджую) – це відносно прості та короткотривалі душевні переживання, які характеризують ситуативне ставлення людини до навколишнього світу і до самої себе (радість, сум, страх, гнів тощо). Емоції властиві людині з моменту народження, тому, їх вияв є подібним у представників різних культур і у новонароджених дітей. Емоційний стан– це така психологічна характеристика, що відображає порівняно тривалі душевні переживання особистості. Найбільш поширеними формами таких переживань є настрій, пристрасть, екстаз, афект, натхнення, тривога, апатія, фрустрація, емоційне вигорання та стрес. Настрій –це загальний відносно стійкий емоційний стан людини, що характеризує її життєвий тонус упродовж певного часу. Настрій вирізняється слабкою інтенсивністю, тривалістю (може зберігатися годинами, а то й днями). Пристрасть – це стійкий, глибокий і тривалий емоційний стан людини, пов'язаний з її стійким прагненням до певного об'єкта. Цим об'єктом може бути як інша людина, так і предмет, діяльність. Хвилювання – це психічний стан помірної стійкості та різної інтенсивності зумовлений підвищеним збудженням нервової системи. Афект – це відносно короткотривалий емоційний стан, який відображає сильні і бурхливі емоції людини. Ці емоції подібні на спалах чи вибух. Наприклад, спалах радості, вибух гніву. Тривога – це емоційний стан гострого внутрішнього беззмістовного неспокою, який пов'язаний з прогнозуванням невдачі, небезпеки або з очікуванням чогось важливого для людини в умовах невизначеності. На відміну від страху, це реакція на невизначену загрозу. Тривогу можна назвати страхом очікування. Вона є результатом активності фантазії. Індивідуально-психологічну особливість, яка виявляється у схильності людини до частого та інтенсивного переживання тривоги, називають тривожністю. Реактивна (ситуативна) тривожність – це тривожність викликана певною конкретною ситуацією, і є реакцією на цю ситуацію. Особистісна тривожність – це стійкий емоційний стан особистості, що характеризує схильність людини сприймати великий спектр ситуацій як загрозливі та реагувати на такі ситуації станом тривоги. Фрустрація (від лат.— марне сподівання, невдача, обман) – це психічний стан зростаючого незадоволення, що виникає в ситуаціях, які перешкоджають досягненню мети, задоволенню потреб, бажань, загрожують людині. Фрустрація може спричинити агресію, депресію, регресію або переоцінку цілей і бажань. Агресія (від лат.— нападаю) є деструктивною поведінкою людини з прагненням заподіяти травму іншому або собі. Депресія (від лат. – пригнічення, придушення) – це стан пригніченості, песимізму, занепаду духовних сил. Стрес – це неспецифічна реакція організму на будь-який несприятливий вплив. Це поняття позначає велике коло станів, котрі обумовлені виконанням діяльності в особливо складних умовах і виникають у відповідь на різноманітні екстремальні впливи – стресори. З цим поняттям тісно пов’язане поняття стрсостійкості, тобто емоційної та фізіологічної стійкості організму до випливу несприятливих факторів – виражається емоційною стійкістю реакції, відсутністю фізіологічного виснаження. Поняття емоційної стійкості виявляється у здатності до збереження оптимального емоційного напруження в умовах емоційної оцінки ситуації як необхідної психічної якості в умовах стресу, як здатності підтримувати високий, продуктивний рівень психічної діяльності, стабільності емоцій. Емоційна стійкість є наслідком нервових процесів, а тому пов’язана із темпераментом особистості. У тісному зв’язку із поняттям стресу є поняття копінгу (від. англ. – долати) – це адаптивна поведінка подолання стресу з метою відновлення рівноваги. Згідно з Н. Ендлером та Дж. Паркером можна виділити три основні стратегії подолання стресу: 1. Копінг, орієнтований на завдання – спрямований на проблему, розв’язання завдання, когнітивне переструктурування, спроби змінити ситуацію, тощо; 2. Копінг, орієнтований на емоції – спрямуваний на зменшення стресу чи напруги, тенденція до концентрації на власних переживаннях, фантазування тощо; 3. Уникнення – когнітивні та поведінкові зміни, спрямовані на уникнення та відхід від стресової ситуації. Ця стратегія може містити відволікання від проблеми, що проявляється у відстороненні від проблеми та залученні у інші види активності, або виявлятися у пошуку соціальної підтримки, наприклад, контактів з іншими.
Джерела емоцій. Джерелами емоцій можуть бути минуле, теперішнє, майбутнє, а саме: 1.Сигнали, пов’язані з певними потребами, наприклад в їжі, теплі, сексі. 2.Спогади, в які мимовільно чи довільно занурюється людина. 3.Передбачення: страх перед болем, депривацією, (дефіцитом), неможливістю задоволення потреби; сигнали про невизначене, нове, цікавість, інтерес тощо. 4. Характер перебігу процесів регуляції і виконання діяльності. При сприятливому перебігу процесу – позитивні емоції, при перешкодах, паузах, утисках – негативні: гнів, роздратування тощо. Джерелом емоцій, за Фрессом, є наступні емоціогенні ситуації: 1. Недостатність можливостей пристосування. Людина не може або не вміє дати адекватну відповідь на стимуляцію при: новизні ситуації;незвичайності ситуації; раптовості ситуації. 2.Надлишкова мотивація не знаходить застосування: при фрустрації; при присутності інших осіб; при конфліктах. Функції емоцій Можна виділити наступні функції емоції, розглядаючи їх виникнення як результат еволюції психіки: 1) внутрішній сигнал про значення для організму зовнішнього сигналу; 2) інтеграція (регуляція) всіх функцій організму в єдине ціле для ефективнішого забезпечення життєдіяльності; 3) адаптація (пристосування) до складних умов життя на основі стереотипного способу поведінки в умовах небезпеки (ступор, біг, гнів, агресивні реакції тощо); 4) засіб комунікації – повідомлення про емоційний стан індивіда (особини – у тварин) у інтравидовому та інтервидовому спілкуванні, 5) засіб визначення значущості умов для задоволення потреб; 6) функція оцінки перебігу психічних і органічних процесів та оцінки перебігу і результатів діяльності людини; 7) евристична, антиципуюча, що дозволяє передбачати розвиток подій і скорочувати пошук правильного рішення;
Поиск по сайту: |