ВИРОБНИЧІ ШКІДЛИВІ ЧИННИКИ

У БУДІВНИЦТВІ ТА ЗАСОБИ ЗАХИСТУ ВІД

НИХ

2.1. Основні завдання гігієни праці та виробничої санітарії

У процесі праці на людину діють різні несприятливі чинники (наприклад, шум, пил, гази, пари, шкідливі речовини тощо), які можуть призвести до захворювання і втрати працездатності.

Визначенням технологічних процесів, умов праці, навколиш­нього середовища, в яких відбувається робота людини, займаєть­ся служба гігієни праці. Для усунення причин, умов і чинників, які негативно впливають на здоров'я людини, розробляють нау­ково-організаційні, санітарно-гігієнічні і лікарсько-профілактичні заходи, направлені на оздоровлення умов праці і підвищення її працездатності на всіх стадіях технологічного процесу.

Згідно з ГОСТом 12.0.003-86, шкідливі і небезпечні виробничі чинники за природою їх дії на організм людини поділяють на чотири групи:

— фізичні — деталі, які обертаються, елементи механізмів і ма­шин у цілому, недопустима температура машин, обладнан­ня і повітря в робочій зоні, недопустимий рівень шуму, вібра­ції, виробничих випромінювань (іонізуючих, лазерних, ін­фрачервоних, ультрафіолетових), електромагнітних полів, метеорологічних коливань у робочій зоні, недостатня або підвищена освітленість робочої зони;

— хімічні — токсичні, подразнюючі, сенсибілізуючі, канцеро­генні, мутагенні, які впливають на репродуктивну функцію;

— біологічні — мікро- і макроорганізми;

— психофізіологічні — фізичні навантаження (статичні, дина­мічні, гіподинамія), нервово-психічні перевантаження (розу-

Розділ 2

ГДК розповсюджується на повітря робочої зони всіх робочих місць, незалежно від їхнього розташування (у виробничих при­міщеннях, на відкритих майданчиках, транспортних засобах тощо).

Виробничі вібрації, які перевищують допустимі норми (на укла­данні та ущільненні бетону, на роботі з пневматичним інструмен­том тощо) викликають вібраційну хворобу.

Виробничий шум із перевищенням допустимих меж гучності, наприклад, при роботі каменедробильних установок, деревооброб­них верстатів, різального інструменту, при клепанні стальних кон­струкцій може призвести до глухоти, порушує нервову систему.

Робота на відкритому повітрі і в приміщеннях, які не опалю­ються, призводить до респіраторних захворювань, обморожень, сонячних ударів.

Ручні вантажно-розвантажувальні роботи потребують велико­го фізичного навантаження і можуть викликати захворювання хребта, грижу і варикозне розширення судин.

За характером дії на організм людини шкідливі речовини по­діляють на опікові (аміак, гашене вапно, сірчана і соляна кисло­ти), задушливі (сірчаний газ, аміак, хлор, сірчаний і сірковий ангідриди, миш'яковий водень), такі, що діють на кров (оксид вуглецю, свинець), такі, що діють на нервову систему (спирти, складні ефіри, бензол, бензин, сірководень), ферментні (синиль­на кислота та ртуть).

Промислові отрути у вигляді парів, газів, аерозолів, рідин ви­діляються або застосовуються, наприклад, у таких технологічних процесах: аміак — при заморожуванні ґрунтів, ацетилен — при газовому зварюванні металів, ацетон — при малярних роботах, миш'яковий водень — при заряджуванні акумуляторів.

При механічній обробці синтетичних будівельних матеріалів утворюються пил, високотоксичні пари.

Особливо шкідливі для організму людини речовини, що вики­даються двигунами внутрішнього згоряння: оксиди вуглецю, ок­сиди азоту, вуглеводні й альдегіди.

Джерелом виділення токсичних компонентів є системи випус­ку, живлення, мастила, вентиляції картерної порожнини двигуна.

Шкідливими для органів дихання є зважені у повітрі крапель­ки кислот, мастил та інших летючих рідин. Так, при зарядці кис­лотних акумуляторів навколо них утворюється туман сірчаної кислоти, при охолодженні емульсією нагрітих поверхонь метале-

Шкідливі чинники у будівництві та засоби захисту від них

вих вузлів — туман із випарювання олій, що входять у склад емульсій.

За ступенем дії на організм людини шкідливі речовини поді­ляються на чотири класи небезпеки: І — речовини надзвичайно небезпечні, II— речовини високонебезпечні, III— речовини по­мірно небезпечні, IV — речовини малонебезпечні. Віднесення шкідливої речовини до класу небезпеки відбувається за показни­ком, значення якого відповідає найбільш високому показнику небезпеки (табл. 2.1).

Таблиця 2.1. Класи небезпеки шкідливих речовин

За поданою класифікацією, найбільше застосування у будів­ництві знайшли речовини IIIі IV класів небезпеки: аміак, бен­зол, ацетон та інші розчинники, які використовуються в маляр­них роботах.

У кожному класі речовини мають різну токсичність, тому ви­значені ГДК для 646 речовин і 57 аерозолів робочих зон (всього 703). Крім того, згідно з СНіПом 111-4-80, наведені значення ГДК Для речовин, що широко застосовуються у будівництві.

На підприємствах будівництва повинна бути розроблена нор­мативно-технічна документація із безпеки праці при застосуванні і збереженні шкідливих речовин, а також виконані комплекси

Розділ 2

організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і медико-біологіч-них заходів.

Заходи із забезпечення безпеки праці у будівництві при кон­такті зі шкідливими речовинами повинні передбачати:

— заміну шкідливих речовин у виробництві менш небезпечни­ми, сухих засобів переробки пилячих матеріалів — мокри­ми, випуск кінцевих продуктів у непилячій формі, заміну полум'яного нагріву електричним, твердого і рідкого пали­ва — газоподібним, обмеження вмісту шкідливих домішок у початкових і кінцевих продуктах;

— застосування прогресивної технології виробництва, яка ви­ключає контакт людини зі шкідливими речовинами;

— вибір відповідного виробничого обладнання і комунікацій, які не допускають виділення шкідливих речовин у повітря робочої зони у кількостях, що перевищують граничнодопу­стиму концентрацію при нормальному проведенні техноло­гічного процесу;

— раціональне планування будівельного майданчика, застосу­вання спеціальних систем із вловлювання та утилізації газів;

— рекуперацію шкідливих речовин і очищення від них техно­логічних викидів, нейтралізацію відходів, застосування за­собів дегазації, активних і пасивних засобів вибухозахисту і вибухоподавлення, контроль за кількістю шкідливих речо­вин у повітрі робочої зони;

— застосування засобів індивідуального захисту працюючих, спеціальну підготовку та інструктаж обслуговуючого персо­налу;

— проведення попередніх і періодичних медичних оглядів осіб, які мають контакт із шкідливими речовинами;

— розробку медичних протипоказників для роботи з конкрет­ними шкідливими речовинами;

— розробку інструкцій із надання лікарської і невідкладної ме­дичної допомоги тим, хто постраждав від отруєнь.

Попередження професійних захворювань досягається виконан­ням комплексу технічних і організаційних заходів, які направ­лені на покращення умов виробничого середовища та забезпечен­ня особистої безпеки працюючих.

Шкідливі чинники у будівництві та засоби захисту від них

2.2. Метеорологічні умови виробничого середовища

2.2.1. Основні параметри метеорологічних умов та їх нормування

Самопочуття людини і продуктивність її праці на будівельних роботах багато в чому залежать від довкілля, зміни температури, вологості, тиску і швидкості руху повітря. Оптимальні і допусти­мі значення цих показників встановлюються для робочої зони ви­робничих приміщень із урахуванням надлишків тепла, важко­сті робіт, які виконуються, і сезонів року ГОСТом 12.1.005-86 (табл. 2.2—2.4). При кондиціюванні виробничих приміщень слід дотримуватися оптимальних параметрів мікрокліматичних умов.

Таблиця 2.2. Оптимальні норми температури, відносної воло­гості та швидкості руху повітря у робочій зоні виробничих при­міщень

Розділ 2

Таблиця 2.3. Допустимі норми метеорологічних умову робочій зоні виробничих приміщень у холодний і теплий періоди року

Системою стандартів безпеки праці (ДСТ 12.0.003-74) встанов­лена класифікація шкідливих і небезпечних чинників, за якою підвищена температура поверхонь устаткування, підвищена чи знижена температура повітря робочої зони вважаються фізично небезпечними і шкідливими виробничими чинниками.

Робочою зоною вважається простір висотою до 2 м над рівнем чи підлогою майданчика, в якому знаходяться робочі місця (ГОСТ 12.1.005-86). Постійним робочим місцем вважається місце, на якому працівник перебуває більшу частину свого робочого часу. Якщо обслуговування процесів здійснюється в різних пунктах ро­бочої зони, то робочим місцем вважається вся зона. У робочій зоні повинні бути створені оптимальні метеорологічні умови (за гігіє­нічними вимогами); іноді ці умови називають комфортними або умовами комфортної зони. Метеорологічні умови впливають на техніко-економічні показники виробництва.

Ступінь ваги будь-яких видів робіт характеризується кількістю енергії, що виділяється.

За комфортних умов усі види робіт можна поділити на три ка­тегорії:

І. Легкі — втрати енергії до 172 Дж/с (робота сидячи, прий­няття їжі тощо).

II. Середні — втрати енергії від 172 до 293 Дж/с (робота за верстатами, перенесення ваги до 10 кг).

III.Важкі — втрати енергії більше 293 Дж/с (робота, яка по­в'язана з перенесенням ваги більше 10 кг).

Таблиця 2.4. Допустимі норми метеорологічних умов у робочій зоні виробничих приміщень з над­лишками тепла у теплий період року

Шкідливі чинники у будівництві та засоби захисту від них

При температурі повітря 25—33 °С передбачений спеціальний режим роботи і відпочинку за умов обов'язкового кондиціонуван-ня повітря.

При температурі повітря більше 33 °С роботи на відкритому повітрі повинні бути припинені.

У холодний період року (температура зовнішнього повітря ниж­че 10 °С) режим праці і відпочинку залежить від температури і швидкості повітря. Збільшення швидкості повітря на 1 м/с відпо­відає зниженню температури повітря на 2 °С.

При І категорії (t до 25 °С) передбачаються 10-хвилинні перер­ви на відпочинок і обігрів через кожну годину роботи. При II ка­тегорії (t від -15 до -25 °С) передбачаються 10-хвилинні перерви через 60 хвилин від початку роботи і через кожні наступні 50 хви­лин роботи. При III категорії (t від 13 до -19 °С) передбачаються перерви на 15 хвилин через 60 хвилин від початку зміни, а після обіду через кожні 45 хвилин роботи.

При температурі повітря нижче -45 °С і швидкості руху повіт­ря більше 12 м/с будівельні роботи поза населеними пунктами забороняються.

Таким чином, метеорологічні умови визначають не тільки три­валість відпочинку й обігріву, але й їх періодичність. Вони впли­вають також і на продуктивність праці. Наприклад, при темпе­ратурі повітря вище 32 °С темп кладки цегли — 3—5 штук за хвилину замість 5,2—8,2 при нормальній температурі. Кожен за­гублений літр рідини понад норму знижує продуктивність праці на 2,5 %. Метеорологічні умови повинні обов'язково враховува­тися при розробленні генпланів, а також в архітектурних рішен­нях.

Особливу увагу варто звертати на роботу в глибоких колодязях і траншеях у спекотну, безвітряну погоду. Спускаючись у глибокі колодязі чи траншеї, людина поглинає кисень і виділяє велику кількість вуглекислого газу (до 40 л), що призводить до створен­ня на робочому місці застійної зони, де концентрація кисню може бути меншою 17 % , а вміст вуглекислого газу 10 % і більше. Ро­бітник не зауважує, як з'являються задишка, посилене потовиді­лення, а якщо і зауважує, то пояснює це посиленою роботою. Така людина поступово втрачає самоконтроль, і може створитися не­безпечна ситуація.

Для оцінки виробничої обстановки визначають небезпечний °бсяг, у якому може створитися застійна зона. Наприклад,

Розділ 2

у колодязі з площею підстави 1 м² робітник працює на колінах. Висота від дна колодязя до голови робітника — 1м. Обчислюють кількість кисню і вуглекислого газу (0₂ і С0₂) у застійній зоні, якщо весь газ, виділений людиною, залишається в небезпечному об'ємі. При вмісті С0₂ у застійній зоні 6 % у робітника з'явля­ються задишка і слабкість, які викликають стомлення. У1м³ повітря буде приблизно 1000 х 6 : 100 = 60 л С0₂. Максимально можливий час роботи за таких тяжких умов дорівнює 1,5 год.

Далі майстер або виконроб, з урахуванням максимального часу роботи, планує періодичність контролю складу повітря, провітрю­вання колодязя, а також час роботи і відпочинку.

Метеорологічні умови визначають можливість зупинки біль­шості видів будівельних робіт.

Проведення робіт при сильному снігопаді, тумані, поганій ос­вітленості повинно бути припиненим. Наприклад, монтажні ро­боти і робота крану при силі вітру 15 м/с повинні бути припине­ні, а кран закріплений протиугінними пристосуваннями.

Оздоровлення умов праці на робочому місці з підвищеною тем­пературою необхідно проводити за рахунок механізації та автома­тизації технологічних процесів, встановлення оптимальних умов праці за рахунок природного теплообміну або виділення небез­печних процесів в окремі приміщення, забезпечення природного провітрювання, або встановлення витяжної вентиляції з 2—4-крат-ним повітрообміном за годину, влаштування повітряних душів на робочих місцях, направлених на робочих зі швидкістю 2—6 м/с при температурі 15—20 °С, встановлення щитів — екранів для захисту від прямої дії променевого тепла, застосування індивіду­альних захисних засобів, які захищають від дії тепла або холоду, забезпечення робочих необхідними умовами для відпочинку і спе­ціальним водним режимом (підсолена газована вода), санітарно-побутовими приміщеннями (душ, гардероб, побутові приміщення).

Повітря на рівні моря має тиск 1,01 х 10⁵Па. У випадку знач­ного підвищення або пониження атмосферного тиску повітря змі­ниться і виникнуть незадовільні умови для життєдіяльності лю­дини. Так, з пониженням тиску, кількість кисню у повітрі зменшу­ється і настає кисневе голодування організму. На висоті 5—6 км над рівнем моря тиск повітря понижується приблизно в 2 рази. При вмісті кисню у повітрі нижче за 12 % людина може перебу­вати не довше 0,5 год.

Шкідливі чинники у будівництві та засоби захисту від них______________ 89

вітрям із сопла 9, куди воно надходить по каналу 10 від обігріва­ча. Повітря може надходити в кабіну також через люки 7 в даху кабіни, поворотні кватирки й опущене скло дверей кабіни.

Обігрівач починає ефективно працювати, якщо рідина, що цир­кулює в системі охолодження двигуна, має температуру 75—80 °С. Температура повітря, яке поступає від обігрівача, повинна бути не більшою 40 °С.

На деяких тракторах і будівельних машинах на базі тракторів обігрів і вентиляцію кабіни роблять окремо (рис. 2.2). Тепло в ка­біну 4 надходить через рукав 3 від розтрубо-забірника 2. Приму­сова вентиляція створюється вентилятором, встановленим на даху кабіни (рис. 2.3).

Рис. 2.2. Схема обігріву кабіни від теплого повітря радіатора

Вентилятор 1, який приводиться в рух двигуном 2, всмоктує зовнішнє повітря під ковпак 3. Повітря, що надійшло, піддається від центровому очищенню від пилу на лопастях вентилятора. Далі чисте повітря через патрубок 4 надходить у кабіну 5, а пил, відок­ремлений від повітря, викидається назовні через отвори в корпу­сі вентилятора. Вентилятор-пилевідокремлювач, створюючи в ка-біні надлишковий тиск (40—50 Па), перешкоджає проникненню пилу в кабіну.

Розділ 2

Рис. 2.3. Схема примусової вентиляції кабіни

Для обігріву кабіни застосовують автономні обігрівачі. На рис. 2.4 показаний бензиновий обігрівач. Бензин із баку 1 насосом 2 через бензовідстійник 5 подається в обігрівач 4, де, згоряючи, підігріває повітря. Через повітровід 3 підігріте повітря підводиться до ка­біни.

Рис. 2.4. Пристрій бензинової опалювальної установки

Такі опалювальні установки монтують на кранах з механіч­ним і гідравлічним приводами ззаду чи збоку кабін.

На тракторі К-700 автономний обігрівач вогневого типу вико­ристовують для обігріву кабіни і для передпускового підігріван­ня двигуна. На кранах з електричним приводом встановлюють у кабінах опалювальні установки, що складаються з електропечі потужністю 1 кВт.

Система опалення кабін самохідних машин шляхом встанов­лення компактних нагрівачів, які дають зосереджену подачу теп­лового повітря, порушує оптимальний теплообмін водія. У цьому випадку температура внутрішніх огороджень кабіни істотно ниж­ча за температуру повітря, і тіло водія змушене збільшувати теп­ловіддачу радіацією в навколишнє середовище.

шкідливі чинники у будівництві та засоби захисту від них_________________ 9_1

Гігієнічні дослідження в цій сфері ставлять завдання оцінюва­ти теплове відчуття водія за сполученням температур повітря в ка­біні та її внутрішніх огородженнях з урахуванням швидкості руху теплого повітря і його відносної вологості. З цією метою почина­ють застосовувати в кабінах будівельних кранів (КБ-100.0АС; КБ-403А; КС-3571) панельно-променеве опалення. Його принцип полягає в тому, що на підлозі і по стінах кабіни розміщують на­грівальні панелі (вони ж є облицювальним матеріалом), в яких є нагрівальні елементи. Вони складаються з пластин із розташова­ним усередині нагрівальним шаром з електропровідного паперу. За наявності в кабіні жалюзі у підлозі і дефлектора в даху, всере­дині кабіни створюється гравітаційний напір для конвективного теплоповітрообміну, що створює для організму людини гігієнічні і комфортні умови. Нагрівальна панель типу "Спотерм" марки Б-1Т має такі характеристики: розміри — 1475 х 975 х 3 мм; електрич­ний опір — ЗО Ом; робоча напруга — 220 В; потужність — 2,3 кВт; температура поверхні елемента при температурі повітряного се­редовища + 22 °С — не більше 85 °С.

В умовах запиленості зовнішнього повітря, наприклад, під час земляних робіт, у кабінах встановлюють фільтровентиляційні установки або кондиціонери. Фільтровентиляційна установка для кабін екскаваторів (рис. 2.5) складається з вентилятора 1, двосту­пеневого фільтра 2, кліматизера 4, повітророзподілювального

Розділ 2

пристрою 5 та напірного повітровода З з нагрівальними елемента­ми і зволожувачем повітря.

За допомогою цієї установки можна вентилювати кабіну за рециркуляційною чи прямотечійною системою. Повітря, що на­дійшло, очищається від пилу двоступенево. Холодне повітря піді­грівається електрокалорифером, а тепле охолоджується і зволо­жується водою.

У кабінах починають застосовувати кондиціонування повітря за допомогою кондиціонерів. За принципом дії їх поділяють на випаровувальні, фреонові і термоелектричні.

Найпростішим кондиціонером випаровувального типу є венти ляційна установка з повітроохолоджувачем. У кабіну надходить повітря, очищене від пилу, зволожене й охолоджене. Повітроохо­лоджувач працює за принципом відбору теплоти під час випаро­вування води при контакті з теплим повітрям (рис. 2.6).

Рис. 2.6. Схема пристрою вентиляційної установкиз повітроохо­лоджувачем

Зовнішнє запилене повітря вентилятором 6 засмоктується в за­бірний пристрій З, розташований на даху кабіни. Пил, відділе­ний від повітря у фільтрі 4, викидається назовні. Очищене від пилу повітря зустрічається з водою, що надходить із сопла-розпи-лювача 5 за допомогою водяного насосу 8 з баку 7.

Повітря, стикаючись із краплями води із сопла-розпилювача, додатково очищається від пилу й охолоджується, віддаючи части­ну тепла на випаровування води. Вода, що не випарувалась, затри­мується в краплевловлювачі 2 і по трубках 9 стікає назад у бак 7■

Шкідливі чинники у будівництві та засоби захисту від них

Питання для перевірки засвоєння матеріалу

1. На які групи поділяють відповідно до ГОСТу 12.0.003-86 шкідливі і небезпечні виробничі фактори за природою їх дії на організм людини?

2. Що називають професійними шкідливими чинниками?

3. Що є задачею служби гігієни праці і виробничої санітарії?

4. Як поділяють за характером дії на організм людини шкід­ливі речовини?

5. На які класи небезпеки поділяють шкідливі речовини?

6. Які моменти повинні передбачати заходи з забезпечення безпеки праці у будівництві при контакті зі шкідливими речо винами?

7. Чим попереджується виникнення професійних захворювань?

8. Що таке "робоча зона"?

9. На які категорії за комфортних умов поділяють усі види робіт?

10. Яка частка змінного часу для робітників за І і II катего­ріями робіт під час теплого періоду року приділяється на відпо­чинок?

11. За якою формулою визначається час на відпочинок і осо­бисті потреби для робітників за III категорією робіт?

12. З яких причин відбувається втрата тепла людиною?

13. Що розуміють під оптимальними мікрокліматичними умо­вами?

14. З якої причини потрібно звертати особливу увагу на ро­боту в глибоких колодязях і траніиеях у спекотну, безвітряну погоду?

15. За рахунок чого проводять оздоровлення умов праці на робочому місці з підвищеною температурою?

16. Які заходи ОП передбачені при виконанні ряду спеціаль­них робіт, де необхідний підвищений тиск повітря?

17. За якою формулою визначається відносна вологість?

18. Які засоби профілактики залежно від конкретних умов праці розробляються для створення комфортних умов?

19. Які машини відносять до самохідних?

20. Які обігрівачі застосовують для обігріву кабіни?

21. Що є найпростішим кондиціонером випаровувального типу?

22. Яка основна вимога до теплоізоляційних матеріалів кабін?

4 5-379

Розділ З

ПИЛ І ЗАХИСТ ВІД НЬОГО

3.1. Загальна характеристика пилу

Пил — це дрібні частинки твердої або рідкої речовини, які знаходяться у повітрі у зваженому стані.

У будівництві виробничий пил утворюється в результаті роз-дріблення каміння, буріння, роботи піскоструйних апаратів, при вибухах земляних мас, розбиранні старих будівель, розвантажу­ванні сипучих матеріалів тощо. Велика кількість пилу утворюєть­ся на будівельних майданчиках при наявності поганих доріг, відсутності поливання їх водою в літній час, приготуванні фарб і розчинів для малярних і штукатурних робіт з сухих сумішей.

Пил може бути різних видів, і класифікують його за такими ознаками:

— за родом речовин, із яких складаються частинки: органіч­ний (деревинний, вугільний, торфяний), неорганічний (ме­талевий, сталевий, чавунний, мідний), мінеральний (піща­ний, вапняний, цементний) і змішаний, який містить пил третьої і другої груп (наприклад, пил, який утворюється від заточування інструментів);

— за ступенем дисперсності: пил (розмір частинок більший за 10^s см), хмара (розмір частинок 10-³—10-⁵ см) і дим (розмір частинок менший за 10-⁵ см);

— за станом: зважений у повітрі (аерозоль) і той, що осів на предмет (аерогель);

— за фізичними якостями: твердістю, розчинністю, питомою вагою, розмірами і формами частинок, температурою спа­лаху тощо;

— за ступенем шкідливої дії на організм людини, що, в свою чергу, залежить від його кількості у повітряному середови­щі, розміру частинок, хімічного складу і ступеня розчинності;

Пил і захист від нього

— за вибухонебезпекою: легкозаймистий зі швидким розпов­сюдженням полум'я (займається при підведенні постійного джерела тепла) і важкозаймистий.

Чим менший розмір пилинок, тим більша небезпека пилу, тому що цей пил довше лишається в якості аерозолю в повітрі і глибше проникає в легеневі канали. В організм людини проникають ча­стинки пилу, зазвичай, не більші за 2 мкм. Потрапляючи на шкіру, пил проникає в сальні і потові залози і порушує терморе­гуляцію організму.

Дрібнодисперсний пил має більші питому поверхню, хімічну активність, нижчу температуру самозапалення і менше значення нижньої межі вибуховості, ніж великодисперсний.

Шкідлива дія пилу може проявитися у вигляді механічних пошкоджень шкіри, слизової оболонки, дихальних шляхів, очей, легенів, а також у вигляді токсичної (отруйної) і хімічної дії.

Тривале вдихання пилу (цементу, вапна, електрозварювально­го аерозолю) викликає у людини стійкі хронічні захворювання легень, які носять назву пневмоконіозів. Залежно від роду пилу, пневмоконіози мають різні види: силікоз, сілікатоз, антрохоз, асбестоз тощо.

Найнебезпечніший у будівництві — дуже дрібний (з розміра­ми частинок меншими за 5 мкм) і мінеральний пил (силікатний, піщаний, вапняний тощо), який трапляється при роботі з цемен­том, вапном і при піскоструйних роботах. Силікатний пил, про­никаючи в легені людини, може викликати запальні процеси, а як результат — професійне захворювання — силікоз.

Граничнодопустимі концентрації пилу, газів й інших аерозо­лів, залежно від характеру й умов виробництва у повітрі робочої зони, наведені в "Санітарних нормах проектування промислових підприємств" (СН 245-71), у ГОСТІ 12.1.005-86 "Загальні санітар­но-гігієнічні вимоги до повітря робочої зони" і ДВА А. 3.1-5-96 'Організація будівельного виробництва".

Низка виробничих процесів у будівництві (приготування роз-чино-бетонних сумішей, вантажно-розвантажувальні роботи, шлі­фування, обробка кам'яних і дерев'яних матеріалів, електрозварю­вання та інші види робіт) пов'язані з виділенням значних кілько­стей пилу та аерозолів, які за певних концентрацій негативно впливають на працівників. Вміст пилу у повітрі робочої зони не повинен перевищувати ГДК.

Розділ З

Нижче наведені значення ГДК найбільш характерних матері­алів, які застосовуються при будівельно-монтажних роботах (мг/м³) (табл. 3.1):

Таблиця 3.1. ГДК матеріалів, які застосовуються при будівель­но-монтажних роботах, мг/м³

Засоби захисту від пилу поділяють на:

— загальні: механізація й автоматизація процесів розмелен-ня, дріблення, просіювання, транспортування, вивантажен­ня матеріалів, що пиляться, зміна технологічного процесу (наприклад, заміна процесів сухого шліфування каменів й ін­ших деталей на бігунах мокрим), застосування герметично­го обладнання, розміщення і встановлення пилячих процесів в окремі ізольовані приміщення, влаштування забирання пилу з місць його виникнення (наприклад, влаштування місцевої і загальної вентиляції, кожуха точильного інстру­менту і пилоприймальників на шляху пилового потоку), по­ливання сухих пильних доріг сумішшю води з 20-відсотко-вим розчином хлорного вапна, що знижує запиленість по­вітря до 1,8—2,6 мг/м³;

— індивідуальні: застосування протипилевого одягу, респіра­торів, захисних окулярів, марлевих пов'язок, протигазів, скафандрів.

Пил і захист від нього

Зараз для приготування розчинів і асфальтобетонних сумішей серійно випускаються автоматизовані установки з автоматичними дозаторами інертних і в'яжучих матеріалів. Управління облад­нанням здійснюється з герметизованих кабін з кондиціюванням повітря. Для розвантаження цементу, алебастру, вапна застосо­вуються пневматичні розвантажники. На будівельно-дорожних машинах (кранах, екскаваторах, автогрейдерах, скреперах, ван­тажниках тощо) встановлюються уніфіковані кабіни, які облад­нані вентиляцією.

3.2. Пил як причина вибухів і пожеж

Пил може стати не тільки джерелом вибуху, але й джерелом його поширення, що не завжди враховується в будівельній прак­тиці. За ДСТ 12.1.010-76 "Вибухонебезпека. Загальні вимоги" (ССБТ), основними параметрами, що характеризують вибухоне-безпеку середовища, є концентраційні межі вибуховості.

Під вибуховістю пилу розуміють здатність речовини в суміші з киснем повітря згоряти з великою швидкістю та виділенням енергії й газів, здатних вибухати.

Вибуховість пилу залежить від концентрації речовини і визна­чається нижніми й верхніми концентраційними межами. Ниж­ньою концентраційною межею є той мінімальний вміст пилу, при якому можливий або вибух, або швидке згоряння з великим ви­діленням теплоти. Вибуховість залежить, в основному, від типу і речовинного складу пилу, ступеня вивітрювання, дисперсності, зольності і вологості пилу й визначається експериментально на спеціальних установках.

Продукти згоряння, що виділяються в умовах неповного горін­ня або у разі термічного розкладу різного роду полімерних з'єд­нань, представляють серйозну загрозу для життя і здоров'я людей. Так, наприклад, вдихання 0,4 % окислу вуглецю є смертельним, 8—10 % концентрація двоокису вуглецю також є небезпечною для життя людини. Ще більш небезпечними є продукти термічного розпаду різного роду хімічних речовин: фосгену, хлористого вод­ню, синильної кислоти тощо. Не менш небезпечними для здоро­в'я й життя людей є тепло, що виділяється під час пожежі. Вди­хання в умовах пожежі повітря, що має температуру 60—70 °С,

Пил і захист від нього

з поверхів можна у два способи: 1) похилими закритими спускни­ми жолобами твердої чи м'якої конструкції в прийомний бункер із щелепним затвором (при цьому сміття попередньо зволожують водою, щоб уникнути пилоутворення); 2) навантаженням у кон­тейнери, що забираються з поверхів за допомогою баштових та інших кранів. Неприбране з об'єкта сміття сприяє запиленню по­вітря, забруднює і захаращує будівельний майданчик, проходи, проїзди, робочі місця.

3.4. Сучасні засоби боротьби з пилоутворенням у будівництві

Поиск по сайту: