Пiсля цих привiтань господар або господиня запрошують гурт до оселi. Ватага (береза) вихо-дить посеред гурту, тричi стукає об долiвку зiркою (нижнiм кiнцем держака), мовить:
– Ми завiтали до вас, щоб привiтати оселю та її господарiв з Рiздвом Христовим та з насту-паючим Новим Роком!
– Дякуємо за увагу, – вiдповiдають господарi.
Ватага змахує рукою, i дуже багатоголосся наповнює хату:
Прийшли щедрувати
До Вашої хати.
Тут живе господар –
Багатства володар.
Щедрий вечiр,
Добрий вечiр!
А його багатство
– золотiї руки.
Щедрий вечiр,
Добрий вечiр!
Це вiтання господаревi, а господинi iнша колядка:
А в дядька Iвана гарная жона:
У Хату ввiйшла, як зоря зiйшла.
На дворi ходить, як мiсяць сходить,
За стiл сiдає, як золото сяє...
Не обминають колядники дiтей:
Ой у полi овес рясний,
– Ти Василю, Василечку,
Там Василько коня пасе.
Вiзьми мене пiд вуздечку
Пасе, пасе, припасає,
Та поїдеш до дiвчини...
Кiнь до нього промовляє:
Пропоновані колядки побутують у досліджуваній місцевості з кінця XIX ст.
В рiздвянi свята колядники i дiти спiвають свiтськi й релiгiйного змiсту колядки та щедрiвки. Подається колядка “Як Iсус родився”. Колядка близька до лiтературного походження. В регiонi побутує недавно:
Як Iсус родився,
А прибiгли дiти,
То не мав кожушка,
Кожух йому дали,
Нi шапчини, нi чобiток,
I в чобiтки, i в шапчину,
Змерз в нiжки i вушка.
Iсусика вбрали...
(Зап. у с.Оришківці, 1987 р. Від О.Білан, 1968 р.н.)
Потiм ватага виводить на середину коляд-никiв, якi стоять пiвколом, i спiває:
Добрий вечiр тобi, пане господарю!
Гурт вiдповiдає урочистим приспiвом:
Радуйся! Ой радуйся, земле,
Син Божий народився!
Ватага продовжує:
Застеляйте столи,
Та все килимами.
Та кладiть калачi
З ярої пшеницi,
Бо прийдуть до тебе
Три празники в гостi.
А той перший празник
– Святеє Рiздво. (то Різдво Христове)
А той другий празник
– Святого Василя.
А той третiй празник
– Святе Водохреща.
Співаки присвячують новорiчнi пiснi чи не кожному представнику з усього розмаїття професiй, адже народ створив безлiч колядок, щедрiвок всiм i кожнiй зокрема людинi. Завiтавши до оселi вчителя, співають йому “Щедрівку вчителя”:
З Новим Роком,вчителю дорогий,
Щоб Ви стiльки вивчили дiточок,
Ми Вам поспiваємо в Рiк Новий!
Як на небi ясному зiрочок...
(Зап. у с.3астiноче, 1987 р. Від С.Верхоляк 1952 р.н.)
Господарi запрошують присутнiх до столу. Колядники дякують, але не сiдають за стіл у хаті, бо ще треба обiйти iншi хати. Виходячи з оселi, спiвають:
I в вас, i в нас,
Хай буде гаразд!
Слава нашим господарям,
Що б ви i ми
– Щасливi були!
– Що так гречно нас приймали,
або:
Медом-пивом пригощали...
Вкiнцi вiдвiдин вiншують кожну родину i запрошують у свiй гурт нових колядникiв. Поданий взiрець вiншування пiдтверджує цю традицiю:
А ми тi новини
По людях розносим,
I вас, пани-господарi,
На коляду просим !
Ой пiдемо, пани-браття,
Вiд хати до хати.
I по селах та мiстечках
Заколядувати !
Усiм людям на Вкраїнi
Здоров’я мiцного,
Щастя земного,
– Долi доброї,
Щиро побажати !
(Зап. м. Теребовля, 1995 р. Від І.Фірмана, 1948 р.н.)
Обряди та звичаї зимових свят на Теребовлянщинi, корiння яких також сягає в давнину, багатi на колядки та щедрiвки. Це передусiм пiснi величально-побажального характеру. Вони прославляють господаря, господиню та їхню родину в рiзних сюжетних ситуацiях хлiборобської працi. Завершуються щедрiвки побажаннями сiмейного щастя, здоров’я, доброго врожаю та достатку, а молодим – щасливого одруження.
Краса щедрiвок та колядок Теребовлянського краю розкривається у життєрадiсному настрої, щиростi побажань, у символiцi уподiбнення персонажiв до добрих сил природи, в емоцiйно забарвлених приспiвках. 0кремi щедрiвки спiваються вдовам. Романтичною пiднесенiстю з мотивами кохання вiдзначаються щедрiвки для хлопцiв та дiвчат.
Цi урочистостi виходять за стiни храмiв i набувають всенародного характеру, єднаючи схiд i захiд. Адже цi свята – це не лише вчорашнiй день життя i побуту українцiв, це скарбниця духовної культури, на якiй базується сучасна звичаєвiсть.
Усна народна творчiсть є класичним прикладом єдностi мiж всiма українськими землями. Спiльнiсть мови та звичаїв завжди була тою животворною силою, що формувала наш народ, зберегла в часи лихоліть. Не випадково в Українi iснує повiр’я, що духи всiх дiтей на Святий Вечiр злiтаються до своїх матерiв на таємну вечерю... Звичаєвий обряд “Святої Вечерi” символiчно об’єднує людей, котрi належать до одного роду-племенi – українцiв.
Традицiйна рiздвяно-новорiчна обрядовiсть Надзбруччя, вiдзначається надзвичайною багатоманiтнiстю i виражала споконвiчне прагнення нацiї забезпечити щастя й добробут, вiдвести зло, передбачити майбутнє i вплинути на нього. Свята сприяли i сприяють зближенню i згуртуванню людей в одну велику родину, усвiдомленню себе як єдиного кровного i духовного органiзму. Вони й сьогоднi допомагають гуртуватись – кожною сiм’єю, селом, мiстом – усiм людом. До цього ведуть споконвiчнi iдеали, виплеканi в неперевершених своєю святковiстю, красою, добром i любов’ю в обрядах, звичаях i традицiях, народному колядуваннi i щедруваннi. Тут предковiчнi думи нашої землi, тi неписанi закони, якими керуються у всiх справах.
Колядки мають довшi й коротшi приспiвки-рефрени, при чому вiршi не сполучаються у строфи: кожний вiрш разом iз рефреном творить для себе ритмiчну й мелодичну цiлiсть, неначе строфу, тим то й рима в колядках слабо розвинена; її заступають, здебiльшого, асонанси. Майже всi колядки мають розмiр 5+5, що визначається великою правильнiстю вже в найдавнiшому записi української колядки з 1863 р. Помiтна рiч, що колядковий розмiр зустрiчається i в билинах, хоч у останнiх буває вiн у невиробленiй формi, з хитанням в числi складiв.
Назва “щедрiвки” стоїть у зв’язку з “щедрим”, тобто багатим вечором, що замикає рiздвяний цикл святкiв. Однак, теперiшнi колядки i щедрiвки покриваються своїм змiстом i розмiром, за винятком групи щедрiвок, складених вiршем 4+4, якого не зустрiчаємо в колядках (цей вiрш типовий для пiвденно-слов’янських колядок). О.Потебня в одній праці відмічав: “…малорусские колядки и щедровки сходные по содержанию, по размеру, могут быть разграничены лишь очень не точно, именно тем, что колядок размера 4+4 почти нет. За пределами Южной Руси нет и самого термина “щедровка. ”… Малорусская коляда, рождественская величальная песня и затем – самое главное, самый обряд с такими песнями” [5].
Богдан Стельмах
ЩЕДРІВКА ДЛЯ МІСЯЦІВ
Щедрували зірниченьки (Щедрий вечір! Добрий рік!)
Щоб зимових місяченьків та й ніхто не врік,
Бо зимові місяці усі троє – молодці:
День і ніч біліють, снігом землю гріють.
Щедрували зірниченьки (Щедрий вечір! Добрий рік!)
Щоб весняних місяченьків та й ніхто не врік,
Бо весняні місяці усі троє – молодці:
Цвітом зацвітають, землю прикрашають.
Щедрували зірниченьки (Щедрий вечір! Добрий рік!)
Щоби літніх місяченьків та й ніхто не врік,
Бо ті літні місяці усі троє – молодці:
Пшеницями зріють, хлібом багатіють.
Щедрували зірниченьки (Щедрий вечір! Добрий рік!)
Щоб осінніх місяченьків та й ніхто не врік,
Бо осінні місяці усі троє – молодці:
Гомонять садами повнять світ плодами.
Розглядаючи композиційну структуру колядки відмітимо, що вона має чотири самостійні частини: заспів, власне коляду, поколядь (поспів). Такі колядки мають класичну форму. Її центр – власне коляда, а всі інші частини доповнюють прикрашають, слугують своєрідним обрамленням.
Заспів – звернення до господаря за дозволом колядувати - заспівує “береза”.
Коляда – величальна пісня, яка в архаїчні часи прославляла сонце, землю, воду. В процесі довговікового життя цього жанру це обрамлення стало майже самостійним варіантом, яке легко супроводить коляду і без будь-якого сюжету. Часто ці доповнення при колядуванні опускають, проте це не на шкоді самим колядам. Свідченням сказаного є те, що у ХIХ-ХХ ст. записано велику кількість зразків коляд в різних етнорегіонах України, якї здавна співали без заспіву й поколяді. У деяких місцевостях поколядь відривалась від власне коляди й існувала, як самостійний взірець, як віншування або привітання.
Рiзниця виявляється ще й у тiм, що “колядують” звичайно парубки, “щедрують” – дiвчата й дiти. А у наш час колядують й щедрують вiд малого до старого i обидвi статтi людей по усій досліджуваній місцевості.
ЛІТЕРАТУРА
1. Педагогiка народознавства./ Cпроба концепцiї // Освiта, 1990, 27 липня.
2. Основи нацiонального виховання. Концептуальнi положення - Ч.1 (За заг. ред. В.Кузя, Ю.Руденка, З.Сергiйчука). - К.: 1993. - С. 7-8.
3. А. Пономарьов, Л. Артюк та iншi. Українська минувшина. Iлюст. етн. довiдник. - К.: 1993.- С.162.
4. Ф.Колесса. Усна словеснiсть / Пiдгот. до друку Б.Луканюк, О.Смоляк. - Тернопiль: Пiдручники та посiбники, 1996. - С.6-11.
5. О.Потебня // Обьяснения малорусских народных песен. Т. 2. Колядки и щедровки. – Варшава, 1887.
ЗМІСТ
Вступ
Зимовий цикл В.Губ’як
Сценарії
Зимовий фольклор краю
Віншування
Загадки
Де Снігурочки домівка, Чарівна звучить щедрівка.
Всюди у годину гожу Спів лунає за версту —
Прославляють Матір Божу, Вишню Діву Пресвяту.Хто в душі зберіг надію, Рясно дякує Марії.
Круг ялинки на галяві
Танці, сміх, пісні, забави,
Ігри з вечора до ранку
Тут циганка і коза
Водять гонами Маланку.
Де ще є така краса,
Все блага Господня ласка,
Що дарує диво-казку?
Добродушні як ніколи
Збіглися звірята в коло —
Лапка в теплій лапці — ну ж бо!
Крок за кроком до ладу
Завели таночок дружби.
Місяць грає на дуду,
Із Різдвом вітає радо
Славну лісову громаду
Добродушні як ніколи Збіглися звірята в коло —
Лапка в теплій лапці — ну ж бо! Крок за кроком до ладу
Завели таночок дружби. Місяць грає на дуду, Із Різдвом вітає радо Славну лісову громаду