Суть, функції та роль грошей в ринковій економіці

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНБАСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ БУДІВНИЦТВА І АРХІТЕКТУРИ

КАФЕДРА «ФІНАНСИ І КРЕДИТ»

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

З ДИСЦИПЛІНИ

«ГРОШІ ТА КРЕДИТ»

(для спеціальностей 6.050100 «Економіка підприємства» та 6.050200 «Менеджмент організацій»)

№кода 3201

Укладачі: д.е.н., проф. Л.О. Омелянович

Ас. О.М. Зерова

ЗАТВЕРДЖЕНО

на засіданні кафедри „Фінанси і кредит”

протокол №____ від _________2009р.

зав. кафедри „Фінанси і кредит”

_______д.е.н.,проф. Л.О.Омелянович

Макіївка – 2009р.

Змістовий модуль І

ГРОШІ ТА ГРОШОВІ СИСТЕМИ

ТЕМА 1. ПОХОДЖЕННЯ, СУТЬ І ФУНКЦІЇ ГРОШЕЙ

1.1. Походження грошей

1.2. Суть, функції та роль грошей в ринковій економіці

1.3. Види грошей

Ключові слова: проста, випадкова або одинична форма вартості, повна або розгорнута форма вартості, загальна форма вартості, грошова форма вартості, гроші, функції грошей, масштаб цін, кредитні гроші, вексель, банкнота, чек, електронні гроші, кредитна картка, дебетова картка, банкнота

Перелік рекомендованої літератури:4, 5, 6, 7, 9, 14, 17, 19, 23, 25, 28.

Походження грошей

Гроші настільки міцно увійшли в наше повсякденне життя, що ми не бачимо в них нічого незвичного. А між тим це одне з найчудовіших винаходів людини. В живій природі їх аналогу не знайти. Вся структура сучасної економіки зумовлена існуванням грошей.

Гроші належать до низки дуже загадкових феноменів, виникнення яких цікавило людство вже в стародавні часи. За довгий час існування товарного виробництва і його дослідження вченими-економістами з питань походження грошей сформувались різні погляди, які умовно можна звести до двох основних загальних напрямків: раціоналістичного та еволюційного.

Перша концепція пояснює походження грошей як підсумок угоди між людьми, тобто гроші за цією концепцією виникають тоді, коли люди уявляють собі необхідність їх існування як певного засобу, що забезпечує рух товарів і є неодмінним елементом раціональної організації товарообміну, усвідомлення такої необхідності і приводить до появи перших форм грошей.

Представником раціоналістичного напрямку був, перш за все, великий давньогрецький мислитель Аристотель (384-322 рр. до н.е.), який вважав гроші продуктом угоди між людьми. До представників цього напрямку належить і видатний німецький економіст Г.Кнапп (1842-1926 рр.), який у своїй праці «Нариси державної теорії грошей» стверджує, що гроші – це продукт права, продукт держави.

Раціоналістичний напрямок у теорії походження грошей, безсумнівно, не є науковим, бо об’єктивні явища (а поява грошей належить саме до таких) обумовлюються об’єктивними процесами і не можуть залежати у своєму походженні від суб’єктивних і, по суті, вторинних процесів. Причину появи грошей слід шукати у більш глибокому і базовому відносно цього феномена явищі, а саме в товарному виробництві. Проте незважаючи на ненауковий характер цих теорій, повністю їх ігнорувати не можна. Це пов’язано з тим, що економічні явища, які є об’єктивними за своєю природою, здійснюється в той же час через суб’єктивну діяльність людини, тому людина, суспільство, держава, мають певне відношення, якщо не до суті самого грошового феномена, то до формування зовнішніх ознак і форм його організації і руху.

Згідно зеволюційною концепцією – гроші з'явилися в результаті еволюційного процесу, який поза волею людей призвів до того, що деякі предмети виділилися із загальної маси і посіли особливе місце. Тобто, еволюційний напрямок об’єднує велику кількість учених, які пов’язують появу грошей з виникненням товарного виробництва. Це, безсумнівно, науковий підхід, бо до тих пір, поки продукт праці не призначався для продажу – обмін не потребував появи якогось спеціального еквівалента, яким і є за своєю суттю гроші.

Багато мислителів стародавньої Греції вивчали природу грошей, їх функції і роль в організації виробництва. Серед них, насамперед, слід назвати відомого грецького історика і філософа Ксенофонта (430-355 рр. до н.е.), який досліджуючи гроші, виділяє такі їх функції, як засіб обігу і засіб нагромадження.

Багато цікавих думок про гроші висловили такі видатні представники англійської економічної науки кінця ХVІІІ - початку ХІХ ст., як А.Сміт (1723-1790 рр.) і Д.Рікардо (1772-1823) рр.).

Природу грошей та їх походження намагалися з’ясувати й інші вчені. Але в найбільш повному варіанті це вдалось тільки великому німецькому економісту К.Марксу (1818-1883 рр.). В основу своєї теорії походження грошей К.Маркс поклав тезу про те, що гроші – це продукт товарного виробництва. Отже, появу грошей він пов’язує з об’єктивним процесом розвитку товарного виробництва, товарного обміну, що супроводжує його, оскільки товарне виробництво неможливе без обміну.

Процес еволюції та становлення грошей представляє собою розвиток форм вартості, тобто розвиток мінової вартості.

Перша форма – проста або випадкова форма вартості властива низькому рівню розвитку продуктивних сил. При натуральному господарстві надлишок продукції виникав лише періодично, час від часу. Товари, які вироблялися в надлишку, випадково змінювали свою вартість через посередництво іншого товару (наприклад, одна вівця дорівнювала одному мішку зерна). Мінова вартість при такому обміні могла часто змінюватися в часі і просторі. Однак вже в цій простій формі вартості були закладені основи майбутніх грошей. Найпростішу форму вартості характеризує рівність:

Х товару А = У товару Б

Повертаючись до прикладу, для скотаря вівця важлива не як споживча вартість, а як вартість, що виявляється тільки на ринку. Йому потрібна споживча вартість зерна. На ринку товар (в даному випадку вівця) шукає свого антипода і грає активну роль, бо скотар прагне знайти зерно в обмін на свій товар. Зерно служить формою вартості вівці, тобто пасивно відображає суспільну працю витрачену на вирощування вівці. Отже, зерно стає зовнішнім проявом суспільної праці, тобто еквівалентом, і знаходиться в еквівалентній формі вартості.

Еквівалентна форма вартості має наступніособливості:

- споживча вартість товару-еквіваленту (зерна) служить формою прояву своєї протилежності – вартості товару (вівці);

- індивідуальна праця, витрачена на виробництво товару-еквіваленту (зерна), виражає свою протилежність – суспільну працю;

- конкретна праця, закладена в товарі-еквіваленті (зерні), служить формою прояву абстрактної праці.

Друга форма – повна або розгорнута форма вартості. З подальшим розподілом праці і зростанням виробництва все більше продуктів – товарів надходить на ринок. Один товар зустрічається при обміні з великою кількістю інших товарів-еквівалентів. Наприклад, один мішок зерна дорівнює:

одній вівці,

одній сокирі,

одному аршину полотна тощо.

Суттєвий недолікданої форми вартості є в тому, що в зв'язку з великою чисельністю товарів-еквівалентів вартість кожного товару не отримує закінченого вираження.

Третя форма вартості – загальна, коли товар стає головною метою виробництва. Кожний товаровиробник за продукт своєї праці прагнув отримати загальний товар, який потрібний всім. В зв'язку з такою об'єктивною необхідністю, з товарної маси стали виділятися товари, що виконують роль загального еквіваленту. Загальними еквівалентами ставали сіль, тканина, мідні браслети, золотий пісок, худоба, раковини, сушена риба, у племен Центральної Африки – слонова кістка, у слов'ян це було хутро. Цікаво, що латинський корінь слова "капітал" походить від "capital"- худоба.

Однак в цій ролі товари затримувалися недовго, оскільки не задовольняли вимог товарного обігу і за своїми властивостями не відповідали умовам еквівалентності.

Отже, особливість цієї форми вартості полягає в тому, що роль всезагального еквівалента закріпилась за одним товаром, і в різний час її поперемінно виконували різні товари.

В результаті розвитку обміну загальним еквівалентом протягом тривалого періоду стає один товар, здебільшого метал. Цей процес становлення товару, як загального еквіваленту, дуже складний і тривалий. Він визначив появу четвертої форми вартості – грошової, для якої характернінаступні риси:

- загальне визнання даного факту як покупцем, так і продавцем, тобто обидва суб'єкти не можуть відмовитися при обміні своїх цінностей на даний товар – гроші;

- наявність особливих фізичних властивостей у товару-грошей, придатності для постійного обміну;

- тривале виконання грошима ролі загального еквівалента.

Отже, цілком очевидним є висновок про те, що гроші виникли стихійно з обміну, а не за згодою сторін. В ролі грошей виступали різні товари, але більш придатними виявилися дорогоцінні метали: золото і срібло.

Отже, гроші за своїм походженням – це товар. Виділившись із загальної товарної маси, вони зберігають товарну природу і мають ті ж самі дві властивості, що і будь-який інший товар: володіють споживчою вартістю (наприклад, золото в формі грошей може використовуватися як прикраса і задовольняти естетичні потреби людини) і вартістю, оскільки на виробництво товару-грошей (золота) витрачена певна кількість суспільної праці.

В той же час гроші, на відміну від звичайних товарів, є особливим товаром:

- споживча вартість товару, що виконує роль загального еквіваленту ніби подвоюється (крім конкретної споживчої вартості, вони мають загальну споживчу вартість, оскільки з їх допомогою людина може задовольнити будь-яку потребу);

- вартість грошей має зовнішню форму прояву до їх обміну на ринку. Товар-гроші завжди можна обміняти на будь-який інший товар, необхідний власнику грошей. В той час, як вартість звичайного товару прихована і виявляється в процесі обміну, коли товар продається на ринку.

Таким чином гроші – історична категорія, яка розвивається на кожному етапі товарного виробництва і наповнюється новим змістом, що ускладнюється із зміною умов виробництва.

Гроші розв'язали протиріччя товарного виробництва: між споживчою вартістю і вартістю. З появою грошей товарний світ поділився на дві частини: одна – товар-гроші, друга – всі інші товари. Споживча вартість сконцентрована з боку всіх товарів, а їх вартість – з боку грошей. Товари, які беруть участь в обміні, виступають як споживчі вартості. Гроші стають виразником цих споживчих вартостей всіх товарів через свою вартість.

Таким чином, особливість грошей полягає в наступному:

- гроші – це товар, що виділився стихійно;

- гроші – це особливий привілейований товар, який відіграє роль загального еквівалента;

- гроші розв'язали протиріччя між вартістю і споживчою вартістю, властиві всім товарам, в тому числі і грошам.

Суть, функції та роль грошей в ринковій економіці

Дуже давно один мудрець сказав, що гроші- це дорога, по якій котиться колесо торгівлі. Інший порівняв гроші з універсальною мовою, на якій розмовляють в світі торгівлі. В економічній літературі немає єдиного визначення грошей. Найчастіше зустрічаються такі:

- гроші- це те, що робить гроші. Все, що виконує функції грошей, і є грошима (Макконелл К. і Брю С.);

- гроші - загальновизнаний засіб платежу, який приймається в обмін на товари і послуги, а також при сплаті боргів (Фішер С.);

- гроші - особливий товар, який служить всезагальним еквівалентом (Дзюбик С., Ривак О.).

Ці визначення витікають із історичного аспекту появи грошей. Гроші служать засобом для виміру та вираження вартості. Продавець встановлює суму грошей, яку він хоче отримати за товар, а покупець називає суму, яку він може віддати за нього. Таким чином вартість товарів виражається в грошовій формі.

Грошіза своєю сутністю – це загальний еквівалент. Розкриваючи сутність грошей, К.Маркс у своїй праці «Капітал» дав їм таке визначення: «Специфічний товарний вид, з натуральною формою якого суспільно зростається еквівалентна форма, стає грошовим товаром, або функціонує як гроші».

Функціональна сутність грошей мало змінилась у сучасних умовах, але форма вираження її зазнала суттєвих змін. Це, передусім, знайшло своє виявлення в трансформації товарної природи грошей у нетоварну, що зробило гроші більш еластичними у виконанні ними своїх функцій і водночас значно ускладнило й посилило роль грошей як самостійного за своїм впливом на економіку елемента.

Сутність грошей як загального еквівалента виявляється в тому, що гроші:

- це економічна категорія, яка виражає певні притаманні товарному виробництву виробничі відносини між людьми;

- це загальноприйнятний засіб стихійного врахування кількості і якості уречевленої в товарі суспільно-необхідної праці;

- споживна вартість грошей (на тому етапові розвитку, коли вони були представлені товаром) подвоюється за рахунок задоволення потреби в загальному еквіваленті;

- поява грошей (у їх розвиненій формі) розколює увесь світ товарів на товар - еквівалент як носій вартості та на всі інші товари як носії споживної вартості.

В сучасній економічній літературі сутність грошей, як правило, визначається через їх функції. Функція являє собою конкретний прояв економічного явища, виражає основне призначення економічних законів, які діють в певній сфері економічних відносин.

К Маркс у своєму дослідженні походження і суті грошей виділяв п’ять функцій: міри вартості, засобу обігу, засобу платежу, засобу нагромадження і світові гроші.

Першою функцією грошей є функція міри вартості, тобто їх спроможність вимірювати вартість всіх товарів, служити посередником при визначенні ціни. Тільки наявність вартості у грошового товару забезпечує одночасну появу еквівалентів товару і грошей на протилежних полюсах та їх наступний обмін у відповідності із законом вартості в функції грошей як засіб обігу та платежу і світових грошей.

Разом з тим, необхідно мати на увазі, що не гроші роблять товари порівнюваними. Товари порівнювані за допомогою грошей тому, що вони як і гроші є продуктами людської праці, мають однорідну з ними базу порівняння – абстрактну працю. Виражена в грошах вартість товару є ціною. Ціна або грошова форма товару – це форма лише ідеальна. Вартість взуття, одягу, автомобілів, відеомагнітофонів тощо існує хоча і невидимо в самих речах, вона виражається в їх відношенні до золота. Так як вираз товарних вартостей в золоті носить ідеальний характер, то для цієї операції може бути застосоване також лише уявне або ідеальне золото. Кожний товаровласник і товаровиробник знає, що він ще не перетворює свій товар в гроші, якщо надав їх вартості форму ціни і, що йому не потрібно ні граму реального золота для того, щоб виразити в ньому великий обсяг вартостей. Отже, свою функцію міри вартостей гроші виконують як уявні гроші, що подаються ідеально, тому що тут має місце лише ідеальний переказ товару в їх загальне вартісне буття. Хоча функцію міри вартості виконують гроші, що подаються лише уявно, ціна цілковито залежить від реального грошового матеріалу.

Ціну може мати тільки той товар, що знаходиться у відносній формі вартості. Самі гроші ціни не мають, їх вартість не може бути виражена в них же самих. Замість ціни гроші володіють купівельною спроможністю, яка виражаються в абсолютній кількості товару, що можна за них купити.

Функція міри вартості відображає відношення товару до грошей, як загального еквіваленту. Однак для визначення ціни товару цього недостатньо. Необхідний масштаб для їх порівняння, одиниця виміру речовинної субстанції загального еквіваленту. Коли гроші відносяться до самих себе, вони виступають як масштаб цін. Масштаб цін не є новою функцією грошей. Це іншого роду функція – "природної субстанції" грошового матеріалу.

Як правило, масштаб цін установлюється державою і закріплюється нею в законодавчому порядку. Масштаб цін – це фіксована вагова кількість грошового металу і його кратних частин, прийнята в даній країні як грошова одиниця. За допомогою масштабу цін вирішується технічна проблема порівняння грошового металу. Через масштаб цін ідеальна, уявна ціна, що надається товару як показник величини вартості, перетворюється в прейскурантну або ринкову ціну виражену в національній грошовій одиниці.

Зі зникненням золота зі сфери грошового обігу і переходом до паперово-грошових систем масштаб цін втрачає свій початковий економічний зміст і вживається як спосіб вираження вартості товару в грошовій одиниці країни. З цією метою грошова одиниця поділяється на певні кратні частини. У більшості країн прийнята десяткова система розподілу. Так, наприклад, 1 долар США дорівнює 100 центам, 1 гривня дорівнює 100 копійкам. Масштаб цін в умовах паперово-грошового обігу втрачає зв'язок із грошовим металом і лише в традиції, у назві відбиває його фіксовану вагу, що реально мала місце. Так, наприклад, фунт стерлінгів при біметалічному грошовому обігу дорівнював англійському фунту 456,6 грама срібла; гривня в Київській Русі дорівнювала приблизно півфунта срібла і т.д. Припинення обміну паперових грошей на золото і скасування їх формального зв’язку з золотом (золотий уміст рубля в колишньому СРСР уже не встановлювався з 1990 р., а гривня не має його з моменту свого введення) дещо ускладнюють розуміння масштабу цін.

Міра вартості – економічна функція грошей, що залежить від держави. Гроші як міра вартостей с суспільним вартісним еквівалентом, втіленням суспільне необхідної абстрактної праці і виразом вартостей товару. А це означає, що ця функція визначається законом вартості.

Засіб обігу. Сутність цієї функції полягає в тому, що гроші виступають посередником в обміні товарів. Процес товарного обігу породжує потребу в грошах як засобу обігу. Це зумовлено тим, що грошовий вираз вартості шляхом функції міри вартості ще не означає реалізацію товару. Його ціна реалізується лише при обміні товару на гроші в процесі товарного обігу "Т-Г-Т". Переміщуючи товар з рук в руки, постійно виштовхуючи його із сфери обігу, доводячи товар до споживача, гроші безпосередньо знаходяться в русі, переходять від однієї особи до іншої, пов'язуючи завдяки цьому акти обміну в єдиний процес обігу товарів. Для виконання функції засобу обігу гроші завжди повинні бути в наявності, тобто цю функцію можуть виконувати лише реально існуючі гроші. Вони повинні також володіти такими якостями як портативність, міцність, однорідність, подільність.

Суспільна праця у формі вартості здійснює особливий вид руху – товарна вартість перетворюється в грошову, грошова – в товарну. Обіг товарів здійснюється за допомогою грошей. Зміна форм, в процесі якої здійснюється обмін продуктами "Т-Г-Т" припускає, що товар є вихідним і кінцевим пунктом процесу кругообігу товарів. З іншого боку включається кругообіг грошей. До тих пір поки товар зберігається в руках продавця у вигляді грошей, він здійснює лише першу половину свого обігу, коли ж за ці гроші куплений товар, то гроші віддаляються від свого первісного власника. Відбувається безперервне вилучення грошей з їх вихідного пункту: Г-Т. Щоб гроші виконували функцію засобу обігу необхідно додержуватися однієї умови: рух грошей і товарів повинен здійснюватися водночас.

У процесі історичної еволюції товарного виробництва форма грошей, які виконують функцію засобу обігу, пройшла тривалий шлях свого розвитку. Спочатку цю функцію в різних народів виконували різні товари. Зерно, шкіри, худоба й інші товари вже в умовах загальної форми вартості реалізовували функцію грошей як засобу обігу. З переходом до грошової форми вартості роль загального еквівалента остаточно закріплюється за золотом та сріблом, що виконували свою функцію засобу обігу як певні вагові кількості цих металів. Злитки, виготовлені з цих металів, одержували свою назву. В Київській Русі такий злиток називався гривною. Вважається, що ця назва пов’язана з прикрасою, яку носили на шиї (загривку). В ХІ – ХІІ ст.. у Київській Русі «ходили» гривні шестигранної форми і важили вони приблизно по 160 грамів.

Злитки грошового металу, що виконували роль грошей, створювали певні перепони при обміні, а з розвитком товарного виробництва й обігу золото і срібло, а спочатку мідь, бронза й інші метали набувають форми монети. Монета являє собою певну вагову кількість металу, на якому стоїть знак держави (або правителя чи князя), що засвідчує кількість і якість грошового металу, що міститься в монеті.

Перші монети було викарбовано на рубежі VІІІ – VІІ ст. до н.е. у малоазійській державі Лідія. Про це сповіщає великий грецький історик Геродот, який приписує їх появу лідійському царю Гігесу. Майже одночасно з цим (VІІ ст. до н.е.) монети з’являються і у Древній Греції на о.Егіна. Загальну назву монета одержала від римського храму Юнони – Монети ( з лат. Застереження), де був відкритий перший у Римі монетний двір (ІІІ ст. до н.е.).

Технологія карбування монет довгий час була досить примітивною. На монеті спочатку зображався якийсь знак, а згодом з’явилися портретні зображення правителів. Першим викарбував на монеті своє профільне відображення Олександр Македонський.

У нашій державі перші монети було викарбовано наприкінці Х ст. за князя Володимира (помер у 1015 р.) і його синів – Святополка (980 – 1019 рр.) та Ярослава Мудрого (978 – 1054 рр.). Раніше в торговому обороті Київської Русі використовували римські, візантійські та арабські монети.

Перші монети Київської Русі карбувалися зі срібла (срібники) і золота (златники). На відміну від монет, що карбувалися у Західній Європі (талери), на яких написи зроблено латинською мовою,у той час уже незрозумілою для широких верств населення, перші монети нашої держави мали написи старослав’янською мовою.

Паперові гроші з'явились у Китаї ще у VIII ст. У Росії паперові гроші з'явилися в період царювання Катерини II в 1769 р. У Європі паперові гроші з'явилися пізніше. У Франції емісія їх розпочалася з 1783 р. Наприкінці XVIII ст. банкнотний обіг був започаткований у Великій Британії. Спочатку випуск їх мав епізодичний характер, та з 1771 р. емісійний процес паперових грошей почав відбуватись на регулярній основі. Емісія паперових грошей у Північній Америці почала здійснюватися наприкінці XVII ст.

Засіб платежу. Сутність функції грошей як засобу платежу полягає в тому, що покупець оплачує товар не в момент придбання товару, а через якийсь час.

Зважаючи на певні обставини, товари не завжди продаються за готівкові гроші. Причинами цього є неоднакова тривалість періодів виробництва і обігу різноманітних товарів, а також сезонний характер виробництва і збуту окремих товарів, що створює нестачу додаткових коштів у господарюючого суб'єкта. В результаті виникає необхідність купівлі-продажу товару з відстрочкою платежу, тобто в кредит. Гроші як засіб платежу мають специфічну форму руху: Т – 3, а через заздалегідь встановлений строк: 3 – Г (де 3 – боргове зобов'язання). При такому обміні немає зустрічного руху грошей і товарів, погашення боргового зобов'язання є кінцевою ланкою в процесі купівлі-продажу. Розрив між товаром і грошима в часі створює небезпеку неплатежу боржника кредитору.

В умовах розвинутого товарного господарства гроші в функції засобу платежу пов'язують між собою велику кількість товаровласників, кожний з яких купує товари в кредит. В результаті розрив в одній із ланок платіжного ланцюга призводить до руйнування всього ланцюга боргових зобов'язань і виникнення масових банкрутств товаровласників. Проблема неплатежів по своїм боргам стоїть перед підприємцями всіх країн світу. Особливо гострою вона була в Україні у 90-х рр. Прискоренню платежів між підприємствами може сприяти розширення використання таких видів кредитних грошей, як банківський вексель, електронні гроші та кредитні картки.

В сучасних мовах господарство є кредитним за своєю суттю, тому кредитні гроші виконують функцію – гроші як засіб обігу і платежу водночас.

Засіб нагромадження.Сутність функції грошей як засобу нагромадження полягає в тому, що гроші виходять зі сфери обігу і перетворюються в скарб.

Гроші виступаючи загальним еквівалентом, тобто забезпечуючи його власнику отримання будь-якого товару, стають загальним втіленням багатства. Тому у людей виникне прагнення до їх накопичення та заощадження. Для утворення скарбів гроші вилучаються з обігу, тобто акт купівлі-продажу переривається. Однак просте накопичення і заощадження грошей власнику додаткового доходу не приносить.

На відміну від попередніх функцій гроші як засіб накопичення і заощадження повинні володіти здатністю зберігати вартість хоча б на певний період і бути реальними.

При металевому обігу ця функція виконувала економічну роль стихійного регулятора грошового обороту: зайві гроші направлялися в скарби, нестача поповнювалася за рахунок скарбів.

З розвитком товарного виробництва значення функції як засобу накопичення та заощадження зростало. Без накопичення та заощадження ставало неможливим здійснення процесу відтворення. На відміну від простого товарного відтворення, коли гроші нагромаджувались у вигляді "мертвих скарбів", з розвитком виробництва підприємцю стало не вигідно зберігати гроші, їх стали направляти в оборот для отримання прибутку. Крім того, акумуляція тимчасово вільних коштів – необхідна умова кругообігу капіталу. Саме створення грошових резервів на підприємстві забезпечує пом'якшення порушень, що виникають у окремого господарюючого суб'єкта, а резерви в масштабі країни – відсутність диспропорцій в народному господарстві.

Золотий обіг потребував накопичення центральним (емісійним) банком золотого запасу, який використовувався для поповнення внутрішнього обігу; розміну знаків вартості на золото, міжнародних платежів. Це призначення золотого запасу в сучасних умовах відпало в зв'язку з вилученням золота з обігу. Однак золото продовжує відігравати роль скарбу, зосереджуючись в резервах центральних банків, казні держави, урядових валютних органах. Розмір золотого резерву свідчить про багатство країни і забезпечує довіру резидентів та іноземців до національної грошової одиниці.

Окремі особи також накопичують золото у формі зливків, монет, прикрас (тезаврація золота), купуючи його на ринку в обмін на національну грошову одиницю. Мета такого накопичення в умовах панування знаків вартості – застрахувати себе від знецінення цих знаків вартості.

У розвинутому товарному виробництві в ролі тезавранта виступає не тільки золото в злитках, а також і ювелірні вироби, предмети розкоші, майно тощо. Золоті запаси держави, як правило, складаються із злитків золота, золотих монет та ювелірних виробів високої художньої цінності.

Нині все нагромаджене у світі золото (приблизно 91 тис. тонн) існує у трьох основних формах:

- Золото, яке держави зберігають у вигляді централізованих запасів у своїх казначействах і центральних банках. Це так зване монетарне золото, воно зберігається переважно у вигляді високопробних золотих злитків. Ця форма існування золота охоплює золоті запаси в 35 тис. тонн. Серед країн найбільший запас золота мають США. Він становить трохи більше 8 тис. тонн. На другому місці Німеччина – 3 тис. тонн, а за нею Швейцарія, золоті запаси якої налічують 2,6 тис. тонн. Монетарне золото зберігається в спеціальних сховищах. США зберігають своє золото у фортеці Форт-Нокс і Вест-Пойнті. Інші країни (більш ніж 70) і МВФ повністю або частково зберігають своє золото у США. Для цього в цій країні є ще одне сховище в надрах Манхеттена. Серед країн, що мають значні запаси золота, все своє золото у себе традиційно зберігає тільки Франція.

- Золото, що належить приватним особам, банкам, фірмам. Це золото зберігається як у злитках різної ваги, так і у вигляді ювелірних виробів та нумізматичних цінностей. На цю форму існування золота припадає приблизно 24 тис. тонн.

- Золото, що використано в зубопротезній і ювелірній справах, а також в інших галузях промисловості. На цю форму припадає близько 32 тис. тонн золота.

Основна маса членів суспільства при відсутності золотого обігу накопичує і зберігає кредитні гроші, які є паперовими символами і не створюють реального багатства для власників. Господарюючі суб'єкти зосереджують короткостроковий капітал в кредитних установах, а довгостроковий – за допомогою цінних паперів, отримуючи при цьому дохід.

Важливе значення цієї функції – стихійно регулювати грошовий обіг при пануванні знаків вартості – втрачено. Тепер кредитні гроші не можуть еластично розширювати або зменшувати кількість необхідних для обігу грошей, як це було при золотих грошах.

Виконання грошима функції засобу накопичення є важливою передумовою розвитку кредитних відносин, за допомогою яких стає можливим використання тимчасово вільних коштів, що утворюються в різних сферах господарства і населення для надання їх в позику підприємствам і організаціям інших галузей і окремим кредиторам. Кредитні відносини, що виникають і постійно відновлюються, сприяють доцільному використанню ресурсів господарства, розвитку виробництва і більш повному задоволенню потреб населення.

При вирішенні проблеми доцільності накопичення коштів слід враховувати наступне:

- можливість безперешкодного використання розміщених грошових коштів;

- надійність вкладень;

- мінімізація ризику;

- можливість отримання доходу від вкладених коштів.

Світові гроші. Гроші, що є засобом руху товарів і послуг, які вийшли за межі окремої країни, виконують функцію світових грошей.

Появу світових грошей викликали зовнішньоторговельні зв'язки, міжнародні кредити, надання послуг зовнішньому партнеру. Світові гроші функціонують як загальний платіжний засіб, загальний купівельний засіб і загальна матеріалізація суспільного багатства. Вони в якості міжнародного засобу виступають при розрахунках по міжнародним балансам: якщо платежі даної країни за певний період перевищують її грошові надходження від інших країн, то гроші виступають засобом платежу.

Міжнародним купівельним засобом світові гроші служать при порушенні рівноваги обміну товарами та послугами між країнами, тоді їх оплата здійснюється готівковими грошима. Як загальне втілення суспільного багатства світові гроші використовуються при наданні позик або субсидій однією країною іншій або при виплаті репарацій країні-переможниці країною, що переможена. В такому випадку відбувається переміщення частини багатства від однієї держави до іншої в грошовій формі.

При золотому стандарті світовими грошима виступало золото, як засіб регулювання платіжного балансу, і кредитні гроші (банкноти) окремих держав, розмінні на золото (в основному долар США та британський фунт стерлінгів). Для зміцнення національних грошей таких держав, як США та Великобританія, в якості світових грошей та за їх ініціативою використовувались міжнародні валютні договори та валютні кліринги.

Вперше міжнародний валютний договір був застосований на Генуезькій конференції 1922 р. У відповідності з ним долар США та англійський фунт стерлінгів були оголошені еквівалентами золота і введені в міжнародний оборот як світові гроші. Наступні міжнародні договори були оформлені на Бретон-Вудській конференції 1944 р., яка встановила, що функція світових грошей зберігається за золотом як засобом кінцевих розрахунків між країнами, хоча масштаби його використання зменшувались. Паралельно з золотом в якості міжнародних платіжних засобів та резервних валют в міжнародному обороті визнаний долар США, який прирівнювався до золота за офіційним співвідношенням 35 доларів за тройську унцію (31,1 г.) і в меншій мірі – фунт стерлінгів Великобританії.

Крім міжнародних валютних договорів підписувались регіональні валютні угоди (валютні блоки, валютні зони), які забезпечували пануюче становище однієї грошової одиниці найбільш розвинутої держави у зовнішньоекономічних відносинах країн, які їх підписали. Так були створені Стерлінговий блок (1931 р.), Доларовий блок (1933 р.), Золотий блок (на чолі з Францією, 1933 р.). Під час Другої світової війни і після її закінчення на базі валютних блоків сформувались зони: стерлінгова, доларова, французького франка, а також з'явились зони голландського гульдена, італійської ліри, іспанської песети, південноафриканського ринда.

Валютні кліринги – система розрахунків між країнами на основі заліку взаємних вимог у відповідності з міжнародними платіжним угодами, які передбачали клірингові рахунки, валюту, порядок вирівнювання платежів. Після Другої світової війни валютні кліринги діяли в умовах валютних обмежень, відміна останніх призвела до ліквідації таких угод між розвинутими країнами.

Для створення міжнародної лічильної грошової одиниці з метою вирішення проблеми міжнародної ліквідності Міжнародний валютний фонд ввів нові резервні і платіжні засоби –- спеціальні права запозичення (СДР). СДР були призначені для регулювання сальдо платіжного балансу країн-членів МВФ, поповнення офіційних резервів та розрахунків, а також порівняння національних валют. В 1971 р. був встановлений золотий вміст СДР, що дорівнював, як і долар США, 0,888671 г., але з 1 липня 1974 р. (після девальвації долара) вартість одиниці СДР визначалась на основі середньозваженого курсу спочатку 16, а потім 5 провідних валют розвинутих країн.

Для країн-учасниць Європейського валютного союзу (ЄВС) з березня 1979 р. була введена регіональна міжнародна лічильна одиниця – ЕКЮ (European Currency Unit (ЕСU). На відміну від СДР європейська валютна одиниця була на половину забезпечена золотом і доларами США (за рахунок об'єднання 20 % офіційних резервів країн-учасниць ЄВС), а на половину їх національними валютами. ЕКЮ – безготівкова грошова одиниця, яка виступала у вигляді записів на рахунках в центральних банках країн-членів. Вартість ЕКЮ визначалася так само, як і СДР, середньозваженим курсом валют країн-членів. Її використовували в розрахунках дванадцять країн ЄВС.

З 1999 р. замість ЕКЮ в обіг була введена нова грошова одиниця євро.

На першому етапі (січень 1999 р. – грудень 2001 р.) євро офіційно введена в безготівковій формі в 11 країнах Союзу (Австрія, Бельгія, Німеччина, Ірландія, Іспанія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія та ін.). З 1 січня 2002 р. почався другий етап – введення готівкових євро (банкнот і монет) в 12 країнах ЄВС (вище перелічені плюс Греція). Наступний етап почався з липня 2002 р., коли припинилися готівкові і безготівкові розрахунки в національних валютах країн-учасниць зони євро, і євро стало єдиним платіжним засобом.

Всі наведені функції грошей представляють собою прояв єдиної сутності грошей як загального еквіваленту товарів та послуг, знаходяться в тісному зв'язку та єдності. Логічно та історично кожна наступна функція е результатом розвитку попередніх функцій.

З усього вищесказаного випливають три основні властивості грошей, які розкривають їх сутність:

• гроші забезпечують загальну безпосередню обмінність – за них купується будь-який товар;

• гроші виражають мінову вартість товарів – через них визначається ціна товару, а це дає кількісне порівняння різних за споживчими вартостями товарів;

• гроші виступають загальною матеріалізацією загального робочого часу, що втілюється в товарі.

Гроші - це особливий товар або загальновизнаний матеріальний носій, що виконує роль всезагального еквіваленту в процесі обміну товарів на ринку. Його поява ліквідувала багато недоліків, які притаманні повній, розвернутій формі вартості. Перш за все відпала потреба в багатократному обміні заради одержання необхідного товару.

Необхідність грошей по-перше, пов'язана з товарним виробництвом, рухом товарів і потребою в загальному еквівалентному посереднику. По-друге, товар і гроші стали невід'ємними один від одного (споживча вартість). По-третє, виникає потреба в узагальненні обсягу товарних мас і збалансування з кількістю грошей. По-четверте, складання балансу (товарних у державі, міжнародних розрахунків, доходів і видатній, бухгалтерських бюджетів) неможливі без наявності грошової системи.

Грошам належить визначальне місце в ринковій економіці. Вони виступають як її судинна система, що забезпечує обіг доходів і витрат суб'єктів ринку, життєздатність кожної із структур. Дієздатна грошова система сприяє ефективному використанню ресурсів, стійкому зростанню виробництва, його збалансованості. Водночас гроші виконують важливу інформативну роль, їх можна назвати "мовою ринку". Адже вся статистична, комерційна, виробнича інформація стосовно процесів, що відбуваються в ринковій економіці, подається через вартісні показники у їх грошовому вираженні.

Грошові відносини є найскладнішим елементом ринку. Вони мають широко розгалужену, багатоступінчасту структуру, реалізуються не на одному, а на декількох рівнях.

Гроші - досить нестійкий і чи не найуразливіший елемент ринкової економіки. Деформована грошова система може бути головною причиною розбалансованості виробничих процесів, різких коливань рівня цін і зайнятості, порушення рівноваги всієї економічної системи країни.

Гроші є унікальною особливістю ринкової економіки, яка полягає в тому, що кожен із її структурних елементів одягнений в єдину, спільну для всіх, функціональну форму. Такою унікальною формою є грошова оболонка, яка огортає всі клітини системи виробничих відносин.

З урахуванням цієї обставини гроші постають як економічна ланка, яка має зовнішні (поверхневі) ознаки всього комплексу функціональних зв'язків, що розвиваються у процесі суспільного відтворення матеріальних і духовних благ, їх виробництва, обміну, розподілу і споживання. З іншого боку, гроші являють собою відносно самостійну структурно розгалужену систему, що розвивається за власною логікою.

За допомогою грошей вирішуються протиріччя між споживчою вартістю і вартістю товару, між конкретною і абсолютною працею в товаро-еквівалентному обміні. Споживча вартість грошей начебто подвоюється (адже вони крім власної споживчої вартості, здатні задовольнити будь-яку), а вартість грошей є абсолютною (адже гроші здатні обмінюватись на будь-який товар). Не зосереджуючи в собі скільки-небудь цінності, гроші служать мірилом вартості всіх оточуючих нас речей і мають здатність перетворюватись в будь-яку з них.

Отже, гроші, які виникли з вирішення протиріччя товару, не є простим технічним засобом обігу, а відображають глибокі суспільні відносини. Вони є історичною категорією, яка розвивається за своїми законами і набуває власних рис в процесі розвитку.

Види грошей

В своєму розвитку гроші виступали в двох видах: повноцінні гроші і неповноцінні.

Повноцінні гроші – гроші, у яких номінальна вартість (позначена на них) відповідає реальній вартості, тобто вартості матеріалу, з якого вони зроблені. До таких грошей відносять металеві гроші (срібні, золоті монети), які мали різні форми: спочатку штучні, потім – вагові. Монети більш пізнього розвитку грошового обігу мали встановлені законом відокремлювальні ознаки (зовнішній вигляд, ваговий вміст). Найбільш зручною для обігу виявилася кругла форма монети, лицьова сторона якої називалася аверс, зворотна – реверс і обріз – гурт. З метою запобігання псуванню монети, гурт почали робити нарізним.

Перші монети з'явилися майже двадцять шість століть тому. Спочатку в обігу знаходилися водночас і златники (монети з золота), і срібники (монети з срібла). До золотого обігу країни перейшли в другій половині XIX ст. Лідером серед них була Великобританія, яка разом із своїми колоніями і домініонами посідала перше місце по видобутку золота. Причинами переходу до металевого обігу і передусім до золотого стали властивості благородного металу, що робить його найбільш придатним для виконання функцій грошей:

1. однорідність за якістю;

2. подільність і з'єднуваність без втрати властивостей;

3. портативність (концентрація вартості);

4. збережність;

5. складність видобутку і переробки.

Для повноцінних грошей характерна тривалість знаходження в обігу, що забезпечувалася вільним розміном знаків вартості на золоті монети, вільним карбуванням золотих монет при певному і незмінному золотому вмісті грошової одиниці, вільним переміщенням золота між країнами. Завдяки своїм якостям повноцінні гроші безперешкодно виконували всі свої функції.

Поява знаків вартості при золотому обігу була викликана об'єктивною необхідністю:

по-перше, золотовидобування не встигало за виробництвом товарів і не забезпечувало повну потребу в грошах;

по-друге, золоті гроші високої портативності не могли обслуговувати дрібний за вартістю оборот;

по-третє, золотий обіг не володів властивістю об'єктивної економічної еластичності, тобто не міг швидко розширюватися і звужуватися;

по-четверте, золотий стандарт, в цілому, не стимулював виробництво і товарообіг.

Золотий обіг проіснував відносно недовго – до Першої світової війни, коли країни-учасниці для покриття своїх видатків здійснювали емісію знаків вартості. Поступово золото зникло з обігу.

Неповноцінні гроші - гроші, номінальна вартість яких вище реальної, тобто витраченої на їх виробництво суспільної праці. До них належать:

1) металеві знаки вартості – золота монета, що стерлася;

2) білонна монета, тобто дрібна монета, виготовлена з дешевих металів, наприклад міді, алюмінію;

3) паперові знаки вартості, зроблені, як правило, з паперу (розрізняють паперові і кредитні гроші).

Паперові гроші – це представники неповноцінних грошей, які з'явилися як замінники золотих монет. Об'єктивна можливість обігу цих грошей зумовлена особливостями функції грошей як засобу обігу, коли гроші є моментальним посередником в русі товарів.

В Росії вперше паперові гроші (асигнації) з'явилися у 1769 р. У порівнянні з золотими, такі гроші створювали товаровласникам певні переваги (легше зберігати, зручні при розрахунку за дрібні партії). Нові якісні моменти в системі грошових відносин почали формуватися з появою в обігу нерозмінних на золото чи срібло паперових грошей. Спочатку припинення обміну знаків вартості на реальні (товарні) гроші розглядалось як аномальне явище, як виняток з існуючої практики, викликаний особливими (надзвичайними) політичними чи економічними явищами в житті держави. Наприклад, у Великій Британії припинення обміну банкнот на золото з 1797 по 1821 pp. було викликане наполеонівськими війнами і фінансування їх за рахунок надмірної емісії паперових грошей. У Росії обмін асигнацій на золото було припинено у 1854-р. у зв'язку з Кримською війною. Відновити обмін вдалося лише в 1895-1897 pp. на основі проведення грошової реформи, автором якої був царський міністр фінансів С.Ю. Вітте.

Повний відхід від обміну паперових грошей на золото відбувся значно пізніше. Більша частина країн Заходу припинили такий обмін у роки "великої депресії" - економічної кризи 1929-1933 pp. і в перші після кризові роки. Як наслідок зв'язок національних паперових грошових одиниць з золотом здійснювався опосередковано - через функціональні структури світових грошей. Однак з середини 70-х років конвертованості паперових грошей на золото повністю припинилися і на рівні міжнародних валютних відносин. Благородний метал був повністю витіснений з сфери грошових відносин. Золото втратило грошові функції цей процес дістав назву демонетизації золота. Воно перетворилося на звичайний товар.

Саме на цій основі відбувся остаточний перехід до епохи паперових грошей. Гроші втратили свою внутрішню вартість, що безпосередньо втілювалося у монетарному товарі як носієві грошових відносин. Сутність грошей, їхню внутрішню природу почали уособлювати в собі паперові, а не товарні гроші. Паперові гроші перестали бути знаком вартості монетарного товару.

Право випуску паперових грошей привласнила собі держава. Різниця між номінальною вартістю випущених грошей і вартістю їх випуску утворює емісійний дохід казни, що є істотним елементом надходжень до державної казни (бюджету). На початковому етапі паперові гроші випускалися державою поруч з золотими і з метою їх впровадження в обіг, обмінювалися на реальні гроші. Однак поява, а після цього і зростання дефіциту бюджету, викликало розширення емісії паперових грошей, розмір якої залежав від потреби держави у фінансових ресурсах.

Отже, сутність паперових грошей полягає в тому, що вони виступають знаками вартості, випускаються державою для покриття бюджетного дефіциту. Зазвичай вони не розмінні на золото і наділені державою примусовим курсом. Тобто особливість паперових грошей в тому, що вони, не маючи самостійної вартості, приймають представницьку вартість в обігу та виконують роль купівельного та платіжного засобу.

Кредитні гроші виникають з розвитком товарного виробництва, коли купівля-продаж здійснюється з розстрочкою платежу (в кредит). Їх поява пов'язана з функцією грошей як засобу платежу, де гроші виступають зобов'язаннями продавця, які повинні бути погашені у заздалегідь встановлений термін. Першочергове економічне значення цих грошей – зробити грошовий обіг еластичним, здатним відображати потреби товарообігу в готівкових грошах, економити повноцінні гроші, сприяти розвитку безготівкового обігу.

Поступово з розвитком капіталістичних товарно-грошових відносин сутність кредитних грошей зазнає суттєвих змін. В умовах панування капіталу кредитні гроші виражають не взаємозв'язок між товарами на ринку, як було раніше (Т-Г-Т), а відношення грошового капіталу (Г-Т-Г), тому грошовий капітал виступає в формі кредитних грошей.

Кредитні гроші пройшли наступний шлях розвитку: вексель, банкнота, чек, електронні гроші, кредитні картки.

Вексель – письмове, безумовне, нічим не обумовлене зобов'язання боржника сплатити певну суму в заздалегідь обговорений термін і у встановленому місці. Розрізняють простий вексель, виданий боржником, і переказний (тратту), виписаний кредитором і направлений боржнику на підпис з поверненням кредитору. Переказний вексель (тратта) може перебувати в обігу завдяки переказному напису (індосаменту) на зворотному боці документа. По мірі збільшення переказних написів циркулярна чинність векселя зростає, оскільки кожний індосант несе солідарну відповідальність по векселю.

Вексель має наступні особливості:

• абстрактність, тобто відсутність на документі інформації про вид угоди;

• безперечність, що означає обов'язкову оплату векселя;

• оборотність, тобто передача векселя як платіжного засобу іншим кредиторам, що означає можливість взаємного зарахування вексельних зобов'язань продавця. Платіжна гарантія ще більше зростає при акцепті (згоді оплатити вексель, якщо боржник не зможе розрахуватися сам) векселя банком (вексель, що акцептувався).

Вексель має певні межі обігу. Він функціонує між особами, які володіють інформацією про платоспроможність один одного і здійснюють економічні відносини. Погашається вексель учасниками вексельного обігу готівковими коштами.

В Радянському Союзі векселі застосовувалися у внутрішньому обороті в 1922-1930 рр. Кредитна реформа 1930 р. ліквідувала вексельний обіг в середині країни, але з 1937 р. вексель використовувався у зовнішньоторговельних відносинах в результаті приєднання СРСР у 1936 р. до Женевської вексельної конвенції.

Прийняття постанови Верховної Ради України "Про застосування векселів в господарському обігу" від 17 червня 1992 р. відродило вексельний обіг в Україні. Це мало велике народногосподарське значення, оскільки дозволило пом'якшити платіжну кризу, прискорити залучення до господарського обороту готову продукцію з обмеженим попитом, реалізувати зайві товарно-матеріальні цінності.

На даному етапі знаходяться в обігу і казначейські векселі, що випускаються державою для покриття дефіциту державного бюджету.

Розрізняють також комерційний вексель (видається під заставу товару) і банківський вексель, видається банком-емітентом за наявності певної суми клієнта на депозиті. На відміну від комерційного банківський вексель має депозитну форму. Це по суті простий вексель, тому що виписується клієнтом банку своєму постачальнику в оплату за товар, але може бути індосований третій особі. Банківський вексель дає підприємству новий платіжний засіб, гарантований банком. Окрім одержання доходу по депозиту, на основі якого банком і видається вексель, підприємство отримує можливість розрахунку зі своїми партнерами. Кожний банк, який їх випускає, має свої особливості, передусім це надання банком переваг своїм клієнтам-векселедержателям.

Вексель є різновидом квазігрошей. Квазігроші– це специфічні грошові форми, в яких грошова суть істотно послаблена, відхиляється від загальноприйнятних, стандартних форм. Так, наприклад, грошова суть значно послаблюється, коли гроші розміщують у довгострокові вклади і при цьому знижується їх ліквідність, здатність бути платіжними засобами. Вексель, чек у певних межах можуть використовуватися як гроші у функції платіжного засобу, хоч і не є грошима в загальноприйнятому розумінні.

Банкнота – це вексель на банкіра. Спочатку банкнота випускалася у вигляді особливих векселів, які часто мали вигляд розписки торговців грошима за здане на збереження золото. Пізніше їх випускають комерційні банки нерідко під заставу векселів. Це вексельне забезпечення банкнот і стало однією з причин банкнотної емісії.

Банкнота як вексель на банкіра користувалась більшою довірою, ніж вексель, тому що банки були більш платоспроможні, ніж окремий векселедавець. На відміну від векселя, який був терміновим борговим зобов’язанням, банкнота була безстроковим зобов’язанням і тому набувала властивостей загальної обмінюваності.

Від паперових грошей банкнота відрізнялась деякими особливостями:

- на відміну від казначейських білетів (паперових грошей, які випускались Міністерством фінансів), банкноти випускались будь-яким комерційним банком;

- банкноти забезпечувалися золотом і вільно обмінювались на золото, а казначейські білети такого забезпечення й обміну не мали;

- на відміну від паперових грошей, що випускались державою і мали примусовий характер обігу, банкнота такого характеру обігу не мала.

Поступово банкнотна емісія стала зосереджуватися в одному банку, що сприяло певній трансформації цієї форми кредитних грошей у паперові гроші. Зв'язок емісії банкнот із золотом зберігався довгий час. Так, наприклад, випуск банкнот у США до 1945 р. забезпечувався на 40 % золотом. Згодом забезпечення було встановлено на рівні 25 % від номінальної вартості випущених банкнот, а з 1968 р. ця вимога була скасована. Припинення обміну банкнот на золото стало одним із важливих моментів перетворення їх у паперові гроші. У сучасних умовах банкноти – це паперові гроші. Процес їх трансформації відбувся в більшості країн ще до початку Другої світової війни, а збереження розподілу грошових знаків на банкноти і казначейські білети (наприклад, у колишньому СРСР це мало місце практично до моменту його розпаду) було даниною традиції, що віддзеркалювала складну природу становлення паперових грошей. Проте в деяких країнах (США, Італія, Індія, Індонезія) поряд з випуском банкнот зберігається і випуск казначейських білетів. І тільки в Швейцарії зберігається забезпечення банкнотної емісії золотом.

В Україні з моменту її становлення як незалежної держави, національна грошова одиниця вже не має навіть цього формального розподілу на казначейські білети та банкноти.

Чек – вид кредитних грошей, виступає як грошовий документ встановленої форми, який містить безумовний наказ власника рахунку в кредитній установі виплатити держателю чека зазначену суму. Чековому обігу передує договір між клієнтом кредитної установи і цією установою про відкриття рахунку на суму внесених коштів або надання кредиту. Клієнт на цю суму виписує чеки, а кредитна установа їх оплачує. В чековому обігу беруть участь: чекодавець (власник рахунку), чекоодержувач (кредитор чекодавця) і платник по чеку (кредитна установа).

Вперше чеки з'явилися в обігу в XVI - ХVIІ століттях у Великобританії та Нідерландах. З розвитком кредитної системи вони отримали широке розповсюдження. Розрізняють три основні види чеків:

1. іменний – чек на певну суму без права передачі;

2. на пред'явника – чек без вказівки одержувача;

3. ордерний – чек на певну суму з правом передачі шляхом індосаменту на звороті документу.

У внутрішньому обігу чеки використовуються для одержання готівки в кредитній установі, як засіб платежу і обігу, а також в якості інструменту безготівкових платіжних розрахунків, ще здійснюються шляхом перерахувань по рахунках в кредитних установах. В міжнародних розрахунках використовуються банківські чеки для здійснення комерційних платежів, але в основному при платежах неторговельного характеру.

У відповідності з Положенням про чеки, затвердженим у 1921 р. в СРСР діяли два види чеків: розрахункові і грошові.

Розрахунковий чек – це письмове доручення банку здійснити грошовий платіж з рахунку чекодавця на рахунок чекодержателя, тобто вони використовувались для безготівкових розрахунків.

Грошові чеки служили для отримання підприємствами і організаціями готівкових коштів.

Швидке розширення чекового обігу після Другої світової війни вимагало зміни форм платежів. Науково-технічний прогрес, розвиток електронно-обчислювальної техніки сприяли появі у провідних зарубіжних країнах автоматизованих електронних апаратів для обробки чеків і ведення поточних рахунків. Електронні прилади і система зв'язку для здійснення кредитних і платіжні операцій (зарахування суми і списання коштів, перекази з рахунку на рахунок, нарахування відсотків, контроль за станом рахунку) шляхом передачі електронних сигналів без участі паперових носіїв сприяли виникненню електронних грошей. З їх допомогою відбувається переважна частина міжбанківських операцій.

Впровадження ЕОМ в кредитних установах створило умови для появи електронних грошей, які стали електронним еквівалентом готівкових грошей та є їх замінником.

Електронні гроші мають ряд особливостей в порівнянні з готівкою:

по-перше, готівку у вигляді електронних грошей, як правило, не можна витратити, якщо ці гроші викрадені або втрачені;

по-друге, після втрати, викрадення або знищення, одразу попередивши про це кредитну установу, можна отримати нові електронні гроші з відновленням первісного балансу;

по-третє, електронні гроші можуть мати обмежений обсяг.

Користування електронними грошима здійснюється за допомогою електронного гаманця – будь-якої пластикової картки, що містить реальну цінність у формі електронних грошей, які власник вніс на рахунок в банк. Банківська пластикова картка – це пластиковий ідентифікаційний засіб, за допомогою якого можна керувати банківським рахунком, тобто здійснювати оплату за товари, послуги та отримувати готівкові кошти. Таким чином, картка – це інструмент безготівкових розрахунків, тому її існування пов'язане з функціонуванням певної платіжної системи.

Платіжна система – це, по-перше, сукупність кредитних установ, які здійснюють розрахунки; по-друге, система взаємовідносин між учасниками, яка необхідна для виконання зобов'язань щодо розрахунків за допомогою карток; по-третє, сукупність нормативних, договірних, фінансових та інформаційно-технічних засобів, що регламентують порядок використання банківських платіжних карток.

За фінансово-економічним призначенням розрізняють кредитні картки і дебетові картки.

В залежності від суб'єктів використання – пластикові картки особистого використання і корпоративні фінансові картки.

В залежності від захищеності – звичайні пластикові магнітні картки, електронні (мікропроцесорні та лазерні) картки.

Широкомасштабне впровадження електронних грошей в сучасну систему розрахунків, як міжбанківську, так і банк-клієнт, клієнт-крамниця і так далі пояснюється тим, що цей вид кредитних грошей є ідеальним засобом розрахунку з наступних причин:

• пластикову картку зручно носити в кишені або гаманці;

• пластикова картка є відносно дешевим засобом;

• надійність;

• можливість забезпечення високого рівня захисту, необхідного для запобігання підробок та махінацій в фінансовому середовищі;

• деякі види фінансових пластикових карток, наприклад типу смарт-карта, можуть виконувати функцій: кредитних і дебетових карток одночасно.

Розвиток національної платіжної системи та використання міжнародних платіжних карток гальмують наступні причини:

• відсутність довіри населення до комерційних банків, а звідси і небажання тримати гроші в банках;

• брак досвіду, традицій щодо впровадження карткових систем і вміння користуватися ними;

• незацікавленість торгівельних підприємств приймати оплату по картках;

• значні капіталовкладення та довгий термін окупності інвестицій у картковий бізнес;

• проблеми фінансової безпеки банків та клієнтів.

Поиск по сайту: