Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Стадії та закономірності руху кредиту. Для розуміння суті кредиту важливе значення має рух позиченої вартості відповідно до



Для розуміння суті кредиту важливе значення має рух позиченої вартості відповідно до розвитку кредитних відносин між двома суб’єктами, тобто на мікрорівні. Економічною основою цього руху, виділення його окремих стадій слугує кругооборот капіталу в процесі розширеного відтворення. Рух капіталу в процесі відтворення на засадах кругообороту, що виражається формулою Г — Т...В...Т′ — Г′, забезпечує послідовне проходження позиченою вартістю всіх стадій свого руху і повернення на висхідні позиції — до свого власника-кредитора. Цей рух позиченої вартості можна назвати відтворювальним і виразити формулою:

ВВ — НП — ОП ... ВП ... ВК — ПК — ОК,
Виходячи з цієї формули, можна виділити такі етапи відтворювального руху кредиту:
1-ша стадія — формування вільної вартості як джерела надання позичок (операція ВВ);
2-га стадія — розміщення вільної вартості в позичку (операції НП—ОП);
3-тя стадія — використання позичальником коштів, одержаних у тимчасове розпорядження (операція ВП);
4-та стадія — вивільнення використаних позичальником коштів з його обороту або формування в нього доходів, достатніх для повернення позички (операція ВК);
5-та стадія — повернення позичальником вартості кредитору (операції ПК—ОК) та сплата процента. На цьому етапі завершується рух позиченої вартості і закінчуються відносини між кредитором і позичальником щодо даної позички.
Рух у п’ять стадій здійснює лише кредит, що бере участь у формуванні капіталу позичальника. У цьому випадку позичена вартість може тривалий час затримуватися на 3-тій та 4-тій стадіях руху залежно від тривалості процесів виробництва та реалізації. Якщо ж кредит не бере участі у формуванні капіталу позичальника, а використовується ним лише як гроші, то 3-тя та 4-та стадії випадають і рух його здійснюється значно швидше. Прикладом такого кредиту є міжбанківський кредит на підкріплення ліквідності. У цьому разі банку потрібна позичка лише на момент визначення його ліквідності і тому вона може надаватися лише на дуже короткий строк (декілька годин).
Виділення стадій руху кредиту має дещо умовний характер, оскільки всі ці стадії між собою нерозривно пов’язані. Зупинка руху на будь-якій стадії може призвести до розриву відносин між суб’єктами кредиту, загрожує їх економічним інтересам. Проте таке вичленення стадій руху сприяє не тільки кращому розумінню сутності кредиту, а й усвідомленню механізму реалізації взаємовідносин між його суб’єктами.
У русі кредиту можна виділити ще один аспект, пов’язаний з функціонуванням його на макроекономічному рівні. Мова йде про зміну маси кредитних ресурсів і кредитних вкладень у масштабах всієї економічної системи. Оскільки в сучасних умовах гроші мають кредитний характер, зміна маси кредитних ресурсів і кредитних вкладень безпосередньо впливає на динаміку пропозиції грошей і через неї — на загальну кон’юнктуру ринку і розвиток економіки. Тому вивчення цього аспекту руху кредиту теж має важливе теоретичне і практичне значення.
Закономірності руху кредиту. Об’єктивний характер кредиту як економічної категорії, наявність його самостійної внутрішньої сутності визначають певні закономірності його руху. Вони безпосередньо випливають з сутності кредиту, і пізнання їх є важливою передумовою ефективної організації та управління кредитними відносинами в країні. Без дотримання цих закономірностей кредит утрачатиме свою визначальну сутність, перетвориться в якусь іншу категорію, а роль його деформується.
На мікроекономічному рівні основними закономірностями руху кредиту є:
— зворотність руху вартості, що передана в позичку. Цим рух кредитних коштів істотно відрізняється від власних та бюджетних коштів, які є в обороті позичальника. Власні кошти постійно залишаються в обороті економічного суб’єкта. Одержані з бюджету кошти не мають умови обов’язкового повернення їх у бюджет, вони стають власністю даного суб’єкта. Деякі економісти вважають сплату податків джерелом повернення бюджетних коштів до бюджету. Проте це не так — податки не можуть бути ні джерелом повернення одержаних раніше бюджетних асигнувань, ні формою плати за користування бюджетними коштами. У податків зовсім інше економічне призначення;
— тимчасовість перебування позиченої вартості в обороті позичальника, яка визначається тривалістю одного кругообороту його капіталу. Навіть за умови, що для кожного нового циклу кругообороту капіталу позичальнику знову потрібна буде позичка, з попереднього циклу позичені кошти повинні вивільнитися і повернутися кредитору. Ця закономірність у таких випадках реалізується через організацію кредитування підприємств з постійною потребою в кредиті за методом по обороту чи овердрафт. Проте найповніше відповідає цій закономірності кредитування тимчасових потреб позичальника;
— збереження позиченої вартості в процесі руху і повернення її до кредитора в повному обсязі. У цій закономірності центральним місцем є збереження позиченої вартості, тому що повернути позичку можливо і за рахунок іммобілізації власного капіталу позичальника. Проте в такому випадку кредит не буде вигідним для позичальника, відбудеться трансформація його сутності;
— залежність маси наданої позички від наявних обсягів вільних коштів. Ця закономірність зумовлена реальним характером об’єкта кредитування. Надання в позичку неіснуючих коштів неминуче призведе до розбалансованості ринку, кризових явищ у монетарній сфері.
На макроекономічному рівні закономірності руху кредиту проявляються в такому:
— кількісні параметри розвитку кредиту (за динамікою зростання кредитних вкладень) повинні бути адекватними динаміці обсягів ВВП. Якщо темпи розвитку кредитних вкладень істотно випереджатимуть темпи зростання ВВП, відбудеться надмірне розбухання грошового капіталу, виникне загроза фінансової кризи, інфляції. Якщо ж темпи розвитку кредиту відставатимуть від зростання ВНП, економіці загрожуватиме демонетизація, платіжна криза;
— оскільки кожна позичкова операція є двоякою — як вимога і як зобов’язання, як актив і як пасив, загальні суми кредитних вкладень і позичених ресурсів у макромасштабах завжди балансуються. Цим рух кредиту на макрорівні відрізняється від руху власного капіталу та бюджетних ресурсів. Водночас у цьому криється загроза перекредитування економіки: банки, у тому числі і центральні, надаючи позички, створюють вільні ресурси, які використовуються як джерела нових позичок;
— зворотність і платність кредиту робить його найбільш адекватним ринковим умовам інструментом фінансування зростання капіталу в реальному секторі економіки. Якраз йому належить вирішальна роль у переміщенні величезних мас заощаджених у сфері особистого споживання коштів у сферу виробничого споживання. Тому переважне переміщення вільної вартості з сектору домашніх господарств у сектор фірм теж є закономірністю руху кредиту;
— платність кредиту і здатність приносити дохід обом його суб’єктам визначають таку закономірність міжгалузевого руху кредиту, як спрямування коштів із галузей і секторів економіки з низькою рентабельністю у високорентабельні галузі, види виробництва. Причому таке спрямування здійснюється під економічним примусом — власники низькорентабельних підприємств заінтересовані вивільнювати з них свої кошти і спрямовувати на кредитних засадах у високорентабельні. Ця закономірність руху кредиту визначає його важливу роль у забезпеченні економічного розвитку.
Розглянуті закономірності не вичерпують усіх особливостей руху кредиту. Проте і названі дають підстави вважати, що практика управління кредитними відносинами не може будуватися на довільних рішеннях чи однобічних інтересах, а лише на об’єктивних закономірностях руху кредиту, що забезпечують збалансоване дотримання інтересів усіх суб’єктів кредитних відносин. Такий зв’язок між практикою організації кредитних відносин та закономірностями руху кредиту забезпечується дотриманням суб’єктами кредиту певних принципів або правил кредитування, які виробила світова кредитна політика.

Функції кредиту

Суть кредиту проявляється в його функціях. Кредиту притаманні такі основні функції: перерозподільча, емісійна та контрольна.

За змістом перерозподільча функція означає, що з допомогою кредиту відбувається перерозподіл грошових капіталів на засадах повернення. Вона проявляється як при мобілізації грошових капіталів, що тимчасово не задіяні в господарському обороті_ так і при їх розміщенні у сфери економічної діяльності. У цій функції кредит виступає лишень як форма передачі капіталу з одних рук до інших. З одного боку, відбувається нагромадження грошових капіталів за рахунок реальних збережень економічних агентів. У суб’єктів господарської діяльності такими збереженнями можуть бути: грошові залишки на рахунках у банку, вивільнені із кругообігу капіталу; грошові кошти за цільовим призначенням (спеціальні фонди), амортизаційні відрахування, невикористаний прибуток та інші кошти. Нагромадження капіталу може відбуватись за рахунок особистих доходів та збережень населення, невикористаних бюджетних коштів, власних коштів банків та парабанків, нарешті емісії грошей. Функція кредиту у цьому випадку полягає в тому, щоб мобілізувати ці реальні грошові ресурси, по можливості скоротити строк їхнього “застою” і трансформувати в форму позичкового капіталу.

Для банків залучені тимчасово вільні грошові кошти складають джерело кредитних ресурсів і відображаються у пасиві балансу, а видані кредити показуються у балансі як активи.

З другого боку, за допомогою кредиту відбувається зосередження позичкового капіталу на найбільш пріоритетних сферах економічної діяльності. Кредит дає змогу спрямувати позичковий капітал у ту сферу чи галузь економіки, яка здатна забезпечити більш ефективне використання цього капіталу. Тільки на основі кредиту стає можливим застосувати позичковий капітал не в сфері де його створено, а там, де він має більше всього шансів збільшити свою вартість. Кредит, таким чином, сприяє переливу капіталів з одних галузей економіки в інші та вирівнюванню норми прибутку. У всякому іншому випадку перерозподіл через кредитний механізм позичкового капіталу позбавляється економічного сенсу.

Мобільність кредиту, за допомогою котрого ефективно перерозподіляється позичковий капітал дає можливість у стислі строки здійснити переорієнтацію виробництва й стабілізувати економіку. Головним джерелом у таких умовах може бути так званий “венчурний” кредит, що функціонує переважно з допомогою держави.

Другою функцією кредиту є випуск грошей для обслуговування платіжного обороту ¾ емісійна (антиципаційна) функція. Суть цієї функції кредиту випливає із функції грошей як засіб платежу. Тому можна сказати, що кредит нещо іеше як гроші у функції засобу платежу. На основі кредиту здійснюється емісія грошей як платіжних засобів. Образно можна висловитись: кредит ¾ батько всіх грошей, емісія ¾ їх матір. Люба емісія готівкових чи депозитних грошей ¾ результат кредитної операції. Видача позики збільшує грошову масу, що знаходиться в обігу, а погашення позики означає її скорочення. Саме методами кредитної експансії (розширення кредиту) та кредитної рестрикції (звуження кредиту) регулюється кількість грошей в обігу.

Слід відмітити, що сама по собі кредитна емісія грошей не має як таких обмежень. Наприклад, держава може вдаватись до емісії грошей для покриття бюджетного дефіциту, що особливо проявляється в умовах інфляції. Однак випускати гроші в обіг необхідно тільки тоді, коли в цьому існує реальна потреба. Економічною умовою кредитної емісії повинна бути відповідна пропозиція між динамікою збільшення валового внутрішнього продукту з одного боку, та темпами росту кредиту за рахунок емітованих пасивів ¾ з другого боку. Йдеться про функціональні межі кредиту та про чітке визначення межі так званої депозитної емісії.

У цій функції кредит сприяє економії витрат грошового обігу. Через кредит відбувається: прискорення обігу грошей; взаємне зарахування платежів; запровадження прогресивних систем розрахунків для юридичних та фізичних осіб, що в кінцевому підсумку призводить до скорочення грошової маси в обігу та економії суспільних витрат.

Контрольна функція випливає з самої природи кредиту. Вона полягає в тому, що в процесі кредитування забезпечується контроль за дотриманням умов та принципів кредиту зі сторони суб’єктів кредитної угоди. Більш детально це питання розглядається у наступному розділі “Система банківського кредитування”.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.