МІЖНАРОДНІ РИНКИ ГРОШЕЙ ТА КАПІТАЛІВ

Сучасний світовий грошовий ринок характеризується стрім­ким розвитком процесів глобалізації, інтеграції та універсалізації, поширенням сек'юритизацІЇ (тобто заміщення традиційних бан­ківських кредитів емісією цінних паперів), фінансових нововве­день (нові фінансові Інструменти — валютні, процентні, фінан­сові ф'ючерси та опціони, операції СВОП та ін.). Це привело до створення великого мобільного світового грошового ринку, де поступово втрачається колишня чіткість розмежування між його окремими сегментами. Сукупна величина чистих міжнародних зобов'язань становила на кінець 1993 р. 5,2 трлн. дол. США.¹

Складовими світового грошового ринку є міжнародні ринки грошей та капіталів. Критерієм їх розмежування можуть бути строки кредитів та їх цільова спрямованість. Кошти, що надають­ся на тривалий строк, належать до ринку капіталів, а короткост­рокові кошти — до ринку грошей.

¹ІМР Зигуе. — 1996. — 4. — Р. 124

У процесі поглиблення міжнародного поділу праці та еконо­мічних зв'язків відбувається інтеграція національних ринків грошей та капіталів. Постійне прагнення грошового капіталу до самозростання виводить його за національні межі. В умовах пов­ної конвертованості валют унаслідок переплетіння різних націо­нальних грошових ринків створюються міжнародні ринки гро­шей та капіталів, що підвищує мобільність грошового капіталу.

Участь національних ринків грошей та капіталів в операціях світового ринку визначається такими чинниками:

» наявністю розвинутої кредитної системи та фондової біржі;

* місцем країни у світовій економічній системі господарства
та її валютно-економічним станом;

* помірністю податкового тиску;

* пільговим валютним законодавством, що відкриває іноземним
позичальникам доступ на національний ринок грошей та капіталів
та Іноземним цінним паперам — до біржового котирування;

* вдалим географічним положенням;

* відносною стабільністю політичного режиму.

ЦІ чинники обмежують коло національних ринків грошей та капіталів, які виконують міжнародні операції. Унаслідок конку­ренції склалися світові фінансові центри — Нью-Йорк, Лондон, Цюріх, Люксембург, Франкфурт-на-Майні, Сінгапур та ін.

До Першої світової війни найвідомішим фінансовим центром був Лондон. Це визначалося високим рівнем розвитку капіталіз­му у Великобританії, її широкими торговельними зв'язками з ін­шими країнами, відносною сталістю фунта стерлінгів, розвину­тою кредитною системою країни.

Після Першої світової війни провідний світовий фінансовий центр перемістився до США. У Західній Європі активно здійс­нюють міжнародні кредитні операції Швейцарія і Люксембург. Частка останнього становить близько 1/4 всіх євровалютних кре­дитів. Новим світовим фінансовим центром став Токіо внаслідок посилення позицій Японії на світових ринках, створення потуж­ної закордонної банківської мережі, скасування валютних обме­жень. Останнім часом з'явилися нові фінансові центри, такі як БагамськІ острови, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн та Ін., що пов'я­зано з пільговим податковим законодавством та незначними опе­раційними видатками в цих країнах.

Формування сучасного світового ринку позичкових капіталів відбулося на початку 60-х років XX ст. До цього в умовах світо­вої економічної кризи, валютних обмежень ринок капіталів був паралізований. З кінця 50-х років почали здійснюватися коротко-

строкові фінансові операції, водночас зростав попит на довго­строкові позички. Наприкінці 60-х років розвиток світового рин­ку позичкових капіталів активізувався, а в 70—80-ті роки його масштаби значно збільшились.

Потоки світового капіталу, що з кожним роком зростають, по­силюють фінансову конкуренцію між країнами. Ця тенденція ти­сне на уряди окремих країн, що сприяє зменшенню втручання держави у діяльність суб'єктів на внутрішньому ринку та лібера­лізації міжнародного руху капіталів. Так, масштаби фінансових ринків Великобританії значно зросли після скасування у 1979 р. контролю над рухом капіталу та здійснення реформи ринку акцій («великий шок») у жовтні 1986 р. Починаючи з 1980р. Японія розпочала лібералізацію ринку іноземної валюти та внутрішнього фінансового ринку. Значно зросли японський ринок іноземних облігацій та грошові ринки.

З інституційної точки зору міжнародний ринок капіталів та грошей — це сукупність кредитно-фінансових установ, через які здійснюється рух позичкового капіталу у сфері міжнародних еко­номічних відносин. До таких установ належать: приватні фірми, банки, насамперед ТНК та ТНБ, фондові біржі, державні та муні­ципальні органи, міжнародні та регіональні валютно-кредитні та фінансові організації, регіональні банки розвитку та ін.

Міжнародний ринок грошей — це сектор фінансового ринку, на якому купуються та продаються короткострокові боргові інст­рументи (строк погашення яких менший ніж один рік).

Цінні папери на ринку грошей звичайно купуються та прода­ються частіше, ніж довгострокові папери, і тому цей ринок ліквід­ніший. Крім того, короткострокові цінні папери характеризують­ся меншим коливанням цін, ніж довгострокові, що робить їх без­печнішими для інвестицій. Як наслідок, корпорації і банки акти­вніше використовують цей ринок для одержання процентів на надлишкові кошти.

Інструментами міжнародного ринку грошей є: векселі держа­вної скарбниці, обігові сертифікати банківських депозитів, коме­рційні папери, банківські акцепти, угоди про зворотний викуп, федеральні резервні фонди, євродолари та ін.

Міжнародні ринки грошей розрізняються за територіальною та валютною ознаками. У першому випадку мова йде про націо­нальні грошові ринки. Покупцями та продавцями на них є пред­ставники з інших країн. Такі міжнародні грошові ринки функціо­нують у Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Франкфурті-на-Майні, Цюріху. Здійснення операцій на них регулюється національним

законодавством, а міжнародний характер їх виявляється в тому, що як мінімум одна зі сторін проводить операції в іноземній ва­люті. Але це не «чисті» міжнародні ринки. Вони є провідними національними грошовими ринками. Такі ринки можуть отрима­ти міжнародне значення лише внаслідок адекватної політики центрального банку. У другому випадку мова йде про «чисті» міжнародні грошові ринки, де попит на грошові кредити для вну-трішньонаціональних заходів задовольняється за допомогою іно­земної валюти — доларів США, фунтів стерлінгів, німецької марки, швейцарського франка та ін. На їх основі створилися са­мостійні грошові ринки.

Міжнародний ринок капіталів — це такий ринок, на якому ку­пуються та продаються довгострокові (строк погашення яких більше одного року) боргові зобов'язання та акції. Інструменти ринку капіталів: акції, заставні, облігації, цінні папери урядових установ, споживчі та банківські комерційні позички.

Традиційний інструмент на міжнародному ринку капіталів — іноземні облігації. Ці облігації продаються у зарубіжній країні І номінованІ у валюті цієї країни. Іноземні облігації були важли­вим Інструментом на міжнародному ринку капіталів протягом ба­гатьох століть. Власне, значний відсоток залізниць США, що збудовані у XIX ст., фінансувався продажем закордонних обліга­цій у Британії.

Новацією є єврооблігація, тобто облігація, що номінована в іншій валюті, ніж валюта країни, в якій вона продається. Наприк­лад, облігація, що номінована в доларах США, продається у Лон­доні. Нині понад 80% нових випусків на міжнародному ринку облігацій — це єврооблігації, і ринок цих цінних паперів зростає дуже швидко. Це — головний цінний папір на міжнародному ринку капіталів.

Найпотужніший ринок капіталів у світі мають США. Нью-Йорк — центр ринку капіталу США. Нині всі інвестиційні банки, такі як Заіопіоп Вгофегз, МеггіІІ ЬупсЬ, Ооісітап ЗасЬз, ведуть операції саме у Нью-Йорку.

Найбільшим міжнародним ринком грошей та ринком капіталів є євроринок, або евродоларовий, євровалютний ринок. Термін «євроринок» застосовується також і до аналогічних ринків Інших регіонів. Мінімальна сума ділової операцій' — 1 млн дол.

Народження ринку євродоларів пов'язано із Радянським Сою­зом. На початку 50-х років СРСР мав величезні доларові залишки в банках США. Оскільки радянський уряд боявся, що уряд США може заморозити ці активи, то прагнули перемістити вклади до

Європи, де вони були б захищені від експропріації. Переведення депозитів у доларах у європейські банки породило ринки євродо­ларів. Вони створюються тоді, коли вклади на рахунках у Сполу­чених Штатах переказуються в банк поза межами країни.

Євровалюта — це строковий депозит, що перебуває в банку за межами країни—емітента валюти. Понад 90% євродоларових де­позитів є строковими вкладами, причому більше половини з них — сертифікати депозитів зі строками тридцять днів або більше. Загальна сума непогашених євродоларів перевищує 2 трлн дол., що робить ринок євродоларів одним з найважливіших фінансо­вих ринків у світовій економіці.

Головним центром ринку євродоларів є Лондон. Євродолари також можуть вкладатися поза межами Європи, особливо в міс­цях, які надають цим депозитам статусу офшорних — Гонконг, Сінгапур, БагамськІ та Кайманові острови.

Офшорні банківські центри поділяються на «паперові» та функціональні. «Паперові» центри зберігають документацію, банківські операції вони виконують у незначних розмірах або не проводять взагалі. Функціональні центри, навпаки, здійснюють депозитні операції та надають кредити. Обидва типи центрів до­помагають переміщувати кошти з потужних міжнародних фінан­сових центрів, таких як Лондон, Нью-Йорк, кінцевим позичальни­кам. Банки використовують «паперові» центри, такі як БагамськІ та Кайманові острови, для того щоб мінімізувати податки та ви­ключити регулювання своєї діяльності.

Євроринки не підпорядковані національним правилам, зокре­ма щодо резервних вимог та ін., тому банки можуть працювати на них більш ефективно та з меншими витратами. Унаслідок кон­куренції на цих ринках з'являється взаємозв'язок між процент­ними ставками на євроринках та на внутрішніх грошових ринках. Наприклад, якщо відсоток за внутрішніми депозитними сертифі­катами в США вищий, ніж за євродепозитними, банки США на­магатимуться отримувати позики на євроринках через свої філії за кордоном.

Між традиційними міжнародними фінансовими ринками та євроринками існує певний зв'язок. Якщо міжнародний позичаль­ник бажає отримати велику позику, яка не може бути надана од­ним кредитором, він може одержати синдиційовані позики на єв­роринках. Євроринки та офшорні ринки тісно пов'язані. Вони обслуговуюгься однією групою банків. Обидва види ринків мобі­лізують ліквідні кошти, виконують посередницькі функції та майже не підкоряються внутрішньому регулюванню. Євровалют-

ні ринки є ринками позик та депозитів, міжнародні валютні рин­ки забезпечують базові засоби платежу.

Серцевиною ринку еврокапіталІв е європозики, які надаються через випуск єврооблігацій, тобто облігацій у євровалюті. Основна валюта єврооблігацій — долар США.Єврооблігаційна позика ха­рактеризується такими особливостями: розміщується одночасно на ринках ряду країн на відміну від традиційних Іноземних обліга­ційних позик, які випускалися на одному ринку країни-кредитора; валюта європозики, як правило, є Іноземною для кредиторів та по­зичальників (наприклад, позика у доларах США розміщується в Японії, Німеччині та Ін.); емісія єврооблігацій не підпадає під на­ціональні правила проведення операцій з цінними паперами краї­ни, валюта якої є валютою позики, тощо. Емісія єврооблігацій здійснюється консорціумом (синдикатом) банків, в яких беруть участь від 2 до 30—40 кредитних інституцій різних країн.

Міжнародні консорціуми (синдикати) банків — це угоди між банками з метою спільного проведення великих міжнародних опе­рацій та розподілу ризику серед учасників відповідно до їх частки в угоді. Консорціум включає банк-лїд-менеджер, який формує групу банків-гарантів (коменеджерів), або банків, які безпосередньо про­дають облігації. Банк-менеджер зобов'язується надати 10—20% єв-рокредиту, а інші учасники — не менше, ніж 1 млн дол. Частка кре­дитів банківських консорціумів постійно зростає.

Вартість кредиту на світовому ринку грошей та капіталів включає змінну частину ЛІБОР¹ та постійну — «спред», тобто премію за банківські послуги (маржу). Маржа коливається від 0,75 до 3% та залежить від співвідношення попиту на кредит та його пропозицію, терміну позики, кредитоспроможності клієнта, кредитного ризику. Незважаючи на відносну самостійність ста­вок євроринку, зберігається їх функціональна залежність від ста­вок національних ринків. Разом з цим існує І зворотний зв'язок.

ВИСНОВКИ

1. Валюта — це не просто гроші чи грошова одиниця тієї чи іншої країни. Це насамперед грошові цінності, які обслуговують зовнішньоекономічні відносини. Специфіка цих відносин надає

¹ ЛІБОР — ЦВОК-ЬошІопІп(ег-Вапк ГЖеге<І Каїе — відсоткова ставка, за якоюнайбільші лондонські банки пропонують один одному євродоларові кредити.

національним грошам нову ознаку та статус валюти. Набувши статус валюти, гроші можуть використовуватися й у внутрішніх економічних відносинах. Уся сфера економічних відносин, в якій зв'язки між суб'єктами здійснюються з використанням валютних коштів, називається валютними відносинами. Тому валютні від­носини за своїм обсягом можуть не збігатися з зовнішньоеконо­мічними відносинами.

2. Найвищою якісною характеристикою валюти є її вільна
конвертованІсть в інші валюти. У країнах з вільно конвертованою
валютою до мінімуму зведені обмеження на здійснення валютних
операцій, на ввіз та вивіз валюти через кордон. Вільна конверто­
ванІсть валюти забезпечує їй широке використання як міжнарод­
ного платіжного засобу, статус резервної валюти в інших країнах,
що надає країнІ-емітенту значні переваги на світовому ринку.

3. Вільна конвертованІсть валюти можлива в умовах високого
розвитку ринкової економіки та широкої Інтеграції її у світову
економіку, високої стабільності державних фінансів та націо­
нальних грошей, надійного функціонування банківської системи,
нагромадження достатніх золотовалютних резервів. Сучасний
стан економіки та фінансів України забезпечує передумови для
підтримання лише часткової конвертації гривні — за поточними
операціями платіжного балансу.

4. Валютний ринок — це сектор грошового ринку, на якому
здійснюється купівля-продаж валютних цінностей. Ціною на
цьому ринку є обмінний курс. Попит і пропозиція на валютному
ринку виступає у формі підкріпленого платіжними засобами ба­
жання купити та продати іноземну валюту, а також бажання
одержати чи надати валюту в позичку. Відповідно валютний ри­
нок поділяється на ринок реальної валюти та ринок валютних по­
зичок. Крім того, виділяють національний (внутрішній) валют­
ний ринок, міжнародні (регіональні) валютні ринки та світовий
валютний ринок. Валютний ринок відіграє надзвичайно важливу
роль у розвитку міжнародних економічних зв'язків, функціону­
ванні світової економіки та у державному регулюванні монетар­
ної сфери кожної окремої країни.

5. На валютному ринку сформувався широкий набір специфі­
чних валютних операцій, використання яких дає можливість
суб'єктам ринку вирішувати три групи завдань:

— забезпечувати потреби в платіжних засобах для погашення
своїх зовнішніх зобов'язань;

— забезпечувати страхування своєї діяльності від валютних
ризиків;

— одержувати додаткові прибутки від спекулятивних операційл Операції валютного ринку поділяються на поточні (операції

«спот») та строкові (операції з форвардними угодами, ф'ючерса-^'

ми, свопами, валютними опцІонами тощо).

6. У процесі здійснення зовнішньоекономічних операцій од­
ним з ключових параметрів є валютний курс, що відбиває взає­
модію національної та світової економік. Правильне його визна­
чення має вирішальне значення для забезпечення еквівалентності
обміну, взаємної вигоди у відносинах економічних суб'єктів різ­
них країн. Величина валютного курсу та режим його функціону­
вання впливають на всю систему макро- та мікроекономічних по­
казників країни, на її конкурентні позиції в економіці. Саме тому
визначення та регулювання валютного курсу є важливим елемен­
том економічної політики держави.

7. Оскільки валютні відносини пов'язані з міждержавним ру­
хом капіталу, вони зачіпають національні інтереси країн-парт-
нерІв і тому підлягають державному регулюванню І контролю, З
цією метою створюються так звані валютні системи як сукупно­
сті законодавче визначених принципів, норм, правил організації
валютних відносин. Валютні системи бувають національні, ре­
гіональні (міжнародні) та світова. Функціонування валютної си­
стеми визначається валютною політикою країни чи групи країн.
Залежно від стану економіки країни та її міжнародних зв'язків
валютна політика може підпорядковуватися загальним цілям
монетарної політики та певним цілям у суто валютній сфері.
Основними Інструментами валютної політики є: курсова полі­
тика, облікова політика та інші інструменти монетарної політи­
ки, валютна інтервенція, регулювання сальдо платіжного балан­
су, формування та використання золотовалютних резервів, полі­
тика валютних обмежень.

8. Формування валютної системи України відбувається в умовах
глибокої економічної І фінансової кризи, істотного розбалансування
платіжного балансу, що зумовлює його значні ускладнення, Істотні
відхилення від ринкових засад, надмірне адміністративне втручання
держави у валютні відносини та валютний ринок. Усе це знижує
ефективність валютної системи України.

9. Платіжний баланс за своїм економічним змістом є моделлю
зовнішньоекономічних відносин країни І містить у собі інформа­
ційну базу для оцінки перспектив розвитку валютних відносин І
валютного ринку в країні та визначення цілей та заходів валютної
політики. Через забезпечення збалансованості валютних потоків
за поточними і капітальними операціями платіжного балансу

держава впливає на кон'юнктуру валютного ринку, забезпечує умови для ефективного регулювання валютних відносин.

10. Важливу роль у забезпеченні нормального функціонування
валютної системи відіграють централізовані золотовалютні ре­
зерви країни. Вони мають подвійне призначення:

—забезпечити країні запас ліквідності, достатній для вико­нання всіма резидентами своїх зовнішньоекономічних зобов'я­зань, якщо для цього недостатньо їх поточних валютних над­ходжень;

—надати в розпорядження органів монетарного регулювання додатковий інструмент впливу на грошову масу, валютний курс та Інші показники для досягнення цілей монетарної І валютної політик.

11. Світова та міжнародна валютні системи є функціональни­
ми структурами валютних відносин. У своєму еволюційному
розвитку світова валютна система пройшла три основні етапи —
золотого, золотовалютного (доларового) та паперове валютного
(девізного) стандарту. Міжнародні (регіональні) валютні системи
є результатом взаємної Інтеграції національних грошових та ва­
лютних відносин групи країн. Вони тісно взаємодіють між собою
та зі світовою валютною системою на глобальному рівні.

12. Складовими світового фінансового ринку є міжнародні
ринки грошей та капіталів. Критерієм їх розмежування є строки
кредитів та їх цільове спрямування. Кошти, що надаються на
тривалий термін, належать до ринку капіталів., а короткострокові
кошти —до ринку грошей. Традиційний інструмент на міжнаро­
дному ринку капіталів — Іноземні облігації. Інновацією є євро-
облігації, тобто облігації., що номіновані в іншій валюті, ніж ва­
люта країни, в якій вона продається. Найбільш значним міжнаро­
дним грошовим ринком та ринком капіталів є евроринок.

Запитання для самоконтролю

І.Чим поняття «валюта» відрізняється від поняття «гроші»?

2.Чи правомірно валюту ототожнювати з грошима у функції світових грошей? Обгрунтуйте свою відповідь.

З..Які види валют Ви можете назвати? За яким критерієм визначено кожний з видів валют, названий Вами?

4. Поясніть поняття «валютні відносини» і назвіть їх учасників (суб'єк­тів). Чи обмежуються валютні відносини тільки зовнішньоекономічними відносинами?

5.Що таке конвертованість валюти, які види конвертованості валюти Ви знаєте?

б.Яке економічне значення має вільна конвертованість валюти? У чо­му вона проявляється?

7.Чи потрібні якісь економічні передумови для вільної конвертовано­сті валюти чи для її введення достатньо прийняти відповідний законодав­чий акт?

8. Що таке валютний курс, які види валютних курсів Ви знаєте?

9. Що таке паритет купівельних спроможностей валют і чи має він
зв'язок з курсом?

10. Які чинники впливають на величину валютного курсу та виклика­
ють його коливання?

11. Які види курсової політики Ви знаєте? До яких наслідків приводить
кожний із напрямів курсової політики?

12. Що таке валютний ринок, які види валютних ринків Ви знаєте? У
чому полягають переваги децентралізованого валютного ринку перед цен­
тралізованим?

13. Назвіть усі функції валютних ринків та види операцій, що виконую­
ться на них.

14. Чи всі поточні операції є операціями спот?

15. У чому полягає специфіка поточних і строкових операцій, у чому
переваги і недоліки кожного з цих видів операцій?

16. У чому полягає сутність операцій «форвард», «ф'ючерс», «валютний
своп», опціон?

17. Що таке «валютна система», «валютна політика», «валютне регулю­
вання»?

18. Назвіть органи валютної політики і валютного регулювання в
Україні.

19. Назвіть основні Інструменти валютної політики. Чому серед них є
інструменти грошово-кредитної політики?

20. Що таке валютні обмеження і коли вони широко застосовуються?

21. Що таке платіжний баланс? Які статті платіжного балансу автома­
тично не урівноважуються? За рахунок яких джерел здійснюється балансу­
вання платіжного балансу?

22. Що таке золотовалютні резерви, яке їх економічне призначення та
склад?

23. Як здійснюється використання золотовалютних резервів для під­
тримання платоспроможності резидентів України на світовому ринку та
для впливу на внутрішню вартість національних грошей?

24. У чому полягає специфіка золота як резервного активу? Які воно мі­
стить у собі ризики?

25. Що таке Ямайська валютна система? Поясніть механізм її функціо­
нування.

26. Що таке СДР? На яких основах вона функціонує?

27. Для чого створений Європейський центральний банк?

28. Що таке євро? Які цілі введення в оборот євро?

29. Визначте поняття та основні елементи світової та міжнародної ва­
лютних систем.

30. Чим відрізняються Бреттон-вудська та Ямайська валютні системи?

31. Які причини розпаду Бреттон-вудської валютної системи?

32. Які перспективи Європейського валютного (монетарного) союзу?

33. Визначте поняття та економічну сутність валютного курсу.

34. Як визначався валютний курс за умов золотого стандарту?

35. Які ви знаєте сучасні типи режимів валютних курсів?

36. Як визначається паритет купівельної спроможності валют?

37. Що включає паритет купівельної спроможності валют за співвідно­
шенням ефективних витрат виробництва?

38. Якими методами здійснюється регулювання валютних курсів?

39. У чому різниця між поняттями «міжнародний ринок грошей» та
«міжнародний ринок капіталів»?

40. Що означають поняття «євроринок», «євровалюта», «євродолари»?

41. Що таке міжнародний ринок грошей? Які його основні інструменти?

42. Що таке міжнародний ринок капіталів? Які його основні інструменти?

ОЗДІЛ 7

Поиск по сайту: