Голодомор 1932-1933 рр. в шкільних підручниках з історії України

Протягом останніх років часто з екранів телевізорів, з газет та й від пересічних громадян можна почути, що історія переписується, а в українських підручниках з історії написано неправду. Переписування підручників характеризується двома чинниками. По-перше, воно є закономірним, оскільки історична наука не стоїть на місці, розвивається, робляться нові відкриття, невідоме стає відомим, а старі уявлення переосмислюються з урахуванням нових фактів. Особливо це стосується радянського періоду історії України, оскільки після розпаду СРСР стало відомо багато фактів, які приховувала влада. Звичайно, все це впливає на зміст шкільних підручників з вітчизняної історії, тому що вони повинні відповідати рівню розвитку історичної науки. По-друге будь-який буржуазний режим використовує підручники з історії як засіб виховання в дусі буржуазної ідеології та для історичного виправдання свого існування, саме з цим фактором пов’язані ті моменти, які неправдиво висвітлюються в шкільних підручниках з історії, або міфологізують її окремі періоди.

Мета цього невеликого допису показати як ці два чинники впливають на висвітлення подій голодомору 1932-1933 рр. в шкільних підручниках з історії України, насамперед його причин та кількості жертв.

Про голодомор, на уроках історії діти шкільного віку дізнавалися у п’ятому класі, вивчаючи курс «Вступ до історії України», що знайомить з головними подіями вітчизняної історії та готує дітей до подальшого вивчення історії, але з 2013 року програму змінено і за новою програмою в 5 класі про голодомор не згадують. Детально тема голодомору 1932-33 рр. вивчається в 10 класі.

Підручників для 5-го класу, за старою програмою, що рекомендуються міністерством в основному переліку, усього два. Один належить авторству Віктора Мисана (2005), а другий ‑ співавторам Віталію Власову й Оксані Данилевській (2007 р.). Обидва підручники згадують про голодомор.

Підручник В.Мисана в § 25 під назвою «Більшовики в Україні» вказує на те, що в Україні внаслідок голодомору померли мільйони українців, але при цьому замовчує, що голод був не лише в Україні, а й в інших республіках СРСР. За цим підручником основна причина голодомору – те, що радянська влада забрала у селян хліб, щоб отримані від його продажу кошти вкласти у розвиток промисловості (С. 148-149). І це справді відповідає новим даним науки, хоча з одним принциповим уточненням: та влада вже не була радянською. Підручник В.Власова і О.Данилевської (§ 22 «Встановлення більшовицької влади в Україні») вказує число жертв голодомору – 5 млн. душ і так само не згадує, що голод лютував не лише в УРСР (С. 166-167). Варто зазначити, що вказані підручники видані за часів Ющенка, але і більш ранні підручники для 5-го класу також згадують ці події, наприклад, підручник О.Кучерука «Оповідання з історії України» виданий 1992 року. У цьому підручнику вказують, що внаслідок голодомору померло понад 5 млн. українців (С. 119).

У 10 класі голодомору присвячено один урок історії України в ІІ семестрі (в профільних класах може бути передбачено більшу кількість годин на вивчення цієї теми). Що стосується підручників для 10 класу, то тривалий час основним був підручник Ф.Г.Турченка (2002 р.). Цей підручник називає сталінську колективізацію розселянюванням і закріпаченням селянства, що абсолютно відповідає дійсності (С. 278). Стосовно жертв у підручнику написано таке: «Дослідження голодомору 1932-1933 рр. в Україні розпочалося наприкінці 80-х років. Автори називають різні цифри померлих від голоду, які істотно різняться – від 3,0 до 4,5 млн чол. Голодомор, штучно створений сталінським керівництвом, був однією з найжахливіших за останні декілька століть трагедій українського народу» (С. 282). Всупереч відомим даним підручник стверджує, що у 1932-33 рр. голодом були охоплені райони СРСР заселені переважно українцями.

Підручник В.Власова і Станіслава Кульчицького для 10 класу (2010 р.), по суті, повторює дані всіх попередніх підручників, але кількість його жертв в Україні наводить ближче до сучасних наукових даних: «У 1933 р. внаслідок конфіскації всіх продовольчих запасів голодною смертю загинуло від 3 до 3,5 млн селян. Повні демографічні втрати в Україні (без Кубані – одного з шести округів Північно-Кавказького краю, де теж здійснювалася конфіскація всього продовольства) включно з викликаним голодомором зниженням народжуваності, сягнули за 1932-1934 рр. 5 млн осіб.» (С. 60)⁵.

Заради справедливості треба зазначити, що радянські підручники з історії взагалі не згадують про голодомор під час колективізації, а лише вказують на певні труднощі в її проведенні. Переконатися в цьому можна взявши будь-який із підручників тих часів, наприклад, підручник В.Г.Сарбея і В.Є.Спицького «История Украинской ССР» для 9-10 класу, 1987 року видання.

Цікавою є ситуація в Західній Україні, де на уроках історії України використовують навчальні посібники, написані місцевими «вченими» та вчителями, які доповнюють зміст офіційних підручників за такими темами як діяльність ОУН-УПА, Голодомор 1932-1933 рр. та за іншими «національно важливими темами». Це пов’язано з тим, що нинішня влада приділяє меншу увагу голодомору, ніж це було за часів найсвідомішого із президентів – Ющенка. Зокрема, такими посібниками забезпечені школи Львова та Луцька. Ось один з таких посібників: Б. Галайко, В. Голубко, А. Козицький, Ю. Михальчишин, О. Пагіря, О. Тучковський, І.Федик, І. Хома. Історія України:посібник для 10-11 класів / Під ред. А. Козицького. - Львів, 2012. Нагадаємо, між іншим, що співавтор цього підручника Юрій Михальчишин - один з провідних ідеологів ВО «Свобода» і активний популяризатор ідейної спадщини Муссоліні та Гітлера.

Соціально-економічну основу голоду цей підручник заперечує і переводить проблему виключно в національну площину: «Потрактувавши відмову українських селян здавати державі хліб за заниженими цінами як вияв непокори та зародок антидержавного виступу, найвище керівництво СРСР вирішило застосувати до України політику, яку британський історик Р. Конквест визначив як «терор голодом»».

І далі:«Особливість українського голоду 1932-1933 pp., у порівнянні з перебігом голоду в інших регіонах СРСР, полягала у його інструменталізації як засобу боротьби з національними настроями. У той час, коли в Росії порівняно м'якший терор голодом був засобом боротьби проти антирадянських настроїв, в Україні набагато жорстокіша політика, що призвела до Голодомору, слугувала цілям боротьби з національними настроями та уявним сепаратизмом українських комуністів. Якщо в інших регіонах СРСР (крім Казахстану) радянська влада здійснювала репресії голодом за соціальною ознакою, то в Україні від листопада 1932 р. такі репресії відбувалися вже за національною ознакою й були скеровані насамперед проти українців.

Наслідком Голодомору 1932-1933 pp. для України стала смерть принаймні 3,5 млн. людей, або, згідно із іншими оцінками, й значно більшої кількості осіб. Комуністична влада чітко дала зрозуміти, що головними своїми ворогами вважає людей з національною самосвідомістю…»(С.127).

Відповідальність за голод прямо покладається на «комуністичний режим». Хоча, як відомо, комуністичним він на той час був лише за назвою – робітники і селяни радянською державою вже не керували. Авторів також не турбує, що жодного доказу, ніби сталінський режим використовував голод в якості інструмента національної політики, досі не знайдено. Цей найбільш радикальний націоналістичний посібник прямо проголошує голод геноцидом українців. Пишеться про «штучний голод», а серед його наслідків згадується «постгеноцидний синдром».

Тема голоду в школі не вичерпується лише підручниками та уроками за календарними планами. Під час роковин голодомору в листопаді у школах проводять виховні години, лінійки, запалювання свічок. Такі заходи якраз і є основним знаряддям популяризації даної теми. Діти беруть участь у наукових конкурсах, готують стінгазети, тематичні стенди. Звичайно на таких заходах голодомор 1932-1933 рр. висвітлюється як злочин не лише сталінізму, а й – комуністичної ідеології, а інколи навіть говорять і про три голодомори, маючи на увазі голод 1921-1923 рр. і голод 1946-1947 рр. Що стосується голоду 1921-1923 рр. то як відомо він мав об’єктивні причини природнього (посуха, неврожай) і соціального характеру (громадянська війна).

В Інтернеті, без надмірних зусиль, можна знайти безліч розробок таких заходів, презентацій, які є творчістю українських вчителів історії і, як правило, в них ця подія подається як геноцид українського народу, а в деяких навчальних презентаціях Володимир Ленін постає як «засновник» політики голодомору.

Найбільше уваги подіям 1932-1933 рр. в школах, як і в інших установах, приділялося за часів Ющенка, який мав особливий пієтет до цієї теми. Саме в той час у школах починають активно проводити заходи присвячені жертвам голодомору, дні Європи та інше. Навіть сам В.Ющенко провів Всеукраїнський урок пам’яті в Харківській спеціалізованій школі № 62 у 2008 р.

Зважаючи на вище викладене можна зробити такі висновки:

· Українські підручники історії порівняно із радянськими не оминають тему голодомору, але вони акцентують увагу на тому, що це злочин не лише сталінізму, а й комунізму як ідеології, тобто ставиться знак рівності між цими протилежними поняттями, що вигідно українські буржуазії;

· Також підручники звертають увагу на те, що від голоду постраждали лише території заселені українцями і при цьому забувають про Поволжя та Казахстан, які теж постраждали від голоду. А така подача інформації формує у дітей думку, що голодомор спланований комуністами для навмисного знищення українців;

· Українські підручники не називають голодомор геноцидом українського народу, вони лише непрямо до цього висновку підводять. А от під час різних шкільних заходів, присвячених цій трагедії, фрази про геноцид звучать відкрито;

· Значною мірою подача теми Голодомору буде залежати від учителя, його світогляду та політичних вподобань.

· Українські підручники, які порівняно із радянськими, не замовчують багатьох фактів і подій, у будь-якому разі використовуються як рупор буржуазної пропаганди серед молоді.

· Також українські підручники не використовують даних останніх досліджень з даної теми. У 2011 році російською мовою було видано працю відомих англійських істориків Роберта Девіса та Стівена Уїткрофта «Роки голоду» (англійською мовою видана 2004 р.). Ця праця переконливо показує, що Україна лише одна із жертв голоду 1932-1933 рр. Всю смертність від голоду в СРСР протягом 1932-1933 рр. вони оцінюють від 4,6 до 8,5 млн осіб схиляючись до 5,7 млн. Частка жертв в Україні за їх даними становить від 1,5 до 3 млн осіб. До речі, із висновками цих вчених погодився Роберт Конквест, якого так люблять сучасні голодоморщики і на твори ягого часто посилаються в українських підручниках.

І на останок, додамо, що оргкомітет «Проти течії» ніколи не виступав проти вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 рр., але ми завжди були проти:

· використання історії для пропаганди націоналістичних ідей серед молоді;

· спотворення історичної правди;

· використання історії для розпалювання міжнаціональної ворожнечі;

· ототожнення сталінізму із комуністичними ідеями.

Михайло Логінов

Поиск по сайту: