Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Право власності і право інтелектуальної власності



 

Право власності і право інтелектуальної власності – це різні правові інститути, хоча вони і мають багато спільного. Воно полягає в тому, що їх суб’єктам належать однакові права на об’єкти власності. Суб’єкти права інтелектуальної власності мають стосовно результатів творчої діяльності такі само правомочності, як і суб’єкти звичайного права власності. Це – право володіння, користування і розпорядження об’єктом своєї власності на свій розсуд (ст. 41 Конституції України). Спільними є способи виникнення права власності і права інтелектуальної власності, незважаючи на їх різноманітність:

· право власності виникає шляхом виробництва об’єкта, право інтелектуальної власності виникає також шляхом створення твору, винаходу тощо;

· право власності виникає шляхом укладення цивільно-правових договорів, так само виникає і право інтелектуальної власності;

Проте між цими двома видами право власності існує чимало суттєвих відмінностей. Зокрема:

1. Право власності (крім права власності, що встановлюється договором позики) не обмежене будь-яким строком. Цей строк може бути перерваний тільки у випадках, передбачених законом.

Право інтелектуальної власності встановлюється лише на певний строк, напр., патент на винахід видається строком лише на 20 років. Після чого винахід стає надбанням суспільства.

2. На окремі об’єкти ( винаходи, корисні моделі, промислові зразки тощо) правова охорона встановлюється лише після кваліфікації пропозиції як винаходу чи іншого об’єкта та його державної реєстрації.

Встановлення звичайного права власності на матеріальний об’єкт спеціальної кваліфікації на потребує. Державна реєстрація права власності на матеріальні об’єкти необхідна лише у випадках, передбачених законом (нерухомості, транспортних засобів тощо).

3. Найбільш суттєва відмінність між зазначеними правами власності полягає в тому, що звичайне право власності встановлюється на матеріальні об’єкти – предмети навколишнього середовища.

Об’єктами права інтелектуальної власності можуть бути лише нематеріальні об’єкти – речі, які в римському приватному праві називались безтілесними. Як уже зазначалось, об’єктами інтелектуальної власності є ідеї, образи, символи, думки, гіпотези тощо. Перелічені об’єкти можуть стати інтелектуальною власністю лише за умови, що вони здатні матеріалізуватись, втілитись у матеріальних носіях. Ідея, яка не здатна до такої матеріалізації, об’єктом права інтелектуальної власності не стає. Проте законодавство деяких країн встановлює правову охорону і на ідеї.

4. Суттєвою відмінністю права інтелектуальної власності від звичайного права власності є здатність об’єкта інтелектуальної власності до тиражування, чого не можна сказати про матеріальні об’єкти власності. Ідеї, образи, звуки, символи тощо мають здатність до багаторазового втілення в матеріальному об’єкті. Книга, наприклад, в якій втілено інтелектуальну власність її автора, може бути тиражована в будь-якій кількості. Теж саме стосується й інших об’єктів інтелектуальної діяльності. Проте при цьому слід мати на увазі, що право інтелектуальної власності встановлюється і діє лише саме щодо цієї нематеріальної речі (ідеї, образи, символи, сполучення звуків тощо), а не щодо матеріальних носіїв, у яких втілено задум автора.

Власниками матеріальних носіїв, в які втілено об’єкти інтелектуальної власності, будуть інші особи, які придбали такі носії на законній підставі. Цих власників може бути стільки, скільки тиражовано копій зазначених матеріальних носіїв, а суб’єктом права інтелектуальної власності буде лише автор чи його правонаступник.

Право інтелектуальної власності – це право володіння, користування і розпоряджання результатом інтелектуальної діяльності на свій розсуд. Суб’єкт права інтелектуальної власності має право на володіння її результатом. До будь-якого втілення цього результату в матеріальному носії володарем його може бути тільки автор чи його правонаступник. Напр., якщо певна музика чи слова пісні уже склалися у свідомості автора, або навіть уже записані на папері, але ще не оприлюднені, то володарем цієї музики чи слів пісні є автор. Коли ж ноти чи слова пісні опубліковані, то в силу здатності до тиражування ці твори можуть бути у володінні багатьох осіб, але всі вони будуть володіти музикою чи словами пісні не від свого імені, а від імені їх автора. Саме тому при виконанні пісні завжди проголошують ім’я композитора та автора слів.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.