Міжбанківські об’єднання

Існує два підходи до визначення суті кредитної системи:

1. кредитна система― це сукупність кредитних відносин, форм кредиту і методів кредитування та кредитних установ країни.

2. кредитна система ― сукупність усіх кредитних установ країни.

Розвиток товарного виробництва і розширення торгівлі зумовили зростання обсягів грошових потоків, що викликало необхідність організації їх технічного обслуговування, а збільшення товарних потоків і обсягу виробництва спричинило виникнення потреби у підприємницькій діяльності, що за рахунок нагромадження і перерозподілу грошових коштів стимулювала процес обміну.

Рис.1. Кредитна система (класифікація фінансових посередників)

Формування кредитної системивідбулося у кілька етапів:

1. існування найпростішої форми кредитних відносин, що відбуваються між кредитором і позичальником без участі посередників;

2. виникнення посередників, які акумулюють вільні кошти і надають їх у позику та здійснюють розрахунки між суб’єктами ринкових відносин;

3. створення та організація банківських інституцій, поява і розвиток спеціалізованих фінансових посередників, що обслуговують сегменти ринку, незайняті банками;

4. створення єдиного регулюючого органу кредитної системи ― центрального банку, що виконує функції управління процесами у грошово-кредитній сфері.

Банківська система― це законодавчо визначена, структурована і субординована сукупність фінансових посередників, які здійснюють кредитні і фінансові операції на професійній основі і функціонально взаємопов’язані в самостійну економічну структуру.

Банківська система більшості країн складається з двох рівнів:

1. центральний банк;

2. комерційні банки;

Функції банківської системиполягають у:

- здійсненні державного нагляду і регулювання банківської діяльності з метою забезпечення сталості грошей і стабільності роботи всіх банків;

- трансформаційна;

- забезпечує збалансованість попиту і пропозиції на фінансовому ринку через обмеження ЦБ;

- емісійна.

Центральний банк ― це емісійний, розрахунковий і касовий центр, який здійснює нагляд за усією кредитною системою і використовується в ролі інструмента грошово-кредитної політики держави. Він реалізує грошово-кредитну і валютну політику уряду, здійснює емісію грошових засобів, управління офіційними золотовалютними резервами, виступає банком держави і комерційних банків.

Комерційні банки― багато профільні кредитні інститути, які здійснюють фінансові операції та послуги, пов’язані з обслуговуванням клієнтів у всіх сферах економіки.

Конкуренцію на ринку банківських послуг створюють спеціалізовані фінансово-кредитні інститути, пропонуючи позики під нижчі відсотки ніж банки.

Спеціалізовані фінансово-кредитні інститути― це установи кредитної системи небанківського типу, що акумулюють грошові доходи, капітали та заощадження населення, підприємств, держави, спеціалізуючись на виконанні кількох операцій або обслуговуючи вузьке коло клієнтури.

Передумови появи СФКІ пов’язані із необхідністю обслуговування секторів позичкового капіталу, де необхідні спеціальні знання і технічні прийоми або тих, які є не досить прибутковими для комерційних банків.

СКФІ з’явилися ще у 19-му столітті. У першій половині 20 століття значного розвитку набули страхові компанії, а пізніше ― пенсійні фонди і кредитні спілки.

Така ситуація обумовлена:

1. зростанням доходів і заощаджень різних верств населення і бажання їх отримати додатковий дохід;

2. потреба у створенні системи соціального страхування та пенсійного забезпечення;

3. зростання обсягу операцій на ринку цінних паперів, що зумовило виникнення фінансових посередників, які за рахунок портфельних інвестицій полегшують рух капіталів в економіці.

СКФІ характеризуються здатністю акумулювати значні суми коштів на тривалі терміни. Сьогодні існування СКФІ обумовлене недостатнім розвитком банківської системи, обмеженістю банківського капіталу, що робить банківські позики дорогими і послуги банків не можуть охопити весь спектр фінансових послуг, попит на які існує на грошовому ринку України.

Страхові компанії ― це спеціалізовані інститути, що виконують страхові функції, формуючи за рахунок страхових внесків ― премій цільові грошові фонди та здійснюючи з них виплати при настанні певних подій ― страхових випадків.

Види страхування:

1. майнове;

2. особисте;

3. страхування відповідальності перед третіми особами;

4. перестрахування ― страхування вже застрахованих об’єктів з метою зниження ризику і перерозподілу відповідальності.

За формою організації виділяють акціонерні та взаємні страхові компанії. Капітал акціонерних СК формується за рахунок випуску і розміщення акцій, які дають право на отримання частини доходу власникам ― юридичним і фізичним особам. Капітал взаємних СК формується за рахунок страхових платежів окремих страхувальників, які і є вступним паєм, а придбання страхового полісу гарантує виплату дивідендів.

Пенсійні фонди― це спеціалізовані фінансові установи, які здійснюють залучення і нагромадження грошових коштів на умовах тривалого аньюітету, призначених для пенсійного забезпечення громадян.

Приватні пенсійні фондипризначені для виплат пенсій і допомог працівникам підприємств ― засновників, а кошти пенсійних фондів формуються з відрахувань із заробітної плати працівників, відрахувань з прибутку підприємств і прибутку від операцій, здійснюваних самим фондом.

Державні пенсійні фондистворюються за ініціативою центральних чи місцевих органів влади за рахунок відрахувань з бюджетів різних рівнів та внесків працівників державних структур.

Діяльність пенсійних фондів пов’язана із нагромадженням значних сум коштів на тривалі терміни, а величину необхідних пенсійних виплат можна достовірно передбачити, що підвищує їх фінансову стійкість і дозволяє забезпечувати мінімальну ліквідність, стимулюючи довгострокові інвестиції в цінні папери приватних підприємств чи боргові державні зобов’язання.

Інвестиційні фонди― особливий вид СКФІ, які забезпечують посередництво в інвестиційному процесі. Випускаючи власні інвестиційні сертифікати, фонди акумулюють грошові кошти і вкладають їх у акції і облігації різних підприємств на внутрішньому і при наявності дозволу ЦК РЦПіФБ ― на зовнішньому.

Інвестиційні фонди здійснюють на професійній основі портфельні інвестиції у цінні папери, за рахунок постійної купівлі-продажу ЦП інвестиційним фондом капітал переміщується у найбільш перспективні підприємства і галузі промисловості.

Перші інвестиційні фонди виникли у 1822 році у Бельгії. У 60-х роках 19 ст. в Англії і працювали з цінними паперами колоніальних підприємств. Значне зростання і розвиток інвестиційних фондів спостерігався у післявоєнний період, що викликане зростанням добробуту і пожвавленням інвестиційної активності широких верств населення.

Інвестиційні фонди відкритого типу випускають інвестиційні сертифікати, які вільно обертаються на ринку цінних паперів і їх власники від фонду можуть їх випуску в момент часу. ІФ закритого типу випускають інвестиційні сертифікати в обмеженій кількості і купівля-продаж їх здійснюється у межах засновників і підлягають викупу та виплаті доходів за ними тільки після ліквідації фонду. Інвестиційні фонди пропонують своїм клієнтам диверсифіковані портфелі інвестицій, які важко сформувати одному дрібному інвестору.

Фінансові компанії― небанківські інститути кредитної системи, що спеціалізуються на кредитуванні-продажу споживчих товарів з відстроченням платежу. Вони створюються як самостійні юридичні особи або як структурні підрозділи, філії, дочірні підприємства банків і страхових компаній, які хочуть опанувати відповідні сектори фінансово-кредитного ринку. Якщо фінансові компанії ― самостійні юридичні особи― вони можуть створюватися на акціонерних чи пайових засадах. Фінансові ресурси вони формують за рахунок випуску векселів чи облігацій та залучення короткотермінових банківських кредитів. Процент на такий кредит перевищує банківські відсотки.

Кредитні спілки― це кооперативні організації, що створюються з метою акумуляції заощаджень своїх членів та їх взаємного кредитування. Об’єднання за професійною, релігійною територіальною та іншою ознакою. Ресурси кредитних спілок формуються за рахунок вступних пайових внесків членів, а також їхніх наступних внесків.

Кредитні спілки видають кредити на споживчі потреби своїм членам, забезпеченням для яких виступають різні види майна та доходів. Вільні кошти кредитні спілки можуть депонувати на банківських рахунках чи інвестувати у короткострокові державні зобов’язання.

Маючи статус некомерційних громадських організацій, кредитні спілки користуються пільгами в оподаткуванні, тому вони забезпечують нижчі відсотки за використання кредитів своїм членам за банківські та вищий рівень дохідності внесків ніж у банківських депозитів.

Ломбард― кредитна установа, що здійснює видачу позик під заставою рухомого майна. Перші ломбарди виникли у XV ст. у Франції, засновані лихварями, вихідцями з Ломбардії ― італійської провінції. У XVI ст. з’являються державні ломбарди як засіб протидії високим лихварським процентам.

Ломбарди надають споживчі кредити фізичним особам під заставу рухомого майна, вартість якого на 20-50 % перевищує суму кредиту і право власності на нього зберігається за власником протягом певного часу. Виручка від реалізації майна повинна покривати величину кредиту, вартість зберігання майна та відсотки, нараховані за кредит.

Ломбарди можуть приймати цінні речі на зберігання за певну плату.

Міжбанківські об’єднанняутворюються банками та іншими СКФІ з метою координації та узгодження дій, підвищення ефективності своєї політики та для захисту своїх професійних інтересів.

Перші об’єднання виникли внаслідок становлення величезних промислових монополій та конкурентної боротьби між банками.

Основні способи створення міжбанківських об’єднань:

1. злиття самостійних банків;

2. поглинання одним банком своїх конкурентів.

Рис. 2. Класифікація міжбанківських об’єднань

За складом учасників: 1) банківські; 2) змішаного типу.

За цілями: 1) комерційного типу ― максимізація прибутку;

2) некомерційного ― надання послуг членам.

За строками: 1) безстрокові або постійні; 2) створені на строк.

За ступенями залежності і підпорядкування :

1) асоціативні; 2) корпоративні.

Банківський консорціум― тимчасове об’єднання на договірній основі кількох банків для спільного проведення кредитних, гарантійних чи інших банківських операцій ― організовуються під головуванням найбільшого банку, юридична самостійність учасників не втрачається.

Синдикати― тимчасові банківські об’єднання, створені для розміщення великих випусків цінних паперів, обслуговування емісійно-засновницької діяльності клієнтів.

Банківський картель― об’єднання крупних банків навколо угоди про розподіл сфер діяльності (узгодження політики процентних ставок; дивідендів; умов кредитування тощо).

Банківський концерн― монополістичне об’єднання акціонерних банків, коли великий банк стає власником контрольного пакета акцій юридично самостійних банків, тому починає контролювати їх діяльність.

Банківська холдингова компанія― акціонерні товариства різні за специфікою діяльності, що є незалежні, але об’єднані під керівництвом акціонерного товариства, якому належать контрольні пакети акцій усіх акціонерних товариств концерну.

Однобанківські холдингові компанії ― 1 банк + парабанки.

Багатобанківські ― 2 банки + парабанки.

Банківський трест ― це монополістичне об’єднання банків, яке утворюється об’єднанням власності банків, що входять до його складу. Останні втрачають юридичну, комерційну самостійність і підпорядковуються одному органу управління. Трест ґрунтується на пайовій формі власності.

Інфраструктура кредитної системи― комплекс засобів, які забезпечують нормальне функціонування інститутів кредитної системи, вона включає такі елементи:

1. нормативно-правове забезпечення, що включає систему законів і підзаконних актів, які регулюють діяльність кредитних інститутів;

2. система захисту інтересів вкладників банків;

3. національні асоціації банків та інших кредитних установ;

4. інформаційне забезпечення (банківських рейтингів);

5. розрахункова мережа;

6. інкасаторське та охоронне обслуговування кредитних інститутів;

7. система підготовки кадрів.

Поиск по сайту: