Поняття валюти. Валютний курс і способи його визначення

Валюта в широкому розумінні цього слова – це національна одиниця тієї чи іншої країни. Проте в практиці грошового обігу валютою називають грошові кошти, формування та використання яких прямо чи опосередковано пов’язано із зовнішньоекономічними відносинами, тобто грошову одиницю, яка виконує функції міжнародного платіжного і резервного засобу. У цій ролі можуть виступати як окремі національні валюти, так і колективні гроші, наприклад, екю або євро.

Валюту можна класифікувати за певними критеріями.

В залежності від емітентської належності валюти виділяють:

- національну валюту, яка представлена грошами, що емітуються національною банківською системою;

- іноземну валюту, виражену в грошах, що емітуються банківськими системами інших країн;

- колективну валюту, представлену особливими міжнародними грошовими одиницями, що емітуються міжнародними фінансово-кредитними установами і функціонують за міждержавними угодами (СДР, євро).

За режимом використання валюти поділяються на:

- конвертовані;

- неконвертовані.

Суть конвертованості валюти складається в можливості валюти однієї країни обмінюватись (повністю або частково) на валюти інших країн. Конвертованість валюти є показником рівня розвитку економіки і певною мірою є відображенням ступеня відкритості економіки, хоча відкритість економіки і не можна звести тільки до конвертованості валюти.

Неконвертованими є валюти, які неможливо вільно обміняти на іноземні валюти за ринковим курсом, їх ввіз та вивіз жорстко обмежуються. Такими, як правило, є валюти слаборозвинутих країн, або країн, які переживають глибоку і хронічну економічну і фінансову кризу.

Конвертованими є валюти, які вільно обмінюються на валюти інших країн, за курсом, що формується у встановленому порядку, і вільно вивозяться і ввозяться через кордон. Конвертованість – надзвичайно важлива, визначальна якісна риса валюти.

За ступенем конвертованості розрізняють валюти:

• вільно конвертовані;

• частково конвертовані.

Вільна або повна конвертованість валюти означає можливість її вільного обміну на іноземну валюту для всіх власників (як резидентів, так і нерезидентів) і за всіма операціями. Вільно конвертовану валюту називають резервною валютою, так як у такій валюті центральні банки інших країн накопичують та зберігають резерви коштів для міжнародних розрахунків.

На даний момент повністю конвертованих валют у світі близько 20, зокрема це валюти таких країн, як США, Канада, Японія, Кувейт, Австралія, а також колективна валюта євро.

Частково конвертована валюта – національна валюта країн, в яких застосовуються валютні обмеження для певних суб’єктів та за окремими видами обмінних операцій. До останніх належать перш за все платежі за поточними (наприклад, торгівля товарами і послугами, виплата прибутків, дивідендів) і капітальними операціями.

Так, часткова поточна конвертованість означає, що обмін національної валюти на іноземну здійснюється тільки за зовнішньоторговельними операціями. Це означає можливість без обмежень здійснювати експорт та імпорт товарів та послуг. Слід зазначити, що вступ країни до МВФ зобов’язує країну зняти всі обмеження щодо міжнародних платежів, які пов’язані з поточними операціями.

Конвертованість за капітальними операціями означає відсутність обмежень на платежі, пов’язані з рухом капіталу (прямі та портфельні інвестиції, кредити тощо). Необхідність вводити обмеження щодо платежів, пов’язаних з капітальними операціями може викликатись потребою зупинити або обмежити відплив капіталу з країни.

Якщо, обмеження в конвертованості валюти стосуються певних суб’єктів (власників валюти), то розрізняють зовнішню і внутрішню конвертованість.

Зовнішня конвертованість являє собою такий режим обміну національної валюти на іноземну, який поширюється лише на іноземців (нерезидентів).

За внутрішньої конвертованості таким правом обміну валюти користуються тільки резиденти, а що стосується нерезидентів, то для них зберігається режим неконвертованості. Для забезпечення внутрішньої конвертованості країни необхідно нагромадити певні валютні резерви, наблизити ціни на внутрішньому ринку до цін світового ринку тощо.

Що стосується України, то у 1997 р. вона підписала відповідну статтю МВФ, згідно з якою взяла на себе зобов’язання усунути будь-які обмеження на перекази і платежі за поточними операціями, тобто ввела часткову конвертованість своєї національної валюти.

Національна валюта більшості країн, особливо тих, чия валюта не є конвертованою в процесі міжнародних обмінних операцій, повинна мати свій курс, тобто співвідношення, за яким вона обмінюється на іншу валюту.

Отже, валютний курс – це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошовій одиниці іншої країни або в міжнародній грошовій одиниці.

Установлення курсу називається котируванням валюти. При котируванні валют вказується курс продавця, за яким банки продають валюту, і курс покупця, за яким банки купують цю валюту.

Валютний курс, так само, як і ціна будь-якого звичайного товару, має свою вартісну основу та коливається залежно від попиту та пропозиції.

На практиці користуються різними визначеннями курсу: офіційним, ринковим, аукціонним, курсом клірингових валют та інш.

Валютний курс забезпечує зв'язок національної валюти з іншими валютами і дає змогу здійснювати порівняння основних макроекономічних показників однієї країни (продуктивності праці, темпів економічного зростання та інш.) з такими самими показниками в інших країнах. Нині валютний курс визначається купівельною спроможністю конкретної валюти. Купівельна спроможність валюти – це сума товарів та послуг за їх цінами, які можна придбати за національну грошову одиницю.

В умовах золотого стандарту валютний курс базувався на золотому паритеті. Золотий паритет – відношення вагової кількості чистого золота, що містилося в двох грошових одиницях, які обмінювалися одна на одну. Наприклад, якщо в 20-ті рр. минулого століття долар містив 1,5 г золота, а фунт стерлінгів майже 7,5 г, то золотий паритет визначався у співвідношенні 5:1. На цій основі формувався і курс валюти, який міг відхилятись від золотого паритету на відносно невелику величину. Ці відхилення не могли бути значними, вони обмежувалися витратами, пов’язаними із транспортуванням золота за кордон з метою обміну його на необхідну валюту або здійснення прямих платежів і не перевищували 1 % від золотого паритету у кожний бік. Межі такого відхилення називаються золотими крапками.Купівельна спроможність однієї валюти стосовно до іншої досить точно відображалась у валютному курсі. При більш-менш помітному відхиленні валютного курсу від золотого паритету починалося стихійне переливання золота з однієї країни в іншу, що врешті-решт призводило до вирівнювання валютного курсу. При зниженні курсу валюти даної країни до її нижчої крапки починався вивіз (експорт) золота, при підвищенні курсу до верхньої золотої крапки починався ввіз (імпорт) золота до країни.

Коли національні грошові системи стали паперовими, а гроші не розмінювалися на золото, національна валюта втратила ту основу, що давала можливість точно зіставити її купівельну спроможність з купівельною спроможністю інших валют. За таких обставин виникла реальна можливість суттєвого відхилення курсу валюти від її реальної купівельної спроможності. Валюти окремих країн мають занижений курс, а інших – завищений. За розрахунками фахівців, відхилення курсу від реальної купівельної спроможності для промислово розвинених країн становить близько 40 %, а таке завищення курсу викликає відповідне заниження курсу національних валют слаборозвинених країн як їх порівняти з валютою провідних країн.

На сучасному етапі єдиного механізму встановлення валютного курсу немає. Один з методів визначення валютного курсу ґрунтується на порівнянні вартості споживчого кошика (стандартний набір товарів та послуг) різних країн за один і той самий період часу. Так, наприклад, курс гривні до російського рубля можна визначити, як відношення вартості споживчого кошика в гривнях до вартості споживчого кошика в рублях.

Інший спосіб визначення валютного курсу полягає у порівнянні національного валового внутрішнього продукту, виміряного в національній одиниці (наприклад у гривні) і в якійсь іноземній валюті (наприклад у рублях). Але цей метод значно складніший, бо важко обрахувати весь внутрішній продукт країни в цінах іншої держави.

Також існує метод зіставлення ефективних витрат виробництва. До них зараховують заробітну плату (V), показник продуктивності праці (PR), норму відсотка ® та земельну ренту (ЗR). Однією з формул визначення курсу валюти однієї країни (країна А) до валюти іншої країни (країна Б) може бути формула:

Курс валюти країни А до валюти країни Б = .

Досить часто валютний курс визначається на основі відношення двох валют до валюти третьої країни. Наприклад, якщо нам потрібно визначити курс гривні до російського рубля, то спочатку візьмемо відношення як гривні, так і рубля до якоїсь однієї валюти, скажімо, до долара. Наприклад, 7,00 грн. дорівнюють 1 дол.США. У той же час 35,00 рублів дорівнюють 1 дол. США. Тоді курс гривні до рубля буде дорівнювати:

1 гривня = 35,00 : 7,00 = 5,00 російським рублям.

У такий спосіб часто визначають курс валюти в операціях на міжбанківському ринку.

З прийняттям Ямайської валютної угоди було знято заборону на приватні операції зі шляхетними металами, що привело до потужного розвитку ринку золота. Це відкрило можливість визначати курс валюти з урахуванням ціни такого товару, як золото. Так, ціна унції золота на Лондонській біржі дорівнює 377 дол. США, 735 фунтів стерлінгів, 40764 єни. Якщо взяти за одиницю ціну золота в доларах, то 1 дол. Буде дорівнювати 1,95 фунта стерлінгів і 132 єнам. Так визначається реальний масштаб цін.

Курс валюти залежить не тільки від купівельної спроможності певної валюти на даний момент порівняно з купівельною спроможністю валюти іншої країни. Він може помітно коливатися залежно від цілої низки чинників. Серед них слід назвати:

- зміну обсягів ВВП;

- стан платіжного балансу країни;

- темпи інфляції;

- внутрішню та зовнішню пропозицію грошей;

- норму відсотка;

- рівень доходів за цінними паперами;

- перспективи політичного розвитку;

- державне регулювання валютного курсу;

- розміри та інтенсивність спекулятивних валютних операцій.

Валютні курси постійно змінюються. Залежно від способу зміни валютного курсу розрізняють їх два основних види: фіксований і плаваючий (гнучкий).

Фіксований курс валюти – це такий курс, який на певний термін (від місяця до кількох років) установлюється як незмінний, незалежний від поточних змін у попиті та пропозиції валюти. Як правило, центральний банк установлює такий курс стосовно до якоїсь провідної валюти (якщо грошова одиниця даної країни «прив’язана» до валюти іншої країни) або до колективної валюти. Зміна фіксованого курсу здійснюється офіційно шляхом підвищення курсу національної валюти (ревальвація) або його зниження (девальвація).

Фіксований курс може мати певні різновиди. Так, за умов дії золотого стандарту офіційні курси фіксувалися в золотому паритеті. На даний час фіксовані курси можуть базуватися на договірній основі. Так, Європейська валютна система характеризувалася тим, що згідно з угодою про її створення валютні курси країн-членів фіксувалися в межах дозволеного коливання (+ 2,5 %). Певним варіантом таких фіксованих курсів можна назвати систему фіксації валютних курсів, за якої курс змінюється відповідно до заздалегідь визначених критеріїв. Різновидом фіксованого курсу є режим різних курсів для окремих операцій.

Фіксований валютний курс найбільш доцільний за умов внутрішніх кризових ситуацій в нестабільній економіці, тому що забезпечує нижчі темпи інфляції, стабільні умови для зовнішньоекономічної діяльності, створює можливість прогнозувати розвиток ситуації в країні.

Плаваючий валютний курс – це такий режим валютного курсу, за якого він змінюється під впливом попиту і пропозиції. Він має свої підвиди:

- вільно плаваючий курс, який не залежить від валютного курсу будь-якої країни (у вільному плаванні знаходиться тільки валюта декількох найбільш економічно могутніх країн світу);

- валютний коридор, коли центральний банк установлює верхню і нижню межу можливих коливань національної валюти (в Україні в 1997 р. було введено перший валютний коридор для долара США в межах 1,7-1,9 гривні за долар, а всього в Україні було встановлено 4 валютні коридори);

- режим спільного плавання, коли країни – члени певного угрупування разом змінюють курси своїх валют щодо валют країн, які не входять у цю групу (таке спільне плавання дає змогу підтримувати певне відносно стабільне співвідношення своїх валют у межах угрупування);

- режим регульованого плаваючого курсу, коли країна свій плаваючий курс певною мірою коригує (це досягається через здійснення валютних інтервенцій з метою не допустити значних, небезпечних для економіки коливань курсу).

Плаваючи курси більше, ніж фіксовані, відповідають суті ринкових відносин.

Валютний курс постійно змінюється під впливом різноманітних факторів. Це може негативно впливати на стан грошового обігу і в цілому на стан економіки. Тому держава намагається за допомогою свого центрального банку здійснювати регулювання валютного курсу. Таке регулювання забезпечується застосуванням декількох методів:

- валютна інтервенція;

- операції центрального банку на відкритому ринку;

- облікова (дисконтна) політика і політика обов’язкових резервів;

- пряме втручання держави у процес курсоутворення.

Валютна інтервенція - це пряме втручання центрального банку країни у функціонування валютного ринку через купівлю-продаж іноземної валюти з метою впливу на курс національної грошової одиниці. Валютну інтервенцію центральний банк застосовує тоді, коли необхідно в короткостроковому періоді змінити курс валюти (підвищити його або навпаки знизити). Причини конкретної спрямованості валютної інтервенції досить різноманітні, але найчастіше це пов’язано зі змінами в платіжному балансі країни. Наприклад, якщо платіжний баланс має від’ємне сальдо, а у держави сильні експортні позиції, то вона може здійснити валютну інтервенцію, спрямовану на зменшення курсу власної валюти для підвищення можливостей для експорту.

Для здійснення валютної інтервенції, як правило, утворюють спеціальний фонд. Його джерелом можуть бути як власні резерви центрального банку, так і кредитні ресурси міжнародних валютних фінансових установ або спеціальних фондів певних валютних союзів.

На зміну курсу валюти суттєво впливають і операції центрального банку на відкритому ринку, які зводяться до купівлі-продажу цінних паперів. Такі операції теж істотно впливають на зміну курсу, бо продаж на внутрішньому ринку іноземних цінних паперів, деномінованих, скажімо, в доларах, призводить до зменшення пропозиції національної валюти, а відтак, і до зміни співвідношення попиту і пропозиції на неї на користь попиту. Це підвищує курс валюти тієї держави, в якій центральний банк здійснює згадані операції.

Досить помітно впливає на зміну курсу і дисконтна (облікова) політика – зміна облікової ставки центрального банку з метою регулювання валютного курсу шляхом впливу на рух короткострокових капіталів. Якщо держава суттєво підвищує дисконтну ставку, то це приваблює іноземний капітал і він надходить у країну. Його збільшення може помітно вплинути на стан платіжного балансу, поліпшуючи його, і водночас на валютний курс, оскільки пропозиція іноземної валюти зросте.

Дещо по-іншому діє така модель впливу на валютний курс, як політика центрального банку в плані зміни норми обов’язкових резервів. Зменшення норми резервів приводить до збільшення грошової маси, підвищення ліквідності банківських активів і сприяє зростанню пропозиції національної валюти. Унаслідок таких дій може зменшитись курс національної валюти щодо іноземної.

Поиск по сайту: