УМОВИ ПАТЕНТУВАННЯ ОБ'ЄКТІВ ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ В ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВАХ

Патентування об'єктів промислової власності в зарубіжних країнах є однією із форм реалізації своїх патентних прав фізичними і юридичними особами України. Відповідно до Конституції України суб'єкти патентних прав мають право володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому об'єктом промислової власності. Але повної і безмежної свободи права не буває. Немає її і в патентному праві. Свобода розпоряджатися своїм об'єктом промислової власності також певною мірою обмежена. В Україні, як і в багатьох країнах світу, існує дозвільний порядок закордонного патентування.

Чинне законодавство України про промислову власність декларує загальне правило, яке відповідає наведеному припису Конституції: “Будь-яка особа має право запатентувати винахід (корисну модель) в іноземних державах” (ст. 37, п. 1 Закону України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” в редакції від 1 червня 2000 p.). Це правило стосується і інших об'єктів промислової власності.
Проте законодавець тут же встановив і певне обмеження. До подання заявки на одержання охоронного документа на об'єкт патентування в орган іноземної держави, в тому числі міжнародної заявки, заявник зобов'язаний подати заявку до Установи і повідомити її про наміри здійснити таке патентування. Якщо протягом трьох місяців від дати надходження цього повідомлення до Установи повідомлення про заборону закордонного патентування даного об'єкта не надійде, заявник має право подати заявку в патентний орган іноземної держави. З наведеної норми випливає кілька висновків. Перший полягає в тому, що об'єкт промислової власності, який передбачається запатентувати за кордоном, має бути спочатку запатентований в Україні. Другий висновок — зазначене правило стосується також і міжнародної заявки. Міжнародною заявкою визнається заявка, подана відповідно до Договору про патентну кооперацію. Третій висновок — закордонне патентування можливе лише з дозволу Установи. Дозвіл на закордонне патентування надається у формі відсутності заборони Установою закордонного патентування. Ще один висновок полягає в тому, що всі матеріали про закордонне патентування в обов'язковому порядку проходять через Установу. Установа може в необхідних випадках дозволити запатентувати об'єкт промислової власності в іноземних державах раніше встановленого строку. Закордонне патентування здійснюється відповідно до Інструкції про розгляд заявки про наміри здійснити патентування винаходу (корисної моделі) в іноземних державах № 164/700 від 1 червня 1995 р. або Інструкції про розгляд заявки про наміри здійснити патентування промислового зразка в іноземних державах — 163/699 від 1 червня 1995 р. Наведені інструкції визначають порядок розгляду заявки про наміри здійснити патентування об'єкта промислової власності в іноземних державах відповідно до чинного законодавства України про промислову власність. Будь-яка фізична чи юридична особа може виступати заявником закордонного патентування. Таке ж право належить будь-якому правонаступникові заявника. Звичайно правонаступництво має бути засвідчено відповідним документом. Заявник не зобов'язаний особисто вести справу по закордонному патентуванню, він може це доручити будь-якій особі в установленому законодавством порядку. Але знову наголошуємо, заявку про намір здійснити закордонне патентування того чи іншого об'єкта промислової власності можна подавати до Установи тільки після подачі до Установи заявки на патентування цього ж об'єкта в Україні. Іншими словами, чинним законодавством України про промислову власність закордонне патентування об'єкта промислової власності до патентування цього ж об'єкта в Україні не допускається. Найчастіше заявка про намір здійснити патентування об'єкта промислової власності в іноземних державах подається одночасно із заявкою на видачу патенту України на цей же об'єкт. У заявці про закордонне патентування має бути зазначено: заявник в Україні; держава патентування; процедура патентування; мета патентування. До заявки про закордонне патентування має бути доданий повний комплект заявки на об'єкт промислової власності — копія заяви про видачу патенту України на цей же об'єкт; опис об'єкта; формула винаходу; креслення та інші ілюстративні матеріали; реферат. Якщо мова йде про патентування промислового зразка, то має бути доданий комплект фотографій із зображенням виробу (його макета, малюнка), що дають повне уявлення про зовнішній вигляд виробу. До заявки про закордонне патентування обов'язково має бути доданий документ, який засвідчує подання заявки на об'єкт промислової власності в Україні (розписка про прийняття заявки, рішення про встановлення дати подання заявки, повідомлення про можливість проведення експертизи по суті). Зазначені вимоги стосуються також і патентування за Договором про патентну кооперацію. До матеріалів заявки про закордонне патентування входить також експертний висновок про можливість опублікування матеріалів про об'єкт промислової власності в пресі та інших засобах масової інформації. До заявки додається документ, який засвідчує повноваження довіреної особи чи правонаступництво. Заявка повинна бути підписана заявником, який несе відповідальність за подану інформацію. Установа України після відповідної реєстрації поданої заявки про закордонне патентування розглядає зазначену заявку і після розгляду надісланих матеріалів надсилає заявнику довідку про їх одержання. За результатами розгляду заявочних матеріалів на закордонне патентування Установа приймає рішення про можливість закордонного патентування чи про його недоцільність. Але може статися так, що надіслані матеріали не відповідають установленим вимогам. У такому разі Установа повідомляє заявника про це і пропонує доповнити надіслані матеріали чи виправити їх протягом визначеного строку. Розгляд заявки припиняється до надходження виправлених матеріалів або додаткових документів. Якщо протягом трьох місяців від дати надходження заявки до Установи заявник не надішле необхідних документів чи виправлених матеріалів, заявку визнають такою, що не була подана. приводу закордонного патентування важливим є питання про його оплату. Вище підкреслювалося, що процес закордонного патентування досить тривалий і дорогий. Виникає запитання, за які кошти має здійснюватися патентування об'єктів промислової власності в іноземних державах. У Законі України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” в редакції від 15 грудня 1993 р. в ст. 32 п. 4 було чітко сказано: “Витрати, пов'язані з патентуванням винаходу (корисної моделі) в іноземних державах, несе заявник або за його згодою інша особа”. Із цього ж Закону в редакції від 1 червня 2000 р. зазначена норма із ст. 37 Закону виключена. Проте в Законах України “Про охорону прав на промислові зразки” та “Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем” такі норми збереглися. Закон України “Про охорону прав на сорти рослин” взагалі не містить норми про витрати на патентування сорту в іноземних державах. Таким чином, існує певна розбіжність про визначення джерел витрат на закордонне патентування об'єктів промислової власності.

3. ДОЦІЛЬНІСТЬ ПАТЕНТУВАННЯ ВИНАХОДІВ В

ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВАХ

Як відзначалося раніше, однією з основних рис виробництва є конкурентна боротьба виробників за більш вигідні умови виробництва та збуту товарів. Перевага в цій боротьбі (завоювання ринків збуту завдяки випуску продукції за нижчими цінами) можлива за рахунок зменшення витрат виробництва на базі підвищення продуктивності праці. За цих умов головним фактором підвищення продуктивності праці виступає удосконалення техніки та технології виробництва.

Нові виробничі відносини неминуче мали набрати форми нових правовідносин. Законодавство висунуло нове поняття так званої "промислової власності", найважливішим за значенням об'єктом якого для досягнення науково-технічного прогресу є винаходи.

Практичні потреби виробництва призвели до руйнації цілої системи традиційних правових уявлень — прирівнювання до матеріальних об'єктів права власності. низки нематеріальних об'єктів, зокрема, ОПВ як продуктів інтелектуальної праці

Відтак не відповідала потребам і система охорони технічних нововведень, що склалася раніше, способом надання главою держави привілеїв монопольного права на їх застосування. Ці привілеї, надані факультативно і відповідно до адміністративного розсуду, поступилися місцем новому охоронному документу, який видається в обов'язковому порядку за певних установлених законом умов. Таким документом став патент. Періоди історії та еволюції патентів див. у Табл.1 Сьогодні патент на винахід — це документ, виданий компетентним державним органом винахіднику або його правонаступнику, який засвідчує наявність у його власника виключного права на винахід на території даної держави. Від цього охоронного документа і походить найменування "патентне право".

Табл.1. Періоди історії та еволюції патентів.

Патенти відіграють вагому роль у фінансовій і економічній політиці як цілих держав, так і окремих дрібних або великих підприємств, оскільки це одна з дозволених державою монополій. Винахід, який охороняється патентом, дає можливість не лише зменшити витрати виробництва, а й виступити на ринку з новим товаром монопольно, під державною охороною. Патент постав одним з найважливіших засобів конкурентної боротьби за ринки. Ці властивості патенту, що зумовлюють підвищення його ролі, значною мірою впливають на технічний прогрес. Новітня техніка є лише одним із засобів одержання прибутків за рахунок зниження собівартості продукції або підвищення цін на нові товари, що випускаються монопольно. Патентна монополія дає змогу здійснювати більш розлоге маневрування цінами, що легше робити, використовуючи сучасну технологію і випускаючи нові, запатентовані товари. Завдяки патенту можна монопольно закріпити свою перевагу на всіх етапах виробництва та збуту, і обмежуючи конкуренцію, прямо впливати на процес встановлення ціни. Підприємства, вкладаючи певні кошти в науково-дослідні та проектно-конструкторські розробки для створення винаходів і їх впровадження у виробництво, мають на меті не лише відшкодувати в подальшому всі пов'язані з цим затрати і одержати прибуток, а й значно підняти ціну над собівартістю. Так, наприклад, по закінченні терміну патентної охорони на пеніцилін і стрептоміцин їхня ціна знизилася у понад 10 разів. Одначе для того, аби суб'єкт підприємницької діяльності міг досягти цієї мети, скористатися в конкурентній боротьбі результатами розробки і впровадження нової техніки, необхідно, щоб він одноосібно міг використовувати технічні нововведення протягом певного часу; потрібна гарантія бодай тимчасового його монопольного становища, необхідного для відшкодування всіх витрат, пов'язаних з використанням технічних нововведень, і одержання прибутку. Юридичну можливість використання винаходу на монопольних засадах протягом встановленого терміну забезпечує його патентування. Через територіальний характер дії патентного права патент виконує свої функції тільки у межах держави, яка його видала. Цим зумовлено юридичну необхідність патентування винаходів в іноземних державах для встановлення їхньої правової охорони. Патентування винаходів в іноземних державах має на меті такі основні інтереси — (Рис. 1):

Рис.1. Патентування винаходів в іноземних державах

Найважливішою метою патентування винаходів в іноземних державах є забезпечення експорту промислової продукції в країні патентування, створення умов для безперешкодного вивозу товарів. Товарному експорту, як правило, передує патентування винаходів. Охорона прямого комерційного експорту залишається головною формою експлуатації патентів, одержаних за кордоном. Патентування за кордоном здійснюється також з метою використання іноземних прав як самостійного об'єкта комерційних операцій у зовнішній торгівлі. Одержання іноземного патенту є базою для продажу запатентованих винаходів та, що ще важливіше, укладення ліцензійних договорів на їхнє використання.

Масштаби цього "небувалого" експорту великі, причому за темпами зростання світовий обсяг ліцензійної торгівлі значно випереджає обсяг товарних експортно-імпортних операцій. Це зумовлено низкою причин економічного та юридичного характеру. До них належать:

• по-перше, неможливість для патентовласників здійснення великих капіталовкладень за кордоном для організації самостійного виробництва на підставі запатентованих винаходів;

• по-друге, нерентабельність або неможливість товарного експорту до будь-якої країни (через сформований рівень цін, установлених на імпорт, високі митні тарифи, валютні обмеження та інші причини).

Володіючи іноземними патентами, монополії не лише торгують ними, а й створюють міжнародні патентні об'єднання — картелі, пули і т.д., які відіграють нині важливу роль у світовій економіці, пов'язуючи найпотужніші монополії найбільш розвинених країн.

Юридичною підставою таких чисто монополістичних об'єднань є угоди про обмін патентами, ліцензіями і технічною документацією з метою спільної експлуатації винаходів. Часто угодами передбачається заснування нових компаній, які передають патенти для спільної їх експлуатації за ліцензіями і поділу прибутків за встановленими паями.

Учасники патентних картелів, не обмежуючись обміном правами на експлуатацію винаходів, встановлюють спеціалізацію і розподіл виробничих програм, контингенти виробництва товарів, сфери їхнього збуту по країнах, визначають ціни і всю технічну політику у великих галузях господарства.

Разом зі збільшенням масштабу вивозу капіталу все більшого значення набуває зарубіжне патентування як засіб його охорони і розширення експорту. Патентування винаходів в іноземних державах використовується, зрештою, як засіб патентного блокування діяльності конкурентів, аби стримати їхній технічний розвиток і витіснити з поля конкуренції. Метод патентної блокади полягає в придбанні патентних прав у конкретній державі та систематичному патентуванні кожного наступного удосконалення об'єкта, що охороняється.

Таке патентування здійснюється з метою блокувати третім особам доступ на ринок, виграти час у технічному змаганні з конкурентами, примусити їх збільшити витрати на науково-дослідні роботи, що надто важливо в конкурентній боротьбі за сучасної доби високого рівня затрат на ці роботи.

У кінцевому підсумку таке патентування є прагненням монополізувати товарний ринок, змусити конкурентів відмовитися від самостійного розроблення техніки та технології виробництва того чи іншого товару і придбати ліцензію.

Проміжні форми використання патентних прав на базі національного та зарубіжного патентного законодавства стали невід'ємною частиною цілої системи господарювання, ведення монополіями виробництва і конкурентної боротьби. Дістаючи від технічних рішень, які юридично охороняються, величезний економічний зиск, монополії форсують розробку винаходів та операції з їхнього патентування.

Особливої активності цей процес набуває у перспективних технічних галузях, де найшвидшими темпами зростають обсяги виробництва та його монополізації: у хімії, біології, електротехніці, окремих галузях машинобудування та приладобудування, транспортування вантажів і деяких інших.

Відбираючи винаходи для зарубіжного патентування, необхідно, насамперед, чітко уявляти мету патентування. При цьому мають братися до уваги всі економічні обставини і патентна ситуація, можливості реалізації винаходів та одержання на них патентів.

Запропонований для патентного захисту об'єкт повинен мати, як правило, більш високі техніко-економічні показники супроти найкращих зразків того самого призначення. Інакше кажучи, об'єкт, що патентується, має витримувати конкуренцію під час реалізації в процесі експорту товарів, експортних поставок, при виготовленні його зарубіжними фірмами чи використанні на зарубіжних підприємствах. Тому, вирішуючи питання про патентування винаходів за кордоном, необхідно, передусім, звернути увагу (з критичною оцінкою) на практичну значущість винаходу, його вплив на техніко-економічні характеристики машин, технологічного процесу та інших об'єктів, де його використано, тобто, визначити технологічний рівень об'єктів, у яких винахід буде застосовано. Цю оцінку варто зробити, враховуючи ще й сучасні досягнення, особливо представлені у патентах, вивчивши діяльність фірм-конкурен-тів, які займаються аналогічними розробками, і спрогнозувавши перспективи розвитку їхніх досліджень.

Якщо наперед відомо, що зразок продукції призначається спеціально для експорту, слід розглядати питання про необхідність його патентування в країні експорту, маючи на увазі, що продукція буде конкурентоспроможною здебільшого лише в тому разі, якщо її техніко-економічні якості перевищуватимуть якість продукції, наявної на світовому ринку.

З огляду на всі розглянуті вище обставини доцільності патентування головним критерієм у цих питаннях є патентоздатність об'єкта, яка зумовлюється новизною, винахідницьким рівнем вирішення задачі та промисловою придатністю. Водночас, безумовно, має оцінюватися можливість забезпечення надійного, достатньо широкого патентного захисту. Тому патентуванню винаходів, зазвичай, передує всебічне опрацювання всіх можливих і навіть мало реальних варіантів розробниками нової техніки разом із спеціалістами патентних служб. Необхідно також здійснити дослідження на патентну чистоту, що дасть змогу дійти висновку про незалежність даного винаходу від інших запатентованих винаходів, чинних на тій самій території. Слід з'ясувати, чи можна його використати за кордоном, не вдаючись до придбання ліцензії на чужий винахід, а також проаналізувати доцільність патентування винаходу, якщо він виявиться залежним від іноземного патенту.

Якщо винахід характеризується принципово новими особливостями, що охоплюють усі або багато конкретних варіантів виготовлення об'єкта, захист його патентом може бути широким. За інших рівних умов патентування з таким захистом є найбільш доцільним.

Як правило, патентування в іноземних державах не має визнаватися доцільним, якщо патент можна легко обійти: наприклад, конструктору іноземної фірми вдається скористатися ідеєю винаходу і знайти інший, рівноцінний запатентованому конструктивний варіант, а ця фірма може навіть запатентувати такий варіант.

Інколи об'єктом патентного захисту (за умови його патенто-здатності) може бути такий об'єкт, використання якого надто важко чи навіть неможливо проконтролювати: наприклад, хімічні та деякі інші процеси (способи) виробництва, оскільки цех заводу є недоступним для огляду. У такому разі доцільність патентування вважається сумнівною.

Варто також зважати на те, що використання запатентованого способу виготовлення відомого продукту може бути виявлено, приміром, за залишками реагентів, застосовуваних у продукті, що випускається, за характером обробленої поверхні виробу, через обладнання, яке постачає інша фірма для цього виробництва, особливо у тому разі, якщо обладнання запатентовано у комплексній формулі винаходу.

Осібного опрацювання потребує питання про патентування винаходів, використання яких обмежується внутрішніми потребами заводів, об'єктів, що будуються, геологічних партій, кар'єрів, копалень тощо, а також технологічних процесів (способів). Якщо ці винаходи можуть бути здійсненими згідно з описом, доданим до патенту, або на підставі опублікованих заявочних матеріалів, а по виробах, що виготовляються за запатентованою технологією, неможливо визначити, яким способом їх здійснено, заявники практично не зможуть проконтролювати використання їхніх винаходів за кордоном. Патентування таких винаходів за кордоном, як правило, є недоцільним, оскільки в цих випадках забезпечується лише інформація для іноземних зацікавлених фірм, а не перспектива комерційної реалізації винаходів на зовнішньому ринку.

Пропозиції про патентування винаходів в іноземних державах мають містити обґрунтовані докази доцільності патентування і вибору країн, де їх варто патентувати. Кожен винахід, запропонований для патентування, має бути якомога скоріше освоєним промисловістю. Для цього підприємствам, які патентують свої досягнення, необхідно вжити рішучих заходів для використання винаходів в Україні, оскільки без промислового втілення винаходу не може бути ні експорту, ні вигідно проданої ліцензії.

Подавати заявки на патенти в іноземні держави можна через Український інститут промислової власності (Укрпатент), Європейське патентне відомство, Євразійське патентне відомство, Міжнародне бюро Всесвітньої організації інтелектуальної власності — відомства, уповноважені приймати міжнародні заявки, — скориставшись можливістю, яку надає Договір про патентну кооперацію (РСТ). Подати заявки можна і безпосередньо до країни патентування.

РСТ являє собою систему, яка спрощує отримання патентної охорони в багатьох державах через подання однієї міжнародної заявки, що має дію звичайних національних заявок у кожній із зазначених у ній держав.

Рис.2. Переваги процедури СРТ

ВИСНОВКИ

Таким чином, зростання ролі й значення інтелектуальної діяльності для соціально-економічного розвитку країни зумовлює необхідність посилення правової охорони інтелектуальної власності, зростання кількості експертиз у цій сфері.

Механізм здійснення правової охорони корисної моделі подібний до механізму правової охорони винаходу і так само полягає у видачі патентів, але він більш простий, дешевий і швидкий. Завдяки цьому правова охорона корисних моделей відіграє значну роль для малого бізнесу, якому належить стратегічна роль у розробках і комерціалізації новацій відповідно до вимог ринку.

Серед проблем, що мають місце в українській системі охорони прав на винаходи і корисні моделі, можна виділити наступні:

1. Щорічно зростає кількість підприємств і наукових організацій, в яких повністю припинилася винахідницька та раціоналізаторська діяльність.

2. Чинним законодавством, зокрема Законом України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі» не передбачені належний захист інтересів працівників -- авторів об'єктів промислової власності, порядок і розмір винагороди за створення та використання винаходів.

3. З 1992 р. припинилося одержання сучасної патентної інформації з різних країн світу, зокрема видання «Изобретения стран мира», що робить винахідницьку роботу і проведення пошуку на патентну чистоту при експорті наукоємної продукції практично неможливими.

4. Перешкодою для ефективної інноваційної діяльності в Україні є великі терміни (4-5 років) проведення експертизи заявок на винаходи.

5. Існуючий порядок видачі деклараційних патентів без проведення кваліфікаційної експертизи зі строком дії 6 років не забезпечує належного захисту винаходів, під такі патенти неможливо залучити інвестиції, що не відповідає вимогам ТРІПС, якою передбачений строк дії патенту на винахід не менше 20 років.

6. Відсутність валютних коштів для патентування українських винаходів за кордоном, що є суттєвою перешкодою для інноваційної діяльності в Україні, зростання виробництва та експорту наукоємної продукції.

7. Багато наукових установ відмовляються від патентів на винаходи через нестачу коштів для підтримання їх чинності, що призводить до значних втрат для нашої держави.

Удосконаленню системи охорони прав на винаходи і корисні моделі і

стимулюванню винахідницької діяльності в Україні сприятиме:

1. Удосконалення нормативно-правової бази у сфері охорони інтелектуальної власності.

2. Проведення наукової та юридичної експертизи проектів нормативних актів, дослідження міжнародного досвіду, здійснення аналізу практики застосування законодавства з охорони інтелектуальної власності.

3. Інформаційне забезпечення діяльності у сфері інтелектуальної власності, створення автоматизованих баз даних щодо об'єктів інтелектуальної власності.

4. Організація системи підготовки кадрів у сфері охорони інтелектуальної власності.

5. Розробка законопроектів щодо врегулювання правовідносин між роботодавцем і працівником з питань створення винаходів, корисних моделей та промислових зразків.

6. Удосконалення законів України згідно з вимогами світової практики, в тому числі відмова від деклараційного патенту на винахід і вдосконалення охорони секретних винаходів.

7. Залучення до полішення системи охорони прав на винаходи і корисні моделі представників вищих навчальних закладів, громадських організацій, окремих винахідників.

8. Забезпечення технологічного і фінансового забезпечення доступу до зарубіжної патентної інформації, яка надається патентними відомствами та міжнародними організаціями промислової власності на безоплатній основі через Інтернет тощо.

9. Скорочення часу проведення експертизи заявок на винаходи чи корисні моделі.

Від вирішення питання створення ефективної системи охорони інтелектуальної власності залежить міцність фундаменту для інноваційної моделі розвитку України, її модернізації, підвищення конкурентоспроможності в світовій соціально-економічній системі. Від цього, у свою чергу, зростають перспективи створення робочих місць у нових галузях економіки, що базується на знаннях.

Поиск по сайту: