Проблема об’єктивності і правдивості при сатиричному відображенні дійсності

Принцип об'єктивності в журналістській діяльності належить до найбільш актуальних і водночас найбільш дискусійних питань, які обговорюються як журналістикознавцями, так і журналістами - практиками. Проблему можна сформулювати таким чином: чи можлива об'єктивністьу журналістиці? Проте коректніше запитати інакше: чи є реальним дотримання принципу об'єктивності в практиці журналістської діяльності? Щоб відповісти на це питання, необхідно, перш за все, розмежувати поняття об'єктивності загалом та як принципу діяльності зокрема.

Відповідно до словникової дефініції, основними рисами поняття «об'єктивність» є: 1) належність до об'єктивної реальності; 2) причетність до об'єктивного пізнання; 3) неупередженість, відповідність об'єктивній дійсності. Таким чином, у кожному з визначень підкреслюється взаємозв'язок об'єктивності з об'єктивною (хоча виникає тавтологія, краще - справжньою) реальністю, пізнанням чи дійсністю.

Спробуємо проаналізувати характерні особливості журналістської об'єктивності та «підводні рифи» в її застосуванні як принципу журналістики загалом і як принципу діяльності журналіста зокрема. Звертаємося до набутків дослідників соціальних комунікацій. Так, французький соціолог - дослідник постмодернізму Ж. Бодріяр стверджував: «Інформація, в якій відображається чи за допомогою якої поширюється подія, вже є викривленою формою цієї події». На наш погляд, дослідник говорить про особливості відображення події в повідомленні з ідеалістичних позицій.

На думку В. Різуна, основний міф, що впливає на принцип об'єктивності журналістики, можна сформулювати таким чином: оцінка за своєю природою суб'єктивна, а факт - об'єктивний. Як наголошує вчений, «сучасній теоретичній думці в журналістиці властивий наївний матеріалізм: якщо відокремити оцінку від факту, то таким чином забезпечиться об'єктивність». Насправді, з одного боку, неможливо це зробити через те, що факт - річ суб'єктивна, оскільки є «частинкою пізнаного людиною предметного світу». З іншого боку, високо об'єктивне й водночас так зване «голе» повідомлення на кшталт «У Києві 15 година 10 хвилин» - не належить до продукту журналістської діяльності. Вчений наголошує на тому, що однією із визначальних ознак «природного єства» журналістики є емоційно - суб'єктивна оцінка фактів. Оскільки журналістський матеріал не передбачає відділення факту від оцінки, то об'єктивності В. Різун пропонує досягати іншим шляхом - за допомогою серйозного, виваженого підходу до відбору фактів та їх подання, пошуку закономірностей їх розвитку. Крім того, вчений визначає ідеальний портрет журналіста - «об'єктивний і незалежний спостерігач, який має достатньо інтелекту для неупередженого й глибокого аналізу фактів, який спроможний передати проаналізовані факти у вигляді осмисленого повідомлення й досягнути запланованого результату комунікації». Тож з погляду журналіста важлива позиція професіонала - об'єктивна і незалежна, а також здатність до неупередженого й глибокого аналізу.

Об'єктивність мас - медіа В. Іванов пов'язує із впливовістю, що межує з небезпекою використовувати інформацію з метою пропаганди. Крім того, звертає увагу на поширену думку про новини як інформацію «в чистому вигляді». Як підкреслює дослідник, газети із засобів вираження думки перетворилися на засоби повідомлення новин. Сьогодні це вже стало професійною вимогою. Проте новини також не відображають дійсності на 100% об'єктивно, оскільки під час їх добору, творення, розташування (що має першочергову вагу, а що - другорядну) виявляється позиція комунікатора, яка привносить риси суб'єктивності. Тобто підтверджується думка про те, що як факт, так і новина мають суб'єктивні елементи. Крім того, більшість учених погоджуються з тим, що інформація створюється з певною метою, оскільки «той, хто думає інформувати без мети і вважає можливими взаємовідносини такого характеру, тим самим уже проголошує мету». Таким чином, інформація «в чистому вигляді» також не є гарантом об'єктивності з ідеалістичного погляду.

Причинами недотримання принципу об'єктивності, які призводять до спотвореного відображення дійсності, В. Іванов називає: 1) цензуру, характерну як авторитарному суспільству для непрямого управління засобами масової комунікації, так і демократичному суспільству в умовах загострення суспільних ситуацій; 2) самоцензуру як рису вже поставторитарного суспільства, яка полягає в тому, що журналісти змушені вдаватися до приховування чи подання новин лише з певної позиції; 3) прагнення медіа зосереджуватися на сенсаційних подіях, що викривляє представлення реальної дійсності й від чого потерпає об'єктивність. На наш погляд, найбільш актуальною з названих причин є питання самоцензури, оскільки сьогодні виникає більше й більше спокусливих пропозицій, які переважують шальки терезів у протилежний від об'єктивності бік у питанні морального вибору.

В. Владимиров називає об'єктивність разом з гуманізмом визначальними принципами журналістики, над якими тяжіє «закон нероздільної єдності та взаємозбагачення». Принцип об'єктивності дослідник виводить із такої функції журналістики, як поширення соціально значущої інформації, яка, відповідно до дефініції, має бути об'єктивною, тобто максимально наближеною до оригіналу, та віддзеркалювати життя у всьому його багатоманітті. Таким чином, В. Владимиров дає визначення об'єктивній інформації, зокрема журналістської.

Складовими частинами об'єктивності дослідник називає: 1)науковість, що передбачає строгу ймовірність фактів, логічність міркувань, системність уявлень тощо; 2) достовірність, що полягає у використанні перевіреної та підтвердженої авторитетними джерелами інформації; 3)точність, основною рисою якої є ретельне ставлення до інформаційних деталей; 4) правдивість, яку чи не найважче визначити, адже «вимога дотримуватися істини відразу висуває запитання, а що, власне, є істиною: те, що знає кореспондент? Те, що вважають істиною інші люди? Через мить після того, як кореспондент переконався, що він знає правду, може надійти телефонний дзвінок, який неспростовно доведе, що його спритно обдурили. Тому слід іти «від зворотного» й визначати принцип правдивості як неможливість для журналіста брехати, навмисно спотворювати факти або стверджувати те, в чому він не впевнений беззастережно»;

5) діалектичність, тобто мова про відображення життя в його розвитку, в реальній боротьбі суперечностей; 6) історизм, який передбачає вивчення історії питання та показ його особливостей; 7) прогностичність, яка на основі історичності проектує майбутній розвиток. Проте наведене тлумачення складових об'єктивності не є однозначним. Так, поняття точності, яке у В. Владимирова сформульовано досить стисло, З. Партико розглядає на двох рівнях: 1) на психолінгвістичному як ступені відповідності дійсності уявленням автора, між власне уявленням автора та його відтворенням у повідомленні, між самим повідомленням та уявленням з приводу нього реципієнта; 2) на лінгвістичному як ступені відповідності значення слова у повідомленні його значенню в тлумачному словнику.

На наш погляд, серед виділених В. Владимировим компонентів об'єктивності, віддаленими від практики журналістської діяльності, є науковість, діалектичність, історизм, прогностичність тощо. В такому випадку принцип об'єктивності «роздувається» до невпізнанності й стає занадто загальним для практичного застосування. З наведених складових безпосередній стосунок до поняття об'єктивності мають достовірність, точність і правдивість, зокрема в діяльності журналіста.

За словами В. Владимирова, «викривлення та порушення принципів преси приводять до її самознищення: на місці правдивості виникає облудність, замість науковості - антинауковість, об'єктивності - суб'єктивність автора, замість гуманізму - проповідь насильства тощо. Часопис втрачає аудиторію, а відтак перестає існувати». Практика показує, що попри засилля замовних матеріалів, замовчування та перекручування фактів, неповноти інформації та однобічного висвітлення подій, що не підтверджує дотримання більшості принципів журналістики, серед яких зокрема об'єктивність і правдивість, ЗМІ продовжують працювати і більшість з них - досить успішно.

Різниця полягає в критеріях якості ЗМІ. Перелічені вище особливості подання інформації не є характерними для якісних видань. Тому твердження дослідника з приводу того, що «глибоке вивчення викладених вище принципів та непохитне наслідування їх привертає увагу до видання, підносить його авторитет, аудиторію, допомагає пресі краще виконувати основні соціальні функції» потребує ґрунтовного дослідження.

В. Карпенко наголошує на близькості принципу об'єктивності з принципом правдивості, акцентуючи увагу на тому, що правдивість «конкретизується на рівні фактажу», тоді як об'єктивність є ширшим і загальнішим поняттям, що полягає в «неупередженості, відповідності об'єктивній дійсності, протилежності суб'єктивності». Водночас дослідник застерігає від плутанини об'єктивності з об'єктивізмом: коли останній полягає в безсторонності журналіста, неможливості висловлення власної думки, в поданні голих фактів, то об'єктивність «не виключає світоглядної позиції журналіста і не протиставляється їй». Таким чином, В. Карпенко наголошує на правдивості як складовій об'єктивності та на необхідності висловлення власної думки журналіста в об'єктивному матеріалі.

Звернемося до думок американських дослідників з приводу можливості / неможливості об'єктивності в журналістській діяльності. Американський дослідник Д. Мерріл висуває такі твердження: 1) на творчість журналіста загалом і на конкретний матеріал зокрема впливає загальнолюдський і журналістський досвід, фізичний стан журналіста, рівень і якість освіти тощо; 2) відстороненість журналіста від матеріалу як ознака об'єктивності неможлива хоча б тому, що не зрозумілим є те, що стоїть за поняттям відстороненості: бути з боку від події, яку описуєш; не мати жодного інтересу до об'єкта опису, крім того, що про нього потрібно написати; не брати участі в події особисто чи погляд журналіста не повинен спотворювати смислу? Всі ці твердження навіть на перший погляд є нереальними, відповідно і відстороненість як риса об'єктивності - неможливою; 3) на матеріал впливає індивідуальність журналіста, його смаки, думки, наприклад, журналіст вирішує такі питання: які частини матеріалу скоротити, на чому варто загострити увагу, що варто подати за допомогою прямої мови чи цитат як її різновиду, а що слід перефразувати; 4) журналісти не є бездумними автоматами, які просто вбирають в себе інформацію, а потім випльовують її без змін. У кожного журналіста є свої цінності, пристрасті, улюблені теми, герої та антигерої. З цього погляду доречною є думка Д. МакДональда щодо цінностей журналіста: «Та оцінка цінностей, яку вимагають від журналіста під час його розслідування чи інтерпретації фактів, повинна відображати ті цінності, в які вірить він сам. Ці цінності набуті ним протягом його життя. Він набув їх під час навчання, на нього вплинули його віросповідування, дитинство, сімейне житя, походження, друзі й коло спілкування, національність і пов'язана з нею культура, життєвий досвід і здоровий глузд». Отже, цінності, думки і життєві переконання мають вплив на діяльність журналіста; 5) інша проблема - контекст, в якому відбувається подія, повністю передати неможливо. Під час виступу важливими є міміка, жести, рухи, інтонація доповідача, реакція аудиторії тощо. Крім того, недоступною для журналіста є сфера думок доповідача. І тут «палка в двох кінцях»: нічого не сказати про це - порушення об'єктивності, висловити свою думку - в такому випадку це напевне розцінюватиметься як суб'єктивна риса.

Повнота опису є важливою умовою об'єктивного матеріалу. Журналіст обирає певні події, окремих героїв, доречні висловлювання, подає окремі аспекти зображуваного. Відповідно, інші події, герої, висловлювання залишає поза увагою. З одного боку, так відбувається із, здавалося б, об'єктивних причин - брак місця на шпальтах газети, сторінках сайту або часу в теле- чи радіоефірі. (Хоча може бути й цілеспрямоване та заплановане ігнорування чимось, затемнення і спотворення чогось, що зовсім не надає матеріалу об'єктивності). З іншого боку, неповнота інформації, з якої б то не було причини, залишається неповнотою. А це рикошетом віддає по об'єктивності.

Американський дослідник Е. Денніс відстоює реальність об'єктивності в журналістській діяльності, яку вбачає не в байдужості, а в безпристрасності та в неупередженості, в можливості перевірки інформації, в досягненні консенсусу з приводу того, що відбувається в нашому безпосередньому оточенні та в суспільстві загалом. На думку американського вченого, з метою досягнення «реальної об'єктивності» в журналістській діяльності необхідно пройти такі три етапи: 1) стратегічне планування процесу створення репортажу; 2) використання систематизуючих прийомів аналізу суспільних процесів і збору інформації; 3) чітка і ясна форма викладу думки. Тобто, дослідник пропонує конкретну схему написання журналістського матеріалу, зокрема репортажу, яка допоможе витримати принцип об'єктивності. На наш погляд,це досить практично, проте й досить вузько. Крім того, на думку Е. Денніса, об'єктивність у журналістиці не означає, що «рішення, які приймаються, не мають ціннісної основи, - вона означає тільки, що правила гри приписують нам систематично докладати зусиль до досягнення безпристрасності». А ціннісна основа безпосередньо пов'язана з оцінкою відображуваного.

Отже, висновок американського дослідника: об'єктивність у журналістиці слід розглядати лише як метод, стиль подання інформації. Метою журналіста є таке написання матеріалу, зокрема репортажу, щоб картина події, що склалася в читача, мала такий вигляд, начебто він сам був присутній на місці події. На думку Е. Денніс, для сучасної журналістики така мета не є недосяжною, проте слід докладати систематичних зусиль для досягнення безпристрасності.

На думку Д. Гілмора, перша частина принципу об'єктивності пересікається із принципом гуманізму - неупереджене ставлення до всіх, хто причетний до ситуації, що висвітлюється ЗМІ. Якщо негативний герой - то оцінка діяльності, але не клеєння ярликів. Друга частина - повна і чесна картина. Чесність - це принцип журналістської етики, тобто об'єктивність як принцип журналістики переплітається з принципом журналістської етики - чесністю. Таким чином, Д. Гілмор підкреслює взаємозв'язок об'єктивності з чесністю.

Отже, приходимо до висновку: об'єктивність у журналістиці реальна, але це поняття не тотожне ідеалістичному його розумінню. Думки українських учених стосувалися більше загальних аспектів реалізації проблеми об'єктивності, тоді як американських - прикладних. Тому умовно можна вважати, що об'єктивність як принцип журналістики - поле дослідження українців, хоча слід зазначити, що загальне неможливе без конкретного і досягається за допомогою його. В американських дослідженнях не існує питання принципів журналістики (лише професійні принципи чи принципи журналістської етики), чим можна пояснити спрямованість їх на практичний бік, хоча мають місце й відповідні узагальнення.

Водночас складно розрізнити поняття об'єктивності як принципу журналістики й принципу журналістськоїдіяльності, оскільки об'єктивність конкретного матеріалу зокрема чи діяльності загалом залежить врешті - решт від рішення, яке приймає журналіст. На наш погляд, на основі аналізу поглядів українських та американських дослідників вимальовується така характеристика: а) об'єктивності як принципу журналістики: ретельно відібрані й подані факти, встановлені закономірності їх розвитку; висловлена власна думка журналіста й подана оцінка зображуваного; проведений неупереджений і глибокий аналіз; дотримані достовірність, точність і правдивість висловлення; б) об'єктивності як принципу діяльності журналіста: об'єктивність залежить від позиції журналіста, від його зацікавленості в об'єктивності факту й коментаря, врештірешт від його морального вибору, на який «тиснуть» цензура, самоцензура, сенсаційність та інші чинники.

Поиск по сайту: