Систему законодавства України про інтелектуальну власність умовно можна поділити на 5 груп.
Першу становить чинна Конституція України, а саме Ст. 41 та 54. Конституція України стосовно права інтелектуальної власності визначає основні положення, що стосуються права інтелектуальної власності і має найвищу юридичну силу «Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності» – говориться у Ст. 41. Стаття 54 гарантує свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості. Держава створює матеріальні умови, надає підтримку добровільним товариствам і творчим спілкам. Право автора на свій витвір закріплено цією ж Статтею Конституції України: «Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом. Держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв’язків України зі світовим співтовариством. Культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам’яток та інших об’єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами»
Правові засади інтелектуальної діяльності певною мірою визначаються також чинним Цивільним кодексом України (книга 4 «Право інтелектуальної власності»), Господарським кодексом, Кримінальним, Митним та іншими.
Третю групу становить спеціальне законодавство, яке містить найбільшу кількість норм, що регулюють правовідносини, предметом яких є права на об’єкти інтелектуальної власності. В Україні діють наступні спеціальні закони:
– «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»;
– «Про охорону прав на промислові зразки»;
– «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»;
– «Про охорону прав на зазначення походження товарів»;
– «Про охорону прав на сорти рослин»;
– «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем»;
– «Про авторське право і суміжні права».
Водночас ряд нормативних актів України певноюмірою торкаються питання інтелектуальної власності. До таких варто віднести закони України:
– «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»;
– «Про iнформацiю»;
– «Про науково-технiчну iнформацiю»;
– «Про наукову i науково-технiчну експертизу»;
– «Про рекламу»;
– «Про видавничу справу»;
– «Про друкованi засоби масової iнформацiї (пресу) в Українi»;
– «Про телебачення і радіомовлення» тощо.
На розвиток зазначеного законодавства Держпатентом України розробляються відомчі акти, які регулюють діяльність Держпатенту з оформлення правнаоб’єкти промислової власності.
Національне законодавство про охорону права інтелектуальної власності має чинність тільки в межах тієї держави, яка його прийняла. За межами цієї держави правова охорона результатам інтелектуальної діяльності не надається. Там виникає можливість використовувати зазначені результати без дозволу їх власника і без виплати належної винагороди. Такий стан не міг задовольнити суб’єктів прав інтелектуальної власності. Тому вже з кінця минулого століття починають укладатися міжнародні угоди, якими передбачається охорона прав на результати творчої діяльності, і за межами країни їх виникнення. Такі угоди хоча і не завжди досягали поставленої мети, проте виявилися в ряді напрямів досить ефективними, доцільними і виправданими. Тому їх розвиток і удосконалення тривають. Так склалася міжнародна система охорони інтелектуальної власності, яка також є важливим джерелом права інтелектуальної власності. Нижче наведений перелік Міжнародних договорів: