Поняття та сутність інтелектуальної власності

Виникнення самого терміна „інтелектуальна власність” припадає на кінець 18-го століття. Він уперше з’явився у французькому законодавстві на грунті теорії природного права, яке одержало свій найбільш послідовний розвиток саме в працях французьких філософів – просвітителів (Вольтер, Дідро, Гольбах, Гельвецій, Руссо). Відповідно до цієї теорії право творця будь-якого творчого результату – чи то літературного твору, чи винаходу, є його невід’ємним природним правом, що виникає із самої сутності творчої діяльності та „існує незалежно від визнання цього права державною владою”.

Інтелектуальна власність у широкому розумінні означає закріплені законом права на результат інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, художній, виробничій та інших сферах.

Законодавство, яке визначає права на інтелектуальну власність, базується на праві кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, які, будучи благом не матеріальним, зберігаються за його творцями і можуть використовуватися іншими особами лише за узгодженням з ними, крім випадків, визначених законодавством.

Поняття «інтелектуальна власність» виникло в процесі тривалої практики юридичного закріплення за певними особами їхніх прав на результати інтелектуальної діяльності у сфері науки, виробництва, мистецтва і літератури.

Але справжня історія терміну почалася у 1967 році, після створення Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ). Ця організація доклала багато зусиль для світового визнання для закріплення терміну, який є ключовою складовою частиною її назви.

14 липня 1967 року у Стокгольмі було підписано Конвенцію про заснування Всесвітньої Організації Інтелектуальної Власності, яка з грудня 1976р. набула статусу спеціалізованої установи Організації Об’єднаних націй. Але фактичне започаткування цієї організації слід віднести на кінець 19-го ст., коли 20 березня 1883 р. було укладено Паризьку конвенцію про охорону промислової власності. Пізніше. А саме в 1886 р., було прийнято Бернську конвенцію про охорону літературних і художніх творів. Обидві конвенції передбачали створення секретаріату, який називався „Міжнародне бюро”. В 1893 р. ці секретаріати були об’єднані в один, який діяв під різними назвами.

Всесвітня організація інтелектуальної власності у поняття інтелектуальної власності включає:

1. промислову власність, що головним чином охоплює винаходи, товарні знаки і промислові зразки, і

2. авторське право, яке стосується літературних, музичних, художніх, фотографічних і аудіовізуальних творів.

Нині поняття інтелектуальної власності включає значно більше результатів інтелектуальної діяльності. Коло об’єктів інтелектуальної власності сьогодні можна поділити на три основні групи:

перша – це результати наукової, літературної і художньої творчості, які охороняються авторським правом і суміжними правами;

друга – це результати науково-технічної творчості, що охороняються патентними правом або, точніше сказати, правом промислової власності;

третю групу складають засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг, які прирівняні до результатів інтелектуальної діяльності.

Отже, інтелектуальна власність – це результати творчої діяльності. Її об’єктом, проте, є не матеріальні носії, в яких реалізовані результати творчості. А саме ті ідеї, думки, міркування, образи, символи тощо, які реалізуються чи втілюються у певних матеріальних носіях. Це специфічна особливість інтелектуальної власності – її об’єктами є нематеріальні речі, а саме безтілесні ідеї тощо. Проте не будь-які ідеї, а лише такі, що можуть бути втілені в матеріальних носіях, тобто їх автори повідомляють, як ту чи іншу ідею можна втілити і використати, або вона вже втілена в науковому, літературному чи художньому творі. Це одна із ознак інтелектуальної власності, яка відрізняє її від звичайної власності. Ті ідеї, що містять результати науково-технічної творчості і претендують на визнання об’єктом промислової власності, мають бути кваліфіковані як такі уповноваженими на це державними органами. Яким би він не був – він є об’єктом власності його творця. Наприклад, автор розробив якусь технічну пропозицію, спрямовану на удосконалення певного технологічного процесу, і подав її до Державного департаменту інтелектуальної власності як винахід. У результаті науково-технічної експертизи цю пропозицію винаходом не визнано. Проте вона не перестала бути об’єктом власності її творця.

Перелік об’єктів інтелектуальної діяльності, які можуть бути визнані об’єктами інтелектуальної власності наведений у Законі України „Про власність” від 7 лютого 1991 р. Цей закон містить спеціальний розділ VI, який називається „Право інтелектуальної власності”, в ст. 41 якого наводиться перелік об’єктів права інтелектуальної власності: „Об’єктами права інтелектуальної власності є твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати науково-дослідних робіт та інші результати інтелектуальної праці”. Отже, як бачимо, об’єктами інтелектуальної власності визнаються будь-які результати інтелектуальної праці.

В прийнятому Верховною Радою України новому Цивільному кодексі (ЦК), який набрав чинності з 1 січня 2004 року, питанням інтелектуальної власності відведена окрема книга IV „Право інтелектуальної власності”. Найважливішим є те, що у ній здійснено принципово новий підхід до визначення правового статусу форм та об’єктів правового захисту і самих понять об’єктів інтелектуальної власності. Стаття 420 ЦК, яка так і називається „Об’єкти права інтелектуальної власності”, проголошує: „До об’єктів права інтелектуальної власності належать:

· літературні та художні твори;

· комп’ютерні програми;

· компіляції даних (бази даних);

· виконання;

· фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;

· наукові відкриття;

· винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

· компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

· раціоналізаторські пропозиції;

· сорти рослин, породи тварин;

· комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;

· комерційні таємниці.

Суттєвим є включення до переліку об’єктів інтелектуальної власності наукового відкриття.

Наукове відкриття як явище чисто науко­ве є свідченням високого рівня науко­во-дослідної діяльності в суспільстві, високого рівня науки в цілому. Наукове відкриття є най­вищим досягненням будь-якої науки. Правову охорону наукові відкриття дістали не так дав­но. Її започатковано в колишньому СРСР. У 1959 році, не тільки в СРСР, а й в усьому світі, вперше було введено державну реєстрацію на­укових відкриттів, але з датою пріоритету від 1947 року. За час існування державної реєстра­ції відкриттів їх зареєстровано понад 350.

За наполяганням колишнього Радянсько­го Союзу наукові відкриття були включені до об’єктів правової охорони Конвенції про ство­рення Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ст. 2 п. VIII). В Ук­раїні державної реєстрації наукових відкриттів за радянських часів не було, а незалежна Україна державної ре­єстрації наукових відкриттів не розпочала.

Новий Цивільний кодекс України включив наукові відкриття до переліку об’єктів пра­вової охорони. Стаття 457 ЦК містить визначення поняття «наукове відкриття». Це визначення відріз­няється від відомих тим, що до терміна «від­криття», який вживався раніше, додали слово «наукове», отже, тепер це найвище досягнен­ня науково-дослідної діяльності називається „наукове відкриття”:

Науковим відкриттям є встановлення невідомих раніше, але об’єктивно існуючих закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, які вносять докорінні зміни у рівень наукового пізнання.

Автор наукового відкриття має право надавати науковому відкриттю своє ім’я або спеціальну назву.

Право на наукове відкриття засвідчується дипломом та охороняється у порядку, встановленому законом.

На даний час різноманітні види об’єктів інтелектуальної власності класифікують наступним чином:

Поиск по сайту: