ТА ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ

Сучасна економічна думка, незалежно від її конкретного тео­ретичного спрямування, визнає відповідальність держави за стан розвитку економіки країни, а отже і її право впливати на еконо­мічне життя суспільства. Відмінності в поглядах окремих теоре­тиків стосуються лише ступеня та методів реалізації такого впли­ву. Одні з них, назвемо їх умовно кейнсіанцями, вважають, що такий вплив повинен бути прямим, безпосередньо спрямованим на окремого економічного суб'єкта, Індивідуалізовано стимулю­вати відповідну його поведінку. Інші — назвемо їх умовно моне-таристами, вважають, що економічні суб'єкти по природі своїй «запрограмовані» на високоефективну діяльність у ринковому середовищі, спроможні самостійно забезпечити найбільш доці­льну поведінку з позицій окремого індивіда та суспільства в ці­лому. Тому державі немає потреби безпосередньо втручатися в поведінку окремих економічних суб'єктів, а свій вплив на еконо­міку вона повинна звести до гарантування їм сприятливих умов діяльності, тобто опосередковано.

Однією з таких гарантій вважається законодавче забезпечення кожному економічному суб'єкту таких прав і свобод:

• свободу підприємництва, у тому числі вільний перелив капіталу;

* захист приватної власності, у тому числі захист прав креди­
тора та грошових заощаджень;

« свободу торгівлі, у тому числі захист від монополізації цін та ринків;

• свободу при укладанні договорів та захист прав учасників
договірного процесу;

* свободу споживання та захист прав споживача від недобро­
совісного продавця;

• вільний вибір професії і місця роботи.

Необхідність забезпечення державою зазначених прав і свобод кожному економічному суб'єкту визнається І монетаристами, І кейнсІанцями як загальні передумови успішного функціонування ринкової економіки. Проте монетаристи вважають, що за наявно­сті цих передумов «невидима рука ринку» сама відрегулює доці­льну поведінку економічних суб'єктів, а кейнсіанцІ вважають, Ідо це може зробити лише «рука держави». Найбільш вагомим аргу­ментом кейнсІанців проти монетаристів у цій дискусії є посилан­ня на незбіг економічних і соціальних наслідків діяльності окре­мих суб'єктів ринкової економіки — в гонитві за високою ефек­тивністю (прибутковістю) вони упускають з поля зору соціальні аспекти. Усунути цю суперечність цілей може, нібито, лише держава. Дискусії навколо цієї проблеми привели до істотного зближення позицій кейнсІанців і монетаристів щодо впливу дер­жави на економіку країни.

Сьогодні всі визнають, що для реалізації свого впливу на еко­номіку держава повинна розробляти відповідну економічну полі­тику. Зблизились позиції І щодо цілей цієї політики. Ними ви­знаються:

— забезпечення певного рівня економічного зростання;

— забезпечення максимальної зайнятості;

— контроль над інфляцією з метою її мінімізації та стабіліза­
ції цін;

—урівноваження активів і пасивів платіжного балансу.

Для досягнення вказаних цілей економічна політика передба­чає широкий спектр заходів, які впливатимуть на економічне життя суспільства. Умовно їх можна розділити на чотири групи:

—структурна політика;

— політика конкуренції;

— соціальна політика;

— кон'юнктурна політика.

Перші три. групи заходів передбачають вирішення відносно вузьких, локальних завдань. Так, структурна політика перед-

бачає надання субсидій чи Інших стимулів активізації розвитку відносно відсталих регіонів (регіональна політика) чи певних галузей, секторів виробництва (секторіальна політика). Полі­тика конкуренції передбачає заходи антимонопольного харак­теру, вільного ціноутворення, доступу на ринки всім підприє­мцям, установлення особливих правил взаємовідносин там, де вільна конкуренція утруднена — в енергетиці, сільському господарстві тощо. Соціальна політика передбачає заходи, спрямовані на забезпечення соціальної рівності та забезпече­ності всіх членів суспільства шляхом часткового перерозподі­лу доходів.

Особливе місце в економічній політиці займають заходи, що належать до кон'юнктурної політики, яка реалізується через регулятивний вплив держави на ринкову кон'юнктуру, на спів­відношення сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринках. Оскільки сукупний платоспроможний попит формується і реалі­зується в грошовій формі у процесі формування, розподілу і ви­користання національного доходу, кон'юнктурна політика за­безпечується насамперед державним регулюванням грошового обороту.

Через регулювання окремих грошових потоків, маси грошей, рівня процента, швидкості обігу грошей держава має можливість впливати не тільки на зміну попиту, а й на зміну пропозиції на товарних ринках. Наприклад, при збільшенні пропозиції грошей знижується рівень процента, що стимулює зростання інвестицій і розширення виробництва. А переорієнтація коштів завдяки зни­женню рівня оподаткування з потоків чистих податків і державних закупівель у потоки Інвестицій скорочує шлях надходження їх у сферу реальної економіки і теж сприяє розширенню виробництва. Подібними регулятивними заходами в грошовому обороті держава має можливість активно впливати на всі процеси в економіці — на виробництво, розподіл, обмін і споживання, що робить кон'юнк­турну політику універсальним, глобальним способом досягнення цілей загальноекономічної політики.

За способом та характером впливу на поведінку економічних суб'єктів усі заходи кон'юнктурної політики, що спирається на регулювання грошового обороту, можна розділити на три групи:

— заходи фіскальної політики;

— заходи грошово-кредитної (монетарної) політики;

— заходи прямого впливу.

Відповідно до проведеної структуризації економічної політи­ки держави загальна схема її має такий вигляд (рис. 4.2):

Рис. 4.2. Структура загальноекономічної політики держави І місце в ній грошово-кредитної політики

Фіскальна політика зводиться до економічного регулювання через механізми оподаткування, Інших вилучень до централізо­ваних фондів фінансових ресурсів, фінансування витрат держави, пов'язаних з виконанням нею своїх суспільних функцій. Ця полі­тика забезпечує можливість безпосередньо впливати як на сукуп­ний попит, так і на сукупну пропозицію. Якщо рівень фіскальних вилучень доходів економічних суб'єктів зростає, це зменшує їхні можливості і послаблює стимули до нарощування інвестицій, розширення виробництва, що пригнічує сукупну пропозицію та економічну активність. Якщо ж зростають витрати на фінансу­вання державного споживання, то це веде до збільшення номі­нального національного доходу та сукупного платоспроможного попиту на ринках, що активізує їх кон'юнктуру і певною мірою сприяє розвитку виробництва. Проте якщо державне споживання зростає високими темпами і тривалий час, то виробники не всти­гають відреагувати збільшенням товарної пропозиції, що прово­кує зростання цін та інфляцію.

Заходи фіскальної політики базуються на прямих, безеквїва-лентних вилученнях фінансових коштів у економічних суб'єктів чи таких же безеквівалентних вливаннях їм фінансових коштів. Тому стимулюючий вплив цих заходів на поведінку економічних суб'єктів низький, що вимагає досить обережного, добре виваже­ного їх застосування.

Грошово-кредитна політика зводиться до економічного ре­гулювання через механізми зміни пропозиції (маси) грошей та їх ціни (проценти) на грошовому ринку. Збільшення пропозиції гро­шей, за інших рівних умов, зумовлює зниження процента та зрос-

тання інвестицій, а також зростання платоспроможного попиту на ринках. Усе це на коротких часових інтервалах пожвавлює кон'­юнктуру ринків І посилює стимули до розширення виробництва.

Залежно від напряму та темпів зміни пропозиції грошей та рі_: вня процента розрізняють такі види грошово-кредитної політики^

— експансійна;

— рестрикційна.

При експансійній політиці допускається неконтрольоване, довільне зростання пропозиції грошей, через що гроші стрімко «дешевіють». Наслідком такої політики неминуче стає інфляція, темпи якої швидко зростають, у зв'язку з чим її ще називають політикою інфляції. Такни результат експансІйної політики має негативний вплив на економіку, І тому уряди за нормальних об­ставин намагаються уникати такої грошово-кредитної політики. Більш доцільною І широко застосовуваною є політика повільно­го, контрольованого зростання грошової маси і м'якого зниження процента, завдяки чому Інфляція підтримується на заданому рів­ні, стає контрольованою і перетворюється у дійовий стимулятор економічного зростання, збільшення зайнятості. Цю політику, на відміну від політики інфляції, називають політикою дезінфляції.

При політиці грошово-кредитної рестрикції допускається різке, не досить зважене, обвальне скорочення пропозиції гро­шей, внаслідок чого гроші стрімко «дорожчають», сукупний по­пит скорочується, провокуючи зниження рівня цін і різке падіння економічної активності. Цю політику називають політикою де­фляції. Зважаючи на її негативні наслідки, уряди стараються уникати відвертої політики дефляції, а допускають лише повіль­не і незначне скорочення пропозиції грошей та рівня процента, що м'яко гальмує економічну активність, без глибокого спаду виробництва. Така політика дістала назву політики рефляцїї.

Пряме втручання держави в економічне життя допускається у тих випадках, коли заходи фіскальної та монетарної політики не можуть дати бажаного результату чи він настане із запізнен­ням. До таких заходів можна віднести обмеження (заморожуван­ня) цін і доходів з метою гальмування високої інфляції; раціону­вання споживання, коли товари та послуги розподіляються не за платоспроможністю покупців, а за встановленими державою нор­мами тощо. Заходи прямого втручання суперечать закономірнос­тям ринкового господарювання і тому застосовуються не часто, як виняток. Наприклад, в умовах перехідної економіки України держава тривалий час обмежувала ціни на житлово-комунальні послуги, плату за газ та електроенергію тощо.

Головним завданням кон'юнктурної політики є згладжування коливань ринкових процесів з метою підтримання загального стану ринкової кон'юнктури на рівні, що забезпечував би досяг­нення визначених цілей економічної політики. Таке регулювання ринкової кон'юнктури може забезпечуватися заходами як грошо­во-кредитної політики, так і фіскальної, або ж заходами обох по­літик одночасно. Механізм взаємозв'язку монетарної та фіскаль­ної політики як складових кон'юнктурної і загальноекономічної політик можна простежити на такій схемі (рис. 4.3).

Зниження

процентної ставки

бюджетних витрат

Підвищення

процентної ставки

о п одаткуван н я

Рис. 4.3, Схема взаємодії заходів фіскальної та монетарної політики в системі державного регулювання економіки

Як видно з наведеної схеми, пожвавлення ринкової кон'юн­ктури може бути досягнуто як заходами монетарної політики — зниженням процентної ставки та збільшенням пропозиції гро­шей, так І заходами фіскальної політики — зростанням бюджет­них витрат та скороченням рівня оподаткування. Стримування ринкової кон'юнктури теж може бути досягнуто заходами моне­тарної політики — підвищенням рівня процента і зменшенням пропозиції грошей (грошової маси) та заходами фіскальної полі­тики — зростанням рівня оподаткування і скороченням бюджет­ного фінансування.

Крім спільності цілей впливу на ринкову кон'юнктуру, заходи монетарної і фіскальної політики пов'язані між собою механіз-

мами дії. Так, зростання бюджетних витрат за стабільності опо­даткування викличе зростання попиту на грошовому ринку і під­вищення ставки процента, яка є важливим інструментом монета­рної політики. І навпаки, зниження облікової ставки у складі монетарної політики призведе до зростання курсової вартості об­лігацій державних позик, збільшення попиту на них, що розши­рить можливості уряду щодо випуску і розміщення нових позик та зростання на цій основі бюджетних витрат.

Викладене вище дає підстави розглядати заходи монетарної та фіскальної політики не як альтернативні, а в нерозривній єдності, І враховувати на практиці не тільки їх прямі регулятивні наслідки, а й результати можливих змін у дії інструментів у паралельній сфері регулювання грошового обороту. Так, при плануванні значних бюджетних витрат на дефіцитній основі в 1997—1998 рр. в Україні плекались надії на збільшення попиту й активізацію ринкової кон'юнктури, що повинно було позитивно вплинути на економічне зростання. Проте ці надії не виправдалися, оскільки зростання процентних ставок за ОВДП призвело до відволікання банківських резервів у запаси державних паперів, до зростання позичкового процента, скорочення банківського кредитування, падіння рівня грошово-кредитної мультиплікації. Врешті-решт пропозиція гро­шей виявилася недостатньою, щоб задовольнити всі потреби в платіжних засобах І погасити наявні боргові зобов'язання.

Дискусії щодо переваг монетарної та фіскальної політики.Фіскальні та монетарні заходи як складові кон'юнктурної політи­ки мають свої переваги та недоліки. Протиставлення їх у свій час стало причиною розходження між кеинсіанцями та монетариста-ми щодо методів державного регулювання.

Дж, М. Кейнс і його послідовники, абсолютизуючи роль дер­жави в регулюванні економіки, віддавали перевагу заходам фіс­кальної політики. Вони сформулювали такі переваги їх перед за­ходами монетарної політики:

* вони чинять більш відчутний вплив на активність економіч­
них суб'єктів;

• реакція ринкової кон'юнктури на заходи фіскальної політи­
ки більш передбачувана, ніж на заходи монетарної політики;

» вплив фіскальних заходів на ринкову кон'юнктуру виявляє­ться швидше, ніж вплив монетарних заходів.

Ці переваги кейнсіанці пояснювали тим, що державні рішення про їх здійснення можна прийняти більш оперативно, їх дію спря­мувати більш цільово і адресне, реалізацію їх здійснити швидше, ніж заходи монетарної політики.

Монетарне™ на чолі з М. Фрідманом, абсолютизуючи здат­ність ринкової економіки до саморегулювання, легко довели, що сформульовані кейнсіанцями переваги фіскальної політики суто абстрактні І не проявляються в реальній дійсності. Зокрема діям цих заходів властивий такий самий, а то й більший, часовий лаг, як і заходам монетарної політики. Особливо це відчутно виявляє­ться на стадії прийняття рішень про проведення фіскальних захо­дів. Оскільки зміна податків чи бюджетних витрат зачіпає ін­тереси широкого кола економічних суб'єктів І викликає значний соціальний резонанс, виникають гострі політичні суперечки, які надовго затягують прийняття необхідних рішень. А в самому про­цесі розроблення і прийняття рішень щодо фіскальних заходів беруть участь багато владних структур, кожна з яких має свої специфічні інтереси і завдання, які теж провокують затягування прийняття необхідних рішень¹.

Недосконалість системи оподаткування, здатність економічних суб'єктів уникати сплати податків та Інші обставини зводять нані­вець й останні переваги фіскальної політики. Часті зміни системи оподаткування чи бюджетного фінансування взагалі є недоцільни­ми, вкрай негативно впливають на поведінку економічних суб'єктів. Завищений рівень оподаткування штовхає їх на згортання своєї дія­льності чи на перехід у «тінь». Істотно послаблюється результатив­ність фіскальних заходів в умовах інфляції, яка породжує новий — Інфляційний податок, що «розмиває» механізм дії державної фіс­кальної політики. Завдяки цим обставинам фіскальна політика своєю дІйовістю значно поступається монетарній.

У результаті кейнсіансько-монетаристських дискусій у світо­вій економічній теорії та в регулятивній практиці набули широ­кого визнання монетарний фактор розвитку економіки та активне застосування монетарних заходів в економічній політиці. Більше того, нині намітилося явне зближення позицій кейнсІанцІв І мо-нетаристів щодо оцінки ролі фіскальної та монетарної політики в системі державного регулювання економіки. Зараз вони розгля­даються не як альтернативні, а як взаємодоповнювальнІ в єдиній системі кон'юнктурної політики, зі своїми особливими цілями та механізмами впливу на сукупний попит. Це значно розширило регулятивні можливості та збагатило інструментарій кон'юнктур­ної політики в цілому.

Особливо наочно ці недоліки заходів фіскальної політики проявилися в Україні. Хоч ще в середині 1996 р. Президент Л. Д. Кучма визнав за необхідне реформувати податкову систему з метою послаблення податкового тиску на товаровиробників, проте і в 2000 р. відповідні закони не були прийняті.

Поиск по сайту: