ІСІ може бути диверсифікованого і недиверсифікованого виду

ІСІ вважається диверсифікованим, якщо він одночасно відповідає таким вимогам:

- кількість цінних паперів одного емітента в активах ІСІ не перевищує 10 відсотків загального обсягу цінних паперів відповідного випуску;

- сумарна вартість цінних паперів, що становлять активи ІСІ в кількості, більшій, ніж 5 відсотків загального обсягу їх емісії, на момент їх придбання не перевищує 40 відсотків вартості чистих активів ІСІ;

- не менш як 80 відсотків загальної вартості активів ІСІ становлять грошові кошти, ощадні сертифікати, облігації підприємств та облігації місцевих позик, державні цінні папери, а також цінні папери, що допущені до торгів на фондовій біржі.

Диверсифікованим ІСІ забороняється:

- тримати в грошових коштах, на банківських депозитних рахунках, в ощадних (депозитних) сертифікатах та банківських металах більше ніж 50 відсотків загальної вартості активів ІСІ, при цьому не більш як 10 відсотків загальної вартості активів ІСІ в зобов'язаннях одного банку;

- придбавати або додатково інвестувати в цінні папери та зобов'язання однієї юридичної особи більше ніж 5 відсотків загальної вартості активів ІСІ;

- придбавати або додатково інвестувати у державні цінні папери, цінні папери, доходи за якими гарантовано Кабінетом Міністрів України, більше ніж 50 відсотків загальної вартості активів ІСІ. При цьому забороняється інвестувати понад 10 відсотків загальної вартості активів ІСІ у цінні папери одного випуску;

- придбавати або додатково інвестувати в цінні папери органів місцевого самоврядування більше ніж 40 відсотків загальної вартості активів ІСІ. При цьому забороняється інвестувати понад 10 відсотків загальної вартості активів ІСІ у цінні папери органів місцевого самоврядування одного випуску;

- придбавати або додатково інвестувати в цінні папери, доходи за якими гарантовано урядами іноземних держав, більше ніж 20 відсотків загальної вартості активів ІСІ;

- придбавати або додатково інвестувати в акції та облігації іноземних емітентів, які допущені до торгів на організованих фондових ринках іноземних держав, більше ніж 20 відсотків загальної вартості активів ІСІ;

- придбавати або додатково інвестувати в інші активи, дозволені законодавством України, більше ніж 5 відсотків активів ІСІ;

- придбавати або додатково інвестувати в цінні папери, доходи за якими гарантовано урядом однієї іноземної держави, більше ніж 10 відсотків загальної вартості активів ІСІ;

- придбавати або додатково інвестувати в об'єкти нерухомості більше ніж 10 відсотків загальної вартості активів ІСІ;

- придбавати або обмінювати цінні папери, емітентами яких є пов'язані особи ІСІ, компанії з управління активами або зберігача.

ІСІ, які не мають усіх ознак диверсифікованого ІСІ, є недиверсифікованими.

Недиверсифікований ІСІ закритого типу, який здійснює виключно приватне (закрите) розміщення цінних паперів ІСІ серед юридичних осіб та фізичних осіб, є венчурним фондом. Фізична особа може бути учасником венчурного фонду виключно за умови придбання цінних паперів такого фонду на суму не менше ніж 1500 мінімальних заробітних плат.

Дивіденди по цінних паперах ІСІ відкритого та інтервального типу не нараховуються і не сплачуються.

ІСІ відкритого та інтервального типу можуть бути тільки диверсифіковані ІСІ.

Корпоративний інвестиційний фонд - це ІСІ, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства і провадить виключно діяльність із спільного інвестування. Корпоративний інвестиційний фонд, крім венчурного, провадить свою діяльність, якщо 60 або більше відсотків середньорічної вартості активів, що належать йому на праві власності, вкладені у цінні папери, корпоративні права та нерухомість. Гранична вартість активів корпоративного інвестиційного фонду, які можуть бути вкладені у нерухомість, встановлюється Комісією.

Пайовий інвестиційний фонд - це активи, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються останньою окремо від результатів її господарської діяльності.

Мінімальний обсяг активів пайового інвестиційного фонду не може бути меншим розміру початкового статутного капіталу (фонду) корпоративного інвестиційного фонду. Пайовий інвестиційний фонд створюється за ініціативою компанії з управління активами шляхом придбання інвесторами випущених нею інвестиційних сертифікатів.

Пенсійні фонди

Соціально-орієнтована ринкова економіка, до якої прагне наше суспільство, як свій неодмінний атрибут має досить розвинуту систему соціального захисту у вигляді системи пенсійного забезпечення непрацездатного населення.

Пенсійні фонди почали створюватись у період після Другої світової війни, проте вперше пенсійний фонд було створено ще в 1875 р. у США.

Пенсійні фонди - це спеціалізовані фінансові посередники, які на договірній основі акумулюють кошти юридичних і фізичних осіб у цільові фонди, з яких здійснюють пенсійні виплати громадянам після досягнення певного віку. За механізмом функціонування вони нагадують компанії страхування життя. У них внески у фонд здійснюються систематично протягом тривалого часу, в результаті чого накопичуються великі суми грошового капіталу. Оскільки строки виходу на пенсію відомі, фонду легко спрогнозувати розміри пенсійних виплат в часі і відповідно розмістити вільні кошти в довгострокові дохідні активи. Ними можуть бути корпоративні облігації, акції, державні цінні папери, довгострокові кредити. Надійне та дохідне розміщення коштів фонду є запорукою його успішного функціонування. За рахунок додаткових доходів вони не тільки покривають свої операційні витрати, а й виплачують пенсії понад суми пенсійних внесків.

Організаційно в розвинених країнах пенсійна система представлена як державними, так і недержавними пенсійними фондами, але співвідношення цих форм в різних країнах неоднакове. Наприклад, у таких країнах, як Іспанія, Швеція, Франція, Італія, головна роль належить державній системі пенсійного забезпечення. Вона високорозвинена і забезпечує високий рівень соціального захисту населення, що знаходиться за межами працездатного віку. Державні фонди, як правило, створюються за ініціативою центральних і місцевих органів влади. Вклади до них здійснюються шляхом нарахувань на заробітну плату всіх чи певних категорій працівників, або ж відрахувань з відповідних бюджетів. Тому й розміщення коштів цих фондів здійснюється переважно в державні цінні папери.

У деяких країнах, наприклад у Нідерландах та Великобританії, система пенсійного забезпечення переважно побудована на недержавних пенсійних фондах. Основу коштів цих фондів складають кошти, що акумулюються фондами з метою подальшої виплати додаткових пенсій. Ці кошти зазвичай накопичуються на індивідуальних рахунках клієнтів. Виплати пенсій здійснюються у межах накопичених сум і відповідно до передбаченого плану виплат. Самі виплати здійснюються, як правило, за однією з двох схем.

Так, в окремих країнах панує схема, в якій фіксованими є виплати. Вони фіксуються або у вигляді певної суми, або у вигляді відсотка від заробітної плати. Часто ці виплати індексуються у зв’язку з інфляцією. Така схема віддзеркалює переважно інтереси клієнтів пенсійних фондів. Недоліком фондів з такою схемою виплат є те, що ці фонди корпоративні і, як правило, змінивши місце роботи, працівник може втратити можливість отримувати пенсію. Іншим недоліком є те, що ризик від неефективного розміщення активів такого фонду лягає на роботодавця, оскільки виплати пенсіонерам фіксовані.

Іншими є пенсійні фонди з фіксованими внесками. Компанія вносить певну суму на персоніфіковані пенсійні рахунки працівників. Часто право поповнювати цю суму має й сам працівник. Виплати з цього фонду залежать від накопиченої суми і не є фіксованими.

Перевага такої схеми в тому, що працівник, навіть у разі звільнення, не втрачає свого рахунка і може кошти на ньому перемістити в інший фонд. Підставою для прийняття такого рішення, як правило, стає відповідна інформація про діяльність фонду і його фінансовий план. Така схема організації недержавних пенсійних фондів найбільш повно відбиває інтереси засновників фондів, бо весь тягар ризиків від неефективного розміщення активів фонду перекладається на працівників, хоча це дещо пом’якшується правом учасників такого фонду у виборі об’єктів інвестування, тобто у вирішенні питання про розміщення активів фонду. Такі фонди досить поширені в Канаді, Японії, Австралії та деяких інших країнах.

Грошові кошти, накопичені в пенсійних фондах є важливим і значним за обсягами інвестиційним ресурсом. Але їх використання має свої особливості. Вони обумовлені функціональною роллю даних фондів і особливою регламентацією їх діяльності з боку держави.

Специфіка функціонування недержавних пенсійних фондів як інститутів соціального захисту населення перш за все у вимозі їх постійного існування, у відсутності права на зникнення. Це обумовлено тим, що пенсійні фонди беруть зобов’язання на терміни, які вимірюються десятками років. Ця обставина призводить до суттєвих обмежень у їх діяльності. Як правило, пенсійні фонди належать до організацій, які не ставлять собі за мету отримання прибутку, а у разі його отримання він використовується на цілі, передбачені статутом пенсійного фонду. Цим фондам заборонено займатись комерційною діяльністю.

Практичне розміщення активів пенсійних фондів здійснюється за допомогою спеціалізованих компаній з управління активами. Накопичені пенсійними фондами грошові кошти розміщуються також на депозитних рахунках комерційних банків.

Як вважають спеціалісти, пенсійне забезпечення має бути побудовано на основі значного розвитку недержавних пенсійних фондів. При цьому конкретними формами (напрямами) організації таких фондів можуть бути як корпоративні (закриті), так і відкриті пенсійні фонди.

Корпоративні фонди дають змогу створити потужний стимул для участі в них підприємців, що підкріпить фінансову базу останніх. Одночасно це створить умови вдосконалення розвитку окремих підприємств або й цілих галузей, які знаходяться в руслі визначених державою господарчих пріоритетів.

Відкриті пенсійні фонди повинні стати важливим елементом усієї системи пенсійного забезпечення як у силу своєї відкритості, так і через необхідність створення конкурентного середовища для корпоративних пенсійних фондів. Широка база для залучення відповідних коштів населення і система пільг з боку держави зробили б таку мету реальною і досяжною вже в недалекому майбутньому.

В Україні наявна солідарна система пенсійного забезпечення, яка дісталась у спадщину від СРСР, практично повністю вичерпала свої можливості. Це підтверджується тим, що середньомісячний розмір пенсій дуже невеликий. Пенсійна система не здатна захищати населення непрацездатного віку в умовах спаду або кризових явищ в економіці (як правило, виникає заборгованість щодо виплат пенсій, відсутня їх індексація).

Фінансова нестабільність пенсійної системи і її нездатність сьогодні бути важливим резервом інвестиційних ресурсів в Україні посилюється й дією низки як об’єктивних, так і суб’єктивних чинників. Зазначимо деякі з них.

Ø В Україні складна демографічна ситуація. Одним з її яскравих виявів є досить помітне старіння населення.

Ø Істотним недоліком пенсійної системи є велике навантаження на підприємців у вигляді відрахувань до пенсійного фонду, що помітно послаблює їх інвестиційні можливості і конкурентоспроможність вітчизняних товарів.

Ø Пенсійна система України потерпає від наявності великої кількості пільг, а також значної кількості привілейованих пенсіонерів (розрив між мінімальною і максимальною пенсіями більше, ніж у 20 разів, такого не може бути в розвинених країнах).

Ø Немає в державі надійних способів індексації пенсій, що робить пенсію надзвичайно вразливою від інфляції.

З огляду на принципові основи розбудови нашої пенсійної системи, як їх бачать вітчизняні науковці і практики, наша пенсійна система повинна мати в майбутньому три складових.

По-перше – це солідарна системи, яка функціонально повинна давати людині, яка вийшла на пенсію, той мінімум, який би запобігав жебракуванню і суцільній бідності. Відрахування до цієї ланки пенсійної системи обов’язкові, але вони будуть значно меншими від існуючих, що полегшить навантаження на гаманець роботодавця і поліпшить його інвестиційні та інші можливості.

По-друге – це обов’язкова накопичувальна система. Кошти для її формування акумулюватимуться за рахунок обов’язкових внесків робітника зі своєї заробітної плати. Ці кошти зосереджуватимуться на персональному рахунку майбутнього пенсіонера і дадуть йому змогу суттєво підвищити розмір своєї пенсії, яку він отримуватиме з фонду солідарної системи.

По-третє – це система добровільного накопичення, фонди якої формуватимуться за рахунок добровільних внесків громадян. З настанням непрацездатності людина отримуватиме з цього фонду додаткові кошти. Що складатимуться як з накопиченої вже нею суми, так і з тих прибутків, які отримані пенсійною установою за рахунок використання нагромаджених цією установою ресурсів.

Поиск по сайту: