Суспільна свідомість її структура і форма

Тема: Духовні виміри буття людини.

Свідомість і творчість.

Духовне життя. Духовність Душа Дух.

Свідомість, її походження і сутність.

Структура свідомості. Самосвідомість.

Творча активність свідомості. Творчість.

Суспільна свідомість її структура і форма.

1. Духовна діяльність – одна із сутнісних характеристик людини. До недавнього часу духовне життя ототожнювалось із свідомістю або із психічним життям, але таке ототожнення не правомірне, бо дух життя це не тільки внутрішній стан людини, воно проявляється у вчинках. Тобто духовне життя – це сам процес життя.

З поняттям духовного життя і духовної діяльності пов’язане таке поняття як духовність.

Духовність донедавна трактували як прерогативу релігії (тобто єднання з Богом, релігійність). Але це обмежене розуміння.

В європейській філософській традиції духовність трактується як глибинні, сокровенні характеристики людського існування. В цій традиції духовність виступає як:

1) усвідомлене переживання людиною своєї співпричетності до вищого абсолюту;

2)усвідомлення людиною себе не просто в якості соціального суб’єкта, а як індивідуальності, суб’єкта космосу, світу духовних орієнтирів і цінностей.

На початку 90-х років (1992р) професор Сергій Кримський опублікував статтю в якій спробував визначити поняття духовності: духовність – це здібність перетворювати універсум зовнішнього буття у внутрішній світ людини на етичній основі. Здібність творити той внутрішній світ, завдяки якому реалізовується готовність людини творити саму себе. Її свобода від жорсткої залежності перед ситуацією, що постійно змінюється.

Назіп Хамітов дає таке визначення: духовність – це категорія людського буття, що виражає його здатність до творення культури та самотворчості.

Духовність це не є щось дане – це спосіб самотворення, вибір особою своєї долі і соціальної ролі. Це творення себе за зразками вищих абсолютів, ідеалів.

Розрізняють 2 види духовної діяльності:

1. Сакрально-релігійна: між людиною і її добрими вчинками є посередник – Бог.

2. Сцієнтична (світська): між людиною і її вчинками посередника немає.

Духовність – це: 1. Віра у вищі абсолюти.

2.Прагнення до них.

3.Бажання утвердити їх в життя.

Бездуховність – відсутність згаданих факторів.

Суб’єктом духовності є душа.

Душа – це поняття, що виражає індивідуальну своєрідність внутрішнього світу людини. Здатність до переживання, співпереживання або відчуження. Душа це та форма в якій живе людина.

Дух – це стан активності, що характеризує діяльність з опредмечування ідей і розпредмечування результату.

Дух – це потенціал творчої активності, тобто переходу від стану речей до ідей і навпаки, що постійно здійснюється в середині діяльності.

2. Специфічним проявом духовного життя є свідомість. Свідомість торкається відношення людини і світу. Існує 2 підходи щодо трактування свідомості:

1.Свідомість – автономне від реальності явище (ідеалістична позиція); свідомість – продукт людської душі

2.Свідомість є в нерозривному зв’язку з матерією (матеріалістична позиція); виводить свідомість із матеріальності.

Але в історії філософії зв’язок свідомості із матерією трактувався у вульгаризованій формі. (античність: свідомість – різновид матерії (демокріт, атомісти); Новий Час свідомість – атрибут матерії (Спіноза: субстанція володіє протяжністю і мисленням); гілозоїзм: вся матерія мислить (Дідро)).

Свідомість ідеальна, тому що її елементи є мисленими образами.

Якщо не можна сприйняти і дослідити саму свідомість, то можна дослідити її прояви. Цим займається фізіологія і психологія.

Свідомість – це властива тільки людині форма відображення. Це розумова побудова дії і передбачення її результатів. Здатність регулювати і контролювати дії людини. Це вища форма відображення, що властива тільки людині.

Умовою формування свідомості є зв’язок мозку з навколишньою дійсністю. Поза цим зв’язком свідомість не існує. Відображення – це одна з характеристик матерії.

Відображення – властивість матеріальних об’єктів відтворювати, взаємодіючи з об’єктами навколишнього світу.

Об’єктивною стороною процесу відображення є інтуїція.

Відображення має свою специфіку. Його є 3 різновиди:

1. Нежива природа (фізико-хімічне відображення)

2. Жива природа (біологічне відображення)

· Допсихічне відображення (подразливість)

· Психічне відображення (чуттєвість, нейро-фізіологічне)

3. Соціальне (людське) – осмислене відображення (здійснюється не в чуттєво-образних формах, а в мислених,абстрактних поняттях)

Свідомість – це суспільне явище. Можливе тільки в суспільстві і не поза ним.

Свідомість – не тільки властивість людини як такої, як індивіда а властивість суспільства в цілому.

3.Виділяють в свідомості форми і рівні.

Є такі 3 форми свідомості:

1) пізнавальна (когнітивна): мислення і пам’ять;

2) емоційна: емоції, відображення об’єкта в формі переживань, душевних почуттів (почуття, пристрасті, самоконтроль);

3) мотиваційно-вольова: представлена інтересами, потребами. Головним елементом є воля.

Виділяють 3 рівні свідомості:

1) підсвідомість: те, що виступає в формі інстинктів;

2) усвідомленість: вчинки виражені в доказовій формі. Формує цілі, гіпотези.

3) Понад свідомість: проявляється в інтуїції, духовній творчості, становленні нових цінностей і знань.

Поряд і з свідомістю лежить сфера несвідомого до якої входять:

ü сновидіння;

ü гіпнотичний стан;

ü автоматизми.

Самосвідомість (це свідомість повернута на себе) - виділення людиною себе з об’єктивного світу, усвідомлення себе по відношенню до світу.

Має такі компоненти:

Ø самопочуття;

Ø усвідомлення свого «я», своєї унікальності, неповторності;

Ø усвідомлення себе членом людського колективу, соціальної групи, етносу;

Ø самооцінка,самоконтроль.

Самосвідомість виступає в різних формах. Джерелом формування самосвідомості є спілкування, взаємовідношення з іншими людьми.

Самосвідомість тісно зв’язана з поняттям рефлексії. Вона здатна рефлексувати.

Рефлéксія – міркування, сповнене сумнівів і протиріч, критичне осмислення людиною своїх дій; принцип людського мислення, що направляє його на осмислення та усвідомлення власних дій.

4.Проблеми свідомості – це проблеми творчого характеру. Свідомість має здатність на базі існуючого творити щось нове, додавати. З цим пов’язана проблема творчості.

Творчість – це процес людської діяльності, що творить якісно нові духовні цінності.

Творчість це теж інтегральне поняття. Найвищий ступінь прояву творчих сил людини - геніальність. Поняття геніальності вміщує в собі поняття таланту (це природна обдарованість людини, її здатність творити). Геніальність передбачає талант, але талант є тільки передумовою геніальності, а більше відсотків у цьому співвідношенні має р о б о т а.

Творчість включає в себе:

v творчий задум;

v творче натхнення (приходить в процесі діяльності);

v творчий процес;

v творча воля (здібність до вибору мети діяльності і внутрішніх зусиль необхідних для її здійснення);

v творча інтуїція (події, що грунтуються на глибокому знанні життя. Інсайт– раптове схоплення творчої проблем, осяяння).

Творчість передбачає свободу. Поза нею вона просто немислима.

5. Суспільна свідомість – це сукупність характеристик свідомості, що є спільними для певної соціальної групи або суспільства в цілому.

Філософська проблема полягає тут у тому – яке співвідношення суспільної свідомості і суспільного буття.

Суспільна свідомість постає в житті суспільства в 4-ох основних аспектах:

1) відображення об’єктивної реальності;

2) як керування діяльністю суспільства;

3) як творення програм, що спроможні керувати діяльністю суспільства;

4) як самостійність духовного життя.

Відношення між свідомістю і буттям різне:

1) суспільне буття визначає зміст суспільної свідомості;

2) програма суспільної свідомості визначає хід суспільного буття;

3) це взаємодія одного і іншого;

4) свідомість сама стає частиною буття, бо суспільне буття передбачає єдність об’єктивної і суб’єктивної реальності.

Ідеї матеріалізуються в суспільному житті – відбувається опредмечування.

Суспільна свідомість має свою структуру:

1. Гносеологічний підхід (розглядає суспільну свідомість з точки зору того, як вона відображає буття). Тут свідомість виступає у формі:

а) емпіричній (буденній): формується на основі життєвого досвіду; це поверхневе відображення дійсності.;

б) теоретичній: це глибоке, осмислене відображення дійсності в теоріях, певних принципах, ідеях.

2.Соціологічний аспект. Свідомість поділяється на:

а) суспільна психологія: формується стихійно на грунті емпіричної свідомості;

б) ідеологія: це сукупність принципів, ідей, установок, що виражають корінні інтереси певних суспільних груп і класів. Ідеологія на відміну від психології стихійно не формується, її формують певні люди – ідеологи. Ідеологію потрібно прищеплювати, нав’язувати у сферу людей.

Форми суспільної свідомості:

v політична свідомість;

v правосвідомість;

v моральна свідомість;

v художня;

v релігійна;

v філософська;

v наукова.

Три моменти є підставою виділення форм суспільної свідомості:

1) кожна форма суспільної свідомості має свій об’єкт відображення;

2) кожна форма суспільної свідомості має свій спосіб відображення, форму відображення;

3) місце і роль форм суспільної свідомості в житті суспільства.

Поиск по сайту: