Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Контроль і регулювання діяльності комерційних банків з боку центрального банку



Надзвичайно важлива роль банків у системі організації суспільного виробництва і в забезпеченні державного регулювання економіки вимагає постійного розвитку всієї банківської системи і забезпечення стабільності її функціонування. Досягнення цієї мети потребує регулярного контролю за їх діяльністю з боку центрального банку. Цей контроль, як і регулювання діяльності комерційних банків, в умовах розвиненої ринкової економіки забезпечується, головним чином, за допомогою економічних важелів, хоча це й не виключає використання суто адміністративних методів.

Регулювання діяльності комерційних банків з боку центрального банку здійснюється в кожній країні з ринковою системою економіки. Проте організація контролю за банківськими установами має суттєві відмінності залежно від країни, особливостей її банківської системи, рівня розвитку ринкових відносин тощо. Наприклад, у США центральний банк здійснює такий контроль разом з Федеральною корпорацією страхування депозитів та Службою контролю грошового обігу.

Головна мета цього нагляду полягає в забезпеченні стабільності всієї банківської системи і в захисті інтересів вкладників. Усі заходи, які здійснює в цьому напрямку НБУ можна звести до зменшення ризиків, які, як правило, поділяють на внутрішні і зовнішні.

До внутрішніх ризиків слід зарахувати ризики, пов’язані з людським фактором (рівень кваліфікації працівників банку, дисципліна тощо), з технічними умовами організації банківської справи (наявність, надійність і ступінь ефективності матеріально-технічних засобів), з рівнем організації роботи банківських відділів (бухгалтерського, безпеки, зв’язку та ін.).

Зменшення ризиків пов’язано з такими заходами з боку НБУ, як процедура реєстрації банків, видача їм ліцензій на здійснення окремих операцій, проведення аудиторських перевірок тощо. Організаційно цю роботу здійснює Управління з банківського нагляду НБУ і його регіональні відділення.

До зовнішніх ризиків слід зарахувати такі:

- кредитний ризик, що полягає в можливості неповернення кредиту;

- процентний ризик, пов'язаний з недоотриманням або з неотриманням плати за наданий кредит;

- валютний ризик, який означає втрати банку від несприятливої для нього зміни валютного курсу;

- ризик ліквідності, що означає неможливість банку в повному обсязі забезпечити вимоги своїх клієнтів;

- ризик за операціями з цінними паперами, що знаходить свій вираз у можливості втрат банку у зв’язку з несприятливою зміною курсу цінних паперів, які є у власності комерційного банку.

Контроль за зовнішніми ризиками НБУ здійснює шляхом реалізації цілої низки заходів. До найбільш поширених і систематичних слід зарахувати:

- щомісячну звітність комерційних банків перед НБУ щодо портфеля цінних паперів, ризику процентної ставки, валюти і валютної позиції;

- надання відомостей про наслідки зовнішнього аудиту;

- вимога НБУ надати іншу інформацію, навіть ту, що становить банківську або комерційну таємницю.

Найбільш суттєві моменти контролю за функціонуванням банківської системи сконцентровано в економічних нормативах, установлюваних центральним банком стосовно комерційних банків, які є, як правило, обов’язковими для останніх. Розглянемо ці нормативи стосовно до банківської системи України.

Відповідно до Закону України «Про банки та банківську діяльність» НБУ встановив низку нормативів, обов’язкових для всіх комерційних банків. Найбільш важливі з них містять:

- мінімальний розмір статутного фонду комерційного банку;

- мінімальний розмір обов’язкових резервів, що депонуються в НБУ;

- достатність капіталу банку;

- ліквідність балансу банку;

- максимальний рівень ризику на одного позичальника;

- мінімальний розмір резервів комерційного банку.

Мета встановлення нормативів і контролю за ними полягає в тому, щоб забезпечити фінансову стабільність банків, а відтак, і захистити інтереси вкладників.

Подальший розвиток банківської системи нашої держави знайшов своє відображення у прийнятті нової редакції Закону України «Про банки та банківську діяльність», а разом з нею і нових нормативів. З початку 2002 р. введено такі нормативи:

І. Нормативи капіталу:

- мінімальний розмір регулятивного капіталу, що являє собою базу для розрахунків економічних нормативів банку і включає як основний (1–го рівня) капітал;

- адекватність регулятивного капіталу;

- адекватність основного капіталу.

ІІ. Нормативи ліквідності:

- миттєвої ліквідності;

- поточної ліквідності;

- короткострокової ліквідності.

ІІІ. Нормативи кредитного ризику та інвестування:

- максимальний розмір ризику на одного контрагента;

- норматив великих кредитних ризиків;

- максимальний розмір кредитів, гарантій і поручительств, наданих одному інсайдеру;

- максимальний сукупний розмір кредитів, гарантій і поручительств, наданих інсайдерам;

- інвестування в цінні папери окремо за кожною установою;

- норматив загальної суми інвестування;

- норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку.

Встановлені нормативи регулярно контролюються НБУ і в разі їх відхилення до банків застосовуються методи економічного та адміністративного впливу.

У сукупності обов’язкових нормативів висхідними виступає норматив регулятивного капіталу. З метою забезпечення стійкості комерційних банків і можливості покриття збитків у випадку непередбачених обставин НБУ встановлює для всіх комерційних банків мінімальний розмір статутного капіталу. Його розмір виражено у євровалюті, введеній з 1999 р. більшістю країн членів Європейського союзу. Розмір мінімального регулятивного капіталу диференційований за банками залежно від виду банку та терміну його дії з моменту заснування.

Так, наприклад, НБУ встановив мінімальні розміри регулятивного капіталу на 2003-2007 рр. з розбиттям за кожним роком і залежно від виду банку (табл.11.1).

Таблиця 11.1

  Капітал на дату формування, тис.євро
17.01.2003 1.01.2004 1.01.2005 1.01.2006 1.01.2007
Місцевий кооперативний
Регіональний, у т.ч. спеціалізований, ощадний, іпотечний
Міжрегіональний, у т.ч. спеціалізований інвестиційний, розрахунковий (кліринговий), центральний кооперативний

 

До складу регулятивного капіталу банку входить як основний капітал, що включає статутний фонд банку й інші фонди, створювані банком за рахунок свого прибутку, так і додатковий капітал, що перебуває у вигляді резервів для покриття кредитних і валютних ризиків, а також резервів, утворених за рахунок переоцінки фінансових активів банку. Встановлення високого мінімального рівня регулятивного капіталу і досить жорсткого графіка його зростання в середньому в 1,5 рази за п’ять років відбиває намагання НБУ посилити рівень капіталізації банківської системи. На початок 2005 р. він залишався ще дуже низьким і становив у цілому близько 5 % від ВВП.

Активи банку – це сукупність розміщених банком коштів. Вони подані різними за призначенням елементами. У числі структурних ланок: каса і прирівняні до неї кошти, будинки і споруди, різні кредити і т.ін. Усі ці активи розрізнюються між собою ступенем ліквідності, тобто ступенем здатності перетворюватися на грошову форму, а значить і ступенем ризику. Тому у світовій практиці при визначенні коефіцієнта платоспроможності банку активи банку визначають з урахуванням ступеня ризику за кожним видом активів.

НБУ з огляду на ступінь ризикованості активів комерційних банків виокремлює чотири групи активів. У першу групу входять, наприклад, такі види активів, як каса і прирівняні до неї кошти; кошти комерційних банків, що знаходяться на кореспондентських рахунках у НБУ та в інших комерційних банках, і деякі інші активи. У другу групу входять кошти на рахунках в іноземних банках, кредити, гарантовані іншими банками, і подібні до них за ступенем ризикованості активи. У третю групу ввійшли такі активи, як будинки і споруди, а також кредити під заставу майна, страхування, гарантію або поручительство інших підприємств, організацій і установ. Четверта група включає значний перелік активів, найбільш характерними з яких виступають кредити без забезпечення, дебітори банку й інші подібні до них за ризикованістю активи.

До кожної групи активів установлено коефіцієнт ризику. За першою групою він буде найменший (нульовий), а за останньою – найвищий. Під час визначення суми всіх активів банку складові елементи цих активів зважуються на відповідний коефіцієнт ризику.

У кожній країні встановлюється свій показник платоспроможності банку, але зазвичай він знаходиться в межах від 4 до 8 %. В Україні мінімально припустиме значення даного коефіцієнта становить 8 %. Це означає, що перевищення активів банку, зважених з урахуванням ризику, не повинно перевищувати власний капітал банку більше ніж у 12,5 разів. Розглянемо це на конкретному прикладі.

Припустимо, що комерційний банк має власний капітал (основний і додатковий) у сумі 24 млн. грн., а розмір його активів, з урахуванням встановленого коефіцієнта ризику за його окремими видами, становить 300 млн. грн. Тоді коефіцієнт платоспроможності банку дорівнює:

а це означає, що розмір активів більший від власного капіталу банку в (300:24) = 12,5 рази.

Оскільки банк не може мати показника платоспроможності, нижче 8 %, то збільшення активних операцій банку в нашому випадку може бути досягнуто тільки за умови збільшення власного капіталу банку. Якщо ж розмір активів не зміниться, то підвищення власного капіталу банку, наприклад у 1,5 рази (до 36 млн.грн.) змінить показник платоспроможності банку до 12 %.

Способи збільшення власного капіталу різні. Найчастіше комерційні банки використовують випуск акцій або капіталізацію отриманого прибутку.

До числа обов’язкових нормативів належать і показники ліквідності. Вони розраховуються з метою забезпечення оптимального співвідношення між досягненням високої прибутковості операцій і одночасної підтримки безпечного для банку рівня ліквідності його активів.

Розрізнюють кілька показників ліквідності, що відображають різні особливості співвідношення між зобов’язаннями банку і його активами. Так, показник миттєвої ліквідності є особливим коефіцієнтом, що визначається за формулою:

де - коефіцієнт миттєвої ліквідності;

О – зобов’язаннябанку до запитання, зобов’язання терміном до 1 місяця, кредиторська заборгованість перед клієнтами, а також гарантії та поручительства банку на термін до 1 місяця;

А – активи банку, представлені: грошима в касі банку, у тому числі в іноземній валюті; залишками на рахунках банку в НБУ; кредитами з терміном погашення до 1 місяця і коштами, вкладеними в цінні папери.

Показник миттєвої ліквідності не повинен перевищувати 1,0. Він означає, що сума зобов’язань банку, які взяті комерційним банком до запитання або на дуже короткий термін (до 1 місяця), не повинні перевищувати активи банку, що можуть миттєво, у той же момент або в термін до 1 місяця, бути перетворені на готівку.

Поряд із цим нормативом для комерційних банків установлюються й показники поточної ліквідності та короткострокової ліквідності.

Нормативи ліквідності виступають важливим елементом контролю за діяльністю банку і стимулюють комерційні банки до досягнення, з одного боку, максимальної прибутковості своїх операцій, а з іншого – до підтримки на безпечному для банку рівні ліквідності своїх активів.

Діяльність комерційних банків постійно пов’язана з ризиком. Тож необхідно враховувати ці ризики і розробляти нормативи за їх видами. Сам комерційний банк має певну систему показників ризику. До них належать, наприклад, максимальний розмір отриманих міжбанківських позик, максимальний розмір кредитів, гарантій і поручительств, наданих інсайдером, та ін.

Розглянуті економічні нормативи достатньо жорстко фіксовані, і їхня зміна чітко прогнозована в силу їхнього обмежувального характеру. Останнє знаходить свій вираз у тому, що ці показники, як правило, встановлюють певний поріг, наприклад мінімальний розмір регулятивного капіталу, перевищення якого тільки зміцнюю комерційний банк. Те ж саме можна сказати і про нормативи, що встановлюють верхню межу, з тією тільки різницею, що тут банк зацікавлений у його зменшенні (наприклад показник поточної ліквідності). Передбачуваність змін цих показників обумовлена прагненням поліпшити показники роботи банку.

Усі перелічені вище нормативи сфокусовані на діяльності самого банку і забезпеченні його надійності та стійкості. Зміна даних нормативів, яку може здійснити НБУ, буде спрямована на зміцнення банків, а значить і банківської системи, а відтак, може викликати позитивні макроекономічні наслідки в економіці. Отже, можна зробити висновок про те, що й контрольні функції НБУ стосовно до комерційних банків певною мірою виступають і як непрямі важелі регулювання економіки.

До числа нормативних показників, передбачених Законом України «про банки та банківську діяльність», належить і показник норми обов’язкових резервів. Однак він відрізняється від усіх попередніх тим, що його регулювальна природа більш складна. Вона пов’язана не стільки зі впливом на стан справ у конкретному банку, скільки зі впливом банківської системи в цілому на економічне життя суспільства.

За попередні роки норма обов’язкових резервів і визначення бази її нарахування, постійно змінювалися. Але визначальним напрямком змін стало помітне зменшення цієї норми, що однозначно свідчить про спрямованість політики НБУ на активізацію інвестиційного процесу в економіці, тому що він визначається банківським кредитуванням.

 

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.