Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Тема 1. Сутність та основні характеристики інтелектуальної власності



Є.І. Войнова

 

 

Інтелектуальна власність

 

Навчально-методичний посібник

 

 

Одеса

ОНУ

УДК 339.727.22.001.14(075.8)

ББК 65.291.9-23я73

В61

Рекомендовано до друку Вченою радою ІМЕМ.

Протокол № 1 від 24.10.2013 р.

 

Рецензенти:

С. А. Якубовський, доктор економічних наук, професор, зав. кафедрою світового господарства і міжнародних економічних відносин Одеського національного університету імені І.І. Мечникова

О.В. Горняк, доктор економічних наук, професор, зав. кафедрою економічної теорії та історії економічної думки Одеського національного університету імені І.І. Мечникова

Ю. Г. Козак,доктор економічних наук, професор, зав. кафедрою міжнародних економічних відносин Одеського державного економічного університету, академік АЕН України та Міжнародної Академії Регіональних Наук

В. М. Степанов,доктор економічних наук, професор, зав. відділом еколого-економічних проблем приморських регіонів Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України

 

Войнова Є. І.

В 61Міжнародне інвестиційне бізнес-планування: Навчально-методичний посібник / Є. І. Войнова - Одеса : «Одеський національний університет імені І. І. Мечникова», 2014. – 123 c.

У методичному посібнику наданий комплексний аналіз процесу створення інвестиційних бізнес-планів, особливості їх використання та реалізації у світовій практиці. Головною його метою є поглиблення знань і розширення вмінь майбутніх спеціалістів з міжнародних економічних відносин та знайомство їх з методикою побудови та оцінки бізнес-планів в міжнародному масштабі.

 

УДК 339.727.22.001.14(075.8)

ББК 65.291.9-23я73

 

ÓВойнова Є.І., 2015

ÓОдеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2015

ЗМІСТ

 

Вступ……………………………………………………………………...4

Тема 1. Сутність та основні характеристики об’єктів інтелектуальної власності…………………………………….5

Практичне завдання студентам…………………………………………...21

Питання для підготовки до семінарських занять..………………………21

Контрольні питання…..………………………………………....................21

Тема 2. Характеристика об’єктів інтелектуальної власності…..22

Практичне завдання студентам………………………..………………...130

Питання для підготовки до семінарських занять..……………..………131

Контрольні питання………….………………………………...................131

Тема 3. Захист прав інтелектуальної власності……………….…132

Практичне завдання студентам………………………..……………….....41

Питання для підготовки до семінарських занять..……………..………..41

Контрольні питання………….……………………………….....................41

Тема 3. Ринок інтелектуальної власності………………………….43

Практичне завдання студентам…….……………………..……………....56

Питання для підготовки до семінарських занять..………………..……..57

Контрольні питання………….…………………………………………….57

Тема 4. Міжнародне регулювання ринку інтелектуальної власності……………………………………………………….58

Практичне завдання студентам………………………...…………….…...69

Питання для підготовки до семінарських занять…..…………………....69

Контрольні питання………….…………………………………………….69

Тема 5. Світова практика створення та користування інтелектуальною власністю………………..……………..70

Практичне завдання студентам…………………………………...………87

Питання для підготовки до семінарських занять..………………………87

Контрольні питання………….……………………………………………87

Тема 6. Транснаціоналізація інтелектуальної власності ……….88

Практичне завдання студентам………………………………………….104

Питання для підготовки до семінарських занять..……………………..104

Контрольні питання………….…………………………………………...104

Список використаних джерел та літератури..……………..……..120

Список рекомендованої літератури……………………..…………122


ВСТУП

 

Головною метою спецкурсу «Інтелектуальна власність» є вивчення міжнародного ринку інтелектуальної власності та вміння використовувати отримані знання у практичній сфері створення об’єктів інтелектуальної власності та їх захисту на національному та міжнародному рівнях.

Головною задачею спецкурсу є: ознайомлення студентів з об’єктами інтелектуальної власності, методами їх захисту та комерціалізацією.

У науково-методичному посібнику розкривається основна суть і структура кожної теми, визначаються головні проблеми, наведений матеріал для комплексного вивчення, зроблені рекомендації щодо використання літератури, фактичних матеріалів.

У розробці визначається логіка кожної проблеми, запропоновано ряд проблемних ситуацій, завдань, запитань для перевірки знань. В кожній темі подаються питання для підготовки до семінарських занять.

Структурно спецкурс розрахований на 74 години, з яких: 28 годин передбачається на аудиторну роботу (14 годин лекційних та 14 годин семінарських занять); 10 годин – на виконання науково-дослідного завдання, а саме розробку інвестиційного бізнес-плану інноваційного проекту; 34 години - на самостійну роботу студента.

Спецкурс розрахований на два змістовних модулі:

Змістовий модуль 1. Характеристика інтелектуальної власності як економічної категорії

Тема 1. Сутність та основні характеристики інтелектуальної власності

Тема 2. Характеристика прав інтелектуальної власності

Тема 3. Захист прав інтелектуальної власності

Тема 3. Ринок інтелектуальної власності

Змістовий модуль 2. Міжнародні аспекти функціонування ринку інтелектуальної власності

Тема 4. Ринок інтелектуальної власності України

Тема 5. Міжнародне регулювання ринку інтелектуальної власності

Тема 6. Світова практика створення та користування інтелектуальною власністю

Тема 7. Транснаціоналізація інтелектуальної власності


Тема 1. Сутність та основні характеристики інтелектуальної власності

1. Інтелектуальна власність як економічна категорія

2. Життєвий цикл інтелектуальної власності

3. Класифікація обєктів інтелектуальної власності

1. Тенденції розвитку науки й культури свідчать про те, що ХХІ століття стане ерою панування інтелектуального капіталу. Найголовнішими показниками цивілізованості суспільства все більшою мірою стають його культура, науково-технологічний рівень виробництва, ефективність економіки, соціально-економічний прогрес в цілому, і, врешті-решт, добробут суспільства, який значною мірою залежить від рівня й ефективності інноваційної та творчої діяльності в ньому. В умовах постіндустріального господарства зростає значення й вимоги щодо людського фактору: країни зосереджують зусилля на формуванні автономної та гнучкої інфраструктури освіти і на розвиткові інформаційних технологій. Підвищується роль інтелектуального капіталу як фактору виробництва, що зумовлює необхідність розвитку науково-технічного потенціалу та розробки ефективної системи охорони інтелектуальної власності. В сучасній економіці головна роль належить вартості, що створюється знаннями, а інтелектуальна власність перетворюється на товар.

Інтелектуальною власністю є сукупність прав на нематеріальні активи, що є результатами інтелектуальної діяльності. Вони мають економічну цінність і властивість бути вільно відчуженими з урахуванням обмежень, встановлених в інтересах охорони особистих прав власників відповідних об’єктів і публічних інтересів суспільства. Правові та економічні відносини у сфері інтелектуальної власності існують нерозривно. В такій єдності метою правового регулювання є забезпечення юридичних та фізичних осіб охороною їх прав в процесі створення і використання об’єктів інтелектуальної власності. Економічні відносини інтелектуальної власності виникають тоді, коли результати інтелектуальної діяльності стають об’єктами комерціалізації [1].

Комерціалізація інтелектуальної власності в умовах ринкових відносин вимагає розглядати інтелектуальну власність і як товар, і як капітал. Комерціалізацією об’єктів інтелектуальної власності є перетворення результатів інтелектуальної діяльності на ринковий товар з метою одержання прибутку або іншої ринкової вигоди. Способами комерціалізації є використання об’єктів інтелектуальної власності у виробництві; внесення прав на об’єкти інтелектуальної власності до статутного капіталу підприємства та передача прав на об’єкти інтелектуальної власності (в тому числі на умовах ліцензії). Як товар інтелектуальна власність є нематеріальним активом, що використовується у господарській діяльності і може бути швидко і без значних затрат відтворений і розповсюджений. Особливість інтелектуальної власності, порівнюючи з матеріальними активами, полягає в її мультиплікаційному характері (властивості її об’єктів швидко розповсюджуватися). Як товар інтелектуальна власність існує в потенційно необмеженій кількості, але має потенційно обмежений попит. Інтелектуальна діяльність є кумулятивним процесом: її товари розповсюджуються вільно в просторі й часі та стають базою для створення нових інтелектуальних товарів. Іншою важливою характеристикою інтелектуальної власності як товару, порівнюючи з матеріальними активами, є те, що відтворення інтелектуальних товарів не вимагає значних фінансових і часових витрат, а виявлення порушень прав інтелектуальної власності є вкрай складним.

Відносини інтелектуальної власності характеризуються надзвичайно високим ступенем динамічності й різнобічності. Самий зміст поняття «інтелектуальна власність», його структура постійно розширюються та якісно оновлюються. Відносини, що виникають у зв'язку з цим, тісно пов'язані з найновішими технологіями не лише в розумінні об'єкта цих відносин, а також у застосуванні нетрадиційних підходів до їх регулювання. Як капітал інтелектуальна власність є ресурсом, який об’єднує знання, досвід, інформацію, які можна використати для одержання прибутку або інших ринкових вигод.

Інтелектуальний капітал є нематеріальним ресурсом, який забезпечує матеріальне виробництво, зменшуючи вміст матеріальних ресурсів у процесі виробництва. Невичерпний характер інтелектуального капіталу полягає в неможливості його споживання внаслідок використання. Мультиплікаційний характер інтелектуального капіталу проявляється у можливості використання інтелектуального капіталу необмеженим колом користувачів.

Правовий аспект поняття «інтелектуальна власність» полягає в юридичній можливості власника використовувати нематеріальні активи. Правом інтелектуальної власності є право юридичних і фізичних осіб володіти, користуватися і розпоряджатися авторським правом, суміжними правами, промисловою власністю. Право інтелектуальної власності охоплює авторське право, суміжні права і патентне право. Авторським правом є право на відтворення, опублікування, продаж змісту і форми літературних, художніх, музичних та інших творів. Під суміжними правами розуміють права, що надаються виконавцям, виробникам фонограм, організаціям ефірного і кабельного мовлення. Патентне право є сукупністю прав на використання технічного рішення (винаходу), що засвідчуються патентом.

Основні інститути інтелектуальної власності (патенти, авторське право) виникли у країнах Західної Європи ще у XVII – XVIII ст. Так, у першому патентному законі, прийнятому в Англії у 1623 році, про- голошувалося виключне право кожного творця технічної новації на монопольне користування вигодами від її застосування протягом 14 років. Водночас «Статут королеви Анни», прийнятий у цій країні у 1710 році, надавав авторам літературних творів виключне право на їх публікацію протягом 14 років з моменту їх написання та можливість продовження цього терміну за життя автора ще на 14 років. Аналогічні закони приймалися у цей період і в інших західноєвропейських країнах [2].

Вперше термін інтелектуальна власність запропонував в 1845 році Чарльз Вудбарі, суддя Окружного суду штату Массачутес. В Європі термін інтелектуальна власність вперше з'явився завдяки Альфреду Ніону в 1846 році. Традиція підходу власності до авторського і патентного права була основана на теорії природного права, котра одержала свій найбільший розвиток в працях французьких філософів-просвітителів (Вольтера, Дідро, Гольбаха, Гельвеція, Руссо). Так, у вступній частині французького патентного закону йшлося про те, що «кожна нова ідея, проголошення і здійснення якої може бути корисним для суспільства, належить тому, хто її створив, і було б обмеженням прав людини не розглядати новий промисловий винахід як власність його творця». Логічним наслідком такого підходу стало закріплення у французькому законодавстві понять літературної і промислової власності. Потрібно відзначити, що раніше ідея авторського права як «найсвятішого виду власності» була втілена в законах деяких штатів США. Аналогічні конструкції були закріплені також у законодавстві Саксонії, Пруссії, Данії, Норвегії і ряду інших країн [3].

Термін «інтелектуальна власність» широко використовується в сучасному законодавстві, науковій літературі й у практиці багатьох країн. В 1967 р. у Стокгольмі була підписана Конвенція, на основі якої засновано Всесвітню організацію інтелектуальної власності (ВОІВ), відповідно до якої об'єктами правової охорони є результати творчої діяльності у виробничій, науковій і художній областях.

Однак, незважаючи на своє широке поширення, поняття інтелектуальної власності практично відразу ж з моменту своєї появи зазнало критики зі сторони багатьох науковців. Противники даного поняття переважно вказували на ряд суперечностей, пов'язаних з цим питанням. Наприклад, не можна ототожнювати правовий режим матеріальних речей і нематеріальних об'єктів, якими є по своїй суті авторські здобутки і різні технічні нововведення. Також, на відміну від права власності, яке є безстроковим і не піддається будь-яким територіальним обмеженням, права авторів, винахідників і їхніх правонаступників споконвічно обмежені в часі й у просторі. Авторські і патентні права захищаються за допомогою застосування інших правових засобів у порівнянні з тими, котрі застосовуються для захисту права власності. Право на творчий результат нерозривно пов'язано з особистістю його творця. Реагуючи на ці справедливі зауваження, прихильники теорії інтелектуальної власності стали підкреслювати, що мова в даному випадку йде про власність особливого роду, що вимагає спеціального регулювання у вигляді її нематеріального характеру через те, що об'єктами права власності власників патентів, суб'єктів авторського права і товарних знаків є невловимі і безтілесні речі. Своє логічне завершення подібний підхід знайшов у теорії інтелектуальних прав, відповідно до якої права авторів, винахідників, патентовласників повинні бути визнані правами sui generis, тобто правами особливого роду, що знаходяться поза класичним розподілом цивільних прав на речові, обов'язкові і особисті. Теорія особливих інтелектуальних прав, багато прихильників якої взагалі виступають проти використання терміну «інтелектуальна власність» є в наші дні однією з найбільш розповсюджених.

Прихильники соціально-економічного підходу трактують інтелектуальну власність як історично сформовані суспільні відносини, що складаються між суб'єктами господарювання з приводу привласнення результатів їх інтелектуальної діяльності. При цьому основна увага приділяється майновим суспільним відносинам, пов'язаним зі створенням та використанням інтелектуальних продуктів як специфічних об'єктів товарно-грошових відносин.

У рамках економіко-правового підходу права інтелектуальної власності трактуються як норми, що регулюють і закріплюють (у визначених законом випадках) за фізичними та юридичними особами майнові та особисті немайнові права на результати інтелектуальної діяльності. Водночас стверджується, що саме через правову форму інтелектуальні продукти включаються в процес економічного кругообігу та трансформуються в економічні блага (ресурси, джерела доходів, капітал). Інтелектуальна власність у широкому розумінні означає закріплені законом права на результати інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній сферах.

Об'єктом власності є право на результати інтелектуальної діяльності людини. Це право має подвійну природу. З одного боку, творець (автор) нематеріального об'єкта власності і творець матеріального об'єкта власності мають подібні права власності, тому що право на результат творчої діяльності забезпечує його власнику виняткову можливість розпоряджатися цим результатом на свій розсуд, а також передавати іншим особам, тобто воно подібне до права власності на матеріальні об'єкти (майновим правом). З іншого боку, поряд з майновим правом, існує деяке духовне право творця на результат творчої праці, так зване право автора. Тобто автор має сукупність особистих немайнових (моральних) прав, що не можуть відчужуватися від їхнього власника в силу їхньої природи, та майнових прав.

Інтелектуальна власність охоплює дві сфери прав: промислову власність (права, що стосуються результатів інтелектуальної діяльності у процесі науково-дослідних і проектно-конструк- торських розробок); авторське право і суміжні права (права щодо літературних, наукових та художніх творів, творів мистецтва тощо). Розмежування прав інтелектуальної власності на майнові та особисті немайнові права уможливлює існування відповідних суб'єктів.

Майнові й особисті (немайнові) права на результат творчої діяльності взаємозалежні і найтіснішим чином переплетені, утворюючи нерозривну єдність. Двоякість права найважливіша особливість інтелектуальної власності, яку можна зобразити наступним чином (Рис. 1):

Рис.1. Права інтелектуальної власності.

Джерело: [4].

Суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник, тощо) та інші особи, яким належать за заповітом або за договором особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності. Відповідно до Закону України «Про власність» суб'єктами права інтелектуальної власності визначаються громадяни, юридичні особи і держава. Держава може стати суб'єктом зазначення прав у чітко визначених законом випадках.

Слід відзначити, що сучасні дослідники розмежовують: економічних суб'єктів, які є авторами творів (винаходів), та економічних суб'єктів, які володіють творами (патентами на винахід).

В залежності від об’єкту інтелектуальної власності суб'єктами права можуть бути такі особи (Табл. 1).

Таблиця 1.

Суб'єкти права інтелектуальної власності

Об'єкти права інтелектуальної власності Суб'єкти права інтелектуальної власності
винаходи, корисні моделі, промислові зразки автори або фізичні чи юридичні особи, до яких право авторів перейшло за договором чи заповітом
торговельні марки, зазначення походження товарів юридичні особи, а також фізичні особи, якщо вони здійснюють підприємницьку діяльність
створення і використання сортів рослин будь-яка юридична чи фізична особа
Раціоналізаторська пропозиція раціоналізатор, тобто автор раціоналізаторської пропозиції, що створив його своєю творчою працею
комерційна таємниця (ноу-хау) будь-яка юридична чи фізична особа
об’єкти авторського права автори творів, спадкоємці й інші правонаступники; організації, що керують майновими правами авторів на колективній основі; юридичні особи, що придбали окремі авторські повноваження за договором з автором чи одержали їх за заповітом або в інших випадках; видавництва, театри, кіностудії та інші організації, що займаються використанням творів

Джерело: складено автором на основі [4].

.

Авторами визнаються особи, творчою працею яких створений твір. Авторами визнаються не тільки творці оригінальних творів, але й творці похідних (залежних) творів, таких як: переклади, переробки, копії творів мистецтва тощо. Суб'єктами авторського права після смерті автора стають його спадкоємці. Спадкування авторських прав здійснюється або за законом, або за заповітом. При спадкуванні за законом спадкоємцями можуть стати тільки громадяни, що є законними спадкоємцями. При спадкуванні за заповітом авторські права можуть бути передані будь-якому громадянину.

Організації, що керують майновими правами автора на колективній основі, не є власниками авторських прав. У відносинах із третіми особами вони виступають як представники авторів і діють від їхнього імені в їхніх інтересах. Це порівняно нове явище для України і до кінця законодавче воно не врегульовано.

Об'єкти інтелектуальної власності – це права власності юридичних і фізичних осіб на результати або прояв творчої розумової діяльності, таланту в науково-технічній, виробничій або гуманітарній сферах. При цьому важливо зазначити, що творчі результати інтелектуальної діяльності охоплюють широке коло результатів людської діяльності. Однак усі ці результати можуть бути специфіковані як об'єкти інтелектуальної власності внаслідок обмежувальних причин, пов'язаних:

1) із властивостями певних результатів інтелектуальної діяльності як суспільних благ, що характеризуються неконкурентністю та невиключністю (з цієї причини об'єктами інтелектуальної власності не можуть бути тексти законодавчих, адміністративних і судових документів; державні символи та знаки тощо);

2) надзвичайно високими витратами верифікації автора – власника об'єкта інтелектуальної власності (так, для третіх осіб практично неможливо верифікувати авторів анекдотів як творів усної народної творчості);

3) спеціальним виключенням окремих результатів інтелектуальної творчої діяльності зі сфери дії тих чи інших інститутів шляхом прямої вказівки на таке виключення (наприклад, програми для електронних обчислювальних машин виключаються зі сфери дії патентного права).

Характеризуючи поняття інтелектуальної власності, не можна залишити без уваги і питання про те, що вкладається в нього найважливішими міжнародними угодами. В конвенції Всесвітньої організації інтелектуальної власності вказується, що інтелектуальна власність включає права, котрі стосуються: літературних, художніх і наукових досягнень, виконавчої діяльності артистів, звукозапису, радіо- і телевізійних передач, винаходів у всіх областях людської діяльності, наукових відкриттів, промислових зразків, товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань і комерційних позначень, захисту проти недобросовісної конкуренції, а також всі інші права, що відносяться до інтелектуальної власності у виробничій,науковій, літературній і художній областях. Неважко помітити, що термін «інтелектуальна власність» використовується як збірне поняття, позначаючи собою усі права на результати творчої діяльності і деякі прирівняні до них об'єкти. Очевидним є і те, що на членів Всесвітньої організації інтелектуальної власності не накладаються зобов'язання забезпечувати у своїх країнах охорону всіх перерахованих у конвенції прав, вони самі визначають коло об'єктів інтелектуальної власності, що охороняється. Нарешті, навіть при сильному бажанні, в наведеному вище визначенні важко помітити будь-який зв'язок (крім чисто термінологічної подібності) поняття інтелектуальної власності і права власності в його традиційному змісті.

Згідно з українським законодавством, об'єктами інтелектуальної власності вважаються досягнення науки, літератури, мистецтва й інших видів творчої діяльності в сфері виробництва, у тому числі відкриття, винаходи, раціоналізаторські пропозиції, промислові зразки, програми для ЕОМ, бази даних, експертні системи, ноу-хау, торгові секрети, товарні знаки, фірмові найменування і знаки обслуговування.

Найважливішим інструментом регулювання відносин з інтелектуальною власністю є ліцензування та патентування інтелектуальної власності, тобто реєстрація та видача патентів і ліцензій на право користування товарними знаками, ноу-хау, комерційними таємницями, промисловими зразками різного роду, винаходами і відкриттями, найновішими технологіями виробництва специфічної та стандартизованої продукції та іншим інтелектуальним капіталом, що знаходиться у розпорядженні однієї компанії чи фірми.

В якості захисту від використання технічного рішення (винаходу або корисної моделі) конкурентами можна обрати два способа - патентування або збереження в таємниці.

У патента і комерційної таємниці однакова мета – одержати вигоду від монопольного їх використання. Однак, названі способи збереження технічного рішення від посягань принципово відрізняються. На відміну від збереження в таємниці, зазвичай це називають «ноу-хау», патентування передбачає розкриття відомостей і подальший, законодавчо забезпечений, захист. При збереженні в таємниці, відомості нікому не розкриваються, але у разі розголошення або незалежного відкриття іншою особою, заборонити використання технічного рішення стає неможливо. Права на ноу-хау діють допоки зберігається конфіденційність.

Але у світі сучасних інформаційних технологій і комунікацій, зберігати технічну розробку в таємниці і одночасно її використовувати - дуже непросто. Тривалий час це робити вдається лише компанії Coca-Cola, що відома за назвою однойменного напою, рецепт якого зберігається в таємниці з 1886 року.

Певним негативом при патентування для автора технічного рішення є те, що неможливо зберегти ідею технічної розробки у секреті, з метою подальшого розвитку цієї ідеї лише ним самим, оскільки, у процесі патентування, заявка публікується і ідея стає загальнодоступною. Таким, чином, розвивати ідею може кожний, хто ознайомиться з публікацією.

Іншим негативом є те, що винахід, після його опублікування без будь-яких санкцій зможуть використовувати особи в інших державах, де цей винахід не запатентовано.

Однак, більш найнадійним способом забезпечення монопольного використання прогресивного технічного рішення є його законодавче оформлення як об’єкта права інтелектуальної власності.

Законодавство, яке визначає права на інтелектуальну власність, базується на праві кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, що, за визначенням, є благом нематеріальним і зберігаються за його творцями та можуть використовуватися іншими особами лише з їх дозволу, окрім випадків, визначених законодавством.

Прийнятими, практично у всіх країнах, документами, що засвідчують першість у створенні і права на володіння об’єктами інтелектуальної власності, є патент на винахід, промисловий зразок; свідоцтво на товарний знак, топографію інтегральної схеми, зазначення походження товарів; свідоцтво про реєстрацію твору (в галузі мистецтва, літератури та науки). У ряді країн, також, видаються патенти на корисні моделі. Окрім державних органів, свідоцтва про реєстрацію авторських прав на твори також можуть видавати уповноважені авторські товариства.

Усі названі охоронні документами, по суті є угодами між державою і заявниками відповідних об’єктів інтелектуальної власності.

Суспільство змушене, на короткий термін, надавати патентно-копірайтну монополію, незважаючи на те, що вона, в принципі, для економічного життя є негативним явищем (шкодить конкуренції), оскільки без такої монополії не будуть створюватися нові засоби виробництва і предмети праці, на ринок буде мало надходити нових товарів, загальмується культурно-освітній розвиток.

За названою угодою, держава надає заявникові на певний строк монопольне право на використання об’єкту інтелектуальної власності та заборону використання його іншими особами і охороняє це право (в Україні, і ряді інших країн, 10 і 20 років - на корисну модель і винахід; 15 років – на промисловий зразок; 10 років, з правом безкінечного подовження, - на знак для товарів і послуг; до кінця життя автора, або останнього із співавторів, плюс 70 років після його смерті). Заявник за це ділиться з державою і громадськістю інформацією про суть і зміст об’єкту, і згідний, що об’єкт, після завершення вказаних строків охорони, стане суспільним надбанням і може вільно використовуватися будь-якою особою, або, у випадку його особливої специфіки та/або важливості, може складати державну таємницю (для об’єктів у такому разі видається патент на секретний винахід чи секретну корисну модель).

Слід зазначити, що стосовно необхідності охорони прав інтелектуальної власності існує діаметрально протилежна думка, яка полягає у тому, що саме патентно-копірайтна монополія уповільнює культурний розвиток, зупиняє людський прогрес і ставить більшість інформаційних та інтелектуальних ресурсів під контроль мультинаціональних корпорацій. Прихильники такої думки є у багатьох країнах. Вони, навіть, об’єднуються в свої політичні партії. Подібна піратська партія «Піратська бухта» (Pirate Bay), що є у Швеції, і яка виступає за легалізацію порушення авторських прав, навіть одержала місце у Європейському парламенті [4].

Задля стимулювання розвитку продуктивних сил, науки, техніки, мистецтва і освіти практично усі держави на певний проміжок часу, надають патентну і копірайтну монополію, за що творці і винахідники платять державам і, загалом, людству, тим що називається технологічним, науковим і гуманітарним прогресом.

Охоронні документи на об’єкти промислової власності (винаходи і корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг або ж торговельні марки, компонування або ж топографії інтегральних мікросхем, тощо) мають національний характер, тобто вони діють на території тільки тієї країни, яка видала охоронний документ.

Разом з тим, для бажаючих розповсюдити охорону об’єкту промислової власності заявленого для реєстрації у будь якій країні-учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності від 20.03.1883р. (набула чинності для України 25.12.1991р.), існує пільговий термін (12 місяців - для винаходу і 6 місяців – для товарного знаку), на протязі якого можна подати заявку на цей же об’єкт у будь-якій іншій країні-учасниці, із збереженням пріоритету за заявкою поданою у першій країні. Такий перехідний пріоритет називається конвенційним.

Умовою надання конвенційного пріоритету є правильне оформлення національної заявки відповідно до внутрішнього законодавства країни.

Охоронний документ на об’єкт інтелектуальної власності видається, якщо заявлений об’єкт відповідає умовам надання правової охорони. Винахід можна запатентувати, якщо він є новим, має винахідницьку ознаку (неочевидний для фахівця) і промислово придатний. Для корисної моделі і промислового зразка такими умовами є тільки новизна і промислова придатність. Що стосується знаку для товарів і послуг, то свідоцтво про його реєстрацію для вибраних товарів і/або послуг можна одержати якщо заявлений знак володіє розрізняльною здатністю.

Охоронні документи на об’єкти інтелектуальної власності видаються за умови сплати відповідних зборів і мита.

 

2. Життєвий цикл інтелектуальної власності як товару має свої особливості. Можна виділити п'ять етапів життєвого циклу об'єкта інтелектуальної власності, а саме [2]:

1) створення об'єкта інтелектуальної власності;

2) набуття прав на об'єкт інтелектуальної власності;

3) використання (комерціалізація) прав на об'єкт інтелектуальної власності;

4) захист прав інтелектуальної власності;

5) утилізація об'єкта інтелектуальної власності.

Створення об'єкта інтелектуальної власності розпочинається з ідеї. Наприклад, це може бути ідея винаходу або художнього твору. У підприємницькій діяльності ідеї, як правило, спрямовані на підвищення конкурентоспроможності технологій або виробів. Далі йде розроблення цієї ідеї. Наприклад, якщо це винахід, то необхідно зробити патентний пошук, щоб переконатися, що таких винаходів ще не було. Потім перевірити цю ідею експериментально. Закінчується створення об'єкта інтелектуальної власності оформленням його на матеріальному носії (папері, електронному носії, тощо) таким чином, щоб він став зрозумілим для інших осіб.

Набуття прав на об'єкт інтелектуальної власності, як правило, завершується отриманням від держави охоронного документа – патенту або свідоцтва на нього. Наявність такого документа великою мірою унеможливлює порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності з боку недобросовісних конкурентів.

Використання прав на об'єкти інтелектуальної власності є най- продуктивнішим етапом їх життєвого циклу. До цього етапу об'єкти інтелектуальної власності не приносили користі розробнику. Навпаки, витрачалися кошти на їх створення та набуття правової охорони. І тільки на етапі використання (комерціалізації) компенсуються попередні витрати, а також одержується прибуток – власне те, для чого в більшості випадків створюються об'єкти інтелектуальної власності.

Захист прав здійснюється у випадку, коли ці права порушуються недобросовісним конкурентом. Чинне законодавство України надає власнику прав на об'єкт права інтелектуальної власності декілька шляхів захисту своїх прав. Зараз розгляд справ, пов'язаних із правами інтелектуальної власності, здійснюється в адміністративному або судовому порядку.

Утилізація є останнім етапом життєвого циклу об'єкта інтелектуальної власності. Оскільки за визначенням об'єкт інтелектуальної власності є нематеріальним, то немає необхідності його знищувати або переробляти у щось інше. Після закінчення юридично визначеного строку дії прав інтелектуальної власності він зникає як об'єкт власності і переходить у суспільне надбання. Тобто будь-хто може його використовувати без дозволу правовласника.

 

3. Інтелектуальну власність традиційно, у тому числі що зафіксовано міжнародними конвенціями, поділяють на авторське право й промислову власність.

Авторське право закріплює за авторами та іншими творцями інтелектуальної власності певні права, які надають їм можливість дозволяти або забороняти протягом обмеженого періоду часу ті або інші види використання їхніх творів. У широкому розумінні авторське право містить положення про охорону авторського права, а також охорону суміжних прав (прав, суміжних з авторським правом: прав виконавців, виробників фонограм, організацій мовлення).

Промислова власність охоплює права на такі об’єкти інтелектуальної власності, як винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг (товарні знаки й знаки обслуговування), фірмові найменування та значення про походження товарів чи найменування місця походження товарів, а також припинення недобросовісної конкуренції. При цьому промислову власність розуміють у найширшому значенні й розповсюджують не лише на промисловість, але й на сільське господарство, торгівлю, на всі продукти промислового чи природного походження.

14 липня 1967 р. у столиці Швеції Стокгольмі було підписано Конвенцію, що заснувала Всесвітню організацію інтелектуальної власності і згідно з якою до інтелектуальної власності належать права на:

1) літературні, художні й наукові твори;

2) виступи виконавців, фонограми й програми ефірного мовлення;

3) винаходи у всіх галузях людської діяльності;

4) наукові відкриття;

5) промислові зразки;

6) товарні знаки, знаки обслуговування і торгові найменування й позначення;

7) припинення недобросовісної конкуренції;

8) всі інші права, які є результатом інтелектуальної діяльності в промисловості, науковій, літературній або художній галузях.

Види діяльності, зазначені в п. 1, регулюють авторським правом. Права, згадані в п. 2, зазвичай називають «суміжними правами», тобто правами в галузях, суміжних з авторським правом; види діяльності згідно з пп. 3, 5–7 є об’єктами промислової власності. При цьому наукові відкриття (п. 4) не належать жодній з основних сфер інтелектуальної діяльності. Перелік конкретних видів виняткових прав, зафіксованих Конвенцією, має приблизний характер і може бути доповнений іншими результатами інтелектуальної діяльності. Так, специфічними об’єктами інтелектуальної власності є сорти рослин, комерційна таємниця та деякі інші [5].

В науковій літературі [3] всі об'єкти поділені на три групи: об’єкти промислової власності, нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності, об’єкти авторського права і суміжних прав (Рис. 2).

До об'єктів авторського права належать:

- твори лiтератури (письмовi твори белетристичного характеру, збiрники творів, складений твір);

- твори мистецтва (музичнi, драматичнi, хореографiчнi, аудiовiзуальнi твори; твори образотворчого та прикладного мистецтва, архiтектури, картографії, фотографiї; сценiчнi обробки, аранжування, переробки та переклади творів, твори у сфері науки);

- комп’ютерні програми (набір інструкцій, виражених у формі, придатній для зчитування комп’ютером, які приводять його у дію для досягнення певної мети);

- бази даних (сукупність творів, даних, або будь-якої іншої незалежної інформації у довільній формі, підбір і розташування складових частин якої, та її упорядкування є результатом творчої праці).

Об'єктами суміжних прав є:

- виконання творів (виконання вперше на територiї України, що зафiксовано на фонограмi чи включено в передачу органiзацiї мовлення);

- фонограми і відеограми (мiсце знаходження виробника i перша публiкацiя фонограми — на територiї України, чи протягом 30 днiв вiд дня першої публiкацiї в iншiй державi);

- програми телерадіоорганізацій (мiсцезнаходження i здiйснення передач з передавача розташованого на території України).

Рис.1. Класифікація об'єктів права інтелектуальної власності

Джерело: [3].

 

До нетрадиційних об'єктів інтелектуальної власності належать:

- науково-технiчна документація (результати науково-дослiдної, дослiдно-конструкторської, проектно-технологiчної, виробничої та громадської дiяльностi, зафiксованi у формi, яка забезпечує їх вiдтворення, використання та поширення);

- технічна документація (конструкторська, технологічна, проектна, економічна, юридична, призначена для використання у виробництві і реалізації товарів і послуг);

- науковi вiдкриття (встановлення ранiше невiдомих, об’єктивно iснуючих закономiрностей, властивостей i явищ матерiального свiту);

- сорти рослин (селекцiйнi досягнення) (сорт є новим та вiдповiдає умовам вiдмiнностi, однорiдностi i стабільності);

- породи тварин (селекцiйнi досягнення) (порода є новою та вiдповiдає умовам вiдмiнностi, однорiдностi i стабільності);

- секретнi об’єкти (об’єкти промислової власностi (винаходи, кориснi моделi i промисловi зразки), що становлять державну таємницю);

- захист від недобросовiсної конкуренцiї (захист через адміністративні чи судовi органи вiд недобросовiсних конкурентних дiй — неправомірне використання ділової репутації підприємця, створення перешкод у процесі конкуренції, неправомірне використання комерційної таємниці);

- комерційні секрети (відомості виробничого, організаційного, фінансового та іншого характеру, що складають комерційну цінність, не відомі третім особам і недоступні необмеженому кругу осіб);

- творчі розробки (незапатентовані винаходи, формули, рецепти, склади, розрахунки, дослідні зразки, результати випробовувань і дослідів);

- системи організації виробництва, маркетингу, управління якістю продукції, кадрами, фінансами, політикою капіталовкладень. Виробничо-комерційний досвід організації виробництва, маркетингу і навчання персоналу, науково-технічна документація.

Об'єктами промислової власності є:

1) результати винахідницької та раціоналізаторської роботи:

- рацiоналiзаторськi пропозицiї (пропозицiя нова i корисна для пiдприємства, якому вона подана i передбачає створення, або замiну конструкцiї виробiв, технологiї виробництва i застосовуваної техніки, або складу матерiалу);

- винаходи (продукт (пристрiй, речовина, штам мiкроорганiзму, культура клiтин рослин i тварин), спосіб, застосування раніше відомого продукту чи способу за новим призначенням, якщо вiн новий, має винахiдницький рiвень i є промислово придатним);

- кориснi моделi (конструктивне виконання пристрою, що є новим i промислово придатним);

- промисловi зразки (форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу i призначені для задоволення естетичних та ергономiчних потреб, якщо вiн новий i промислово придатний);

- топографії інтегральних мікросхем (зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з’єднань між ними);

2) засоби індивідуалізації товарів та учасників господарського обігу:

- доменне ім'я;

- знаки для товарiв і послуг (словеснi, зображувальнi, об’ємнi та iншi позначення або їх комбiнацiї, виконанi у будь-якому кольорi чи поєднаннi кольорiв, що вiдповiдають умовам правової охорони);

- зазначення походження товарів (назва мiсця чи географічне зазначення походження товару) - визначення, що iдентифiкують певний товар, який походить з певного району чи мiсцевостi країни, коли якiсть або iншi характеристики товару, на яких базується його репутацiя, обумовленi географiчним мiсцем походження товару;

- комерційне наіменування (назва пiдприємства зареєстрованого на мiсцевому (регiональному) рiвнi, що є його вiзитною карточкою i частиною його iмiджу).

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.