Сучасні засоби платежу, що обслуговують грошовий оборот, їх економічні відмінності та особливості застосування

Процес безперервного руху грошей між суб’єктами економічних відносин у суспільному відтворенні називається грошовим оборотом. У процесі руху доходів і продуктів (товарів і послуг) виникають взаємопов’язані, але протилежні за напрямом товарні і грошові потоки. Розглянемо базову модель грошового обороту на рисунку 1

На мікрорівні, у межах кругообороту окремого індивідуального капіталу, гроші є однією з функціональних форм капіталу, його складовою й елементом багатства, яким володіє власник цього індивідуального капіталу, вони вимагають для себе відповідної норми прибутку (доходу).

.

Рис. 1. Базова модель грошового обороту

На макрорівні в сукупному грошовому обороті гроші функціонують тільки як гроші і не є функціональною формою капіталу, тому їх масу в обороті не можна вважати частиною багатства країни, тобто вона не збільшує сукупного капіталу суспільства подібно до капіталу окремого індивіда.

Сукупний грошовий оборот здійснюється здебільшого теж за рахунок наявної в обороті грошової маси, грошовий ринок перетворюється у внутрішній елемент цього обороту і забезпечує перерозподіл наявної грошової маси з метою прискорення її обігу і найповнішого забезпечення потреб обороту в грошах у межах наявної їх маси, потреба в поповненні обороту додатковою масою грошей, яка може бути задоволена лише через додаткову емісію грошей.

Структура грошового обороту за відмінностями і характером економічних відносин: грошовий обіг; фінансово-кредитний сектор; ( фіскально-бюджетний оборот – частина фінансово-кредитного сектору; кредитний оборот - частина фінансово-кредитного сектору; фінансовий оборот ).

Залежно від форми грошей, в якій відбувається грошовий оборот, він поділяється на безготівковий і готівковий. У сфері готівкового обігу гроші рухаються поза банками, безпосередньо обслуговуючи відносини економічних суб'єктів. У сфері безготівкового обігу гроші переміщуються за рахунками в банках, не виходячи за межі банківської системи.

Номінальний вираз усієї сукупності грошей у всіх формах, що перебувають в економічному обороті на визначений момент часу визначає величину грошової маси.

В основу визначення обсягу і структури грошової маси покладено агрегатний метод вимірювання пропозиції грошей. Під грошовим агрегатом розуміють групування певної категорії грошових форм відповідно до рівня їх ліквідності. В Україні обсяг грошової маси визначають за чотирма агрегатами:

М0 – готівка поза банками;

М1 = М0+ депозити;

М2 =М1+строкові депозити в національній і іноземній валюті;

М3 = М2+кошти клієнтів за трастовими операціями банків та цінні папери власного боргу банків.

До грошової бази входять готівка поза межами банківської системи та у касах банків, а також банківські резерви комерційних банків в НБУ.

Збалансування грошового обороту, а отже, і його нормальне функціонування забезпечуються вирівнюванням двох ключових потоків - національного доходу та реалізації національного продукту. Між цими потоками існує внутрішній зв'язок, зумовлений єдністю процесу суспільного відтворення, що створює об'єктивну основу для їх вирівнювання. Ця обставина спричинює формування в процесі розподілу і використання національного доходу двох видів грошових потоків, які стосовно національного доходу можна назвати потоками відпливу і потоками припливу грошей. В загальній моделі кругообороту потік національного продукту повинен дорівнювати потоку національного доходу в іншому випадку матиме місце дефіцит державного бюджету.

Національний доход

де (Х - М) - величина, що виражає чистий експорт товарів і послуг. При розрахунку величини національного продукту імпорт віднімається із суми сукупного споживання та «ін’єкцій», щоб уникнути подвійного врахування, оскільки С, І та G вже включають в себе витрати як на імпортні товари, так і на вітчизняні. С – споживчі витрати, S – заощадження домогосподарств, І – інвестиції, Т – чисті податки – різниця між податковими платежами та трансфертами (дотаціями, субсидіями і пільгами),G – державні закупівлі, Х – експорт, М – імпорт.

До потоків відпливу належать: чисті податки, заощадження сімейних господарств та оплата імпорту. Потоки припливу охоплюють: інвестиційні витрати фірм , державні закупівлі урядових структур, надходження за експортом. В обсязі потоків відпливу зменшується використання сімейними господарствами національного доходу на внутрішньому ринку продуктів, що звужує можливості реалізації виробленого національного продукту. В обсязі потоків припливу збільшується надходження грошей на внутрішній ринок, вони повертаються в основне русло свого руху, що розширює можливості реалізації національного продукту. Якщо обсяги потоків відпливу і припливу грошей будуть урівноважуватися, то потоки національного доходу і реалізації національного продукту збалансуються.

Проте урівноваженість потоків відпливу і припливу грошей може бути досягнута тільки через механізм грошового ринку, який. виконує дві важливі для урівноваження вказаних потоків функції:

1) трансформує заощадження сімейних господарств у нові види платоспроможного попиту (фірм та урядових структур);

2) завдяки коливанню кон'юнктури (попиту і пропозиції грошей) зумовлює відплив зайвих грошей на світовий ринок або приплив їх зі світового ринку у разі дефіциту пропозиції грошей.

Швидкість обігу грошей – це показник, який показує скільки разів певна грошова одиниця витрачається для купівлі товарів і послуг. Використовуючи кількісне рівняння І. Фішера, швидкість обігу грошей (V) можна визначити як співвідношення:

Швидкість грошового обігу можна визначити як кількість обертів, що робить грошовий агрегат М1 або М2, щоб забезпечити визначений рівень економічної діяльності, який дорівнює номінальному ВВП. За цією формулою швидкість обігу грошей у банківській статистиці розраховується як відношення номінальної величини ВВП (Р*Q) до агрегату М1 або М2. Показник V показує, скільки разів номінальна грошова маса обертається, фінансуючи сукупні видатки або доходи.

Фактори, що впливають на швидкість обігу грошей:

· зміна обсягу, структури та ефективності суспільного виробництва;

· величина і швидкість товар­них потоків на стадії обміну;

· розвиток ринкових зв'язків між суб'єктами процесу відтворення;

· збалансованість попиту і пропозиції на ринку;

· рівень розвитку маркетингу;

· рівень інфляції;

· рівень розвитку економічної інфраструктури, транспорту, торгівлі, банківської справи і ринку цінних паперів та ін.

Порівнюючи зміни обсягів ВВП і грошової маси у довгостроковому періоді, можна зробити висновок: коли грошова маса зротає скоріше, ніж ВВП, то швидкість обігу грошей зменшується: і навпаки, якщо грошова маса зростає повільніше, ніж ВВП, відбувається прискорення обігу грошей.

З показником швидкості обігу грошей обернено-пропорційно пов’язаний коефіцієнт монетизації ВВП – відношення грошової маси до номінальної величини валового внутрішнього продукту.

де Км – коефіцієнт монетизації; М – маса грошей на кінець року, взята за агрегатом М2; ВВП – річний обсяг виробленого валового внутрішнього національного продукту (за поточними цінами).

Оскільки усі чинники, які впливають на монетизації перебувають у тісному взаємозв’язку під дією попиту і пропозиції, тому ремонетизувати економіку за рахунок штучного збільшення пропозиції грошей неможна, а слід забезпечити попит на гроші, на який впливає рівень реального доходу. Тільки в міру зростання попиту на гроші повинна збільшуватися пропозиція грошей.

Регулювання швидкості обігу та стабільності грошей тісно пов’язане з регулюванням грошової маси в обороті. Важливою умовою забезпечення сталості грошей є відповідність фактичної маси грошей в обігу об’єктивно-необхідній кількості. Через механізм їх балансування на сталість грошей впливають фактори їх кількості та швидкості обігу. Існує декілька методів регулювання грошової маси та швидкості грошей в обігу: емісія грошей ; обслуговування державного боргу; купівля НБУ іноземної валюти; утворення депозитних грошей комерційними банками; купівля комерційними банками цінних паперів; операції придбання комерційними банками іноземної валюти; утворення кредитних грошей комерційними банками.

Зв’язок між банківськими наднормативними резервами і масою грошей в обігу характеризується грошовим мультиплікатором (коефіцієнтом експансії депозитів) – величиною множника, яка характеризує збільшення кількості грошей в обігу в результаті операцій на монетарному ринку.

Величина грошового мультиплікатора обчислюється за формулою:

де m – грошовий мультиплікатор; MR – норма обов’язкових резервів.

де m – грошовий мультиплікатор; E – сума наднормативних резервів.

Специфічність закону обігу паперових грошей проявляється в обмеженні випуску паперових грошей їх кількістю, об’єктивно необхідною для забезпечення потреб економіки.

Кількість грошей, необхідних для обміну можна обчислити за рівнянням Фішера або за розгорнутою формулою:

де К – сума продаж товарів і послуг в кредит; П – сума платежів, термін погашення яких настав; ВП – сума платежів, які погашаються шляхом взаємного зарахування боргів (взаємозалік).

Грошовий обіг обслуговують готівкові гроші та гроші в безготівкових розрахунках. Для розрахунків готівкою використовують банкноти та розмінні монети. Банкноти мають примусовий офіційний курс і не можуть не прийматися під час розрахунків. Монети використовують як засіб розмінювання невеликих сум, що перебувають в обігу.

Гроші в безготівкових розрахунках не мають речового вираження і існують у вигляді депозитних грошей. В Україні використовуються такі форми безготівкових розрахунків: платіжне доручення ; платіжна вимога; акредитив; вексель; чек; інкасові доручення та платіжні вимоги.

Для обслуговування депозитних рахунків використовують платіжні картки – грошові документи, що засвідчують наявність рахунка власника у кредитній установі.

В результаті опрацювання цієї теми студенти повинні засвоїти суть грошового обороту на макро- і мікрорівнях, структуру грошового обороту, економічний зміст та структуру грошового обігу; зрозуміти поняття швикості та маси грошей в обігу; навчитися застосовувати агрегатний метод для визначення кількості грошей, що обслуговують грошовий оборот, застосовувати закон маси грошей, необхідних для обігу; вміти аналізувати отримані результати та визначати тенденції розвитку економічних процесів у державі.

Поиск по сайту: