МОДЕЛЬ ГРОШОВОГО ОБОРОТУ. ГРОШОВІ ПОТОКИ ТА ЇХ БАЛАНСУВАННЯ

Для з'ясування закономірностей та особливостей руху грошей у процесі суспільного відтворення побудуємо умовну модель грошового обороту, скориставшись для цього методикою побу­дови моделі доходів та продуктів, широко відомої в іноземній лі­тературі¹.

Для спрощення побудови моделі грошового обороту згрупу­ємо всі його суб'єкти у чотири укрупнені групи: фірми, сімейні господарства., уряд, фінансові посередники.

До групи «Фірми» віднесені всі юридичні і фізичні особи, які беруть участь у створенні та реалізації валового національного продукту.

До групи «Сімейні господарства» входять усі сімейні одиниці, які мають самостійні грошові доходи та витрати і ведуть спІль-

¹ Див.: ЕдеінДж. Долан. Макроекономіка. — СПб., 1994. — С. 27—51.

ний сімейний бюджет. До такої одиниці може входити як одна, так і кілька осіб. Ця група протистоїть в обороті групі «фірми», забезпе­чуючи її ресурсами (робочою силою, засобами виробництва тощо) І формуючи на цій підставі грошові доходи (національний дохід) як основне джерело платоспроможного попиту для реалізації виготов­леної фірмами продукції (національного продукту).

До групи «Уряд» входять юридичні особи — державні управ­лінські та інші структури, які забезпечують розподіл та перероз­поділ національного доходу та національного продукту, здійс­нюючи вплив на реалізацію та споживання останнього.

До групи «Фінансові посередники» входять суб'єкти грошо­вого ринку, які, виступаючи в ролі посередників, акумулюють на цьому ринку вільні грошові кошти і розміщують їх від свого Іме­ні і за свій рахунок (банки, страхові, інвестиційні, фінансові ком­панії тощо).

Усе розмаїття доходів і витрат кожної групи суб'єктів обороту згруповане в кілька економічно відособлених основних грошових потоків, які опосередковують відносини між цими групами суб'єктів. Грошові платежі здійснюються також між окремими суб'єктами всередині кожної групи, зокрема між фірмами, між сімейними господарствами тощо. Вони становлять частину суку­пного грошового обороту, проте в даній моделі ми змушені від них абстрагуватися.

Оскільки більшість відносин між економічними суб'єктами здійснюється через ринки, в моделі виділено чотири види ринків: ринок продуктів, на якому реалізується створений фірмами на­ціональний продукт, ринок ресурсів, на якому фірми купують не­обхідні для забезпечення виробництва ресурси (робочу силу, зе­мельні ділянки, будівлі тощо); грошовий ринок, на якому реалі­зуються вільні грошові кошти; світовий ринок. Грошові потоки пов'язують між собою не тільки всі групи економічних суб'єктів, а й усі види ринків, забезпечуючи тим самим функціонування єдиного ринкового простору країни.

З метою спрощення схеми грошових потоків при побудові мо­делі грошового обороту зроблено кілька умовних припущень, які не відповідають реальним умовам перехідної економіки Украї­ни . Найістотнішими з них є:

Подібні припущення мають місце і в західних моделях кругообороту про­дуктів та доходів, проте ступінь неадекватності їх реальній дійсності в розви­нутих ринкових системах значно менша, ніж у сучасних умовах України, де переважає поки що державна власність, заощадження населення та грошовий ринок розвинуті слабо.

1)в економічній системі панує приватна власність, тому всі виробничі ресурси є власністю сімейних господарств, які прода­ють їх через ринок ресурсів фірмам;

2) з тієї ж причини самі фірми перебувають у власності сімей­
них господарств і тому весь прибуток фірм надходить останнім у
вигляді дивідендів як плата за ресурси;

3) у зв'язку з припущенням 2) уряд одержує всі податкові над­
ходження тільки від сімейних господарств І в моделі врахована
тільки їх чиста сума (чисті податки), тобто за винятком транс­
фертних виплат їм з державного бюджету;

4) уряд має можливість усі свої витрати, які не покриваються
надходженнями чистих податків, забезпечити за рахунок коштів,
які можна позичити на внутрішньому грошовому ринку, тобто не
вдаватися до емісійних кредитів центрального банку чи запози­
чень на світовому ринку;

5) у зв'язку з припущенням 2) фірми всі свої інвестиційні
потреби, пов'язані з розширенням виробництва, задовольня­
ють за рахунок мобілізації коштів на внутрішньому грошовому
ринку;

6) у потоках, що відображають рух заощаджень сімейних гос­
подарств, ураховані чисті заощадження та кредити, тобто за ви­
нятком зустрічних потоків, пов'язаних з поверненням позичок та
вкладів, а також зі сплатою процентів;

7) у потоках, що пов'язують внутрішній ринок зі світовим, ві­
дображені тільки платежі, що опосередковують чистий експорт
чи чистий імпорт.

З урахуванням названих семи припущень модель сукупного грошового обороту можна побудувати у вигляді кругообороту доходів і витрат (рис. 2.1).

У наведеній моделі сукупного грошового обороту виділено 16 окремих грошових потоків. Першим (під номером 1) визначено сукупність платежів (витрат) фірм, пов'язаних з купівлею вироб­ничих ресурсів, насамперед робочої сили, земельних ділянок, споруд, інших засобів виробництва. Назустріч цьому потоку гро­шей рухаються в напрямку фірм куплені ресурси, що позначено тонкою зустрічною лінією. Звичайно, щоб цей потік відбувався, фірми повинні мати необхідну кількість грошей. Звідки вони їх беруть? У попередньому параграфі ми вже розглядали це питан­ня стосовно кругообороту індивідуального капіталу. Тому при­пустимо на цьому етапі аналізу, що фірми мають гроші й успіш­но оплатили всі закупівлі виробничих ресурсів. Простежимо подальший рух грошей у моделі (рис. 2.1).

УРЯД

ЦЕНТРОБАНК

\/

СІМЕЙНІ [ГОСПОДАРСТВА

Рис. 2.1. Модель сукупногогрошового обороту

У результаті грошового потоку 1 відбудеться реалізація ре­сурсів, запропонованих на ринок сімейними господарствами, та сформуються грошові доходи останніх, які відображені в моделі як потік 2. У цьому потоці враховані такі види доходів сімейних господарств: заробітна плата, гонорари, виручка від продажу ма­теріальних цінностей (сільськогосподарської продукції, земель­них ділянок, будівель тощо), рента, доходи за акціями, паями та Ін. У сукупності вони складають національний дохід країни.

У подальшому національний дохід розподіляється на три час­тини, кожна з яких породжує окремий грошовий потік. Більша його частина витрачається сімейними господарствами на спожи­вання, у зв'язку з чим оплачується закупівля продуктів на внут­рішньому ринку продуктів і на світовому ринку. ЦІ платежі ство-

рюють потоки 3 та 10, Певна частина національного доходу сплачується сімейними господарствами уряду у вигляді податків, що створює потік 4. Цей потік істотно відрізняється від попере­дніх потоків — він не супроводжується зустрічним переміщен­ням реальних цінностей¹, тобто він належить до групи суто фі­нансових потоків. Не витрачена на споживання та сплату податків частина національного доходу становить заощадження сімейних господарств, які надходять на грошовий ринок і ство­рюють потік 5.

Заощадження населення в даній моделі виступають узагаль­нюючим джерелом надходження коштів на грошовий ринок, а отже — узагальнюючим джерелом інвестування розширення ви­робництва в секторі «фірми». Це зумовлено тим, що, згідно з на­шим припущенням, весь прибуток фірм надходить сімейним гос­подарствам як їхнім власникам у вигляді дивідендів та процентів, тобто входить до складу національного доходу. Тому у фірм не залишається коштів для розширення свого капіталу і вони мобілі­зують їх на грошовому ринку.

У зв'язку з цим формується грошовий потік 6, в якому врахо­вані кредити, одержані фірмами у фінансових посередників, до­ходи від емісії цінних паперів (акцій та облігацій).

Мобілізовані на грошовому ринку кошти фірми Інвестують на розширення виробництва, для чого витрачають їх на закупівлю необхідних матеріальних цінностей (будівельних матеріалів, об­ладнання, пристроїв тощо). У зв'язку з їх оплатою формується новий грошовий потік 7.

До послуг грошового ринку, крім фірм, звертається також уряд, коли йому недостатньо податкових надходжень для по­криття своїх витрат. Розміщуючи на грошовому ринку свої зо­бов'язання (облігації, бонди, казначейські векселі тощо), уряд по­зичає гроші для оплати покупок на ринку продуктів. Мобілізація урядом коштів на грошовому ринку спричинює появу грошового потоку 8, а витрачання цих коштів для оплати державних закупі­вель зумовлює формування грошового потоку 9.

Таким чином, грошові кошти, які одержали сімейні господар­ства за потоком національного доходу, після розподілу і певних трансформацій, надійшли на ринок продуктів за потоками 3, 7, 9, сформувавши там відповідний обсяг попиту. Якби сімейні госпо­дарства всі закупівлі, пов'язані з їх споживанням, здійснили на внутрішньому ринку продуктів, то грошових коштів, що надІ-

¹ Про це свідчить відсутність у моделі зустрічної паралельної лінії.

йдуть на цей ринок за вказаними трьома потоками, було б доста­тньо, щоб реалізувати весь обсяг національного продукту, запро­понованого фірмами на цьому ринку. Одержана фірмами виручка сформувала б останній грошовий потік (на схемі він позначений номером 12), який «замкнув» би кругооборот грошових коштів. Обсяг цього потоку визначається обсягом реалізованого валового національного продукту і дорівнює обсягу національного доходу, відображеного в потоці 2. Балансування вказаних потоків — до­ходів фірм від реалізації національного продукту (12) та націо­нального доходу, одержаного сімейними господарствами (2) — має вирішальне значення для нормального функціонування гро­шового обороту і всієї економічної системи, для забезпечення сталості грошей і кон'юнктури ринку.

Проте вказане припущення можливе лише для закритої еко­номіки. Оскільки економіка України відкрита і її зв'язки зі світо­вим ринком інтенсивно розвиваються, в модель уведені грошові потоки, які зв'язують внутрішній оборот зі світовим ринком. Вище вже був названий один із таких потоків (10), який обслуго­вує споживання сімейних господарств за рахунок Імпорту. В об­сязі цього потоку сімейні господарства зменшують попит на вну­трішньому ринку продуктів І переключають його на зовнішній ринок. Частина грошей залишає сферу внутрішнього обороту і не надійде на внутрішній ринок продуктів¹.

Зв'язок національної економіки зі світовим ринком не обмежу­ється імпортом, а неминуче включає й експорт, завдяки якому час­тина виробленого національного продукту надходить на світовий ринок, минаючи внутрішній. Оплата іноземними покупцями екс­портних поставок фірм створює новий грошовий потік 11, за яким у внутрішній оборот надходить додаткова маса грошей. Ці гроші можуть бути у формі національної валюти, якщо вона вільно кон­вертована і широко застосовується у міжнародних розрахунках, або ж у формі іноземної валюти. В останньому випадку фірми продадуть цю валюту на валютному ринку за національні гроші, внаслідок чого й збільшиться їх маса в обороті завдяки потоку 11.

Якби обсяги імпорту й експорту в країні балансувалися, то ба­лансувалися б грошові потоки 10 І 11, тобто у внутрішній оборот

Якщо національна валюта вільно конвертована, то в обсязі оплати імпорту вона може в натуральному виразі виходити за межі внутрішнього обороту і надходити в оборот світового ринку. Якщо ж вона не конвертована чи обмеже­но конвертована, то імпорт оплачується іноземною валютою, яку імпортери купують на валютному ринку, внаслідок чого відповідна її маса також надійде на внутрішній ринок продуктів.

каналами експорту повернулося б грошей стільки, скільки їх ви­було по каналах імпорту. Проте така рівність можлива тільки ви­падково. Як правило, обсяги їх не балансуються, що створює пе­вні труднощі в грошовому обороті та в реалізації національного продукту.

Якщо обсяг Імпорту перевищує обсяг експорту, то в сумі чис­того імпорту відтік грошей з внутрішнього ринку за потоком 10 перевищить їх надходження зі світового ринку за потоком 11. У цьому обсязі бракуватиме грошового попиту на ринку продуктів, виникнуть ускладнення з реалізацією відповідної маси націо­нального продукту, виготовленого в країні.

Ліквідувати вказаний дефіцит платоспроможного попиту на ринку продуктів можна двома способами:

1) додатковою кредитною емісією, завдяки якій фірми та уряд
зможуть мобілізувати на грошовому ринку (потоки 6 та 8) більше
грошей, ніж туди надійде за потоком заощаджень сімейних гос­
подарств (потік 5);

2) залученням грошових коштів у внутрішній оборот зі світо­
вого ринку.

Перший Із цих способів має ті переваги, що додатковий попит можна сформувати швидко, без втрати національного продукту на виплату процентів нерезидентам. Але цей спосіб містить у собі загрозу Інфляційного зростання цін. Адже в обсязі чистого Імпор­ту зменшаться валютні запаси країни чи ЇЇ національна валюта опиниться за кордоном і в будь-який час може бути використана для закупівлі національного продукту, що призведе до розбалан-сування попиту і пропозиції на ринку продуктів.

Тому надійнішим і доцільнішим, хоч І не таким оперативним І дешевим як перший, є другий спосіб — залучення грошових кош­тів на світовому фінансовому ринку. Воно може бути здійснене у вигляді одержання позичок в іноземних банках для оплати закупі­вель по Імпорту або шляхом продажу на закордонних ринках наці­ональних фінансових активів (акцій, облігацій тощо), або обома способами одночасно. В усіх випадках формується новий грошо­вий потік 13, за яким зі світового ринку на внутрішній грошовий ринок надходить додатковий капітал. На суму цих надходжень фі­рми та уряд зможуть мобілізувати на грошовому ринку коштів більше, ніж туди надійшло заощаджень сімейних господарств, і збільшити свої закупівлі на ринку продуктів до рівня пропозиції, що забезпечить реалізацію всього національного продукту.

Якщо обсяг експорту перевищує обсяг імпорту, тобто виникає чистий експорт, то у величині останнього на внутрішній грошо-

вий ринок за потоком 11 надійде грошових коштів зі світового ринку більше, ніж було спрямовано туди у зв'язку з оплатою ім­порту (потік 10). У зв'язку з цим у внутрішньому обороті вияви­ться грошей більше, ніж потрібно, щоб сформувати платоспро­можний попит на ринку продуктів, достатній для реалізації тієї частини національного продукту, яка надійде на внутрішній ри­нок. Виникне загроза розбалансування попиту і пропозиції на ринку продуктів І зростання цін. Уникнути цієї загрози можливо двома способами:

1) уповільненням руху грошей по каналах обороту, внаслідок
чого додаткове надходження грошей за потоком 11 осяде в пото­
чній касі¹ фірм та сімейних господарств І не буде пред'явлене на
грошовий ринок і не надійде на ринок продуктів. У цьому випад­
ку нові потоки грошей не виникнуть;

2) спрямуванням частини грошових коштів із внутрішнього
грошового ринку на світовий. Воно може бути здійснене тими ж
способами, якими імпортери даної країни позичали кошти на іно­
земних ринках: наданням банківських позичок іноземним імпор­
терам та купівлею іноземних фінансових активів.

Оскільки перший Із цих способів можливий за умови збіль­шення попиту на гроші на внутрішньому ринку, його застосуван­ня вимагає істотного поліпшення економічної, соціальної та по­літичної обстановки в Україні, що малоймовірно протягом корот­кого проміжку часу. Тому реальнішим є другий спосіб, коли ві­льні кошти, насамперед валютні, розміщуються на світових рин­ках. У такий спосіб формується потік відпливу грошового капіта­лу за кордон, який позначений у моделі грошового обороту під номером 14.

Отже, через механізм урівноваження чистого імпорту прито-ком грошових коштів іззовні і чистого експорту відпливом гро­шових коштів за межі внутрішнього ринку досягається збалансу­вання грошових потоків, які зв'язують національну економіку зі світовим ринком І, врешті-решт, збалансування всього грошового обороту країни.

Збалансування грошового обороту, а отже його нормальне функціонування, забезпечується вирівнюванням двох ключових потоків — національного доходу та реалізації національного продукту. Між цими потоками існує внутрішній зв'язок, зумовле­ний єдністю процесу суспільного відтворення, що створює об'єк-

Під поточною касою мається наувазі сума грошей у касах та на поточних рахунках фірм і сімейнихгосподарств.

тивну основу для їх вирівнювання. Ця обставина викликає фор­мування в процесі розподілу І використання національного дохо­ду двох видів грошових потоків, які відносно національного до­ходу можна назвати потоками відпливу (втрат) і потоками прип­ливу (ін'єкцій).

До потоків відпливу належать: чисті податки (потік 4), заоща­дження сімейних господарств (потік 5) та оплата імпорту (по­тік 10). До потоків припливу відносять: інвестиційні витрати фірм (потік 7), державні закупівлі урядових структур (потік 9), надходження за експортом (потік 11). В обсязі потоків відпливу зменшується використання сімейними господарствами націо­нального доходу на внутрішньому ринку продуктів, що звужує можливості реалізації виробленого національного продукту. В обсязі потоків припливу збільшується надходження грошей на внутрішній ринок, вони неначебто повертаються в основне русло свого руху, що розширює можливості реалізації національного продукту. Якщо обсяги потоків відпливу і припливу грошей бу­дуть урівноважуватися, то потоки національного доходу І реалі­зації національного продукту збалансуються.

Проте урівноваженість потоків відпливу і припливу грошей автоматично не забезпечується. Вона може бути досягнута тільки через механізм грошового ринку. Цей механізм виконує дві важ­ливі для урівноваження вказаних потоків функції:

1) трансформує заощадження сімейних господарств у нові ви­
ди платоспроможного попиту (фірм та урядових структур);

2) коливання ринкової кон'юнктури (попиту і пропозиції гро­
шей) зумовлюють відплив зайвих грошей на світовий ринок або при­
плив їх зі світового ринку у випадку дефіциту пропозиції грошей.

Завдяки цим двом функціям грошовий ринок забезпечує зба­лансування національного доходу І національного продукту як необхідну передумову його успішної реалізації. Детальніше меха­нізм функціонування грошового ринку було розглянуто в главі 3.

Якщо грошовий ринок не розвинутий і не виконує зазначених функцій, або виконує не повністю, то в процес балансування грошового обороту змушений втручатися центральний банк. Йому доводиться забезпечувати регулювання обороту «вручну» — шляхом додаткової емісії грошей чи вилучення зайвої маси гро­шей з обороту надзвичайними заходами, зокрема валютною Ін­тервенцією. У такій ситуації в моделі грошового обороту з'явля­ється ще один суб'єкт — центральний банк, та ще один грошовий потік — або' поповнення обороту додатковою масою грошей шляхом збільшення кредитування центральним банком комер-

цїйних банків (потік 15), або вилучення надлишку грошових ко­штів шляхом скорочення кредитування (потік 16).

Обидва ці потоки, балансуючи оборот грошей у поточному вІдтворювальному циклі, містять у собі загрозу порушення ба­лансу в наступному циклі. Такі порушення можуть виникнути як унаслідок зміни обсягів виробленого ВНП, так І зміни співвідно­шення між обсягами експорту та імпорту. Якщо, наприклад, за­мість чистого Імпорту в наступному циклі складеться чистий експорт, то з обороту доведеться вилучати не тільки відповідну масу грошей, а й масу грошей, яка була додатково випущена в оборот для компенсації платежів по чистому імпорту за потоком 15 у попередньому циклі.

Зауважимо, що між потоками 13, 14, 15 та 16 Існує зв'язок як між такими, які взаємно виключають один одного. Наприклад, якщо при чистому імпорті сформувався потік 13, то потоків 14 та 15 взагалі не може бути. Потік 15 може виникнути лише за умо­ви, що обсяг потоку 13 недостатній, щоб збалансувати потоки відтоку та притоку грошей в обороті національного доходу.

Якщо ж сформувався чистий експорт, то відпадає потреба в потоках 13 та 15, а балансування здійснюватиметься потоком 14. Потреба в потоці 16 виникне лише за умови, що потік 14 взагалі не був сформований, чи обсяг його виявився недостатнім для збалансування національного доходу та валового національного продукту¹.

Хоча при побудові наведеної моделі зроблено цілу низку умо­вних припущень, в цілому вона досить грунтовно розкриває рух грошей у процесі суспільного відтворення, його послідовність, причинну зумовленість, механізм збалансування та Інші характе­рні риси, що дає можливість глибше зрозуміти це надзвичайно складне економічне явище.

Поиск по сайту: