Інфляція в Україні та її особливості

В економіці України інфляція виникла ще в період її існування у складі СРСР в 50-60-і роках XX ст. і була пов'язана з різким падінням ефективності суспільного виробництва. Однак вона носила прихований характер і проявлялась в товарному дефіциті та великій різниці в цінах: низьких на кінцеву продукцію і високих на всі види сировини.

Відкритий вибух інфляції відбувся в січні 1992 року, коли були "відпущені" всі ціни. З цього моменту інфляційний процес став швидко розвиватись. Перші роки існування України як незалежної держави супроводжувалися величезним збільшенням цін і характеризувалися високою динамікою їх зростання. Так у 1991 р. інфляція склала 390 % за рік, у 1992 р. – 2100 %, а в 1993 р. – 10256 % за рік. Цей рік став піком інфляційного процесу. Надалі вона почала помітно падати і склала в 1994 р. – 501 %, у 1995 р. – 281,7 %, у 1996 р. – 139,7 %, у 1997 р. – 110,1 %, у 1998 р. – 120 %, у 1999 р. – 119,2 %, у 2000 р. - 125,8 %, у 2001 р. – 106,1 %, у 2002 р. – 99,4 %, у 2003 р. – 108,2 %, у 2004 р. – 112,3 %.

Інфляція в Україні, як і в інших країнах колишнього СРСР, була викликана багатьма причинами, серед яких можна виділити наступні:

- Україна в спадщину від СРСР одержала дуже деформовану економіку, в якій величезна роль належала військово-промисловому комплексу. У 1990 р. у промисловості України приблизно 40 % обсягів виробництва припадало на військове виробництво. Це різко зменшувало можливості економіки щодо задоволення потреб населення і спричиняло величезні непродуктивні витрати.

- Народне господарство України, як і інших країн СНД, характеризувалося високим рівнем монополізації економіки. Так, тільки серед 380 найбільших підприємств України в 1990 р. більше половини являли собою одне єдине підприємство з виробництва відповідного товару. В умовах спаду виробництва ця обставина теж сприяла помітному зростанню цін.

- Уряд виділяв величезні кошти на підтримку неефективно працюючих підприємств. До них належала більша частина колгоспів, окремі підприємства промисловості і навіть цілі галузі, наприклад вугільна.

- Загальний стан економіки у поєднанні зі складнощами перехідного до ринку періоду призвів до значного скорочення обсягів як промислового, так і сільськогосподарського виробництва. За 1991 – 1999 рр. валовий внутрішній продукт країни зменшився в 2,5 раза.

- За довгі роки у населення була сформована стійка психологія споживання. У поєднанні з масовою безгосподарністю і марнотратством усіх видів ресурсів вона ставала причиною нераціонального використання наявного потенціалу і скорочувала товарну масу. Це призводило до істотного тиску на споживчий ринок і порушувало співвідношення між грошовою і товарною масами.

- Значно були підвищені ціни на російські енергоносії. Тільки за 1992 р. ціни на нафту, газ і нафтопродукти зросли в 300 разів. У зв’язку з цим Україна, яка не має великих запасів енергетичних ресурсів, з її залежністю від одного постачальника, потрапила в надзвичайно скрутний стан, і це стало одним зі значних чинників гіперінфляції в нашій державі.

- За перші роки незалежності в Україні виявилося деформування попиту. Ті групи населення, що почали отримувати великі доходи, стали пред’являти підвищений попит на іноземні товари і на вітчизняні товари підвищеної якості. Це призвело до посилення диспропорцій в економіці саме через зміну попиту.

- Усі ці явища в економіці України як у дзеркалі знайшли свій відбиток у величезному дефіциті державного бюджету, покриття якого значною мірою здійснювалось за рахунок емісії грошей. Так, за 1992 – 1995 рр. частка кредитів уряду в загальному обсязі чистих внутрішніх вимог, куди, крім кредитів уряду, входять прямі кредити комерційним банкам і кредити цим банкам, що розміщувались через кредитні аукціони, склала біля 90 %. У 1993 р. за рахунок збільшення грошової маси інфляція забезпечувалася приблизно на 85 %. В останньому її приріст був наслідком перш за все зміни швидкості обігу грошової маси і падіння виробництва.

- Прямий імпорт інфляції з Росії. У 1991 р. правлячі кола Росії, намагаючись закріпитись при владі, пішли на нечувану емісію грошей. Тільки за 1991 р. Центральний банк Росії випустив в обіг грошей на 32 % більше, ніж за попередні 30 років (1961 – 1990 рр.). Унаслідок цього грошова маса в Росії за 1991 р. зросла в 2,26 рази, а в Україні – тільки в 1,44 рази. За наявності прозорих кордонів цей надлишок грошей з Росії хлинув в Україну, змітаючи з полиць наших крамниць товари і посилюючи дисбаланс між товарною і грошовою масами.

- Росія оголосила себе правонаступником загальносоюзного майна багатьох державних інституцій. І серед них – активи Державного банку колишнього СРСР, що були представлені золотим і діамантовим фондами, валютними резервами й іншими активами. Якби Україна й інші колишні республіки Радянського Союзу відстояли своє право на частину тільки цього спільного майна (не говорячи про правомірність поділу всіх флотів, а не тільки Чорноморського), інфляція в цих республіках була б значно меншою.

Таким чином, можна констатувати, що в Україні інфляція була викликана цілою низкою причин, що в поєднанні з повною руйнацією господарчого механізму, економічних зв’язків призвело до дуже тяжких наслідків. Цей важкий інфляційний період тривав практично до грошової реформи 1996 р., після якої інфляція значно зменшилась.

З 1999 р. фаза депресії припинилися і настало пожвавлення в суспільному виробництві. В 1999 р. спад ВВП був найменшим за всі попередні роки, в 2000 р. уперше зріс на 5,9 %, а в 2001 р. зріс на 9,2 %. Ці позитивні зміни в поєднанні з виваженою політикою монетаризму суттєво вплинули й на динаміку інфляції. Вона помітно вщухає.

Грошові реформи

Серед комплексу заходів щодо оздоровлення та впорядкування грошового обороту особливе місце займають грошові реформи. Вони представляють собою повну чи часткову перебудову грошової системи, яку проводить держава, з метою оздоровлення чи поліпшення механізму регулювання грошового обігу відповідно до нових соціально-економічних умов.

Грошові реформи, яким би змістом вони не визначались, завжди спрямовані на зміцнення грошової одиниці і суттєве поліпшення всієї сфери грошового обігу. Це обов’язкові тактичні завдання будь-якої грошової реформи.

Кожна грошова реформа завжди індивідуальна, бо, з одного боку, віддзеркалює конкретні історичні й ринкові умови тієї країни, в якій вона здійснюється, а з іншого – кожна окрема грошова реформа має свою мету, засоби її реалізації і свої наслідки.

Але грошові реформи мають і певні спільні риси. Це дає змогу їх класифікувати за кількома ознаками.

За глибиною реформаційних заходів можна виділити структурні або повні грошові реформи та реформи часткового типу.

Структурні грошові реформи проводяться коли необхідно не тільки замінити один вид грошей на інший, а й здійснити істотні структурні зміни в економіці держави, фінансах, банківській і валютній системах, або створити нову грошову систему. Ці реформи проводилися при переході, від біметалізму до золотого монометалізму, від останнього до системи паперово-грошового обігу, в умовах створення нових держав, як це мало місце в період падіння колоніальних імперій чи після виходу окремих республік зі складу колишнього СРСР. Прикладом таких реформ є грошова реформа Вітте в 1895-1897 рр. у Росії і грошова реформа в Україні в 90-ті роки.

Реформи часткового типуторкаються тільки самої організації грошового обороту і зводяться до зміни окремих елементів грошової системи (назви і величини грошової одиниці, видів грошових знаків, порядку їх емісії). Прикладом таких реформ є зміна порядку емісії і забезпечення банкнот в Англії згідно з Актом Роберта Піля (1844 р.), грошові реформи в СРСР у 1922-1924 і 1947 рр. Такі реформи також проводять з метою призупинки інфляції чи подолання її наслідків.

Реформи часткового типу, у свою чергу, можна класифікувати за наступними ознаками.

За повнотою змін у грошовій системі виділяють формальні та деномінацій ні грошові реформи.

Формальна грошова реформа, що зводиться найчастіше до простої заміни одного зразка купюр іншим (приводом до цього є недостатня захищеність купюр старого зразка, або посилення масштабів її фальсифікації). Такі реформи проводилися в СРСР у 1990 р. коли були замінені на нові купюри 50 і 100 рублів. Зараз така реформа відбувається в США, де поступово заміняють купюри 50 і 100 доларів.

Деномінаційна грошова реформа,що ставить за мету зміну існуючого масштабу цін (у бік збільшення грошової одиниці). Деномінаційні реформи проводять шляхом обміну старих купюр на нові за певним співвідношенням, внаслідок чого маса грошей в обороті відповідно зменшується, а грошова одиниця збільшується.

За характером обміну грошей виділяють грошові реформи конфіскаційного і неконфіскаційного типу.

Грошова реформа неконфіскаційного типу, відбувається колиза єдиним співвідношенням здійснюється уцінка запасів грошей, доходів і цін для всіх економічних суб’єктів однаково, тобто незалежно від тих чи інших критеріїв (кількості поданих до обміну грошей, їх форми (готівкові, безготівкові) тощо). Так, наприклад, була проведена реформа в Україні в 1996 р.

Грошові реформи конфіскаційного типу - це реформи, що мають за мету безеквівалентне вилучення у населення і суб’єктів господарювання частини грошової маси (такі реформи здійснюють в короткі періоди часу, а їх підготовка здійснюється таємно). Проведення таких реформ обґрунтовується необхідністю вилучення незаконних доходів, відновлення соціальної справедливості тощо.

За конфіскаційних реформ співвідношення обміну грошей диференціюється залежно від:

- величини поданого до обміну запасу старих грошей (чим вона більша, тим менше співвідношення обміну, або встановлюється ліміт на обмін банкнот);

- форми зберігання запасу старих грошей (вклади в банках можуть обмінюватися з меншим коефіцієнтом, ніж готівка);

- форми власності власника грошей (для державних власників обмін може здійснюватися за пільговою пропорцією).

За порядком введення в обіг нових грошей розрізняють одномоментні грошові реформи і реформи паралельного типу.

Одномоментні реформи відбуваються коли введення нових грошей в обіг здійснюється за короткий строк (7-15 днів), протягом якого технічно можливо обміняти старі гроші на нові.

Суть реформи паралельного типу в тому, що введення нової грошової одиниці здійснюється поступово і вона певний час діє поряд зі старою грошовою одиницею, сфера функціонування якої поступово звужується.

Чим би не була викликана необхідність проведення грошової реформи, найголовнішою її метою завжди є стабілізація грошового обороту. Для досягнення цієї мети недостатньо прийняти ті чи інші законодавчі акти, а необхідно підготувати відповідні економічні передумови. Без цього гроші і після реформи можуть знецінюватися. Тому успішне проведення грошової реформи вимагає відповідної підготовки: нагромадження золотовалютних і матеріальних резервів, припинення чи значне зменшення темпів зростання грошової маси в обігу, оздоровлення державних фінансів, поліпшення структури суспільного виробництва, збалансування ринку тощо.

Грошова реформа в Україні була проведена з 2 по 16 вересня 1996 року. Ця реформа була "м'якого" типу з деномінацією грошових знаків (зменшення на п'ять нулів), із зміною назви грошової одиниці. Було вилучено з обігу та обмінено без будь-яких обмежень старі грошові знаки на нові у пропорції 10:1. За перших 15 днів проведення реформи було обмінено 95,5 % усієї готівки. Офіційна концепція грошової реформи базувалась на принципах "повної прозорості" і "неконфіскаційності". На думку деяких спеціалістів ці принципи зумовили некомплексність і обмеженість реформи. Також багато хто вважає, що введення гривні носило більше політичний, ніж економічний характер. Та попри все українська держава отримала конституційну національну грошову одиницю.

Поиск по сайту: