МОДУЛЬ І. Інтелектуальна власність 3 страница

Права авторів на твори науки, літератури і мистецтва визнавалися як права власності. Такий підхід у цих країнах зберігся і до цього часу. Німеччина також визнала право власності на літературно-мистецькі твори, на що певним чином вплинула філософія Канта[216].

Становлення правової охорони торговельної марки (товарних знаків). Слід відразу підкреслити, що поняття «товарний знак» у сучасному значенні виникло лише у XIX ст. Проте вирізнення виробниками своїх виробів (товарів) спеціальними позначеннями має давню історію. Спочатку такі позначення використовувалися як зазначення походження, приналежності виробу тому чи іншому виробникові. Потреба в індивідуалізації своїх виробів, робіт чи послуг у людей виникла давно. Історичні джерела наводять багато прикладів стародавнього маркування виробів. Свої вироби маркували виробники цегли, шкіри, книг, зброї, кухонного посуду та інших речей ще у давніх культурах. Такі позначення мали форму окремих букв, як правило, першої букви імені виробника або його ініціалів чи інших символічних позначень. Широко застосовувалося таврування. Але такі позначення ще не виконували функцій сучасного товарного знака. Для споживачів товарний знак — це візитна картка, символ певного виробника, гільдії, фірми тощо. Товарний знак — це певне позначення, яким виробник чи особа, яка надає послуги, позначає (маркує) свої товари чи послуги з метою вирізнити їх від товарів і послуг такого самого виду, що виробляються або надаються іншими виробниками чи особами, які надають послуги чи виконують певну роботу. Позначення для вирізнення товарів виробників за допомогою певних знаків, якими ці товари позначаться виробниками чи купцями, майже завжди були свідченням високої якості товарів, послуг чи робіт. Ця ідея не нова, вона виникла ще у стародавні часи. Уже стародавні римляни, греки і єгиптяни користувалися ярликами ремісників і художників, що служили зазначеннями походження чи приналежності товарів певній майстерні або міста. Майже за 4 000 років до н. є. майстри Асірії і Вавілона вирізали на камінні збудованих ними споруд свої фірмові знаки. Ці знаки, знайдені археологами у XX ст., можна вважати попередниками товарних знаків. Прототипи сучасних знаків з'явилися в період рабовласницького ладу.

Є підстави гадати, що знайдені у Греції знаки, які належать до другого тисячоліття до н. є. і складаються із букв або групи букв, утворювали певні словесні позначення. Історичні джерела містять дані про те, що етруски позначали вироблений ними сир символом місяця. Ювенал писав: «Роки і бруд стирали позначення місця виробництва з багатьох пляшок». А в Помпеї була знайдена вивіска з позначенням м'ясника, де було зображено окорок, вивіска молочника із зображенням кози, а також пекар на фоні млина та ін. Ремесло і торгівля зумовлюють швидке зростання ролі і значення клеймування товарів та позначення послуг. Цьому в значній мірі сприяла також поява дворянських гербів, що були родовими позначеннями. Такі знаки ставилися на різних предметах — на зброї, меблях, одязі тощо. Такими самими знаками стали користуватися ремісники і купці. Слідом за дворянськими гербами з'явилися цехові позначення. Замість клейма майстра на виробах стали проставляти герб цеху або який-небудь із його елементів. У такий спосіб доход ремісників був поставлений у залежність від збуту виробленої ними продукції, а збут, у свою чергу, зумовлювався її якістю. Був установлений суворий контроль за тим, аби клеймо не було поставлене на неякісному виробові[216].

З поширенням виробництва паперу виникла потреба також певним чином позначати папір виробника. У XIII ст. вже з'являються перші позначення паперовиробників — ними стали водяні знаки, які, між іншим, застосовуються й до цього часу. Певна форма водяного знака індивідуалізувала його виробника, що спонукало до підвищення якості паперу.

Стародавні германці цими знаками позначали збудовані ними будинки і двори, а також товари, що вироблялися у цих будинках чи дворах або якими велася торгівля.

У середні віки широкого розвитку набули гільдії, що стали основною формою ремісницького виробництва. Гільдії та окремі майстри користувались різними позначеннями для вирізнення своїх виробів. Ці позначення часто були у формі печаток, що прикріплювалися до матеріалу, а також пробірних клейм для виробів із дорогоцінних металів. Такі позначення мали своєю функцією не тільки вирізнення виробів одного майстра чи гільдії від виробів інших майстрів чи гільдій. Вони покладали також на виробників сувору відповідальність за якість виробу. Функції товарних знаків таким позначенням були ще мало властиві. Ці знаки уже чітко зазначали походження товарів, що діставало закріплення у правових нормах. Статути гільдій уже містили приписи, за якими майстри золотих і олов'яних справ зобов'язані були застосовувати особисті клейма, що заносилися до спеціальних реєстрів, проте користуватися такими позначеннями могли лише члени гільдій. Наприкінці XVIII ст. роль гільдій помітно падає. У Франції вони були ліквідовані законом від 17 березня 1791 р. Привілеї гільдій в Англії були припинені у 1835 р. Підробка знаків або зловживання ними суворо каралися. Люди, які користувалися чужими позначеннями, піддавалися суворим покаранням. Таким самим покаранням піддавалися і ті, хто своїм тавром позначав чужу худобу. Едиктом короля Карла П'ятого 1544 р. передбачалося виключення з професії чи гільдії, відсікання правої руки, а французький Королівський Едикт 1564 р. встановив смертну кару за підробку маркування.

Отже, порівняно з іншими окремими об'єктами промислової власності (корисними моделями, промисловими зразками тощо) товарні знаки мають найдавнішу історію, їх виникнення можна віднести до часів рабовласницького ладу, а перші привілеї на винаходи історія відносить лише до XII ст[216].

У XVIII ст. система охорони прав інтелектуальної власності у формі привілеїв почала поступово втрачати своє значення, їй на зміну прийшла патентна система. Перший патентний за­кон було прийнято у США у 1790 р. Згідно з цим законом дер­жава гарантувала захист прав творців шляхом видачі спе­ціального охоронного документа — патенту. З цією метою запроваджувалась державна реєстрація винаходів, поперед­ня експертиза заявок тощо[3].

Перші закони, що встановлювали цивільно-правову охорону товарних знаків, були прийняті у другій половині XIX ст.: у Франції — в 1857 р., в США — у 1881 p., у Великій Британії — в 1883 p., Німеччині — в 1884 р. Проте у царській Росії такий закон був прийнятий ще раніше — у 1830 р.2 За цим законом власники певних виробництв (суконних, шляпних, паперових та інших фабрик) зобов'язані були мати спеціальні клейма, щоб позначати свої вироби.

У 1838 р. в Росії був прийнятий закон про товарні знаки. Цим законом встановлювалася кримінальна відповідальність за підробку товарного знака.

Останнім законом царської Росії про товарні знаки був Закон від 26 лютого 1896 р. Характерною рисою законодавства країн з розвиненою ринковою економікою минулого століття є те, що воно вирізнило товарні знаки із загального поняття клейм. Товарні знаки були визнані об'єктами промислової власності з виключними правами на них. Клеймам як особливим позначенням було надано більш вузьке значення, наприклад, гарантійні, пробірні клейма, клейма якості тощо[216].

Історія становлення і розвитку інтелектуальної власності в Україні тісно пов’язана з історією інтелектуальної власності в Росії, це пояснюється тим, що Україна як незалежна почала своє існування лише з 1991 року, а практично весь час до цього, вона входила до складу Російської імперії, потім до складу СРСР, тому всі Закони, що стосувались інтелектуальної власності, які були прийняті у Російській імперії, потім у СРСР, автоматично діяли і в нашій державі.

Саме з прийняттям незалежності, Україна починає вдосконалювати та приймати нове законодавство в галузі інтелектуальної власності, приводячи його в відповідність до підписаних міжнародних договорів і угоди.

Умовно у становленні сучасної української правової системи у сфері інтелектуальної власності можна виокремити такі основні періоди[49].

1. 1991 – 1994 рр. – формування найнеобхідніших законодавчих основ та створення базових організаційних структур у сфері інтелектуальної власності;

2. 1995 – 1999 рр. – формування системи захисту прав інтелектуальної власності в Україні;

3. початок ХХІ ст. – формування державної системи захисту прав інтелектуальної власності в Україні.

Характерні риси першого періоду:

1. Підтвердження участі України в міжнародних угодах з питань захисту прав інтелектуальної власності.

2.Прийняття, з урахуванням міжнародних регулятивних норм, низки спеціальних законів України щодо охорони інтелектуальної власності в окремих сферах.

3.Внесення положень про охорону інтелектуальної власності до інших законів, що регулюють окремі сфери соціально-економічної діяльності.

4. Прийняття низки нормативних документів, що захищають економічні інтереси творчих працівників.

5.Створення у складі Комітету з науково-технічного прогресу при Кабінеті Міністрів України на базі Патентного фонду України Державного патентного відомства України (1992 р.), що почало виконувати функції центрального органу державної виконавчої влади у сфері охорони промислової власності.

6. Створення в 1992 р. на базі Українського республіканського агентства з авторських і суміжних прав Державного агентства з авторських і суміжних прав (ДААСП) у складі Кабінету Міністрів України.

Характерні риси другого періоду:

1. Помітне розширення міжнародно-правової основи охорони інтелектуальної власності в Україні.

2. Закріплення в Конституції[29] України 1996 р. гарантій захисту інтелектуальної власності (ст. 41, 54).

3. Подальший розвиток спеціального національного законодавства з виходом його на ряд нових, нетрадиційних для України сфер регулювання.

4. Внесення суттєвих змін та доповнень до чинного законодавства з метою його вдосконалення.

5. Істотне розширення регулювання окремих питань охорони інтелектуальної власності в законах, що нормують різноманітні аспекти творчої діяльності.

6. Запровадження порядку державної реєстрації прав автора на твори науки, літератури та мистецтва.

7. Здійснення перших спроб врегулювати питання розповсюдження аудіовізуальних творів і примірників фонограм.

8. Завершення створення та офіційне відкриття 22 жовтня 1999 р. відомчої патентної бібліотеки Державного патентного відомства України.

9. Спроба інтеграції в єдину систему двох основних блоків регулювання захисту охорони інтелектуальної власності (авторського права й промислової власності) та створення у складі Міністерства освіти і науки України Державного департаменту інтелектуальної власності.

10. Створення Інституту інтелектуальної власності в 1997 р. у Києві для підготовки і перепідготовки кадрів у сфері інтелектуальної власності.

Характерні риси третього періоду:

1. Посилення комплексного підходу до вдосконалення охорони інтелектуальної власності.

2. Інтенсифікація участі України в системі міжнародних конвенцій і договорів з інтелектуальної власності.

3. Договори Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми та про авторське право, прийняті Дипломатичною конференцією 20 грудня 1996 р. Забезпечення участі України в Протоколі до Мадридської Угоди про міжнародну реєстрацію знаків (20 грудня 2000 р.), в Ніццькій угоді про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків (29 грудня 2000 р.) і Міжнародній конвенції про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення (20 травня 2002 р.).

4. Узгодження національного законодавства з вимогами Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угоди TRIPS) Світової організації торгівлі.

Таким чином, узагальнюючи, констатуємо, що становлення і розвиток сучасної системи охорони інтелектуальної власності в Україні позначений такими рисами:

1) поступовим розширенням сфери її регулюючої дії;

2) гармонізацією з міжнародними нормами регулювання;

3) посиленням концентрації уваги на тих об’єктах охорони, що зазнають найбільшого впливу новітніх технологій;

4) розбудовою розгалуженої структури органів, що безпосередньо або опосередковано забезпечують діяльність у сфері інтелектуальної діяльності[49].

Історія становлення та розвитку права інтелектуальної власності в Україні має динамічний характер, бо українські землі на протязі багатьох століть входили до складу різних країн і, відповідно на їх території діяли різні правові системи. Розвиток права інтелектуальної власності в Україні базується на основних правах людини, які закріплені Конституцією: праві людини володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

За роки незалежності в Україні розбудовано Державну систему правової охорони інтелектуальної власності. Державна служба інтелектуальної власності України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Державна служба інтелектуальної власності діє відповідно до «Положення про Державну службу інтелектуальної власності України»[91] затверджене Указом Президента України від 8 квітня 2011 року №436/2011.

Державна служба інтелектуальної власності України відповідно до покладених на неї завдань: узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до її компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів міністерств та в установленому порядку подає їх Міністру; організовує в установленому порядку експертизу об'єктів права інтелектуальної власності, видає патенти/свідоцтва на об'єкти права інтелектуальної власності; здійснює державну реєстрацію та ведення обліку об'єктів права інтелектуальної власності, проводить реєстрацію договорів про передачу прав на об'єкти права інтелектуальної власності, що охороняються на території України, ліцензійних договорів; визначає уповноважені заклади експертизи та доручає їм проведення експертизи заявок; веде державні реєстри об’єктів права інтелектуальної власності; організовує проведення перевірок суб’єктів господарювання на предмет дотримання законодавства у сфері інтелектуальної власності; аналізує стан дотримання суб’єктами господарювання всіх форм власності вимог законодавства у сфері інтелектуальної власності; здійснює міжнародне співробітництво у сфері правової охорони інтелектуальної власності і представляє інтереси України з питань охорони прав на об’єкти права інтелектуальної власності у міжнародних організаціях відповідно до законодавства; організовує інформаційну та видавничу діяльність у сфері правової охорони інтелектуальної власності; організовує роботу з підготовки та перепідготовки спеціалістів з питань інтелектуальної власності; видає офіційні бюлетені з питань інтелектуальної власності; здійснює атестацію представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених); вивчає, узагальнює та аналізує досвід зарубіжних країн, а також практику застосування законодавства України у сфері інтелектуальної власності, розробляє та вносить пропозиції щодо вдосконалення та гармонізації норм законодавства України з нормами міжнародних договорів, учасницею яких є або має намір бути Україна; забезпечує облік організацій колективного управління, визначає уповноважені організації колективного управління, здійснює аналіз їх діяльності, знімає з обліку організації колективного управління, виключає з реєстрів організації колективного управління та уповноважені організації колективного управління, анулює відповідні свідоцтва; запроваджує заходи щодо розвитку системи збору та розподілу винагороди за використання об’єктів права інтелектуальної власності та/або суміжних прав; запроваджує заходи, пов’язані із забезпеченням відтворювачів, імпортерів та експортерів примірників, що містять об’єкти права інтелектуальної власності і суміжних прав, контрольними марками та веденням Єдиного реєстру одержувачів контрольних марок; ліцензує виробництво дисків для лазерних систем зчитування, матриць; забезпечує присвоєння та визнання спеціальних ідентифікаційних кодів, нанесених на диски та/або матриці, що експортуються, або матриці, що імпортуються; видає документи для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України; погоджує видачу державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування аудіовізуальної продукції щодо дотримання авторського права і суміжних прав; запроваджує заходи з легалізації комп’ютерних програм та правомірного їх використання; веде реєстр виробників та розповсюджувачів програмного забезпечення; здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням суб’єктами господарювання всіх форм власності вимог законодавства у сфері інтелектуальної власності; здійснює управління об'єктами державної власності; здійснює інші повноваження, визначені законами України та покладені на Державну службу Президентом України«Положення про Державну службу інтелектуальної власності України».

До сфери управління Державна служба інтелектуальної власності України включено: Український інститут промислової власності, Українське агентство з авторських і суміжних прав, Інститут інтелектуальної власності, Державне підприємство «Інтелзахист», Державне підприємство «Українське агентство з авторських та суміжних прав». У структурі Державної служби інтелектуальної власності України є підрозділи державних інспекторів з питань інтелектуальної власності.

ДП «УІПВ» - Український Інститут промислової власності (Укрпатент) створен відповідно до Наказу Міністерства освіти і науки України Про створення державного підприємства «Український Інститут промислової власності» №175 від 07.06.2000 р. Головною функцією Українського інституту промислової власності (Укрпатенту) є здійснення експертизи заявок на об'єкти промислової власності. Саме його експерти проводять експертизу поданих заявниками матеріалів на предмет відповідності умовам правової охорони і надають експертний висновок. Але охоронний документ - патент або свідоцтво - видає Державна служба інтелектуальної власності. Укрпатент має філію, що надає інформаційні послуги, здійснює патентний пошук.

Після проголошення незалежності України починається формування національної системи захисту авторського права. Таким чином, в 1992 році на базі УРААП (Українське республіканське агентство авторських прав) створюється Державне агентство авторських і суміжних прав при Кабінеті Міністрів України (ДААСП України ). В червні 2000 року Наказом Міністерства освіти і науки України, яке є центральним органом державної та виконавчої влади, відповідальним за реалізацію державної політики в галузі інтелектуальної власності, на базі ДААСП було створено Державне підприємство «Українське агентство з авторських та суміжних прав» (ДП УААСП). Завдання ДП УААСП: управляти майновими правами вітчизняних та іноземних суб'єктів авторського права; сприяти авторам і їх спадкоємцям у передачі прав на використання творів науки, літератури і мистецтва на індивідуальній основі, а також в отриманні авторської винагороди за таке використання; представляти і захищати законні права авторів, їх спадкоємців, а також інших суб'єктів авторського права в державних органах, організаціях, у тому числі за кордоном, згідно з договорами про взаємне представництво інтересів з зарубіжними авторсько-правовими організаціями.

Інститут інтелектуальної власності Національного універитету «Одеська юридична академія» в м.Києві, Інститут є провідним ВНЗ у сфері інтелектуальної власності, інформаційно-аналітичної та інноваційної діяльності виконує функцію підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності.

ДП «Інтелзахист» створено відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 6 серпня 2002 року №449, засновано на державній власності, належить до сфери управління освіти і науки України та підпорядковано Державній службі інтелектуальної власності України. Підприємство створено з метою удосконалення організації видачі контрольних марок для маркування примірників аудіовізуальних творів та фонограм, а також посилення захисту прав у сфері інтелектуальної власності. У зв’язку з набранням чинності у серпні 2003 року Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм” від 10.07.2003 №1098-ІV підприємством здійснюється також видача контрольних марок для маркування примірників відеограм, комп’ютерних програм та баз даних. Основними завданнями підприємства є:

Ø організація і забезпечення ведення Єдиного реєстру одержувачів контрольних марок для маркування примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних;

Ø забезпечення процесу видачі контрольних марок для маркування примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних;

Ø здійснення інших заходів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності.

Державне підприємство «Інтелзахист» опікується питаннями боротьби з порушеннями прав на об'єкти інтелектуальної власності, причому більшою мірою суміжними правами[15].

Головним завданням державних інспекторів з питань інтелектуальної власності, відповідно до «Положення про державного інспектора з питань інтелектуальної власності Державної служби інтелектуальної власності»[90], є попередження правопорушень у сфері інтелектуальної власності. Державний інспектор з питань інтелектуальної власності є посадовою особою Державної служби інтелектуальної власності Державний інспектор відповідно до покладених на нього завдань:

1) здійснює контроль за дотриманням суб'єктами господарювання вимог Законів України «Про авторське право і суміжні права»[70], «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних», «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування, матриць» ) та інших актів законодавства у сфері інтелектуальної власності у порядку, встановленому законодавством та цим Положенням;

2) вживає заходів до припинення незаконного обігу товарів, вироблених з порушенням прав інтелектуальної власності, зокрема вилучення з обігу контрафактних примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних, вироблених чи імпортованих з порушенням вимог законодавства, а також обладнання і сировини для вироблення дисків і матриць;

3) з метою недопущення порушень прав інтелектуальної власності здійснює:

Ø контроль за наявністю договорів на виробництво дисків і правильністю їх укладення;

Ø контроль за нанесенням спеціального ідентифікаційного коду на всі диски, що виробляються;

Ø перевірку відомостей і даних, занесених суб'єктом господарювання, що виробляє диски, до спеціальних журналів, ведення яких передбачено законодавством;

Ø перевірку реєстрації у спеціальному журналі відомостей про обсяги виробництва дисків, замовлень та договорів на їх виробництво;

Ø контроль за обліком замовлень на виробництво дисків, обсягом їх виробництва, їх зберіганням та відвантаженням, внесенням відповідних даних до документів складського та бухгалтерського обліку;

4) звертається до Державної служби за дозволом щодо проведення планових та позапланових перевірок суб'єктів господарювання;

6) видає суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання розпорядження (приписи) щодо усунення порушень законодавства у сфері інтелектуальної власності, виявлених під час проведення перевірок діяльності зазначених суб'єктів, пов'язаної з використанням об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема розповсюдженням, прокатом, зберіганням, переміщенням примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних, виробництвом, експортом та імпортом дисків і матриць, а також використанням, експортом та імпортом обладнання і сировини для їх вироблення;

7) застосовує до суб'єктів господарювання у разі порушення ними законодавства про виробництво дисків спеціальні заходи в межах наданих йому повноважень;

8) проводить планові та позапланові перевірки суб'єктів господарювання у процесі використання об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема розповсюдження, прокату, зберігання, переміщення примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних та виробництва дисків і матриць, а також використання експорту та імпорту обладнання і сировини для їх вироблення та у разі публічного і повторного виконання, сповіщення, демонстрації або використання іншим способом об'єктів авторського права і суміжних прав;

9) проводить огляд речей і документів та вилучає у суб'єктів господарювання примірники аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних, які виробляються, розповсюджуються, надаються у прокат, зберігаються, використовуються або переміщуються з порушенням вимог законодавства, обладнання і сировину для їх вироблення, електронну і комп'ютерну техніку для їх відтворення, а також відповідні документи;

10) виконує інші функції в межах наданих повноважень[90].

До Державної системи охорони інтелектуальної власності в Україні, також, входять громадські обєднання, принципи утворення і діяльності яких визначено Законом України «Про громадські об'єднання» № 4572-VI від 22.03.2012, що безпосередньо переймаються питаннями інтелектуальної власності і з якими тісно співпрацює Державна служба інтелектуальної власності.

Всеукраїнська асоціація інтелектуальної власності (ВАІВ) має міжвідомчий характер. ВАІВ об'єднує: Національні, галузеві академії наук України, громадські організації, творчі спілки, фонди, органи державної влади України, суб'єкти господарської діяльності, міжнародні організації. Завдання ВАІВ: сприяння створенню умов для реалізації науково-технічної та мистецької творчості інтелектуального потенціалу України; здійснення громадського контролю за виробництвом, розповсюдженням і споживанням інтелектуальної власності в України; інформаційна, видавнича діяльність. Враховуючи пропозиції громадскості України та досвід діяльності високорозвинених країн в сфері інтелектуальної власності, члени ВАІВ розробляють і організовують програми, що сприяють науковим розробкам на стратегічних напрямках розвитку України та готують законодавчі ініціативи. Вона сприяє доведенню основних проблем, що існують у сфері інтелектуальної власності, до відома законодавчої та виконавчої гілок влади.

До всеукраїнських громадських обєднань відноситься Науково-виробниче об'єднання - Всеукраїнська асоціація інформаційних служб «ВАІС» Завдання ВАІС асоціації: організація взаємодії членів у сфері НТІ, інтеграції і виходу інформаційних ресурсів у світовий інформаційний простір; проведення робіт у стандартизації у інформаційній сфері; сприяння формуванню і розвитку інформаційної продукції і послуг; сприяння міжнародному співробітництву і обміну науково-технічною інформацією; сприяння підвищенню кваліфікації та перепідготовки кадрів у сфері НТІ[215].

Особливе місце займає Всеукраїнська асоціація представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених) або ВАПП За чинним законодавством саме через патентних повірених здійснюється патентування вітчизняних винаходів за кордоном і навпаки. ВАПП сприяють розвитку патентної системи та правової охорони об’єктів інтелектуальної власності; сприяють розвитку в Україні інституту патентних повірених; вивчає мінародний досвід в галузі правової охорони об’єктів інтелектуальної власності та інше[171].

Товариство винахідників і раціоналізаторів України займається популяризацією винахідницької діяльності, надає винахідникам і раціоналізаторам посильну допомогу в їх діяльності.

До державної системи управління інтелектуальною власністю в Україні також входять:

Ø Авторсько-правове товариство;

Ø Агентство захисту прав України;

Ø Антимонопольний комiтет України;

Ø Апеляційна палата Державного департаменту інтелектуальної власності;

Ø Асоціація «Дім авторів музики в Україні»;

Ø Асоціація «Гільдія виробників відеограм і фонограм»;

Ø Всеукраїнська громадська організація «Автор»;

Ø Всеукраїнська громадська організація «Антипіратський союз України»;

Ø Всеукраїнська громадська організація Гільдія кінорежисерів «24/1»;

Ø Всеукраїнське об’єднання суб’єктів авторських і суміжних прав «Оберіг»;

Ø Громадська організація «Агентство охорони прав виконавців»;

Ø Громадська організація «Об’єднання правоволодарів у сфері образотворчого мистецтва та архітектурної діяльності «Статус»;

Ø Громадська організація «Спілка авторів України»;

Ø Державне агентство України з інвестицій та інновацій (ДАУІІ);

Ø Інститути судової експертизи;

Ø Міністерство промислової політики України;

Ø Національна рада з інноваційного розвитку України;

Ø Об’єднання підприємств «Українська ліга музичних прав»;

Ø Об’єднання підприємств «Український музичний альянс»;

Ø Українська асоціація власників товарних знаків;

Ø Українська державна інноваційна компанія (УДІК);

Ø Український банк реконструкції і розвитку;

Ø Український центр інноватики та патентно-інформаційних послуг Укрпатенту;

Поиск по сайту: